Українські шістдесятники. Інтелектуальний квест

Виставка "Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею" (19.12.2015-21.02.2016), як і більшість виставок Національного художнього музею за останні три роки, стала, користуючись термінологією масової культури, блокбастером і хітом. І нарешті – приводом для професійних дискусій.

На відкритті виставки кількість мистецької і світської публіки перевищила можливості музею вмістити стільки глядачів, на кураторських екскурсіях – аншлаг, у медіа – культурна новина номер один.

Кураторський проект Ольги Балашової, Лізи Герман та Марії Ланько – "практична робота" після грубого дослідницького тому "Искусство украинских шестидесятников" ("Основи", 2015), який викликав серйозний резонанс – від захвату до шоку.

Куратори виставки "Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею" Марія Ланько, Ольга Балашова та Ліза Герман. Фото: National Art Museum of Ukraine

Захват, бо історія українського мистецтва ХХ століття нагадує скретч-карту, на якій відкритих ділянок – відсотків 40, а збірка статей "Искусство украинских шестидесятников" візуалізує й осмислює значний пласт вітчизняного мистецтва ХХ століття.

Шок, бо книга, а за нею й виставка руйнують канон митців-шістдесятників, до числа яких звично зараховувати Аллу Горську, Віктора Зарецького, Опанаса Заливаху, Галину Севрук, Людмилу Семикіну, Бориса Плаксія, Веніаміна Кушніра, Михайла Сороку, Галину Зубченко, Івана Марчука, Миколу Стороженка. Гасло Веніаміна Кушніра "Я український художник, і моя творчість повинна бути національною" можна прикласти до кожного з них.

Натомість укладачі книги і куратори виставки пропонують інший список художників-шістдесятників – Вілен Барський, Анатолій Сумар, Флоріан Юр’єв, Григорій Гавриленко, Валерій Ламах, Аким Левич, Олександр Дубовик, Карло Звіринський, Роман та Маргіт Сельська, Ференц Семан, Павло Бедзір, Єлизавета Кремницька, Людмила Ястреб, Олег Соколов, Володимир Стрельніков, Олег Волошинов.

Павло Бедзір говорив: "Я – людина планети і буду вірний усьому людству. Україна повинна народитися з гуманності, вищого планетарного розуміння людини. Україна має бути Україною духовності, Україною Сковороди. Якщо станеться не так – то я залишуся людиною, яка належить сама собі. Нікудишньою людиною".

Укладачі книжки "Искусство украинских шестидесятников" Ольга Балашова та Ліза Герман шукали спільний візуальний код художників-шістдесятників у різних містах України, і це не дисидентство і національне відродження, як для "канонічних шістдесятників", а, за їхніми словами, естетична свобода і кореляція зі світовими художніми процесами 1960-х років.

Виставка, в яку ввійшли понад 100 робіт художників із Харкова, Львова, Ужгорода, Києва, Одеси, побудована саме на таких знахідках.

"Бик" Ференца Семана, 1967 (колекція Михайла Дурана). Фото надане Прес-службою НХМУ

Усі представлені в НХМУ художники працювали легально: одне робили для радянської батьківщини, інше – для себе, друге – без надії на виставки, визнання й винагороду.

Офіційно Алла Горська займалася монументальним мистецтвом: її вітраж "Шевченко. Мати" в червоному корпусі КНУ ім. Шевченка, створену в співавторстві з Опанасом Заливахою, Галиною Зубченко, Людмилою Семикіною та Галиною Севрук, знищили як ідейно ворожу, але мозаїки "Жар-птиця", "Прометеї" в Донецьку, "Дерево життя" в Маріуполі збереглися до сьогодні.

"Жар-птиця" ("Боривітер"), 1967. Автори: Алла Горська, Віктор Зарецький, Галина Зубченко, Григорій Пришедько (колекція Київського музею шістдесятництва). Фото надане Прес-службою НХМУ

Григорій Гавриленко працював у жанрі книжкової графіки, Валерій Ламах робив мозаїки та плакати, Бедзір та Кремницька оздоблювали автобусні зупинки, Роман Сельський викладав у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва, Флоріан Юр’єв був архітектором у Київпроекті, викладав у поліграфічному інституті, Анатолій Сумар займався промисловим дизайном. І в усіх була проблема з ідеологічним мистецтвом.

Виставка побудована як інтелектуальний квест – розбита на п’ять тем, для кожної з яких передбачений окремий колір стін (за дизайн експозиції відповідав Олександр Бурлака).

На сірому тлі – "Офіційне й приховане": ескіз мозаїки "Прапор перемоги" для музею "Молода гвардія" в Краснодоні, зроблений в техніці колажу (Алла Горська, Віктор Зарецький, за участю Валерія Лимарєва і Бориса Плаксія), і поруч фотографія готового панно – відчуйте різницю між яскравим задумом, де молоді люди нагадують супергероїв із Марвеловських коміксів, і втіленням – радянськими пролетарями, героїчними, але земними. Тут же – листки із книги схем Валерія Ламаха, що нагадують роботу наукового інституту, і фотографії мозаїк, в яких ці схеми працюють.

На лимонному тлі – роботи Григорія Гавриленка (вічний пошук ідеальної жінки), колажі Вілена Барського, в яких обов’язковий елемент – обведений контур рук художника, графічний цикл "Із життя дерев" Павла Бедзіра. Це розділ виставки "Викресати ідеал", ідея якого – змагання художника із самим собою, повторюваністю сюжету й образу добитися ідеального твору.

Жіночі образи Григорія Гавриленка, 1960-ті (з різних колекцій). Фото надане Прес-службою НХМУ

На червоному тлі (середня зала) – "Нетрадиційне й традиційне": модерністські натюрморти Карла Звіринського, Романа й Маргіт Сельських, роботи Алли Горської, яка тяжіє до монументалізму, хоч пише портрет Євгена Сверстюка, хоч пейзаж, метафізичний живопис Володимира Стрєльникова, автопортрет Олександра Дубовика – типового інтелігента-шістдесятника, в якому прочитуються всі "хмаринки-теги" ідей, які панували в інтелектуальному просторі того часу, "наївна" мадонна Єлизавети Кремницької.

Портрет Євгена Сверстюка, Алла Горська, 1963 (колекція НХМУ)

На бузковому тлі (розділ "Відтворити космос") – абстракції Флоріана Юр’єва, Павла Бедзіра, Олега Соколова – графіка, пошук універсальних формул Всесвіту, фігур, ліній та символів. Зокрема, це простежується в Юр’єва, який "намалював" музику Стравінського, Баха і свій вірш згідно з винайденою ним системою кольоропису.

Кольоропис Флоріана Юр'єва, 1960-ті (власність художника). Фото надане Прес-службою НХМУ

Зелені стіни – "Шаради": металеві абстракції Карла Звіринського, пейзажі Григорія Гавриленка, Київ Анатолія Сумара.

"Жерсть" Карла Звіринського, 1959 (родинна колекція). Фото надане Прес-службою НХМУ

Коли ти втягуєшся в орбіту виставки, в логіку кураторів і починаєш мислити заданими ними параметрами, автоматично переходиш у наступну залу – з "музейними" шістдесятниками, з постійної експозиції музею. Тетяна Яблонська, Віктор Зарецький, Євген Волобуєв, Віктор Рижих, Алла Горська, Сергій Григор’єв, Опанас Заливаха – офіційні й неофіційні художники тут поєднані в заданому десятилітті, "як у житті".

З одного боку, це логічне продовження виставки, з другого – закінчення кураторської концепції, стрункість якої помічаєш не тільки за кольором стін. Саме у цій, четвертій залі, розумієш, що кураторам вдалося найголовніше: показати потенціал і розмах художників-шістдесятників, очевидно не всі крайні точки, які окреслюють карту цього часу, але при цьому дуже чіткий контур.

Амбітні проекти сильні тим, що дають не тільки локальну картинку – тут і зараз, але й запліднюють майбутнє. Виставка "Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею" провокує "державні органи, які ухвалюють рішення" уже самою назвою: досить не помічати відсутність музею сучасного мистецтва в Україні, ми зробили його майбутню експозицію, перший зал – 1960-ті, з яких це сучасне мистецтво і має вести відлік. Потрібно робити музей.

Відкриття виставки "Мистецтво українських шістдесятників. Можливість музею" 18 грудня 2015 року. Фото Костянтина Стрільця

Проект "Мистецтво українських шістдесятників" – приклад синергії професійних активістів. Ініціатором книги виступила Стелла Беньямінова – колекціонер, засновниця StedleyArtFoundation і "Кола друзів" НХМУ, вона ж фінансово підтримала виставку. Партнерами освітньої програми навколо експозиції стали "Культурний проект", музична агенція "УХО" та Центр Довженка.

Важливо також те, що і над експозицією, і над книгою витає дух покійної Ганни Володимирівни Заварової, мистецтвознавиці, викладачки НАОМА, завдяки якій Ліза Герман закохалася у творчість Григорія Гавриленка, написала диплом, зацікавилася епохою, а тоді "інфікувала" цією темою Ольгу Балашову і Марію Ланько. Ганна Заварова – один із найважливіших вчителів в українській мистецтвознавчій школі, і присвята їй книги – теж символ тяглості в історії українського мистецтва.

І наостанок про дражливе: перенесення акцентів з національного на космополітичне, з політичного на мистецьке слід розглядати не як деконструкцію звичного канону шістдесятництва, а як розширення рамок. Конкуренція концепцій повинна дати поштовх мистецтвознавчій науці, яка, здається, повністю зациклилася на самій собі і стала герметичною системою поза художніми й медійними реаліями, поза сучасним світовим контекстом.

А книгу "Искусство украинских шестидесятников" видавництво "Основи" обіцяє видати не лише англійською, але й українською мовою.