Як Uber підкорював світ: Уривок з книжки Адама Лашинскі

Адам Лашинскі, виконавчий редактор американського журналу Fortune, кілька років працював над книжкою про одну з найвідоміших компаній останнього десятиріччя.

За цей час він не лише проводив численні інтерв'ю, подорожував з Тревісом Каланіком, засновником Uber, у Китаї, а й сам сів за кермо як водій Uber-a.

Як і у випадку Ешлі Венса та його роботи над біографією Ілона Маска, Лашинскі спочатку зустрів опір головного героя: Каланік погрожував, що випустить авторизовану біографію раніше, проте врешті погодився на співпрацю.

"Дика гонка. Як Uber підкорював світ" − перша вичерпна історія блискавичного злету компанії Uber, яка не сходить зі сторінок світової преси й оцінюється у 69 мільярдів доларів.

Українською твір Адама Лашинскі готує видавництво Yakaboo Publishing,книжка з'явиться наприкінці літа у перекладі Ганни Лелів.

А поки УП.Культура пропонує уривок із цієї історії.

Я познайомився із Тревісом Каланіком у липні 2011 року, менш ніж за рік до того, як він очолив Uber. На ту пору то була невеличка компанія, що об’єднувала кількох водіїв лімузинів у Сан-Франциско, які користувалися її додатком. Та навіть тоді Uber уже мав ореол одного з перспективних стартапів Сан-Франциско.

Однак мине ще два роки, перш ніж компанія запозичить стратегію одного зі своїх конкурентів і дозволить простим людям використовувати власні автомобілі, щоб заробляти за допомогою додатка. Компанію вже вважали крутою і вона була у всіх на слуху, але ще не перейшла на етап стрімкого росту, що перетворив її на найдорожчий у світі стартап.

Під час нашої зустрічі Каланік, якому на той час було тридцять чотири роки, коротко розповів мені про свою кар’єру. Уродженець Лос-Анджелеса, він навчався на комп’ютерній інженерії в Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі, а потім покинув навчання й пішов працювати у компанію Scour, яку заснували його одногрупники. Scour була прототипом файлообмінної мережі Napster, яка невдовзі припинила своє існування через позови з боку індустрії розваг.

Каланік уміло скористався підходом Scour до обміну файлів і заснував іншу компанію − Red Swoosh − щоб перетворити "винуватців на клієнтів", розробивши рівноправну мережу для компаній у сфері розваг, які зможуть користуватися нею із законними цілями. Через шість років він продав цю фірму ІТ-компанії Akamai − своєму головному конкуренту. Поклавши завдяки цьому до кишені трохи грошенят, Каланік приєднався до клубу підприємців із Сан-Франциско, які дійшли до "екзіту": етапу у фінансовому житті, коли в кишенях нарешті з’являється готівка.

Під час першої зустрічі Каланік також розповів мені, як з’явився Uber. То була традиційна історія творення, яку розповідають вже пост-фактум і яка є в кожного успішного стартапа у Кремнієвій долині, − історія про те, як Каланіка та його приятеля Ґерретта Кемпа осяяло наприкінці 2008 року в Парижі, коли вони не могли піймати під час негоди таксі. От якби можна було перетворити свій телефон на диспетчера таксі!

− Ідея зародилася в Ґерретта, − каже Каланік. − Розвиток бізнесу був за мною.

За три роки Uber став улюбленцем серед своїх молодих клієнтів, переважно чоловіків − людей на кшталт самих Каланіка й Кемпа, яких пре від революційної ідеї, що можна просто натиснути кнопку на своєму смартфоні й до їхнього порогу одразу під’їде розкішний лінкольн. З огляду на те, якими конфліктними стали стосунки між Uber і його водіями, того дня у середині 2011 року Каланік вирішив акцентувати на тому, як він любить водіїв Uber. Щойно вони приходять до офісу компанії, він на радощах їх обіймає.

− Коли вони приходять сюди, [до скромних офісів Uber на Четвертій вулиці й Маркет-стрит у Сан-Франциско], я кажу: "Ходіть сюди, я вас обійму".

Він розповів мені про першу кризу в компанії, що сталася торік восени: день, коли муніципалітет Сан-Франциско надіслав Uber листа-попередження. Компанія, яка на той час називалася UberCab, вирішила, що її діяльність не належить до юрисдикції міської влади, бо їхня фірма − всього лиш технологічна платформа, що не володіє автомобілями й не наймає на роботу водіїв, а ще тому, що її "партнери" їздять на лімузинах, а не на таксі.

− Ми вирішили забрати слово "Cab" із нашої назви, − пояснив Каланік, − і надалі Uber ігнорував вимоги міської влади перестати організовувати поїздки.

Того літа 2011 року Каланіка переповнювала впевненість. Uber уже працював у Нью-Йорку і планував невдовзі стартувати у Сієтлі, Вашинґтоні, Бостоні й Чикаґо. Каланік хвалився складними математичними розрахунками, як за їх допомогою Uber вираховував, скільки часу пасажири чекатимуть на замовлене авто. До так званого математичного підрозділу Uber належав експерт із обчислювальної статистики, науковець зі сфери ракетобудування й ядерної фізики. Він розповів, що вони запустили емуляцію Ґаусового процесу − вигадливу статистичну модель − щоб удосконалювати дані із картографічних сервісів Google.

− Наші розрахунки набагато точніші за ті, що їх надає Google, − хвалився Каланік.

Тоді я вперше побачив, яким самовпевненим буває Каланік. Я сказав йому, що маю для Uber одну ідею. Нещодавно я викликав Uber для нашої няні, і то було страшенно зручно, бо я розрахувався кредитною карткою через додаток і зміг простежити на екрані свого телефона, чи няня безпечно дісталася додому. І мені навіть не довелося виходити з дому. Я був упевнений, що інші батьки захочуть робити так само, і що Uber підвищить собі репутацію, рекламуючи серед них свій продукт.

Каланік міг чемно всміхнутися у відповідь. Натомість він виразно дав зрозуміти, що його таке не цікавить. Моя ідея не відповідала його баченню Uber як "крутого" сервісу, що давав змогу забезпеченим холостякам − як-от він − розкішно пересуватися містом. Тогочасне гасло Uber звучало так: "Приватний водій для кожного". Сервіс для батьків, які хочуть викликати таксі для няні? Відстій.

Потім я не раз бачив Каланіка у Сан-Франциско: у дорогому закритому клубі The Battery, де до землетрусу була мармурова копальня і де нині збирається технологічна спільнота, а також на галузевих конференціях. Коли ми одного разу стояли в черзі за сніданком, я сказав йому, що люблю Uber, але не хочу й не маю потреби їздити у дорогому автомобілі, а він порадив мені трохи потерпіти, бо зовсім скоро новий сервіс під назвою UberX змусить мене змінити ставлення до його компанії.

На початку 2014 року, ще до того, як Uber став глобальним явищем, я надіслав Каланіку імейла, написавши, що збираюсь видати книжку про його компанію. Він відповів швидко і в своєму стилі: "Я фанат вашої творчості і мені приємно, що ви хочете видати книжку про Uber, − написав він. − Але, як на мене, ще зарано за це братися. Не знаю, візьмете ви мої слова до уваги чи ні, але я скажу хлопцям, щоб не зв’язувалися з вами, а якщо ви не відступитеся, то знайду іншого автора, який напише авторизовану книжку, маючи повний доступ і сприяння з нашого боку − і стане вашим конкурентом. Такий підхід мені не дуже подобається, але ця тема для мене дуже важлива". І наприкінці дописав: "Дякую, Т.".

Непоганий початок, подумав я, принаймні справжнього Каланіка я вже побачив. Більшість директорів на його місці дали б мені якусь дипломатичну відповідь, щось на кшталт "розпочати діалог ми з вами можемо, але закінчимо розмову, коли матимемо більше часу". А він відверто пригрозив поховати мій проект, якщо я наважуся ігнорувати його думку.

Я підтримував зв’язок із Каланіком, і зрештою він таки передумав і вирішив співпрацювати зі мною. Uber зростав і розвивався, а його репутація була вже не така біла й пухнаста як раніше, бо пасажири й водії нарікали на компанію через низку хибних кроків і рішень. Усюди, де працював Uber, у нього з’явилися заможні конкуренти. У Сполучених Штатах − Lyft і Juno, у Європі − Gett, у Китаї − Didi, у Південно-Східній Азії − GrabTaxi, в Індії − Ola. Усі вони мали чимале фінансування, що його інколи надавали ті самі інвестори, що фінансували й Uber.

З часом Каланік і досвідчені радники, яких він залучив, зрозуміли, що його задиркуватість псувала це свято, до якого було запрошено надто багато важливих учасників: інвесторів, чиновників, водіїв, потенційних і наявних клієнтів. Жителі американських міст не раз відмовлялися користуватися Uber, посилаючись на грубу тактику компанії та її неприйнятне ставлення до жінок. Врешті-решт, Каланік таки погодився розповісти мені свою історію, і то на моїх умовах, а не на його. Я матиму доступ до нього й інших керівників Uber, але те, яку історію я з цього всього напишу, залежатиме тільки від мене.

Як і будь-яка компанія, Uber − це проект у розвитку. Та за якихось пару років існування він зумів так глибоко й непомітно проникнути в культурну атмосферу епохи, що став одним із елітної групи брендів, що вже перетворилися на загальні назви: "Нема сенсу брати машину, доберуся туди убером".

***

…Намагаючись пояснити суперечливі пориви Uber, Каланік винайшов особливу говірку. Він називає свій підхід "біти й атоми": критичне поєднання програмного забезпечення з матеріальним світом. Він уособлює це поєднання власною персоною: зануда-математик, який у старших класах займався бігом, ґік, який тусувався з крутими хлопцями, балакучий комп’ютерний інженер.

Для Каланіка Uber також став кульмінацією його досвіду підприємця, підсумком його невдач і досягнень − і, звісно, наслідком щасливого поєднання правильного місця й часу. Генеральний директор Akamai Пол Саґан, який придбав компанію Каланіка Red Swoosh, пам’ятає керівника Uber, ще відколи той тільки починав. Він називає Каланіка "Золотою серединою підприємців Кремнієвої долини". Його перша компанія Scour, за словами Саґана, була надто твердою − метеор, який видовищно спалахнув і згас. Red Swoosh була надто м’якою − плід кохання, який ніколи би не зміг перетворитися на бізнес.

− Uber, − каже Саґан, − якраз такий, як треба.

[L]"Якраз такий, як треба" − це, звісно, применшення. Кремнієва долина напхом напхана воїнами, мрійниками і найманцями, упевненими, що вони змінять світ, досягнуть нечуваного багатства й викарбують свої імена на віртуальних пам’ятниках інноваційним і підривним силам. Майже ніхто із цих підприємців не досягне успіху. І цинічні венчурні капіталісти, які їх фінансують, знають про це: вони зможуть тріумфувати, якщо виплатиться бодай одна із десяти їхніх інвестицій. Тобто вони приймають те, що решта дев’ять виявляться невдалими.

Отож, байдуже, що трапиться далі: Uber уже кинув виклик цій статистиці. Він уже збудував великий, глобальний і подекуди прибутковий бізнес, який посіяв паніку серед наявних гравців − від служб таксі до агенцій з оренди авто. Тревіс Каланік також кинув усім виклик, граючи за правилами, що їх вигадав більш-менш самотужки. Як і Стів Джобс, Білл Ґейтс і Марк Цукерберг, він покинув навчання в університеті, але на відміну від них, спочатку зазнав невдачі і лише потім − досяг скромного успіху. Він вийшов на світову арену не таким молодим і зеленим, як вони, та все ж мав свої слабкі місця і чималі амбіції − вищі, ніж у них.

Шлях Каланіка, як це буває зі всіма історіями успіху, був далеко не лінійним, і немає жодних гарантій, що Uber і далі пануватиме на обраних ринках. У перші місяці 2017 року Каланік мало не щодня поставав перед новою кризою: скарги на сексизм, який процвітає серед технарів Uber, відео, де він кричить на водія, який давно працює на його компанію, судова справа через конфіденційну інформацію, викрадену у відділі розробки автономних автомобілів Google, інформація про те, що Uber використовував особливий софт, щоб уникати поліцейських там, де працював нелегально.

З огляду на це все, історія Uber − це історія про наш час: про трансформаційну могутність технологій, про примарність довготермінового працевлаштування і про здатність Кремнієвої долини й віртуальних спільнот перетворювати хаос, відчайдушність й кмітливість на чималі статки.

"Дика гонка. Як Uber підкорив світ"

Автор: Адам Лашинскі

Переклад: Ганна Лелів

Видавництво Yakaboo Publishing

Заголовне фото: billiondigital/Depositphotos