Сідати на електричку і їхати: Як досліджують декомунізацію в містах і селах України

1076
20 червня 2017

В Україні триває декомунізація. Але питання про те, що робити з пам’ятками радянської спадщини, досі не має чіткої відповіді.

Музею, необхідного для їхнього збереження, поки нема, а відповідальності за понівечені взірці мистецтва радянських часів ніхто не несе.

Для того, щоб вивчити перебіг декомунізації, митці, дослідники та культурні менеджери два роки тому започаткували ініціативу ДЕ НЕ ДЕ.

Головний метод їхньої роботи – експедиції в різні міста та села країни, де колись процвітали, а тепер занепадають твори мистецтва, публічні простори та краєзнавчі музеї часів СРСР.

УП. Культура дізналася в учасників цього неформального об’єднання, про що вони прагнуть дізнатись, вирушаючи в експедиції, і які відкриття роблять у процесі.

"Над Богом" та міста на Сході

"Не можу сказати конкретно, що таке ДЕ НЕ ДЕ, – відразу зізнається її учасник об’єднання Леонід Марущак. – Не можу навіть точно сказати кількісний склад ініціативи".

Марущак – один із активних учасників об’єднання. Нині працює менеджером напрямку культура в Українському кризовому медіа-центрі.

Під час роботи мистецької резиденції "Над Богом" у Вінниці. Фото з ФБ-сторінки проекту

Він родом з Вінниці. Саме тому придумав та організував у місті культурно-мистецьку резиденцію "Над Богом" – подію, від якої ДЕ НЕ ДЕ веде свою історію.

Назва "Над Богом" відсилає до давньої назви річки Південний Буг, на якій стоїть Вінниця. Протягом десятиденної резиденції митці з усієї України працювали із темами декомунізації та ролі культурних ініціатив у формуванні публічних просторів.

Усі події відбувалися в закинутому кінотеатрі "Росія". Під час декомунізації вивіску зняли. Але нової назви для будівлі не вигадали.

Тоді художник Олександр Єльцин прикріпив літери "ДЕ" на фасад кінотеатру, ніби запитуючи: "Де назва? Де збиратись? Адже це публічний простір".

Пострадянська історія цього кінотеатру досить типова. Починаючи з 1990-х, його орендує за символічну платню в одну гривню на рік місцевий депутат.

Будівля розташована в самому центрі міста. Її фасад виходить на головну вулицю, а тильну сторону місцеві перетворили "громадський туалет".

"Місто не знає до кінця що з ним [кінотеатром] можна зробити, – розповідає учасниця ДЕ НЕ ДЕ Ольга Гончар. – Були варіанти знести все й побудувати там пам'ятник Магдебурзькому праву або переробити під торговельний центр Натомість ми хотіли показати: якщо просто відкрити двері, провести інтернет і наповнити місце подіями, можна створити креативий простір".

Олександр Єльцин. "Де". Фото з ФБ-сторінки мистецької резиденції "Над Богом"

Після воркшопу з питань проведення декомунізації у Вінниці активістів ДЕ НЕ ДЕ запросили до себе три міста на Сході – для організації аналогічних подій.

У Слов'янську працювали з бібліотекою, яка саме через війну перетворилася на публічний простір. Під час бойових дій люди приходили туди за спілкуванням та підтримкою. Зараз тут базуються громадські організації та діє читальна зала.

В  Сєвєродонецьку  ДЕ НЕ ДЕ працювали в театрі, який через пожежу перебував в аварійному стані.

У Маріуполі місцем сили став краєзнавчий музей. Точніше – його приміщення для тимчасових експозицій.

"Ми хотіли показати що можна запустити якийсь  рух просто в одній кімнаті", – розповідає Гончар.

Реальні наслідки проекту вже є. Скажімо, жительку Маріуполя Діану Берг влаштовані ДЕ НЕ ДЕ події надихнули на створення платформи "ТЮ" – креативного простору, де відбуваються концерти, фестивалі та інші заходи, а також діє коворкінг.

Володимир Воротньов. "ДЕ? КОМУ? НІЗАЩО?". Роботу створено в рамках мистецької резиденції "Над Богом". Фото: Євген Нікіфоров

Про зсув у свідомості місцевих говорить Євгенія Моляр, мистецтвознавиця та активна  учасниця  ДЕ НЕ ДЕ. Згадує, як після воркшопу в Слов'янську, місцеві  запевняли, що жаліти їх не треба, що для них усе лише починається.

Завданий війною струс переключив "оптику". Люди почали по-іншому дивитися на своє місто й локальну культуру, впевнена Моляр.

Музей відкрито на ремонт

Назва ДЕ НЕ ДЕ натякає на те, що чітко визначених принципів немає ні у виборі міст для експедицій, ні в їхній організації.

"То там, то сям. У мистецтва не може бути методики", – кажуть учасники.

Під час спілкування вони визначають найважливіші теми, які цікавлять кожного. Наприклад, саме декомунізація стала приводом для утворення ДЕ НЕ ДЕ. Згодом до ініціативи долучилися митці, які хотіли висловитися на цю тему.

"Це як мітинг, але замість гасел – власні роботи", – пояснює Моляр.

Етнографічна експедиція в краєзнавчий музей Краматорська. Зала палеонтологічних артефактів Донбасу. Фото: Ольга Гончар

Тема музеїв зацікавила ще більшу кількість людей. Те, що в Україні немає музею сучасного мистецтва, а художники "немузеєфіковані" – болюче питання для митців.

Моляр вважає, що таких музеїв немає через те, що сучасне мистецтво – це критичне мислення, яке унеможливлює маніпуляції. Є приватні галереї та інституції, але ця приватність дозволяє власників формувати контент. Музей – це, в першу чергу, комунікація.

Нині на сході країни виникає багато культурних ініціатив. Майже всі вони мають підтримку іноземних фондів. Серед них вільні простори "Платформа ТЮ" (Маріуполь), "Вільна хата" (Краматорськ) і "ХочуБуду" (Сєвєродонецьк).

Проте, чи будуть вони існувати, коли гранти закінчаться, невідомо, зауважує Моляр. Натомість, музеї – це те, що лишається, і їх має підтримувати держава.

Аби підняти музейну проблему, ДЕ НЕ ДЕ ініціювала в Слов'янську та Лисичанську проект "Музей відкрито на ремонт".

Ідея була в тому, що ремонт у музеї – це не нові двері та вікна, а пожвавлення музейного життя. Працювали із місцевими краєзнавчими музеями, створюючи піар-стратегії, дослідницьку лабораторію, проводячи воркшопи за участі інших музеїв, а також залучаючи сучасне мистецтво.

Експозиція проекту "Музей відкрито на ремонт" у краєзнавчому музеї Слов'янська. Фото: Анна Сорокова

Скажімо, у Слов'янському краєзнавчому музеї художниця Анна Сорокова та її колега Тарас Ковач зосередилися на кераміці. Через розвиток керамічного виробництва учасники проекту показали історію міста.

Так, майже всі сувеніри, які можна побачити на Андріївському узвозі та подібних туристичних місцях, раніше виготовляли майстри в Слов'янську. Але після початку війни їхній бізнес зазнав краху.

При цьому у фокусі проекту лишився саме музей з усіма його ресурсами: персоналом, фондами, експозицією, приміщенням.

"Освітні події – воркшопи для музейників – допомогли познайомити одне з одним музейників Слов'янська та регіону і музейних працівників Києва та інших міст", – додає Гончар.

А завдяки гранту від UCBI в музею з'явилася сучасна техніка (серед якої дрон та мікроскоп) на суму близько 300 тисяч грн. Це посилило діяльність вже наявної "Музейної лабараторії" краєзнавчого музею.

У Лисичанську близько 20 митців досліджували взаємодію трьох міст: Сєвєродонецька, Лисичанська й Рубіжного, які в радянські часи хотіли об’єднати під назвою Світлоград.

Саша Долгий. Проект утопії Світлоград. Обєкт, архітектурний макет. Фото з ФБ-сторінки ДЕ НЕ ДЕ

Дізнавшись про це, учасники ДЕ НЕ ДЕ розпочали в листопаді 2016 року проект "Світлоград". У його рамках, наприклад, митець Саша Долгий, виходець із Лисичанська, ініціював творче переосмислення історії цього урбаністичного утворення на Луганщині, датованого початком ХХ сторіччя.

Його проект – архітектурний макет із реальних та уявних об’єктів міст конгломерату. Насамперед – публічних просторів. Саме майданчикам для взаємодії спільнот трьох населених пунктів у проекті приділено найбільшу увагу.

Іншим "роздумом" над утопічним Світлоградом стала псевдодокументальна робота Аліни Якубенко "Світлоград – центр сучасного мистецтва". У цьому відео у форматі інтерв'ю жителі міста "розповідають" про те, як Світлоград став центром  сучасного мистецтва.

Лише виставкою проект не обмежився. Відбувались також кінопокази,  artist talks і воркшопи.

"Ніякої практичної цінності наша діяльність не має. Ми не полегшуємо життя, а ускладнюємо, – визнає Моляр. – Мистецькі твори ставлять незручні питання, змушують думати, осмислювати складні речі. Коли ми показували фільм Олексія Радинського "Зсув" в міському кафе Лисичанська, відвідувачі були невдоволені, що вони собі вечеряли, а ми їм тут документальний фільм показуємо. Вони б не прийшли до нас на виставку чи кінопоказ, тому ми прийшли до них".

Етнографічна експедиція в с. Хабне та зону відчуження. Фото: Аліна Якубенко

Колега мистецтвознавці Марущак додає, що ДЕ НЕ ДЕ, обираючи локацію для проекту, надає перевагу містам, жителі яких зазвичай не мають альтернативи телевізору чи нічному клубу.

Тепер у планах ініціативи – поїздки на південь країни, проект у Сквирі Київської області та друга резиденція "Над Богом" у Вінниці.

Експедиції

ДЕ НЕ ДЕ пояснюють, що вони не є противниками декомунізації, а виступають за її компетентне проведення. Через цей процес митці почали досліджувати локальний контекст.

"Основна тема, з якої взагалі виникло ДЕ НЕ ДЕ, – це декомунізація, – говорить Моляр. – Насамперед ми дивимося, як змінюється культурна інфраструктура радянського періоду (будинки культури, кінотеатри, бібліотеки). Зазвичай вони або комерціалізуються, або стоять закинуті. Тоді ми придумуємо, яким чином їм можна повернути оригінальну функцію".

Етнографічна експедиція в Червоноград і Сокаль. Фото: Аліна Якубенко

Дослідниця розповідає, що під час експедицій ДЕ НЕ ДЕ завжди намагається відвідувати відділи культури у міськрадах. При цьому не переслідує просвітницьких цілей. Художникам та менеджерам ініціативи важливіше зрозуміти культурний ландшафт міста та знайти матеріал для подальшої роботи.

Першим пунктом призначення на мапі експедицій ДЕ НЕ ДЕ було місто Лубни. Тоді досліджувати місцевий клуб із величезною мозаїкою поїхали Євгенія Моляр, художники  Володимир Воротньов і Олександр Долгий, культурний менеджер Леонід Марущак, а також Євгенія Яременко.

У Лубнах розташовані два панно Галини Зубченко і Григорія Пришедька, знаних монументалістів-шістдесятників.

Після Лубен була Шостка. Це місто відоме заводом із виготовлення фото- і кіноплівки "Свема", який уже не працює. Для перегляду плівки в місті було побудовано не один  кінотеатр. Однак зараз вони теж не діють, а будівлі стоять занедбані.

Моляр називає цю експедицію однією з найцікавіших для себе: "Особисто мене вабив там завод "Свема" – головне міське підприємство в минулому столітті виготовляло все, для створення аналогових зображень. Занепало воно з економічних причин, однак це відбулося в момент  культурологічного зламу – переходу з аналогових іміджів на цифрові у масовому сегменті, тоді як плівка залишилася актуальною в мистецькій сфері – художньої фотографій, авторського кіно тощо".

Учасники ДЕ НЕ ДЕ Дана Брєжнєва, Євгенія Моляр і Саша Долгий в етнографічній експедиції у Шостку. Фото: Сергій Моргунов

ДЕ НЕ ДЕ в різні способи намагалися потрапити на територію заводу: пробували отримати офіційні дозволи, задіяти знайомих і їхніх родичів, що працюють або працювали на Свемі.

Врешті пролізли через дірку в паркані. Звісно, всіх досить швидко зловили і вивели з території.

"Ми намагалися з`ясувати, чому руїни так ретельно охороняються (не тільки місцевою охороною та поліцією, а й представниками СБУ) , – ділиться Моляр. – Нам так нічого і не вдалося тоді з'ясувати. Ми не спілкувалися з місцевими мешканцями – там чомусь навіть не було людей. Тобто ми були там, але не побували ніде".

Іноді дослідників закидає у найбільш неочікувані місця. Наприклад, у село Орбіта Черкаської області, якого навіть немає на карті і куди не ходить громадський транспорт.

Тим не менше, в селищі мешкає близько ста людей, причому дехто оселився там недавно.

Василь, мешканець Орбіти (Черкаська область). Фото Сергій Моргунов

Орбіта мала стати містечком працівників Чигиринської АЕС, однак після аварії на ЧАЕС будівництво заморозили.

Ще одне таке місце – село Хабне в Зоні відчуження, яке повністю поглинула природа.

Перші згадки про село датуються 1415 роком. У XIX столітті тут діяла швейна фабрика Радзивілів, мебельний завод та ремісничі цехи. Колишня синагога в радянські часи стала школою №2, а костел – будинком піонерів.

Відселення Хабного почалось аж у 1993 році, а не одразу після чорнобильської аварії. Зараз тут живе з десяток "самоселів".

"У містах і селах ми часто чуємо запитання: "А где вы были раньше?", – розповідає Гончар. – У мене виникає зустрічне запитання: чому вони не приїжджали до нас? Якось їхали з таксистом, який влучно сказав: "Ми ніколи одне про одного нічого не знали й спілкувались тільки через медіа". Тобто, виникає ситуація недокомунікації".

Етнографічна експедиція в Орбіту. Фото Сергій Моргунов

Тому проект ДЕ НЕ ДЕ його учасники насамперед вважають історією про те, що потрібно їздити і знайомитися. Навіть без мети і методики: сідати на електричку і їхати – в Лубни чи Шостку.

Поки що фото, тексти та відео, зроблені в експедиціях, активісти публікують на сторінці у Facebook, але сподіваються видати путівник.

Умовою для успіху роботи ДЕ НЕ ДЕ її учасники називають відсутність ієрархії. Кожен включається в колективну роботу зі своїми вміннями: робить твори мистецтва,  пише тексти, спілкується з чиновниками чи звітує перед грантодавцями.

"У кожному новому проекті нас об’єднує тема, яка є нашим "куратором", – говорить Моляр. – Для кожного з нас вона важлива по-своєму. Особиста зацікавленість у висловлюванні на ту чи іншу – це те, що у нашому випадку організовує людей".

Оксана Семенік, спеціально для УП.Культура

Обкладинка: монументальне мистецтво в Орбіті. Фото: Сергій Моргунов

Титульне зображення на сторінці: експозиція виставки "Славкерампродукт" у Слов'янському краєзнавчому музеї Фото: Анна Сорокова

powered by lun.ua