Мистецтво на межі: ГаліціяКульт у Харкові

1186
31 серпня 2016

Разом із суспільними змінами віднедавна почала змінюватись і позиція художника – шаблонний образ митця-інтроверта, дивного відлюдька, що копирсається в собі та є абсолютно незрозумілим для оточення, перетворився на відкритого, активного і пасіонарного діяча, одним із головних навичок якого є здатність говорити.

Усвідомлення своєї творчості як комунікації та вихід художника з майстерні призвів до появи величезної кількості резиденцій, фестивалів, групових проектів, форумів та інших платформ для колективної творчості, в основі якої лежить спілкування.

Не буде великим припущенням сказати, що чи не кожен твір мистецтва є результатом не монологу, а діалогу. І що він більш неформальний, то ефективніший.

Потреба в спілкуванні актуальна не лише для митців: з огляду на соціокультурну ситуацію нашої країни говорити сьогодні необхідно як ніколи. Реакцією на цю потребу є ініціатива міждисциплінарного форуму "ПогранКульт: ГаліціяКульт", який цього року проводиться в Харкові.

Починаючи з 2014, благодійний фонд "Мистецькі надра" організовував масштабні проекти  в рамках ініціативи "ПогранКульт". Великий фестиваль "ДонКульт", що мав на меті знайомство України з культурою Донбасу, провели двічі – у Києві та Львові.

Будинок "Слово"

"ПогранКульт" – мультикультурний форум, що ґрунтується на ідеї об’єднання та співпраці регіонів Сходу і Заходу. Основна мета організаторів форуму "ГаліціяКульт" – руйнування міфів і шаблонів в уявленнях одне про одного у діаметрально віддалених регіонах України (цього разу це Галичина і Слобожанщина), культурна дифузія і діалог між мистецькими середовищами не лише на рівні знайомства, а й на рівні співпраці.

Саме тому цього року форум триватиме досить довго – з травня по жовтень. Першою частиною форуму стали "Мистецькі резиденції", які відбулися в Харкові й представили проміжні напрацювання напередодні Дня незалежності.

"Резиденції" приймають 6 творчих груп, що два тижні працюють у різних сферах мистецтва під проводом знаних менторів. Резиденції розташували в знакових харківських локаціях, з якими учасники пов’язують свої проекти.

АРХІТЕКТУРНО-ЛІТЕРАТУРНА РЕЗИДЕНЦІЯ В БУДИНКУ "СЛОВО"

Кільканадцять учасниць із Західної України на чолі з харківським архітектором Олегом Дроздовим і соціологом Іриною Сальник занурилися у вивчення контексту літературного життя Харкова 1920–30-х років.

Як стверджують учасники, архітектура – це не обов’язково об'єкт, й архітектор не завжди апелює до матеріальних форм. Тому учасниці архітектурної резиденції досліджують відомий харківський будинок "Слово" з перспективою публікації дослідження онлайн.

Група архітектурної резиденції

Зведений наприкінці 1920-х кооперативом літераторів, будинок "Слово" має в Харкові сумну славу. Тут жили відомі українські літературні діячі ХХ сторіччя: Павло Тичина, Остап Вишня, Микола Хвильовий, Гео Шкурупій, Іван Багряний, Валер’ян Підмогильний, Наталя Забіла, Михайль Семенко та багато інших інтелектуалів, чиї імена увійшли в історію як "Розстріляне Відродження".

У 1933 році після арешту Михайла Ялового наклав на себе руки Микола Хвильовий. Ці події поклали початок переслідуванням, і згодом майже всі жителі "Слова" були репресовані.

Для радянської влади зведення будинку для письменників було зручним способом зібрати усю небезпечну когорту інтелектуалів в одному місці, щоб легко їх відстежувати і послідовно знищувати.

Цікава й архітектура самої споруди, яку архітектор Михайло Дашкевич звів у формі літери "С" у стилі, що коливається десь між модерном і конструктивізмом.

Вивчивши архіви Харківського літературного музею, поспілкувавшись із теперішніми мешканцями і попрацювавши з міським середовищем довкола будинку, учасники резиденції хочуть максимально широко розповісти про історію цього непростого місця.

Колажі архітектурної резиденції

Одним із основних викликів для учасниць була спроба охопити історію будинку в усій її повноті, змістити акцент із суто трагічного на не менш важливий мистецький, і тому велике значення в проекті відведено освітній місії.

За словами Олега Дроздова, будинок "Слово" – це матеріальний монумент, що перебуває в іншому часовому вимірі й культурному контексті. Мета нинішньої архітектурної резиденції – розширення цього контексту у віртуальній площині.

РЕЗИДЕНЦІЯ МУРАЛІСТІВ НА ЗАВОДІ "ТУРБОАТОМ"

"Турбоатом" – особливий для Харкова завод, одне з найпотужніших підприємств не лише міста, а й усієї країни. Це один із найбільших заводів у світі, що виготовляє парові та гідравлічні турбіни. Тим більш несподіваний факт співпраці заводу з художнім середовищем – групою художників-муралістів резиденції "ГаліціяКульт".

Резиденція муралістів включає художників із Галичини та Східної України, які спільно працюють над оформленням 6 стін території заводу монументальними панно за власними авторськими ескізами. Кураторка резиденції художниця та викладачка Харківської академії дизайну та мистецтв Дарія Хрісанфова.

Резиденція Турбоатом

Ескізи, які художники вже зараз переносять на стіни, розроблялися спільно з командою заводу й пройшли кілька стадій спільного обговорення. Усе від розташування до найменших деталей обговорювалося обома сторонами перед початком роботи.

"Сюжети муралів були обрані невипадково, розписи зображують верстати, елементи турбін та іншого устаткування заводу, яке звичайний мешканець міста побачити не в змозі, саме тому мурали ще один крок на шляху більшої відкритості установи до суспільства", – розповідає начальник соціальної політики заводу Юрій Макаренко.

Як і в Києві, міський простір Харкова перенасичений муралами та графіті, багато з яких належать знаним українським художникам. Поява настінних розписів у місті – не раптовий бум, а довготривалий процес, і, можливо, це одна з причин, чому в Харкові довкола муралів не точаться запеклі публічні суперечки.

Якщо часто основний закид до муралів – це відсутність суспільного рішення щодо їх змісту й розміщення в публічному просторі, то розписи на "Турбоатомі" – вдалий приклад консенсусу.

Завод "Турбоатом"

ХУДОЖНЯ РЕЗИДЕНЦІЯ "КОЛО СПІЛКУВАННЯ" У ЄРМІЛОВЦЕНТРІ

Ця резиденція хотіла познайомити галицьких і харківських художників, зібравши їх в одному виставковому просторі.

Одинадцять учасників, а саме Артем Волокітін, Віталій Кохан, Костятин Зоркін, Олексій Яловега, Роман Мінін, Тетяна Малиновська, Валерій Губенін, Тереза та Михайло Барабаш, Оксана Солоп і Ганна Шумська, у ході тривалих дискусій створили єдину концепцію спільної виставки, яку кожен по-своєму розкриває у своєму творі.

Відштовхуючись від назви резиденції, художники зійшлися на тому, що коло передбачає певну замкненість і вирішили працювати з ідеєю капсули в широкому розумінні, досліджуючи її як різноманітні внутрішні й зовнішні обмеження.

апсулою може бути що завгодно, - каже художник Костя Зоркін. – Це і образ художника з його амбіціями, і необхідність особистої свободи. Існує мовна капсула, географічна капсула, врешті-решт, стає зрозумілим, що особистість як така це теж певною мірою капсула".

Симптоматично, що основну мету резиденції, заявлену як спілкування, деякі художники фактично саботували, вирішивши працювати у власних майстернях і відмежуватися від колективної генерації ідей. Ті ж, хто працював разом, створили цілісне висловлювання, оформлене у виставку.

Валерій Губенін. Резиденція "Коло спілкування"

Львівський художник Валерій Губенін зробив інсталяцію з великих очних яблук, апелюючи до того, що оптика, точка зору людини – це головний її обмежувач, капсула, з якої ми дивимося на світ.

Харківська художниця Оксана Солоп представила інсталяцію з дерева та паперу, яка символізує фізичні обмеження людини. Робота львівського художника Михайла Барабаша звертається до всюдисущої бінарності й необхідності ставити себе на місце іншого, щоб досягти розуміння. На великому полотні він випалив слова "свобода/слобода" таким чином, що прочитати текст повністю можна, лише перебуваючи одразу з двох його боків.

Костянтин Зоркін створив роботу під назвою "Dress-control" – великі дерев’яні силуети людини та елементів її одягу. До важких сорочок, штанів, капелюха й чобіт, а також і до самої людини прикріплені металеві смужки, як до дитячих паперових ляльок-витинанок, які можна перевдягнути. Основна тема роботи  – конструювання власного "я", індивідуальності, яку ми приміряємо на себе і яка стає нашою головною капсулою.

Робота "Привіт з Харкова" львівської художниці Ганни Шумської – це відео з декількома десятками харків’ян, які передають вітання до Львова, спроектоване на великий конверт замість екрану. Роботи Ганни – чи не єдина на виставці в ЄрміловЦентрі, яка прямо звертається до Харкова і працює з темами комунікації між Сходом і Заходом України.

Резиденція "Коло спілкування"

Резиденція "Коло спілкування" помітно відрізняється тим, що художники не вдаються до прямого опрацювання локального контексту чи окреслених форумом тем, натомість розглядаючи питання діагональних взаємодій ширше й універсальніше.

КІНО Й АНІМАЦІЯ

У жовтні свої результати презентують ще дві резиденції – анімаційна резиденція "Відкрита тема" (керівник – аніматор Роман Дзвонковський) та резиденція для молодих кінематографістів Галичини й Харківщини. Анімаційна резиденція спрямована на роботу із зовсім юними художниками. Діти від 10 до 14 самі написали фабулу до справжнього мультфільму, який протягом тижня малювали і ліпили з пластиліну, а потім анімували.

Резиденція кінематографістів планує створити кілька документальних стрічок на урбаністичну тему. Учасники під керівництвом менторів Остапа Костюка, режисера фільму "Жива ватра", та Любові Дуракової працюватимуть над різними ключовими для Харкова історіями та місцями.

Зокрема, уже зараз молоді кіношники шукають своїх героїв у будинку "Слово", в Держпромі, на ринку Барабашово, сподіваючись згодом зібрати усі стрічки в кіноальманах.

Роман Дзвонковський на анімаційній резиденції

РЕЗИДЕНЦІЯ "МАЙСТЕР КЛАС. ПАВЛО МАКОВ І ХУДОЖНИКИ-ГРАФІКИ"

Слів не вистачить перерахувати усі регалії Павла Макова – одного з найбільш відомих українських художників-графіків, члена Королівського товариства живописців і графіків Великобританії.

Попри це, повчитися у майстра в Україні майже неможливо, Маков не викладає у державних профільних вишах і взагалі живе непублічним життям. Саме тому резиденція "Майстер-клас" виявилася надзвичайно популярною серед кандидатів на участь, адже на її учасників чекала унікальна можливість отримати два тижні лекцій і воркшопів від Павла Макова.

Відомий своєю прив’язаністю до Харкова, Павло підкреслює, наскільки важливо для художника перебувати в органічному для себе контексті, працювати з близькими і зрозумілими темами. Актуальним і цікавим, за словами митця, художник може бути лише в рідній країні.

Отож, учасникам резиденції він запропонував попрацювати з художнім (і не лише) контекстом Харкова, із середовищем, в якому вони опинилися. До слова, Маков ділиться з учасниками не лише своїми практичним досвідом, а й етичними поглядами на систему художньої освіти і особливості викладання. За словами художника, педагог у художній сфері не може бути суто теоретиком, він має практикувати.

"У нашій справі теорія і практика абсолютно невіддільні", – каже Павло. Так само потрібен і обмін практикою між українськими і закордонними художниками, але наразі такі обміни можливі лише за широкого сприяння приватних ініціатив.

Павло Маков на резиденції "Майстерклас"

"Будь-яка творчість  це завжди спілкування, – каже Маков, – реальним результатом моєї діяльності є не робота, яка висить на стіні, чи скульптура, яка стоїть перед вами. Реальним результатом є те відчуття, яке ви отримуєте після того, як стикнулися з моїм твором".

У ході резиденції знаний ментор переглядатиме попередні напрацювання кожного учасника, даючи власні коментарі та рекомендації. Відомий своєю педантичністю і відданістю якості у творах, Маков каже, що за два тижні неможливо виконати книгу, тому, ймовірно, кожен учасник зробить одну сторінку, пов’язану з його перебуванням у Харкові, щоб згодом об’єднати ці сторінки в альбом.

І нарешті, в жовтні має відбутися групова виставка резидентів "Майстер-класу", які покажуть напрацьований в ході роботи в Харкові матеріал. "Головним результатом має стати особистий досвід, який отримають і учасники, і я після наших зустрічей. Це обмін досвідом, який ще матиме свої наслідки в подальшому", – міркує про резиденцію Павло, тим самим формулюючи основну тезу усіх "Мистецьких резиденцій".

Головне не ті напрацювання й проекти, які можна побачити уже сьогодні, найважливіше – це досвід спільної роботи, взаємодія і наочний приклад діалогу. Вдалий він чи ні, поки складно судити, але прецедент не може не тішити.

***

Що в масштабі цілої країни можуть змінити кілька резиденцій, кількадесят людей, навіть за умов, що їхнє знайомство може породити цікавий культурний контент і порушити низку актуальних питань?

Утім, можливо, мова не про користь нових знайомств на рівні суспільства загалом. Важливим тут є сам метод, який пропонує форум "ГаліціяКульт" – метод взаємного привнесення іншого культурного досвіду і практик у свій досвід, метод розширення власного світогляду, що базується на жертві своїм "я" на користь невідомого "ми".

Завданням "ГаліціяКульт" є навчити українців більше дізнаватися один про одного. Проте в довгостроковій перспективі проект ставить на меті навчитись не боятися чужої культури, а зрозуміти, що мовою мистецтва порозумітися найлегше.

Якщо перефразувати кліше "мистецтво не має меж", судячи з проекту "ПогранКульт", можна сказати, що мистецтво водночас і протистоїть межам, і намагається працювати на межі.

Ліза Корнійчук, спеціально для УП.Культура



powered by lun.ua