У Центрі Довженка відбудеться новорічний івент #DONOWHERE

В рамках #DONOWHERE 2.0 відбудеться музичний кіноперформанс "Коло Дзиґи": пре-прем'єра авангардистського фільму "Нечуваний похід" (1931) Михаїла Кауфмана з сучасним музичним супроводом Антона Байбакова наживо.

Буде продемонстровано 30-хвилинний уривок стрічки, репрем’єра повної версії якої відбудеться навесні наступного року у Великобританії. Дивом збережений, але абсолютно забутий, цей останній український фільм Михаїла Кауфмана, що не бачив екрану понад 80 років, поповнить чималу колекцію шедеврів українського кіноавангарду.

НЕЧУВАНИЙ ПОХІД / НЕБУВАЛИЙ ПОХІД

1931, УСРР, "Українфільм" (Київ), 71 хв.
Режисер і оператор: Михаїл Кауфман

Конструктивістський фільм-репортаж про рух "двадцятип’ятитисячників" – робітників направлених Партією в 1929 році на підйом села. Фільм знімався в одному з найбільших радгоспів свого часу "Гігант", на Харківському тракторному заводі, Чорноморському флоті в Севастополі.
"Нечуваний похід" – остання робота авангардистської школи кіноків в Україні. Творчі шляхи Михаїла Кауфмана і Дзиґи Вертова розійшлися після "Людини з кіноапаратом" (1929). З частини відзнятого матеріалу Михаїл змонтував власний фільм "Навесні" (1929). "Нечуваний похід" – його наступна робота, створена в атмосфері початку реакції та неприязного ставлення кінокритики до "естетизування машин" та "неігровізму" кіноків.

У "Нечуваному поході" Кауфман уже відходив від ідеї механічної камери-ока, проте машинами – тракторам і комбайнам – все ще приділяв набагато більше уваги, ніж людям. Злидням тогочасних сіл Кауфман протиставляє геометричний ритм механізованих заводів. Проблемою сіл, в дусі пропаганди того часу, показано куркулів, а прогресивним кроком – формування колгоспів. Колективізація у фільмі йде пліч-о-пліч з індустріалізацією, а от наступним етапом "небувалого походу" в останніх кадрах фільму зображена мілітаризація.

Парадоксальний фільм, який показує село того часу, так як звикли репрезентувати місто, і попри свою тотально агітаційну форму, компілює індустріальне захоплення Вертова з пантеїстичною м’якістю Довженка.

"Українська правда. Життя"