Продається пам'ятка архітектури. Недорого
Нещодавно інтернет-спільноту розбурхала звістка про те, що чергова пам’ятка архітектури під загрозою зникнення, бо її продають за грубі гроші і теоретичний новий господар може просто розібрати будівлю на цеглу.
Якщо ж придивитись пильніше, то це далеко не поодинокий випадок і він лише оголює велику тему архітектурної спадщини країни у приватній власності.
— Тільки не ресторан і не готель, ви шо?! — з обуренням вигукує жіночка з містечка Поморяни на Львівщині, в якому віднедавна за 15 тисяч доларів продається історична будівля ратуші середини ХІХ століття в неоготичному стилі.
Її власник не має коштів на ремонт, але й місцеві мешканці, як видно з цього гнівливого коментаря, не надто задоволені перспективою перетворення пам'ятки зі сміттєзвалища на щось інше.
![]() |
Ратуша в Поморянах на Львівщині. Фото: wikimapia/vgvg1 |
Напевно, вони просто налякані тим, що нові теоретичні власники ратуші можуть розібрати її на каміння, як це сталось зі старим млином у цьому містечку. Тому й піднявся галас в інтернеті та на телебаченні.
Первісно споруда була втричі більшою, але 1914 року під час бойових дій центральна та бічна частини пам'ятки були зруйновані, а пізніше розібрані.
Попри це, ратуша і нині виглядає масивно і цікаво. Утім всередині панує повний хаос: перекриття прогнили і частково завалились, купи сміття та непотребу валяються по кутках.
![]() |
Нинішній стан ратуші в Поморянах. Фото: wikimapia/rybakot |
Через те, що історична будівля чомусь не перебувала в жодному з державних реєстрів як пам'ятка архітектури, її 1996 року придбав місцевий житель Михайло Савчук. Нині нею володіє його син Богдан.
Оскільки в родини нема коштів на відновлення споруди (а повноцінний ремонт потягне не менше ніж на мільйон гривень), власник дав в інтернеті наступне оголошення: "Приміщення ратуші продається, щоби попередити її руйнування. На даний момент ратуша не використовується, тому дуже важливо зберегти її. Власник бажає, щоби покупець максимально зберіг історичну цінність будівлі".
![]() |
Скріншот із сайту OLX. Фото: zaxid.net |
В приватній розмові з кореспондентами zaxid.net Богдан Савчук зазначив, що хотів би, аби пам'ятку переробили під готель чи кав'ярню.
Але знаючи про віддаленість і певну депресивність Поморян, а також про відсутність дороги з нормальним покриттям як з боку Золочева, так і від Дунаєва чи Бережан, перспектива нового туристичного центру в ратуші примарна.
Так чи інакше, але є можливість легально, відносно за невеликі гроші придбати пам'ятку — охочих купити поки що не знайшлося.
Якщо трохи помріяти, можна було б представити в ній, скажімо, центр координації робіт з порятунку сусіднього Поморянського замку та реставрації костелу Святої Трійці, що стоїть просто через дорогу.
![]() |
Замок в Поморянах теж потрібно терміново рятувати. Фото автора |
На жаль, часу лишається все менше. Влітку минулого року завалилась чимала частина замкового даху і, можливо, лише тимчасові підпірки, які встановили своїм коштом львівські аматори в одному з крил пам'ятки, врятували конструкцію від повного обвалення.
Для Львівщини ситуація із передачею пам'яток архітектури в приватні руки далеко не унікальна. Кілька років тому обласна адміністрація підписала угоди про концесію на 49 років замку Острозьких в Старому Селі та палацу Потоцьких у Тартакові.
Віддавали в оренду під зобов'язання підприємців зберегти історичні об'єкти і повернути їх до життя — замок в руїні вже більше ста років, палац став жертвою пожежі у 1990-х.
І там, і там справа так і не зрушила з мертвої точки — пам'ятки успішно руйнуються і надалі, тож адміністрація тепер розмірковує, як розірвати угоди про оренду.
![]() |
Палац Потоцьких у Тартакові. Фото: ishchuk.net |
Але в останньому випадку йшлося про офіційні пам'ятки архітектури, занесені до державних реєстрів, Поморянська ж ратуша в них не фігурує зовсім. І тут знову постає принципове питання державної охорони пам'яток в Україні загалом.
Адже, якщо вони не в реєстрах, то й навіть теоретично жодного фінансування з бюджету не мають. Інша річ, що не мають його і реєстрові пам'ятки, але там бодай за них хтось відповідальний.
За інформацією кандидата історичних наук Тимура Бобровського, з понад 100 тисяч об’єктів культурної спадщини, які в Україні нараховуються пам’яткоохоронцями, до Державного реєстру внесено лише 7,5 тисяч.
Ще один яскравий приклад: село Удріївці Дунаєвецького району Хмельниччини. 2012 року сільський голова пообіцяв своєму односельцю, відставному харківському прокурору, продати за 60 тисяч гривень (!) неоготичну двоповерхову садибу ХІХ століття, в якій до розформування містилась тамтешня середня школа.
Споруда була в доброму стані, з цілими вікнами, підлогою, стелею — заходь і пануй. На додачу — навколо неї великий старовинний парк зі ставком та зарослими алеями.
За якийсь час я особисто дзвонив сільському голові з питанням, чи не продана пам'ятка, яка цілком законно перебувала на балансі сільради, але отримав відповідь, що усна умова з прокурором лишається, але той ще не готовий підписати необхідні папери.
Себто теоретично садибу, як і ратушу в Поморянах, можна купити цілком легально. Головне, щоби голова згодився і "конкурент" не мав нічого проти. Чистий ринок.
Приблизно така ж ситуація і в селі Вищеольчедаїв Мурованокуриловецького району Вінниччини. Маєток, зведений на початку ХХ століття цукрозаводчиком Коганом, сільська рада була б щаслива віддати в приватні руки.
![]() |
Cадиба Когана у Вищеольчедаєві на Вінниччині. Фото автора |
На даху споруди нещодавно сталася пожежа, але працівниці дитячого садочка, який займав це приміщення, сміливо і самотужки її загасили. Втім, пожежні садочок виселили, а ремонту пам'ятка й досі не дочекалась і швидко занепадає.
Тим часом маєток є унікальним з огляду на те, що в ньому вціліли практично всі інтер'єри. Кожна кімната має свою стилістику: мавританську, народно-українську, класицистичну тощо. Таку ліпнину не в кожному київському чи львівському палаці побачиш.
Досліджуючи панські резиденції, я також дізнався, що величезні еклектичні садиби в Приозерному (Івано-Франківська область) і Роздолі (Львівщина) ще з 1990-х у приватній власності. Але їхні господарі змінювалися настільки часто і заплутано, що знайти фактичних власників пам'яток сьогодні надзвичайно складно.
При цьому палаци (а це саме палаци — із великими залами, колонами тощо) вже з 15 років стоять без догляду і, зрозуміло, руйнуються та грабуються.
Кричущим був випадок з італійською ренесансною бронзовою статуєю з Роздільської резиденції родини Реїв, яку намагались продати на металобрухт. Лише випадкове втручання покійного директора Львівської картинної галереї Бориса Возницького врятувало цінну річ від переплавки.
Є вже й такі випадки, коли цілі палацові комплекси недоступні, бо є приватною власністю.
В селі Тхорівка на Київщині директор одного із сусідніх підприємств викупив маєток Потоцьких, в якому до того була бібліотека, виставив охорону і нікого за паркан не пускає. Має право — споруда не перебувала в пам'яткоохоронному реєстрі.
![]() |
Палац Потоцьких у Тхорівці теж перебуває у приватній власності. Фото автора |
Те саме стосується величезного комплексу колишнього єзуїтського конвікту (навчальний католицький заклад закритого типу) в місті Хирів (Львівщина) на самому кордоні із Польщею.
Після того, як звідти з'їхала військова частина, споруди продали, і вхід на територію охороняють не надто привітні чоловіки.
![]() |
В Хирівському єзуїтському конвікті хочуть відкрити готель, ресторан і центр перекваліфікації чиновників. Фото автора |
В пресі була інформація, що конвікт викупили з метою відкриття в ньому Східноєвропейського колегіуму територіальної державної служби та місцевого самоврядування, в якому мали б проходити перекваліфікацію чиновники не тільки з України.
На додачу (адже розміри комплексу дозволяють) тут хотіли відкрити готель, ресторан і спа. Навіть почались будівельні роботи, але станом на сьогодні проект ще далекий від реалізації.
У пам'яток, які ніби на папері і не пам'ятки зовсім, трапляються й інші господарі.
Так, у Томашівці під Фастовом (Київщина) з 2000 року діє чоловічий монастир (УПЦ МП). Садиба Хоєцьких 1910 року перетворена на головний храм обителі.
Навколо ведуться дуже активні роботи з благоустрою парку, в якому з'являються нові альтанки, каплиці і навіть міні-зоопарк.
![]() |
Маєток Хоєцьких у Томашівці став чоловічим монастирем. Фото автора |
Цілком непогано, враховуючи, що всередині колишньої резиденції можна побачити прекрасні кахлеві печі, та й взагалі місце вже набуло популярності серед туристів.
Подібна ж ситуація і в селі Лемешівка та в районному центрі Погребище (Вінниччина), де колишні маєтки віддано відповідно під чоловічий монастир і парафіяльну церкву УПЦ МП.
![]() |
В перебудованому за радянської влади палаці Жевуських у Погребищі тепер церква. Фото автора |
Словом, доки пам'яткоохоронні організації, місцеві органи та інші галузеві інституції із черепашачою швидкістю подають інформацію в Мінкульт, який, власне, і формує реєстр пам'яток, їхні власники (здебільшого територіальні громади) активно розпродають перлини минулого.
І цілком незле, якщо нові господарі влаштовують там щось на кшталт парку і звіринця в Томашівці, але точно неприємно, проїхавши десятки, а то й сотні кілометрів, дістати не надто ввічливу і не дуже цензурну відмову від охоронців.
Для того, аби пам'ятка не руйнувалася, зрозуміло, вона мусить мати господаря, когось хто нею опікуватиметься. Але не хотілося б втрачати до неї елементарний доступ.
P.S. Тим часом у Поморянах місцеві та львівські активісти намагаються домовитись із селищним головою про те, аби силами громади викупити будівлю ратуші і перенести до неї адміністрацію.
Добра воля мешканців є, викупити пам'ятку реально, але, на жаль, бракує грошей на ґрунтовий ремонт споруди, аби такий переїзд фактично можна було здійснити.
***
![]() |
Дмитро Антонюк — журналіст, автор двотомового видання "Польські замки і резиденції в Україні", перекладач.