Продається пам'ятка архітектури. Недорого

541
24 лютого 2016

Нещодавно інтернет-спільноту розбурхала звістка про те, що чергова пам’ятка архітектури під загрозою зникнення, бо її продають за грубі гроші і теоретичний новий господар може просто розібрати будівлю на цеглу.

Якщо ж придивитись пильніше, то це далеко не поодинокий випадок і він лише оголює велику тему архітектурної спадщини країни у приватній власності.    

— Тільки не ресторан і не готель, ви шо?! — з обуренням вигукує жіночка з містечка Поморяни на Львівщині, в якому віднедавна за 15 тисяч доларів продається історична будівля ратуші середини ХІХ століття в неоготичному стилі.

Її власник не має коштів на ремонт, але й місцеві мешканці, як видно з цього гнівливого коментаря, не надто задоволені перспективою перетворення пам'ятки зі сміттєзвалища на щось інше.

Ратуша в Поморянах на Львівщині. Фото: wikimapia/vgvg1

Напевно, вони просто налякані тим, що нові теоретичні власники ратуші можуть розібрати її на каміння, як це сталось зі старим млином у цьому містечку. Тому й піднявся галас в інтернеті та на телебаченні.

Первісно споруда була втричі більшою, але 1914 року під час бойових дій центральна та бічна частини пам'ятки були зруйновані, а пізніше розібрані.

Попри це, ратуша і нині виглядає масивно і цікаво. Утім всередині панує повний хаос: перекриття прогнили і частково завалились, купи сміття та непотребу валяються по кутках.

 Нинішній стан ратуші в Поморянах. Фото: wikimapia/rybakot

Через те, що історична будівля чомусь не перебувала в жодному з державних реєстрів як пам'ятка архітектури, її 1996 року придбав місцевий житель Михайло Савчук. Нині нею володіє його син Богдан.

Оскільки в родини нема коштів на відновлення споруди (а повноцінний ремонт потягне не менше ніж на мільйон гривень), власник дав в інтернеті наступне оголошення: "Приміщення ратуші продається, щоби попередити її руйнування. На даний момент ратуша не використовується, тому дуже важливо зберегти її. Власник бажає, щоби покупець максимально зберіг історичну цінність будівлі".

 Скріншот із сайту OLX. Фото: zaxid.net

В приватній розмові з кореспондентами zaxid.net Богдан Савчук зазначив, що хотів би, аби пам'ятку переробили під готель чи кав'ярню.

Але знаючи про віддаленість і певну депресивність Поморян, а також про відсутність дороги з нормальним покриттям як з боку Золочева, так і від Дунаєва чи Бережан, перспектива нового туристичного центру в ратуші примарна.

Так чи інакше, але є можливість легально, відносно за невеликі гроші придбати пам'ятку — охочих купити поки що не знайшлося.

Якщо трохи помріяти, можна було б представити в ній, скажімо, центр координації робіт з порятунку сусіднього Поморянського замку та реставрації костелу Святої Трійці, що стоїть просто через дорогу.

 Замок в Поморянах теж потрібно терміново рятувати. Фото автора

На жаль, часу лишається все менше. Влітку минулого року завалилась чимала частина замкового даху і, можливо, лише тимчасові підпірки, які встановили своїм коштом львівські аматори в одному з крил пам'ятки, врятували конструкцію від повного обвалення.

Для Львівщини ситуація із передачею пам'яток архітектури в приватні руки далеко не унікальна. Кілька років тому обласна адміністрація підписала угоди про концесію на 49 років замку Острозьких в Старому Селі та палацу Потоцьких у Тартакові.

Віддавали в оренду під зобов'язання підприємців зберегти історичні об'єкти і повернути їх до життя — замок в руїні вже більше ста років, палац став жертвою пожежі у 1990-х.

І там, і там справа так і не зрушила з мертвої точки — пам'ятки успішно руйнуються і надалі, тож адміністрація тепер розмірковує, як розірвати угоди про оренду.

 Палац Потоцьких у Тартакові. Фото: ishchuk.net

Але в останньому випадку йшлося про офіційні пам'ятки архітектури, занесені до державних реєстрів, Поморянська ж ратуша в них не фігурує зовсім. І тут знову постає принципове питання державної охорони пам'яток в Україні загалом.

Адже, якщо вони не в реєстрах, то й навіть теоретично жодного фінансування з бюджету не мають. Інша річ, що не мають його і реєстрові пам'ятки, але там бодай за них хтось відповідальний.

За інформацією кандидата історичних наук Тимура Бобровського, з понад 100 тисяч об’єктів культурної спадщини, які в Україні нараховуються пам’яткоохоронцями, до Державного реєстру внесено лише 7,5 тисяч.   

Ще один яскравий приклад: село Удріївці Дунаєвецького району Хмельниччини. 2012 року сільський голова пообіцяв своєму односельцю, відставному харківському прокурору, продати  за 60 тисяч гривень (!) неоготичну двоповерхову садибу ХІХ століття, в якій до розформування містилась тамтешня середня школа.

Споруда була в доброму стані, з цілими вікнами, підлогою, стелею — заходь і пануй. На додачу — навколо неї великий старовинний парк зі ставком та зарослими алеями.

За якийсь час я особисто дзвонив сільському голові з питанням, чи не продана пам'ятка, яка цілком законно перебувала на балансі сільради, але отримав відповідь, що усна умова з прокурором лишається, але той ще не готовий підписати необхідні папери.

Себто теоретично садибу, як і ратушу в Поморянах, можна купити цілком легально. Головне, щоби голова згодився і "конкурент" не мав нічого проти. Чистий ринок.

Приблизно така ж ситуація і в селі Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району Вінниччини. Маєток, зведений на початку ХХ століття цукрозаводчиком Коганом, сільська рада була б щаслива віддати в приватні руки.

Cадиба Когана у Вищеольчедаєві на Вінниччині. Фото автора

На даху споруди нещодавно сталася пожежа, але працівниці дитячого садочка, який займав це приміщення, сміливо і самотужки її загасили. Втім, пожежні садочок виселили, а ремонту пам'ятка й досі не дочекалась і швидко занепадає.

Тим часом маєток є унікальним з огляду на те, що в ньому вціліли практично всі інтер'єри. Кожна кімната має свою стилістику: мавританську, народно-українську, класицистичну тощо. Таку ліпнину не в кожному київському чи львівському палаці побачиш.

Досліджуючи панські резиденції, я також дізнався, що величезні еклектичні садиби в Приозерному (Івано-Франківська область) і Роздолі (Львівщина) ще з 1990-х у приватній власності. Але їхні господарі змінювалися настільки часто і заплутано, що знайти фактичних власників пам'яток сьогодні надзвичайно складно.

При цьому палаци (а це саме палаци — із великими залами, колонами тощо) вже з 15 років стоять без догляду і, зрозуміло, руйнуються та грабуються.

Кричущим був випадок з італійською ренесансною бронзовою статуєю з Роздільської резиденції родини Реїв, яку намагались продати на металобрухт. Лише випадкове втручання покійного директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького врятувало цінну річ від переплавки.

Є вже й такі випадки, коли цілі палацові комплекси недоступні, бо є приватною власністю.

В селі Тхорівка на Київщині директор одного із сусідніх підприємств викупив маєток Потоцьких, в якому до того була бібліотека, виставив охорону і нікого за паркан не пускає. Має право — споруда не перебувала в пам'яткоохоронному реєстрі.

 Палац Потоцьких у Тхорівці теж перебуває у приватній власності. Фото автора 

Те саме стосується величезного комплексу колишнього єзуїтського конвікту (навчальний католицький заклад закритого типу) в місті Хирів (Львівщина) на самому кордоні із Польщею.

Після того, як звідти з'їхала військова частина, споруди продали, і вхід на територію охороняють не надто привітні чоловіки.

 В Хирівському єзуїтському конвікті хочуть відкрити готель, ресторан і центр перекваліфікації чиновників. Фото автора

В пресі була інформація, що конвікт викупили з метою відкриття в ньому Східноєвропейського колегіуму територіальної державної служби та місцевого самоврядування, в якому мали б проходити перекваліфікацію чиновники не тільки з України.

На додачу (адже розміри комплексу дозволяють) тут хотіли відкрити готель, ресторан і спа. Навіть почались будівельні роботи, але станом на сьогодні проект ще далекий від реалізації.

У пам'яток, які ніби на папері і не пам'ятки зовсім, трапляються й інші господарі.

Так, у Томашівці під Фастовом (Київщина) з 2000 року діє чоловічий монастир (УПЦ МП). Садиба Хоєцьких 1910 року перетворена на головний храм обителі.

Навколо ведуться дуже активні роботи з благоустрою парку, в якому з'являються нові альтанки, каплиці і навіть міні-зоопарк. 

 Маєток Хоєцьких у Томашівці став чоловічим монастирем. Фото автора

Цілком непогано, враховуючи, що всередині колишньої резиденції можна побачити прекрасні кахлеві печі, та й взагалі місце вже набуло популярності серед туристів.

Подібна ж ситуація і в селі Лемешівка та в районному центрі Погребище (Вінниччина), де колишні маєтки віддано відповідно під чоловічий монастир і парафіяльну церкву УПЦ МП.

 В перебудованому за радянської влади палаці Жевуських у Погребищі тепер церква. Фото автора

Словом, доки пам'яткоохоронні організації, місцеві органи та інші галузеві інституції із черепашачою швидкістю подають інформацію в Мінкульт, який, власне, і формує реєстр пам'яток, їхні власники (здебільшого територіальні громади) активно розпродають перлини минулого.

І цілком незле, якщо нові господарі влаштовують там щось на кшталт парку і звіринця в Томашівці, але точно неприємно, проїхавши десятки, а то й сотні кілометрів, дістати не надто ввічливу і не дуже цензурну відмову від охоронців.

Для того, аби пам'ятка не руйнувалася, зрозуміло, вона мусить мати господаря, когось хто нею опікуватиметься. Але не хотілося б втрачати до неї елементарний доступ.

P.S. Тим часом у Поморянах місцеві та львівські активісти намагаються домовитись із селищним головою про те, аби силами громади викупити будівлю ратуші і перенести до неї адміністрацію.

Добра воля мешканців є, викупити пам'ятку реально, але, на жаль, бракує грошей на ґрунтовий ремонт споруди, аби такий переїзд фактично можна було здійснити. 

***                      

 

Дмитро Антонюк — журналіст, автор двотомового видання "Польські замки і резиденції в Україні", перекладач.

powered by lun.ua