Любов, страх, смерть: 5 грузинських поетів, яких варто знати

4290
25 червня 2017

Нині Грузія перетворилась на один із улюблених напрямків відпочинку для багатьох українців. Але чи знаємо ми сучасну культуру цієї країни, зокрема, її поезію?

Тим часом чимало грузинських поетів уже "в дорозі" до своїх українських читачів: перекладач і письменник Сергій Лазо готує до публікації антологію сучасної грузинської поезії "Просто неба".

Вона має вийти у тернопільському видавництві "Підручники і посібники".

А ще 31 грузинський поет невдовзі завітає до України, щоб взяти участь у львівській частині фестивалю "Місяць авторських читань".

Цей найбільший транскордонний літературний фестиваль Центрально-Східної Європи вже втретє відбудеться за повноправної участі України. Від 2015-го, коли українці були почесними гостями проекту, липень у Львові став місяцем суцільної літератури п’яти країн світу.

Фестиваль влаштований так, що Чехія, Польща, Словаччина та Україна виступають як господині свята, а п'ята, щороку інша країна долучається на правах Почесної гості (торік, наприклад, це була Іспанія, тепер – Грузія).

Від 5 липня до 4 серпня щовечора відбуватимуться дві літературні зустрічі з авторами – одна з письменником з країн-господарок, і одна – з письменником-гостем. Повна програма 2017 – вже опублікована на сайті.

А поки Львів готується приймати інтернаціональне поетичне свято, УП.Культура пропонує окремі переклади з майбутньої грузинської антології.

Ніка Джорджанелі: Тому, хто прийшов вчасно

Поет і перекладач, народився у 1978 році. Вивчав німецьку мову й літературу, кілька років працював у Тбілісі вчителем німецької мови, у 2008 році викладав грузинську в Московському державному лінгвістичному університеті.

Ніка Джорданелі

Автор чотирьох поетичних збірок. Твори перекладені різними мовами: англійською, німецькою, французькою, італійською, російською, голландською.

У 2008 році брав участь у Міжнародному поетичному бієнале в Парижі, регулярно виступає на "Київських Лаврах". У 2008 році отримав у Москві нагороду СНД за поетичний дебют.

Силует

Вимкни світло і стань перед дзеркалом.
Мене причаровує і те, що у ньому побачиш:
твій силует, який стоїть у мені ніби у відображенні
нерухомо.

Якщо у темряві ти опинишся біля люстра,
постій біля нього трохи.
І ти збагнеш, про що йдеться,
адже це цілком зрозуміло.

Залишимо в спокої твої риси, у які я потрапив,
ніби водолаз у корабельний гвинт:
ти мені подобаєшся й без уточнень.
Я хочу сказати, що кохаю також і твій силует.

Я – дзеркало йому. Дзеркало-павутина.
Коли немає сил звільнитися і спротиву більше не чиниш.
Пам’ятай: ти дивишся в мене,
коли бачиш у дзеркалі власні контури.

Такою ти залишаєшся в спогадах –
без рис, без обличчя, без кольору,
натягнутим під водою якірним ланцюгом
в усвідомленні порубаного водолаза, який сягає дна.

Переклад Дмитра Лазуткіна

Прощання з Адамом

Пам’ять ти здолав, пітьму і милість,
хай тобі хоч яблуко дасть Бог,
якщо все, що від мене лишилось, –
лише яблучний переполох.

Добре б – одружували на подібній,
Щоб дозволила тобі вона
озиратись до тремтіння вслід тій,
що від тебе легко йде – одна.

Так і йду, крилата, незрівняна,
проклята, розпатлана, стара,
наче пісня із твого, коханий,
зайвого ребра.

Переклад Сергія Лазо

Звіад Ратіані: Любов, страх, смерть

Один із найвідоміших грузинських поетів. Народився у 1971 році, до грузинської літературної періодики потрапляє з 1992 року.

Донині видав п’ять поетичних збірок і низку перекладів відомих англійських і німецьких поетів – грузинським читачам представив, наприклад, твори Томаса Стерна Еліота, Езри Паунда, Роберта Фроста, Райнера Марії Рільке, Пауля Целана та багатьох інших.

Звіад Ратіані

Його переклад творчості Целана оцінив премією Гете-Інститут, а в 2005 році він отримав головну грузинську літературну премію "Саба".

Його вірші були перекладені англійською, німецькою, французькою, російською, азербайджанською, українською, латиською та іншими мовами.

Вони з’явилися у низці антологій, наприклад, "Ich aber will dem Kaukasos zu" (Pop Verlag 2015, Німеччина) або "Aus der Ferne" (Neue Georgische Lyrik) (Corvinus Presse 2016, Німеччина).

"Сучасні за змістом і за поетичною формою, – описує критика його твори. – Добра поезія, сповнена любові, страху, смерті, думок і відваги".

1

Тепер до Риму мене забери, − кажу своєму життю,

яке сміється.

Напевно, мені не зовсім вірилося, що світ існує,

що всі ці країни, міста, водоспади, острови

дійсно існують.

І коли вперше, коли вдруге, втретє

сам опинився  десь там, як ніколи,

незручність, зневіра – усе разом стиснуло серце.

Розчарування у світі, в собі,

але особливо –  в світі, оскільки від нього чекав більшого,

а він виявився таким і лише таким,

яким і має бути. І що найгірше –

сьогоденням.

2

Чим більше побачиш,

тим менше пам'ятатимеш, −

говорю я собі, а він посміхається  

довгоногій офіціантці,

яка прямує до його столу з попільничкою в руці

і зовсім не прозора. Я заклинаю себе – годі вже, прийди до тями,

все, що ти бачиш, міраж. А він посміхається

і з насолодою ковтає в міру пінявий світлий розчин,

який є таким і лише таким,

яким і слід бути пиву. Все довкола лише таке,

яким і має бути. А якщо так,

тоді  до Риму мене забери,

благаю своє життя,

але воно не чує.

3

Виїжджали завжди інші.

Я ж, повертаючись із аеропорту,

задоволений тим, що зміг проводити,

лобом тулився до прохолодної шибки автобуса,

заворожено дивився на розвіяний у ранньому сонці Тбілісі

і спонукав гратися у Повернення  −

наче, давно зниклий

і такий, що довго мотався по світу, нарешті повертаюся додому,

радісно вдивляюся в кожен будинок, дерево, вікно, балкон,

і навіть у перехожих. Це не було поганою грою.

4

Завжди поверталися інші.

Я зустрічав їх в аеропорту

і здивовано слухав чудернацькі розповіді

про далекі країни, міста, водоспади, острови,

коротше – про жінок,

і вірив. Не вірив. Не вірив. І вірив.

Вірив, звичайно,

але все таки не вірив,

що світ ось так просто існує насправді,

і коли одного дня, потім вдруге, втретє

я сам опинився так далеко, як ніколи,

незручність, розчарування – все разом стиснуло серце,

і як гнівався на себе такого, хто

швидко й просто впровадився у чужий простір,

так, наче нічого й не стало, впустив все це в себе,

наче ніколи й крапельки сумніву в нього не було,

що цей світ, безконечний і строкатий,

дійсно існує.

5

Існує, − шепотів у Стамбулі.

Існує, − торочив у Відні.

Світ існує, − повторюю тут, у гетеборзькому кафе край неба

і з насолодою ковтаю доволі пінявий світлий розчин,

і пиво насправді тут казкове. Це правда, що шведи

так обожнюють спиртне. Правда, що дівки в них

найчудовіші.

Правда, що те, правда, що це.

А якщо всі  правди  − правда,

тоді до Риму мене забери,

адже всі дороги ведуть туди,

принаймні в небачене.

Переклад Сергія Лазо

Ґіорґі Лобджанідзе: Містика

Поет, перекладач і сходознавець Ґіорґі Лобджанідзе народився в 1974 році.

Працював на теологічному факультеті Тегеранського університету в Ірані, де писав присвячену релігії та містиці дисертацію.

 Ґіорґі Лобджанідзе

Нині керує Центром ісламської культури та Відділом сходознавства Центру культурних взаємин Кавказького дому. У 2005 році захистив докторську дисертацію на тему "Ісус і Богоматір у Корані", став доктором філології.

Вважається одним з найкращих перекладачів нового покоління, адже поважає встановлені традиції перекладу східної літератури грузинською мовою.

Автор чудових перекладів цілої низки відомих творів Сходу, наприклад "Корану", перських казок, газелей Джалаледдіна Румі чи "Саду троянд" поета Сааді.

Водночас він познайомив грузинського читача з працями найвідоміших східних поетів другої половини двадцятого століття, наприклад, із творами "Кроки води" Сохраба Сепехрі чи "Нове народження" Форуг Фаррокзад.

Сам Лобджанідзе – автор п’яти успішних поетичних збірок. Його вірші вийшли у німецькій антології грузинської літератури "Ich aber will dem Kaukasos zu".

У поезії висловлює, за словами критиків, "власний підхід до жорстокості і безжальності життя, та водночас до його краси і любові. Спосіб висловлюватися в нього смутний, часом на межі іронії та пародії… Його поезія проста, але багата і багатошарова, сучасна і позбавлена пафосу…".

Сохрабу Сепехрі в інший світ

Хто розбив крихкий фарфор твоєї самотності,

Втиснувши її у мундир чужого мовлення?

Хіба мало нам однієї мови і одного життя?

Я був твоїм перекладачем,

Своєю мовою, своїм життям

Тлумачив твоє життя і мову твою, і розбивався фарфор.

Я гойдався на мізерній маківці самотності,

Ти штовхнув мене,

І політ був солодкий,

Поки я не розбився.

Я завжди боявся висоти

І, летівши на схід,

Розкидав руки на захід,

Настільки схожий на хрест і півмісяць,

Що мене сприймали за Будду,

Сущого у воді і вогні і землі, –

Салам, Сохрабе!

Це я, коли набридло бути Георгієм,

Заново вигадав тебе у собі,

Прихистив тебе, позбавленого даху,

І вистелив повітряну дорогу

У пустелі:

Прощавай, пілігриме!

Нехай сотні порожніх сторонніх піщинок

Перетворюються на зірки,

Освітлюючи колючу твою дорогу

І ніч, що впала на голову дьогтем.

Адже і в твоїй ночі зав’янув бузок?

Салам, Сохрабе!

Це я оживив тебе, змусив говорити,

Відчув,

Що ти хочеш піти,

І нічим не зміг утримати.

Так ти й ушився –

Упертий мій, дивний Пігмаліон.

З миром, Сохрабе!

Ти єдиний, кого я любив усією душею,

Чий язик так солодко обертався

У мене в роті,

І крапав гортанним грузинським медом

Персидський цукор.

І тільки хвилину

Доки не вислизнув з рук моїх,

Тільки секунду, – але все ж

Ти був моїм,

Єдиним на цьому світі,

Який роздмухує туман,

Просвітлює мізки.

І я летів за тобою,

Але ти випаровувався звідусіль

З цього світу

У іншій.

І ось тут, на пустельному кашанскому кладовищі

Я знайшов, нарешті, речовий доказ

Твого існування –

Могильну плиту з написом:

"Той, хто йде до мене,

Най тихіше ступає, стримує крок,

Щоби, боронь Боже, не тріснув

Крихкий фарфор моєї самотності".

Ця вузька плита – двері,

Що ведуть до тебе.

Я знайшов її,

Але так і не зміг відкрити, –

Ні підірвати, ні увірватися,

Ні розпечатати й за волею Господньою.

Тож стою один у кашанській пустелі,

Де падає дощ,

Бурмочу вірші,

І в голові моїй з тріском розколюється порцеляна...

Переклад  Сергія Лазо

Шота Іаташвілі: На крилах

Відомий поет, письменник, перекладач і критик мистецтва. Народився у 1966 році, поетичний дебют "Крила смерті" вийшов у 1993 році.

Видав низку поетичних збірок, чотири книги прози і збірку літературної критики, за яку отримав премію "Саба" в категорії "Найкраща критика року".

Шота Іаташвілі

Іаташвілі відомий також як літературний перекладач, який грузинським читачам представив, наприклад, есе "Стилі радикального волевиявлення" Сьюзен Зонтаг чи антологію поезії американських авторів.

Нині працює головним редактором часопису "Акалі Сауньє" і модерує програму "Бібліотека" на Радіо Європа.

Лауреат кількох поетичних премій і регулярно бере участь у міжнародних літературних фестивалях, наприклад, EST-OUEST (Ді, Франція, 2006), Poetry International (Роттердам, Нідерланди, 2007), ORIENT-OCCIDENT (Куртя-де-Арджес, Румунія, 2006), Міжнародна поетична бієнале (Москва, Росія, 2007, 2009) та інші. Його поезія була перекладена низкою мов.

Поет кінця ХХ–го…

Ось, лише гляньте, чимчикує він

поет кінця ХХ віку.

Йому звільнили руки, змусивши

викинути букети квітів і зіркок,

а з рота висмикнули

любов, вірність, чарівність, красу

та інші кокетливі слова.

Ось, подивіться, крокує він,

джинсовий, у руці калатається торба із  порожніми пляшками, і

чимчикує  він до пункту прийому склотари.

При собі має голову, набиту песимізмом, та порожні кишені.

Його нудить при читанні римованих віршів

та політичних статей.

Він знає, що у реанімаційному відділенні величезної лікарні століття

відходить Поезія, і він, й інші, йому подібні, люди

відчайдушно намагаються вивести її з клінічної смерті.

Він і йому подібні – клоуни поезії кінця ХХ століття.

Цирк помер! І Поезія теж помре! –

смердючими пельками  регочуть мільйонні міста.

І він, занурюючись у цю горлянку, волочиться по мові-вулиціі й дивиться на те,

що йому усучили замість зірок і троянд:

трамвай, асфальт, каналізацію, бензин,

одноразовий шприц, трансформатор…

Ось із якого словесного мотлоху він будуватиме

"конструктор" поезії.

Кінець ХХ століття…

Є певні шанси народитися крайнеба,

мало шансів народитися після статевого акту,

як вибуху кохання,

складно народитися без кесарева розтину

і не народитися без того, щоб тобі не докоряли усе життя,

важко народитися поетом, так, щоби тебе не обізвали блазнем,

важко народитися… 

І він теж з’явився у конвульсіях,

народився поет-клоун.

Натовкли у башку убозтво цих нових слівець,

переплавили у карлючки рядків і

опісля пройшлися ними, наче по лезу бритви.

І ось він дереться вгору по крутій вулиці,

волочиться до пункту здачі склотари,

він, поет кінця двадцятого століття,

отруєний песимізмом, стискаючи у руці торбу з порожніми пляшками.

Переклад Сергія Лазо

Зураб Ртвеліашвілі: Піонер-перформер

Народився у 1967 році. Представник покоління пострадянських митців, що мало радикальний вплив на спрямування грузинської літератури.

У своїй поезії представляє нове бачення, що дало початок мовним і концептуальним експериментам, його робота й сьогодні переходить за межі тексту.

Зураб Ртвеліашвілі

Він – один з піонерів звукової поезії і поетичних перфоменсів у Грузії, один із небагатьох митців, що починали у дев’яностих роках, до сьогодні залишається вірним своєму корінню і принципам авангарду.

Як у публіцистичній діяльності, так і в поезії концептуально підкреслює важливість створення нових стратегій для збереження авангардних ідеалів і перенесення їх до мистецької реальності сьогодення.

На початку нового тисячоліття він був одним із новаторів і популяризаторів поліфонічної поезії і революційного вуличного театру, а нині поширює думку про те, що потрібно оточувати себе різними промовами і картинами.

Значну частину життя він провів у складних умовах нижчого класу, що все ж, з іншого боку, значно посилило його творчу роботу і дало йому можливість зрозуміти поезію нижчих прошарків суспільства і мову відмінностей.

Поезія Ртвеліашвілі вийшла і в низці закордонних антологій, він переможець міжнародного творчого симпозіуму Волошинський вересень 2012.

смарагдові хрести

(вірші на оксамиті революції)

Озвуч мій відлунок, Хроносе,

доки нас лічиш, рахуєш тощо,

секунди числи уголос, –

в танок закружляю площу.

Із крику каміння бруківки

вогнем по моста хребту,

на голос ребер – із п'яти

вверх по хребцях зійду.

Приборканому – поцілунок

не подарую за так,

того, що не вірить – скручу я,

нехай вчить молитву під такт

гарматного гуркоту – тісно –

над натовпом ворожи,

і, як божевільне місто,

шукатиме спокій чужий.

Пожежа – це сонце!

строячись,

секунди спалюють час,

озвуч мій відлунок, Хроносе,

допоки рахуєш нас:

ось площа – як Бог у лезгінці,

ось – п'яне море ротів, –

швидше! Доки не замінили дубини

на смарагди хрестів.

бич божий

У літака, що висить в небі,

немов хрест,

норов – по-чоловічому – крутий;

у нього є кулі в запасі замість

слів, –

і пілот, посміхаючись гордо,

на бриючому – рано вранці –

проноситься над блискучою лисиною міста.

У літака, що висить в небі, наче

хрест,

по-чоловічому – гаряча пристрасть;

чи зашморгом лякає він всю сволоту і

безглуз-

дість,

чи прочісує, наче цирульник, на віражі

завошивілу голову влади,

що скурвилася й передчуває власну поразку.

У літака, що висить в небі, немов

хрест,

воля тверда – по-чоловічому;

він має в запасі бомби замість

слів, –

нечестивих прицільно відстрілюючи,

на неправедних належне скинувши,

вільним птахом угору – спустошений –

злітає.

Переклад Сергія Лазо

Фото обкладинки і титульне зображення на сторінці: Kotenko/Depositphotos

powered by lun.ua