- Мій знайомий шведський дипломат, котрий недавно працював в Україні, шив у Вас костюм, – кажу я Катерині Возіановій, засновниці ательє пошиву чоловічих костюмів Indposhiv.
- Ерік? – радісно вигукує вона.
- Так. А Ви всіх своїх клієнтів пам’ятаєте?.
- Ну так, - гордо відповідає Катерина.
Саме вона 5 років тому заснувала свою справу і тепер її команда, котра зараз налічує аж 25 чоловік, шиє костюми на замовлення.
На Ukrainian Fashion Week вони вирішили організувати чоловічий куточок, або Homme Space, де презентують свою роботу разом з кількома колегами по цеху Анною Бублік та Оленою Голець, а також брендом шкіряних аксесуарів Moreca.
"Це місце має на меті привернути увагу саме до індивідуального пошиву і акцентувати на тому, що класичний чоловічий одяг потрібно шити, а не купувати. Адже пошитий на замовлення костюм він і служить довше, і носиться краще", розповідає Катерина.
На їхньому стенді працює закрійник: акуратний юнак у жилеті та сорочці з підгорнутими рукавами обмальовує лекала, притуливши їх до тканини.
"Щоб були симетричні, – ділиться професійним секретом він. –Я ще навчаюсь в Інституті, але працюю тут, набираюсь досвіду".
 |
Ще один проект Object 21.21, презентований у третій день тижня моди, розпочинався не о 21:00, 21:30 і навіть не о 21:20, а саме 21:21.
В цьому вже була інтрига та цікавість. І коли найбільш пунктуальні люди підійшли до вказаного місця, дизайнер та митець Катя Березницька (а це саме її проект), оголосила умови.
"Я створила 4 кейпи. І хочу, щоб зараз ті четверо людей, які прийшли першими, забрали кейпи і натомість залишили будь-який свій предмет (примітка: це мало бути щось негабаритне, нове та неважке: масою до 10 кілограм)", – оголосила вона.
Люди вагались. Найбільш сміливі швидко поклали речі, котрі вважали за потрібне віддати. В результаті кейпи були обміняні на капелюх, книгу німецькою мовою, горня та картину.
 |
Однак, це ще не все. Ті речі також можна міняти і це міг зробити будь-хто – таким чином відбувався постійний обмін.
"Мене зараз дуже хвилює питання того, як бренди нарощують цінність речей, коли річ не має такої цінності насправді. Це робиться за рахунок глянцю, піар-технологій. А я хотіла, щоб речі говорили самі за себе, щоб людина, яка її побачила, могла б її обміняти на рівнозначний предмет, який несе для неї якусь цінність. І подивитись, як трансформується цінність неживого предмету в динаміці і реінкарнації, яке життя він проживе в розумінні людей", розповідає про свій проект Катерина.
 |
| Катя Березницька, авторка проекту Object 21.21 |
На нього дівчину надихнули дві речі: жертвоприношення та бартер як певний спосіб вирішення фінансових питань, котрий вона спостерігає у сучасному суспільстві.
"Мені було байдуже, на що люди мінятимуть речі. Важливо, як вони це сприймуть, що вони готові робити, як реагувати", – резюмує Березницька.
Примітно, що на цю інтерактивну інсталяцію прийшло подивитись багато представників творчої інтелігенції міста.
"Слово "нормкор" ввійшло в наш лексикон рік тому, а в системі координат Саші Каневського воно існувало, напевно, завжди", – ділиться враженнями від показу цього молодого українського дизайнера Маріанна Партевян, редактор відділу "Краса" журналу Elle.
І справді, нормкор, в сенсі максимально простих речей для життя, у яких людина просто зливається з натовпом, це якраз про Каневського.
Всі його колекції були завжди утилітарними та сучасними, зручними та повсякденними. Їх люблять.
 |
"Цього разу "Сашин" нормкор адресований молоді, котра шукає порятунку від кризи та божевілля нашої дійсності в клубній субкультурі", вважає Маріанна.
 |
 |
 |
 |
А ось нова колекція українського дизайнера Володимира Подоляна була натхненна літературною класикою: романами Толстого "Анна Кареніна та "Війна і мир".
На подіумі, приміром, стояв величезний годинник як символ історичності. Звісно, інші цитування були непрямими.
Вони скоріше виражалися у адаптації військового стиля царських часів, коли відбувались події цих романів. Наприклад, моделі носили багато бушлатів, котрі дизайнер зробив більш жіночними.
 |
 |
 |
 |
