Практично/а магія. Музей в Отвоцьку

"Дайте мені музей- і я заповню його", - казав колись Пабло Пікассо. Іспанський геній мав натхнення створити нові шедеври. В польському місті Отвоцьку цим принципом теж послуговуються, але музей заповнюють допитливими відвідувачами. Часто трапляється, що в музей дітей доводиться заганяти палицею, але в Музеї Отвоцької Землі вона знадобиться хіба що як експонат.

Секретами практичної музейної магії діляться польcькі колеги

Культура по-отвоцьки

Польська реформа місцевого самоврядування у 90-х надала місцевим громадам можливість вирішувати питання на локальному рівні - від бюджету до культурної сфери – all inclusive.

45-тисячний Отвоцьк знаходиться за 14 кілометрів від Варшави, але за рівнем розвитку мистецької царини орієнтується на стандарти мегаполіса. В місті є дві головні культурні установи – Бібліотека з безліччю філій та Отвоцький культурний центр, що в свою чергу має кілька об’єднаних між собою установ. Тут і один з найстарших аматорських театрів в Польщі, і два культурні клуби - "Дракон" та "Мльонц", що опікуються дозвіллям мешканців. Зазвичай подібні центри – це оаза з гуртків, вернісажів та лекцій.

Справи музейні

Себастіан Раковські головує і в Музеї Отвоцької землі, і в культурному центрі. Робота цікава, тому скаржитись на втому Раковські навіть і не думає. Разом з іншими працівниками він намагається перетворити мистецькі заклади на щось більше, ніж просто музеї чи гуртки. І судячи з результатів, тут не обійшлось без магії, бо відвідувачів багацько - від малечі до людей старшого віку.

Музей Отвоцької землі – унікальне місце для пана Себастіана, майже дім, судячи з часу, що він тут проводить.

Сама будівля була зведена після війни, мала різних власників, але вже більше 16 років тут міститься саме музей. Але це тільки назва, адже за цими стінами криється щось набагато більше, ніж запилені експонати.

Створення Музею - ініціатива мешканців, що хотіли увічнити своє місто і розказати про нього. В контексті децентралізації та влади громади фінансування здійснюється з бюджету гміни плюс через гранти. Аби отримати кошти, кожного року музейники подають план до Ради міської громади, де пишуть, що хочуть зробити і скільки це коштуватиме.

Всередині музею є кілька експозицій з різними цікавинками. Загалом тут кілька тисяч предметів, починаючи з палеоліту і до цих днів. Фішка в тому, що нічого з цього не купували. Джерело музейних скарбів - це самі мешканці Отвоцька та власні пригодницькі "пошукові експедиції" працівників. Ну, скажімо, пожежа - річ погана. Але навіть без транспортиру отвоцькі музейники бачать ситуацію під іншим кутом.

Все, що не згоріло, стає поповненням експозиції. Крім того, до війни 65% населення становили євреї, більша частина яких загинула за роки німецької навали. Для безстрашних "мисливців за стародавностями" в будинках залишилось чимало сховків з фото, книжками та предметами антикваріату.

Частиною виставки може стати навіть віконна рама чи дверна ручка. Перед війною місто було відомим курортом.Такий статус продиктував особливу архітектуру - невеликі дерев’яні будинки у стилі "свідермайєр" (Świdermajer). Засновник стилю, італієць за походженням Міхал Ельвіро Андріолі, народився в Литві і багато подорожував.

Художник об’єднав досвід в один оригінальний мистецький коктейль, заміксувавши традиційну польську дерев’яну архітектуру та швейцарський стиль. Пан Раковські пояснює, що однією з характерних рис будинків є наявність великої кількості просторих веранд, бо тут лікували хворих на туберкульоз, які мали дихати свіжим повітрям.

Виставки – це лише один бік роботи музею, його особливість – в інтерактивності. Тут і свята, і воркшопи, і лекції. Головне - все безкоштовно.

Працівники та охочі допомогти – люди дуже ініціативні. Одна група волонтерів з добрими знаннями техніки позичила танк з Музею Польської Армії і самостійно довела його до ладу: "Тепер цей танк на ходу і ми його навіть позичаємо для різних заходів про війну", - каже Себастіан Раковські.

Ентузіазм мешканців міста перегукується з запалом музейників. Принцип простий: "більше людей – більше цікавих проектів для міста", переконаний пан Раковські: "Ну, наприклад, якби хтось запропонував зробити радіогурток, спілкуватись з людьми з інших країн і транслювати програми на весь світ, то нема питань. Підтримаємо"

А коли між різними святами та семінарами музею з’являється вільний час, волонтери його не гаять, каже пан Себастіан:

"Якщо нічого не відбувається, то ми тут в музеї облаштовуємось – то льон на городі садимо, то пічку для хліба будуємо, то декорації для наступних вистав зводимо"

Музей Отвоцької землі співпрацює з різними неурядовими організаціями і технічно допомагає їм. Треба колонки чи проектор для якоїсь імпрези чи презентації? Без проблем.

Гра=навчання

Робити щось руками чи грати – це способи навчати в Музеї Отвоцька. "Тепер діти не ходять в музей, аби послухати лекцію. На експонатах Ви не знайдете написів. Тут організовуються спеціальні виїзди, тренінги та ігри", - розповідає Себастіан Раковські про заохочення цікавитись і відкривати.

Наприклад, діти приходять і роблять різні смаколики з хліба власними руками, а поки вони чаклують над кулінарними шедеврами, їм розказують про історію випікання хліба. Все просто сприймається і головне - запам’ятовується.

Заняття гуртків часто прив’язують до різних свят, аби малеча дізналась ще й про традиції. Запальні танці перетворюються на етнографічну пригоду, діти стають фахівцями не лише в мистецтві па, а й, наприклад, національного костюма.

Будуючи прототипи хаток, що існували раніше, малеча багато дізнається про історію. Судіть самі. Якщо Ви вчитесь стріляти з катапульти та ще й кавунами або мішками з мукою, то вже точно станете експертом у зброї.

Весело в гуртках і пенсіонерам. Ні, на лаві під домом, чи в ньому перед телевізором їм сидіти не дозволять, тому всі прямують до "Університету для людей старшого віку" при культклубах . Це зайвий раз доводить - "Вчитися ніколи не пізно". Освіта тут безкоштовна. Повернення до студенства без машини часу забезпечать справжні лекції, виїздні семінари та заліковки з оцінками. Сесію закрити – справа свята.

Перед війною в Отвоцьку мешкали люди різних релігійних конфесій, культурних бекграундів і національностей. Простір для творчості у заходах у музейників широкий. Просуваючи знання минулого міста, до пізнавальних ігор залучають і дітей, і дорослих. У реконструкції якогось періоду в історії може брати участь кожен охочий стати героєм з іншої епохи. Люди не просто вчать історію, а й глибше її розуміють. До цих імпрез долучаються цілими родинами і починаються "шпигунські ігри" чи гонитва:

"Колись навіть була гра, коли ми реконструювали події Польської Народної Республіки і влаштовували щось типу першотравневої демонстрації з транспарантами і гаслами. Навіть нашого сучасного мера залучили. Він прямо біля мерії штовхав соціалістичні промови до народу. Талановито, до речі, зіграв", - сміється Раковські.

Мешканцям так подобається в Музеї Отвоцької землі, що їм навіть ночувати тут дозволяють, але вони зовсім не сплять, адже свято Ночі Музеїв – час для концертів, вистав та рухливих (для тіла і розуму) ігор.

Двері музею ніколи не закриваються. Попри те, що люди часто навідуються в музей, працівники намагаються і самі до них приходити, організують такі собі "масові прогулянки". Одним з найяскравіших таких спацерів був тематичний виїзд, пов'язаний з депортацією гетто.

"Уявіть собі: навколо темно, хоч око виколи. В Отвоцьку сила-силенна дерев, тож світло не проникає. Триста мешканців гуляють і слухають історії жителів гетто. І оповідання йде від імені людей, що там жили. Отут когось розстріляли, тут жила чиясь подруга. Адже люди ходять по цих вулицях і не знають, що тут відбувалось."

На зв’язку

На питання про способи інформування щодо заходів Себастіан Раковські відповідає з надривом: "Ой, то справжня драма!". Проте, це, звісно, жарт, адже відвідувачів – ціла армія.

Сайт музею багато в інформуванні не дає, фейсбук-сторінка добре працює, але знову ж таки, - це окрема аудиторія. Оголошення також розміщують у двох міських газетах, але як і плакати по місту – ці два способи малодієві. Зарадою стала закріплена періодичність у проведенні заходів. Найбільших свят люди чекають, а це - знак якості і довіри:

"Нашу роботу можна порівняти з підприємницькою діяльністю. Якщо Ви гарно ставитесь до людей, то вони Вам ще й друзів приведуть", - каже Себастіан Раковські.