Курбасові діти: як гурт KURBASY заново відкриває народну пісню

Колись Лесь Курбас вчив своїх акторів нічого не зображати, не грати на сцені, а проживати історію, стан. Саме в такому випадку, він вважав, можна досягти максимального єднання із глядачами і задіяти їх у процес.

У сучасному Львові, в театрі, який носить ім’я Курбаса, актори продовжують цю традицію.

А три його акторки – Наталія Рибка-Пархоменко, Мирослава Рачинська та Марія Копитчак – навіть вирішили створити музичний проект "KURBASY". І подивитися, що буде, коли поєднати музичну автентику і театр.

Пісенна терапія

KURBASY розпочалися із вивчення давньої української пісні з точки зору драматургії. Акторкам було цікаво поринути в атмосферу пісні, спробувати відчути, а згодом і передати цей стан аудиторії.

– В українській культурі пісня слугувала своєрідною психологічною терапією, в ній проспівувалось усе, що турбувало, боліло і нам стало цікаво це дослідити, – каже Мирослава Рачинська.

Наступним етапом стала імпровізація голосу і музичних інструментів. Кожна із учасниць гурту може принести свою пісню і запропонувати її виконувати. Далі починається основна робота.

– Ми в цю пісню вслухаємося. Спочатку в іі змісти, образи, в її глибину і в ті секрети, які вона нам з часом відкриє, – розповідає одна з учасниць гурту Наталя Рибка-Пархоменко.

– Оскільки ми є актрисами театру імені Леся Курбаса, то кожна пісня для нас – це маленька історія з початком, серединою і фіналом. У кожної пісні є свій образ. І коли він точно знаходиться, то відповідно йому підбираються музичні інструменти, звуки, ритми. Така собі музична партитура. Але перед тим, як все це відбудеться ми дуже довго імпровізуємо і намагаємося не консервувати пісню. Щоб вона дихала і жила.

Тож кожна пісня – це своя історія, яку кожна із учасниць відчуває по-своєму. І великою творчою радістю є потрапити у спільний творчий потік. Тоді пісню не просто співають, а проживають, зізнаються KURBASY.

Акторки розповідають, що сприймають пісню як окрему дійсність, куди переносять себе і слухачів. Тому перед виступом по-особливому налаштовуються. Кажуть, ніби стають радаром, який роздає і приймає хвилі.

– Ми об’єктивізуємо реальність, досягаємо стану, коли тиша починає промовляти, – продовжує Марія Копитчак. – Коли мама не знала як вгамувати дитину, вона могла намалювати невеличкі дверцята на стіні, паралельно співаючи. Для дитини тоді вимальовувався цілий світ, історія.

Ці особливі стани дівчата із KURBASY взялися прожити на сцені.

Налаштування

Ідеальним станом, за словами співачок, було би налаштування в тиші і зосередженості. Коли можна залишити всі турботи і в день концерту більше не думати ні про що інше.

Але поки що KURBASY є не просто співачками, а ще й тими жінками, які організовують власні виступи. Через це не мають права залишити поза увагою жодну деталь.

– Ми адмініструємо, шукаємо, спілкуємось, вмовляємо і ще багато іншого, – ділиться тонкощами внутрішнього процесу Наталя Рибка-Пархоменко.

– В день концерту нам треба багато чого зробити: підготувати зал, проконтролювати всі процеси, зробити саундчек. Лише за годину до концерту настає довгоочікувана тиша. Насправді ми неймовірно вдячні чоловікам, що допомагають нам організувати багато речей. Без них нічого би не було. Ми завжди намагаємося поставитися до виступу, як до проби, яка заглибить нас і глядача. Коли це стається – це велике диво!

Співпраця із Мар’яною Садовською

KURBASY за своє поки нетривале існування вже змогли попрацювати з різними першокласними музикантами. Одна з них – українська зірка world-music Мар’яна Садовська.

До речі, вона також в минулому була акторкою театру Курбаса, тож зв’язок із театром ніби й не переривався.

Учасниці KURBASY розповідають, що працювали із Садовською, коли та була музичним керівником вистав "Лісова пісня" і "Так казав Заратустра".

– Трошки згодом співали весілля для прекрасної молодої пари у Львові, Мар'яна тоді підготувала рідкісні весільні пісні, – продовжує розповідь Наталя. – Ще трошки згодом ми втрьох летіли до неї в Берлін. Там мали виступ в філармонії, а вже після цього народився проект "4 голоси і 4 контрабаси".

Чари

В процесі роботи та експериментів народився проект "Чар-творення". Це поєднання давніх автентичних композицій із новітніми електронними і світловими технологіями.

Мікс давнини і сучасності робить Україну зрозумілішою світові. Навіть без знання мови жителі різних куточків землі здатні відчути, про що пісня.

– Ми вважаємо, що в українській пісні закарбовані архетипи створення світу, взаємодії чоловічих і жіночих енергій, тому ми собі уявляємо, що люди, які писали ці пісні щоразу наново створювали цей світ, – каже Марія Копитчак.

Проект, як і вся робота KURBASY є пошуком, коли виконавиці йдуть за музикою і дивляться, куди вона приведе.

"Чар-творення" увібрав у себе пісні з різноманітних регіонів України, які учасниці гурту збирали самотужки.

Окремим виміром стала співпраця із мультимедійним художником Володимиром Стецьковичем, який за допомогою мови символів, гри світла та абстрактних проекцій створив додаткову магію до музики.

Декорації, як і любив колись Курбас, несуть в собі додаткове смислове навантаження.

Першим містом, де зіграли проект став Київ. Під час виступу усі учасники гурту (три вокалісти, контрабасист, барабанщик і скрипаль) стояли на білому полотні, за їхніми спинами були дзеркала. Світлові ефекти і відео транслювалися на полотна і відображалися в дзеркалі.

Так створювалася багато вимірність, відчуття протяжності часу, вічності. Глядач міг разом із гуртом пережити весільний обряд, народження дитини (і власне народження), святкові обряди довкола Різдва і Коляди.

Як кажуть самі учасниці проекту, в самій назві закладено кілька змістів: це і чари ( жіночий архетип – відьма, жінка, що відає), і творення, витворення, перетворення сенсів і відчуттів в собі, нових світів.

Тож KURBASY, попри поки нетривалу історію, вже стали новим підтвердженням того, як важливо українцям самим розповідати про себе за допомогою своєї культури, не шароварної, а справжньої, глибинної. І як можливо поєднувати сучасні змісти із нашим корінням та, зрештою, вчитися відчувати себе.

Катерина Гладка, спеціально для УП.Культура