Українське медіа-мистецтво. 5 міст-центрів і художники-новатори. Відео
24 квітня на Книжковому Арсеналі-2015 о 21:00 відбудеться презентація Відкритого архіву українського медіа-арту.
Архів існує з 2008 року як незалежна дослідницька ініціатива, до якої згодом почали приєднуватися однодумці – куратори та дослідники Олександр Соловйов, Богдан Шумилович, Мирослав Кульчицький, недержавні організації – Фундація ЦСМ, КГО ТОТЕМ та інші, архіви яких значно поповнили ВАУМА.
З 2014 року ВАУМА співпрацює з Національним центром Олександра Довженка, до основного архіву якого увійшли копії досліджених та оцифрованих робіт українських медіахудожників.
На сьогодні ми можемо говорити про такі основні центри розвитку медіамистецтва в Україні як Київ, Львів, Одеса, Харків та Херсон.
Зокрема у перших трьох містах зацікавленість альтернативними технологічними медіа простежується з початку 1990-х, у двох останніх – з кінця 1990-х.
Для кожного з цих міст є свої художні особливості, що свідчить про те, що у кожному з цих регіонів медіа-арт розвивався абсолютно автономно.
Київ початку 1990-х
Для Києва був типовим відео-арт, який почали створювати художники зі сквоту на Паркомуні та ті, що були близькими до цього кола – Олександр Гнилицький, Ілля Чічкан, Арсен Савадов та Георгій Сенченко, Кирило Проценко та інші.
(Кирило Проценко "Yes", 1992 (Київ)
Зокрема Олександр Соловйов пов’язує появу відео-арту на Паркомуні із кризою експозиційності мистецтва у молодій незалежній країні.
Цікаво те, що майже всі перелічені художники до кінця 1990-х повернулися до традиційних художніх медіа (за винятком Гнилицького, який до кінця свого життя експериментував з новими медіа), їхні експерименти лишилися непоміченими, оскільки паркомунівський відео-арт практично ніде не експонувався на початку 1990-х, а їхній досвід не був переданий наступним поколінням молодих художників.
 |
| Сквот Паркомуна (початок 1990-х, Київ) |
Львів початку 1990-х
Для львівських експериментів із відео початку 1990-х стало типовим створення відеодокументації перформансу.
У цьому жанрі працювали Фонд Мазоха (Ігор Подольчак та Ігор Дюрич), Василь Бажай, Петро Старух, Влодко Кауфман, Ганна Куц та Віктор Довгалюк (разом з Альфредом Максименком).
(Фонд Мазоха (Ігор Подольчак, Ігор Дюрич) "Art in Space", 1993 (Львів)
Одеса початку 1990-х
В Одесі стали популярними відео-арт та відеоінсталяція, якими займалися Анатолій Ганкевич, Олександр Ройтбурд, Андрій Казанджій, Гліб Катчук, Мирослав Кульчицький та Вадим Чекорський.
Shijan "Chukovsky", 2005 (Одеса)
На середину та кінець 1990-х одеський медіа-арт мав найкращу локальну експозиційну історію.
Зокрема на одній з виставок у Одесі американський куратор медіамистецтва Барбара Лондон побачила роботу "Психоделічне вторгнення панцирника "Потьомкін" в тавтологічний галюциноз Сергія Ейзештейна" Олександра Ройтбурда та порекомендувала її для придбання до колекції МоМА (Нью-Йорк), що до сьогодні лишається безпрецедентним фактом у історії українського медіа-арту, який все ще лишається поза увагою вітчизняних і міжнародних приватних колекціонерів та музеїв.
Практично всі як львівські, так і одеські художники, що працювали з відео у 1990-х полишили ці експерименти на початку 2000-х або навіть раніше.
(Гліб Катчук "Мельєс 2000", 1999 (Одеса)
Центр сучасного мистецтва Сороса у Києві та Одесі другої половини 1990-х – першої половини 2000-х.
ІнфоМедіаБанк
В середині 1990-х у Києві та Одесі з’являється Центр сучасного мистецтва Сорос, який розпочав нову віху у історії українського медіа-арту та створив нове покоління українських медіахудожників.
Зокрема у Києві було створено першу в історії українського мистецтва резиденцію для медіахудожників ІнфоМедіаБанк, де художники мали змогу ознайомитися під час воркшопів з такими програмами та жанрами медіа-арту як морфінг, генеративне мистецтво, інтерактивне мистецтво, 3D моделювання, net.art, пакет Macromedia Director.
Після кожного воркшопу художники створювали нові роботи й стало очевидним, що необхідно створювати нову експозиційну платформу для експонування.
Так, кураторами ІнфоМедіаБанку Наталею Манжалій та Катериною Стукаловою було створено KIMAF (Kiev International Media Art Festival), який відбувався протягом 2000-2003 років і на якому художники могли представити свої роботи, поряд з роботами знаменитих західних колег.
ІнфоМедіаБанк об’єднав навколо себе нове молоде покоління художників, що прагнули працювати з новими медіа з усієї країни, серед яких були Гліб Катчук та Ольга Кашимбекова, Олександр Верещак та Маргарита Зінець, Іван Цюпка, Ганна Куц та Віктор Довгалюк та інші.
Однак із закриттям ЦСМ Сорос у 2004, а разом з ним і резиденції та добре обладнаної лабораторії ця друга хвиля медіахудожників також зникає.
Деякі з них повернулися до традиційних художніх медіа, деякі, використовуючи отриманні знання у ІнфоМедіаБанку, пішли працювати у дизайн та мас-медіа продакшн.
Винятком є Ганна Куц та Віктор Довгалюк, львівські художники, які вирішили продовжувати навчання у сфері медіа-арту у Берліні в Інституті для Нових Медіа та стали відомою у Європі групою мережевих художників akuvido.
 |
| KIMAF. Kyiv International Media Art Festival. Обкладинки каталогу (2000-2002) |
Харків та Херсон
На сьогодні за комп’ютерною клавіатурою виросло нове покоління молодих медіахудожників, які беруть свої знання із відкритого мережевого доступу.
Протягом останнього десятиліття все активніше про себе заявляють молоді художники із Херсона та Харкова. Однак, практично всі регіони мають свою художню особливість і говорити про сучасний український медіа-арт як гомогенне явище неможливо.
Юліана Алімова "Цацкі. Народний піксель-арт", 2009 (Харків)
Свадебные песни Херсонщины from Totem on Vimeo.
Медіа-арт у Києві та Львові сьогодні
У технологічному плані найскладнішими за виконанням є роботи львівських та київських художників, які працюють з генеративним мистецтвом, інтерактивною інсталяцією, net.art’ом, роботичною скульптурою.
Зокрема просунутість львівських художників я пояснюю територіальною, ментальною та лінгвістичною близькістю Галичини Польщі.
флаг/прапор from alinka iakubenko on Vimeo.
Практично всі молоді львівські медіахудожники, такі як Андрій Лінік, Сергій Петлюк, Тамара Грідяєва, Олексій Хорошко, перебували на медіа-арт резиденціях у Польщі та неодноразово мали там експозиції.
3 покоління українського медіа-арту
Однак питання спадковості між трьома поколіннями українських медіахудожників наразі залишається не закритим.
Єдиним винятком на сьогодні може вважатися херсонська група ТОТЕМ, де художники старшого і молодшого покоління працюють пліч о пліч протягом останніх близько двох десятиліть. Перш за все ця ситуація розірваності художніх поколінь пов'язана з відсутністю в Україні медіа-арт інституції, яка б слугувала майданчиком для комунікації, експонування, підтримки та освіти. Також вагомим чинником ситуації, що склалася є ігнорування нових форм сучасного мистецтва державними освітніми організаціями. Курси з мистецтва нових медіа (як і сучасного мистецтва загалом) для художників геть відсутні у академіях мистецтв, художніх коледжах та школах.
Hadaway [ton015] from Ujif_Notfound on Vimeo.
На сьогодні Відкритий архів українського медіа-арту у співпраці з Національним центром Олександра Довженка працює над наповненням власного сайту www.mediaartarchive.org.ua, створеного за підримки програми і3.
На сайті представлені кураторські тексти, що освітлюють історію у основних центрах розвитку медіамистецтва в Україні. Сайт містить базу даних щодо всіх художників, кураторів та дослідників, що працюють з медіамистецтвом, базу даних всіх подій, фестивалів та конференцій, присвячених медіамистецтву та проведених в Україні; а також оцифровані твори українського медіа-арту, каталоги, статті, постери, запрошення, скетчі художників, що створювалися від початку 1990-х до сьогодні.
На сайті будуть представлені всі наявні на сьогодні в Україні жанри медіа-арту: відео-арт, відеоінсталяція, відеодокументація перформансу, інтерактивна інсталяція, кінетична скульптура, медіаактивізм, генеративне мистецтво, net.art, excel art, ascii art, pixel art, sound art, science art, glitch art та ін.
Архів є відкритим, а робота над його поповненням та дослідженням історії українського медіамистецтва не є закінченою. Зокрема особливої уваги вимагають дослідження історії медіа-арту в регіонах.
Статус відкритості архіву передбачає його поповнення роботами молодих українських художників, які працюють з новими технологіями.