Велике мистецтво в маленьких містах: децентралізація по-польськи

"На жаль, у нашому місті тільки два нобелівських лауреати, а до мистецтва має стосунок лише один із них", - щиро сумує кураторка міської галереї Марта Врублевська. Вона має на увазі Леха Валенсу – кольорового героя з туристичних магнітиків Ґданська, і письменника Ґюнтера Ґрасса.

Я майже готова поспівчувати Ґданську, але вчасно згадую про його мільйонні потоки туристів, знаменитий порт, історію руху "Солідарність" і розумію, що з боку пані Марти це був лише типовий для поляків прояв зайвої скромності.

Представники культурної сфери в Польщі при мені за звичкою бідкаються про нестачу коштів, хороших видань, фінансування освітніх проектів, скаржаться на підступних колег. Але потім згадують, що говорять з українкою і роблять поправку: "Ок, може, не все аж так погано, але ви ж розумієте, як важко відкрити музей сучасного мистецтва в такому місті, як Ґданськ?" Розумію, у нас – практично неможливо. А Ґданськ планує це зробити вже за чотири роки.

Ґданськ

Галерея "GGGG", де проводить екскурсію пані Марта Врублевська, присвячена творчості Ґюнтера Ґрасса, нобелівського лауреата з літератури. Але тут його шанують передусім як художника, ілюстратора й скульптора. Свого часу Ґрасс передав Ґданську – місту, де він народився – значну кількість своїх рисунків, графіки й скульптур, що стало основою галерейної колекції.

Вигляд з вікна галереї Гюнтера Грасса (Гданськ), фото: Віра Балдинюк

Місто підхопило ідею поповнення архіву й придбало для галереї 51 графічну роботу митця. "Мер міста дозволяє нам робити все. Нас також дуже підтримує департамент культури. Скандал стався лише одного разу, коли голий художник виліз на дах. Але про це всі швидко забули", - розповідає пані Марта.

У галереї завжди повно молоді, адже в залі тимчасових виставок зазвичай відбуваються експериментальні медіапроекти, які перебувають у діалозі з фігуративною й доволі традиційною творчістю Ґрасса.

Поки відвідувачі уважно розглядають химерні рибини й пеніси – головні лейтмотиви графічних робіт і скульптур Ґрасса у цій галереї, я помічаю за скляними дверима групу людей, що працюють із керамікою. Це переважно люди з особливими потребами, дорослі вкупі з малими. Здається, це найкраще сусідство для класика.

Скульптура, подарована Грассом галереї, фото: Віра Балдинюк

Загалом на туристичній мапі Ґданська можна відшукати три подібні галереї, засновані й фінансовані містом саме для промоції місцевих художників. Основні клієнти цих галерей – заможні німецькі туристи.

Тож, показуючи світу Ґрасса, місто насправді активно просуває творчість своїх сучасників. Ґюнтер Ґрасс помер навесні цього року, але завжди навідувався сюди – йому щиро подобалося те, чим і як живе галерея.

Новий Сонч: казус європейських коштів

А тепер уявіть собі Пінчукартцентр посеред Коломиї. Саме так іноді виглядають культурні центри в малих містах сучасної Польщі - красиво, дорого і дещо несподівано.

Наприклад, у гірському містечку Новий Сонч із населенням 80 тисяч осіб ви раптом натрапляєте на ультрасучасну чотириповерхову галерею сучасного мистецтва "Сокол", з виставковою площею 2 тисячі кв. м., з кінотеатром на 225 глядацьких місць і лекційною залою на 60 осіб.

Галерея збудована завдяки фонду регіонального розвитку Європейського Союзу 2010 року. Новий Сонч - доволі заможне місто, але воно не має особливого туристичного потенціалу. Це радше транзитний пункт, де люди не затримуються надовго. Очевидно, саме це посприяло ідеї чиновників "А чому б не побудувати тут щось особливе?"

Це один із цікавих наслідків децентралізації в культурній сфері, що посилилася зі включенням Польщі до фінансових програм Євросоюзу.

У багатьох невеликих містах після 2004 року почали з’являтися осередки сучасної культури, добре фінансовані різноманітними програмами. Крім нового приміщення, галерея "Сокол" отримала фінансування на розвиток інституції на 5 років. Однак кошти на виставкові проекти куратори шукають самі, подаючись на різноманітні гранти. В середньому бюджет одного проекту галереї становить 5 тисяч євро.

У приміщенні галереї "BWA Сокол" (Новий Сонч), виставка "Аустерія", фото: Віра Балдинюк

Проблема лише в тому, що до такого чудового закладу немає кому ходити. Найбільший конкурент виставок – церква, що стоїть навпроти галереї. Населення містечка дуже консервативне, а кілька гучних проектів надовго відлякали бабусь від сучасного мистецтва.

Коли я запитую про місцеві ЗМІ, які могли би підтримати галерею, мені відповідають: "Головне джерело інформації для трьох мільйонів поляків – радіо "Марія".

Нагадаю, що "Марія" - одіозне католицьке радіо праворадикального характеру, яке завжди підтримувало партію "Право й справедливість". На останніх парламентських виборах у Польщі "ПіС" отримали більшість у парламенті.

Наразі подейкують про доволі понурі прогнози щодо культурної політики "ПіСу", і йдеться передусім про рівень міських рад: якщо в місті слабка мережа культурних активістів, інтереси артистичних спільнот можуть швидко залишитися їхньою приватною справою.

"Наш великий ґрант закінчується, і ми не зовсім уявляємо, що нас чекає після виборів. Одного разу ми вирішили залучити до співпраці місцевих мешканців. Почали з найбільш активної спільноти – клубу любителів голубів. Вони радо пішли нам назустріч, консультували нас.

Тож ми поселили 100 голубів прямо в нашій галереї, у скляному просторі на сходовому майданчику. Це мало стати ефектним мистецьким висловлюванням.

Але те, що голуби гидять просто в культурному місці, люди сприйняли як особисту образу", - розповідає кураторка галереї Анна Смоляк.

Будівля галереї сучасного мистецтва "BWA Сокол" (Новий Сонч), фото: fundusze20072013.malopolska.pl

Вона визнає: ніхто особливо не думав, коли будував галерею сучасного мистецтва на гроші Євросоюзу, як це працюватиме в місцевому контексті. Але Анна сприймає ці поразки як виклик:

"З кожним провальним проектом я дізнавалася щось про людей. Для мене немає іншого засобу досліджувати місто, я можу робити це лише за допомогою мистецтва. Але з кожним роком це стає дедалі дорожчим задоволенням".

Утім, Анна продовжує втілювати мистецькі проекти найвищого ґатунку з міжнародними художниками та співкураторами, запрошує експертів, які працюють з аудиторією – тепер на відкриття виставок приходить кілька десятків літніх жінок, які створили своє "кафе" при галереї і в’яжуть там кофтинки. "Вони поки далекі від сучасного мистецтва, але, принаймні, приходять і цікавляться нашими справами", - каже Анна.

Тарнув – місто Кантора

Що таке справжня децентралізація можна сказати, поглянувши на співробітників і працівниць культурних інституцій Польщі. Фахівці найвищого рівня їдуть працювати в ті міста, де є умови для їхніх проектів, де можна реалізувати творчі амбіції.

Вони не сприймають переїзд із великого міста в менше як кар’єрну поразку, адже нерідко фінансування культурної інституції в малому місті може бути значно більшим, ніж у великому.

Кураторка Анна Смоляк – краків’янка, але щотижня приїздить у Новий Сонч на два-три дні на роботу. Директорка галереї в південному містечку Тарнув Ева Лончинська-Відз приїхала сюди шість років тому з Кракова й фактично створила інституцію з нуля.

Ева Лончинська-Відз, директорка галереї BWA Тарнув, фото: Віра Балдинюк

Назва галереї "BWA Tarnów" тлумачиться як "бюро вистав артистичних Тарнув". Це цікавий приклад того, як зруйнована колись система бюро, що діяла по всій Польщі з 1976 року, залишила для себе тільки назву й переродилася в якісно нову мережу інституцій.

Заклади з літерами BWA є в Катовіце, Ольштині, Зеленій Гурі, Новому Сончі, Жешуві і т.д. Вони не мають спільного фінансування чи головного офісу, але діють як горизонтальна професійна спільнота, що збирається раз на рік для обговорення партнерських проектів та обміну досвідом.

Після розпаду старої мережі в 1999 році всі галереї перейшли на місцеві бюджети. Для директорів галерей така зміна стала в чомусь позитивною – вони більше не мусили їздити до Варшави на звітування й могли почати історію власних інституцій з чистої сторінки.

Галерея в Тарнуві має дещо іншу історію стосунків із сусідами, ніж галерея в Новому Сончі. Колектив змінив кілька локацій, перш ніж оселитися в старовинному приміщенні в парковій зоні.

Звісно ж, мешканці Тарнува були не надто раді – вони вже планували проводити в палаці весілля. Однак відбудовувати приміщення ніхто не хотів, тому місто інвестувало кошти в ремонт і передало будинок галереї.

За кілька років галерея "BWA Тарнув" стала однією з найуспішніших культурних інституцій Польщі.

Галерея сучасного мистецтва в Тарнуві, фото: Віра Балдинюк

У Тарнуві народився і жив режисер і художник Тадеуш Кантор, знакова постать польської культури. Тож перший проект галереї після відкриття на новому місці був пов'язаний із його постаттю в контексті історії міста.

Мешканці Тарнува поставилися до діяльності галереї дуже прихильно і надалі всіляко підтримують її. Так, одним із головних "агентів" галереї став шанований у місті історик та етнограф Адам Бартош, який став об’єднавчою ланкою між інституцією та містом.

"Ми не відкидали усіх місцевх художників і не сказали їм "Ви недостатньо круті і несучасні". Ми намагалися знайти серед них найкращих і залучити до співпраці", - каже пані Ева.

Галерея в Тарнуві має фінансування від міста, але також регулярно подається на гранти міністерства культури. "Хоча ми галерея, яка ніби зобов’язана займатися винятково сучасним мистецтвом, у нашому містечку ми мусимо розвивати аудиторію, тому беремося за інші теми – моду, музику, освіту", - каже директорка.

Це працює: середня кількість відвідувачів галереї на відкриття подій сягнула ста осіб.

Краків - у полі тяжіння Варшави

На кожне відкриття проекту до Тарнува приїздять топ-журалісти з Варшави. Як зізнається пані директорка, публікації у національних виданнях та глянці дуже впливають на подальше спілкування галереї з мерією.

Про такий самий позитивний ефект говорить і співвласниця приватної галереї з Кракова "F.A.I.T", кураторка Магдалена Ковнацька. "Ми завжди відчуваємо більше впевненості, коли до нас приїздять журналісти з Варшави. Ми тоді не почуваємося забутими і провінційними", - каже вона.

На моє здивування щодо провінційності Кракова, Магдалена відповідає: "Краків – старовинне туристичне місто з університетами та художньою академією, але, на жаль, молодим художникам тут немає чого робити. Щойно вони досягають якогось рівня, одразу їдуть до Варшави. І лише через те, що там є натяк на арт-ринок. У Кракові художники можуть розвиватися, навчатися, робити прекрасні виставки, але не продаватися".

Гюнтер Грасс. "Співачки", 2003, фото: Віра Балдинюк

Функціонування у Кракові такої галереї як "F.A.I.T" - це ще один шанс утримати творчу молодь у місті. Галерея існує вже 10 років і дає шанс невідомим художникам вийти зі своїм роботам до публіки, розвивати місто власноруч.

Звісно, рівень заможності кожного окремого міста – окреме питання. Скажімо, місто Сопот (яке входить у так зване Троймісто - Ґданськ-Ґдиня-Сопот) щороку проводить фестиваль візуальних і медіамистецтв. Фестивалем опікується місто, національна галерея та асоціація Akuku. Культурна подія триває 4 дні, її бюджет – 100 тис євро.

Мені доводиться робити poker face, щоби спокійно вислухати скарги організаторів на те, що такий скромний бюджет фестивалю не переглядався вже кілька років.

Нині децентралізація в Польщі – це передусім фінансування й ухвалення рішень на рівні міських бюджетів.

Наприклад, місто Бидґощ, потужний культурний центр на півночі країни – одне з перших міст у Польщі, яке в 2011 році підписало угоду про співпрацю між місцевою владою та культурними активістами, представниками понад 80 культурних інституцій.

Одна з тактичних цілей такої співпраці – підвищити витрати на культуру в місті хоча б до 1 млн злотих (235 тис євро) на рік.

Такі ж угоди між містом і культурними діячами підписали Варшава, Лодзь і Краків.

Маліна Томашевська, No Grass No Fun (2012), фото: Віра Балдинюк

Також варто згадати ініціативу "Громадяни культури", яка в 2009 році "дотиснула" тодішнього прем’єра Дональда Туска, завдяки чому було підписано договір про співпрацю між урядом та активістами культури.

Туск назвав цю угоду "тріумфом культури над владою".

Відтоді тема "1% на культуру з державного бюджету" не зникала з порядку денного всі ці роки, а державний бюджет на культуру справді почав збільшуватися.

Утім, основна увага "громадян культури" нині спрямована на контроль міст – як вони розподіляють кошти на культуру. Ініціатива називається "Моніторинг культури польських міст".

Розвинений рух культурних активістів дає надію, що вони зможуть відстояти інтереси культурної спільноти перед новоприбулою партійною більшістю "ПіС", для якої культура – це інструмент для консервації польського суспільства.

Можливо, дивні галереї сучасного мистецтва – це не найкраще, що сталося з польськими містечками за останні десять років. Але якщо в них лунатиме лише радіо "Марія", вже нічого цікавого і не станеться. Ні, колись таки станеться. Адже в Новому Сончі 10% населення – роми. Їм так само не раді, як і голубам у місцевій галереї.

***

Віра Балдинюк є головною редакторкою видання "Korydor".

Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність"

Культурні організації мають можливість ознайомитись з досвідом Польщі у рамках учбової поїзди у рамках Програми ЄС-Східного Партнерства "Кульутра та креативність", деталі за посиланням.