1000 кілометрів від Стрия до Азовського моря на катамарані. Частина 4. Два капітани
10-ий день подорожі Стрий – Бірючий. Чергова вечірня стоянка команди запланована біля мальовничого села Михальче на Івано-Франківщині. Минаючи село, звертаємо увагу на живописні галявини під розлогими кронами на високому березі.
Паркуємось, підіймаємось крутим схилом й ... опиняємось на звалищі: замість традиційних для цих місцин кам’яних груд та кострищ бачимо насипи з пластикових та скляних пляшок і жерстяних банок, щедро прикрашені органічними відходами, різнобарвними пакетами для сміття й засобами гігієни.
Поміж найбільших осередків звалища — на галявинах, де відпочивають люди — рясніють поодинокі шматки серветок всіх ступенів м’якості й вологості. Але найцікавіше, що й тут є декілька компаній, які проводять цей теплий вечір на березі річки.
![]() |
На 400-сотому кілометрі подорожі нас важко здивувати сміттям на лоні природи, проте масштаби катастрофи в Михальчому змушують навіть нашу завзяту команду опустити руки й перешвартуватись на протилежному березі.
Зазвичай голова екологічного відділу команди, оператор Валерій Кумановський присвячує перші й останні півгодини таборування складанню сміття, що розкидане навколо місця стоянки, в пластикові пакети. Кожного разу вони займають майже весь причеп автівки-супроводження й відправляються на сміттєзвалище.
![]() |
Валерій Кумановський |
Варто відзначити, що очищенням територій Валерій зазвичай займається власноруч, не намагаючись навернути до своїх переконань інших. Цілком усвідомлюючи марність цих зусиль на тлі системної проблеми, Валерій продовжує методично збирати пляшки:
– Для меня це є розвиток системи поза технологіями.
Технології, насправді, є основною сферою його професійного зацікавлення. Останні 10 років Валерій займається відео та всім, що стосується відео — операторською й режисерською роботою та адміністративним забезпеченням зйомок.
Серед його авторських проектів — соціальні ролики про Кінбурнську косу та київські трамваї, що поступово зникають з міського життя.
![]() |
У подорожі Валерій "озброєний" камерами Lumix та GoPro, а також квадрокоптером, що став нашим справжнім чотириногим другом. Однак погляд об’єктивів спрямований, здебільшого, повз команду катамарану — у бік захоплюючих пейзажів, розмаїтої фауни та самодостатнього й абсурдного життя на берегах річки.
– Мені цікаві ті явища, що живуть самі собою, тобто не люди. Хоч я і розумію, що в кадрі цікаво дивитися на людину.
[L]
І з майже протилежними інтересами до команди долучився Сергій Клепач, професійна практика якого означується ще одним відсутнім в українській мові словом — cinematographer.
Сергій починав як режисер монтажу, змонтував декілька повнометражних стрічок, наприклад, один з кращих незалежних українських фільмів останнього часу "Хайтарма" Ахтема Сейтаблаєва.
Згодом Сергій взявся за камеру й почав сам знімати. Операторську майстерність він опановує власними силами, надихаючись роботою старших колег — Михайла Кричмана та Гьокхана Тірьякі.
![]() |
Сергій Клепач |
У роботі над документальним кіно найважливішою навичкою вважає вміння спостерігати. Однак в подорожі його найбільше захоплює не документування, а постановочні зйомки з місцевими жителями:
– Різноплановість зйомки, що ми тут робимо, дозволяє бачити по-різному. А сумістити всі ці сюжети при монтажі — ще один великий виклик і цінний досвід.
![]() |
На рівні з творчою командою учасниками "Відкритої групи" та співтворцями щоденного процесу її "наповнення" є відповідальні за технічну підтримку й безпеку подорожі, без яких усе це було б просто фізично неможливим.
Так, справжнім "куратором" подорожі став Олександр Попко, зановник туристичної агенції travel4friends, мандрівник, байкер, серфер та кайтер, або, як написали би про таких людей у старих книжках, професійний шукач пригод.
![]() |
Олександр Попко |
На його рахунку найдивовижніші досягнення — наприклад, нелегальне проникнення до Чорнобильської зони на велосипедах у компанії всесвітньовідомого відеооператора Лукаса Брюнелля.
А також почесне друге місце в київському алейкєті — напівлегальній велогонці містом, що традиційно проводиться по всьому світу серед велокур’єрів та екстремалів й передбачає не лише супершвидкісну їзду переповнениним в робочий час вулицями, але також виконання різноманітних завдань.
Готуючись до організації нашого сплаву, Саша заздалегідь пройшов потрібний відрізок річки Стрий на ... сап-серфі, дошці, на якій необхідно стояти та грести одним веслом. Початково Саша мав бути з групою лише в перші дні, а потім передати управління машиною супроводу колезі.
![]() |
Проте обставини склалися таким чином, що Саша так і залишився з нами до кінця подорожі, час від часу наповнюючи наш нехитрий щоденний побут маленькими дивами: казанком ароматного м’ясного супу після тривалого веслування під дощем, електричним освітленням над табором або ж відром із десятком крижаних пляшок пива на березі ріки.
– А чий це такий дивний тонкий каремат?
– Це не каремат, це килимок для чистки зброї бундесверу!
Приблизно такі діалоги супроводжували щоденне спілкування команди з провідником сплаву, Станіславом Палуном. Професійний військовий в минулому з ліцензією парамедика, сьогодні Стас навчає інших правилам виживання в міських та диких умовах.
![]() |
Станіслав Палун |
На запрошення travel4friends Стас погодився стати "капітаном" (як його одразу прозвали) мабуть найбільш незвичного судна у своїх туристичній практиці.
Коли останні намагання забезпечити дисципліну серед імпульсивних членів команди здавались марними, мудрий капітан просто мовчки повертався до управління мотором й чекав… чекав, аж поки команда сама не починала просити "татка" зорганізувати їх і навести лад на судні.
За свого насиченого професійного та особистого життя Стас працював з дуже різними людьми. Проте, стати частиною художнього проекту йому довелося вперше. На щастя, серйозних проблем та ушкоджень не було.
Однак, в останній день сплаву, коли капітан мусив покинути команду і поїхати додому, погода неочікувано погіршилася, отож робити фінальну зупинку й демонтувати катамаран довелося під холодним дощем та буквально по коліно в мулі.
![]() |
Це сталося в селі Атаки під Хотином, що в Чернівецькій області. Команда подолала близько 400 км, менше половини від наміченого шляху. Природні та надприродні сили, рекордне обміління річок, низька швидкість їх течій, потреба проводити в цікавих населених пунктах довший від запланованого час для зйомок фільму суттєво скорегували початковий план.
Протягом наступних двох днів ми їхали вже машиною до символічного кінцевого пункту всього проекту – острова Бірючий на Азовському морі, де рік тому була встановлена друга табличка, що окреслювала кордони "Відкритої галереї". Щоправда, подібно до першої, вона також не збереглася.
![]() |
Останньою зупинкою стала київська галерея Closer, де одразу після повернення до Києва команда проекту змонтувала підсумкову виставку в рекордно короткий строк – за 3 дні.
Окрім відновленого плавзасобу до експозиції увійшов тізер відзнятого протягом подорожі фільму, детальна фізична мапа місцин уздовж річкового маршруту, зібрані у місцевих жителів фото архіви та артефакти, пов’язані з історією Дністра. А також декілька "жестів" – відео- та аудіо-робіт, що зафіксували різні важливі моменти дороги та спів-буття команди. Виставка отримала назву "1000-km View. Частина 1".
![]() |
– Бажаю нам всім такого способу життя, що дозволив би наступного року облишити все й знову поїхати на три тижні "відкритою галереєю", – прозвучало в один з останніх вечорів за нічним багаттям, навколо якого традиційно засиділася за розмовами частина команди.
Неподоланими та непобаченими залишилися більша частина українського та увесь молдовський маршрут, а також узбережжя Чорного моря. А отже, нас чекає, щонайменше, частина друга.
![]() |