Фотограф Тарас Бичко працює у жанрі документальної та вуличної фотографії.
Він організував стріт-колектив "380 Collective", присвячений розвитку та популяризації вуличної фотографії в Україні. А його нова серія "Дві кімнати" розповідає не про життя на вулицях його рідного Львова, а про сина та дитинство – час, який швидко минає і який згадуємо, розглядаючи старі світлини.
Фотографії Тараса увійшли в книгу "100 GreatStreetPhotographs" (Лондон, 2017), він фіналіст конкурсів MiamiStreetPhotoFestival, LondonPhotoFestival, "IntheShadow. StoryandPictures" від NationalGeographic та переможець конкурсу "Фотограф року 2016" у номінації "Стріт".
Тарас розповів УП.Культура про свою роботу і показав фотографії нового проекту.
Фото Тараса Бичка, яке увійшло до книги "100 Great Street Photographs"
– Більше року тому я переглядав зроблені удома фотографії та помітив незвичний, як для сімейного альбому, кадр. Мені захотілось зробити серію домашніх фотографій, які зацікавлять не лише мене та родичів, але і незнайомих мені людей.
Утім, моя головна мета – подарувати сину особливі фотографії, створити своєрідне кіно із окремих кадрів про його минуле, які б викликали не лише ностальгію, але й багато приємних спогадів. Сподіваюсь відтворити та передати атмосферу дитинства, показати світ дитячих ігор, фантазій та емоцій.
Усі фото: Тарас Бичко з проекту "Дві кімнати"
У фотографуванні вдома присутнє щось казкове, навіть феєричне – це наче упіймати дитячий сон. У результаті вдаються сюрреалістичні картини, інколи милі сценки. Фотопроект розповідає про мій дім, настрій, повсякдення, а людям завжди цікаво спостерігати за життям інших.
Я фотографую у жанрі вуличної фотографії та розумію, наскільки важливо не проґавити потрібний момент, опинитись у вигідному місці та звернути увагу на деталі.
За таким же принципу я знімаю вдома: працюю з природнім освітленням та не дозволяю собі керувати ситуацією чи бути режисером події, придумувати сюжети та спеціально для кадру вибирати костюми.
Звичайно, інколи хочеться втрутитись, попросити дитину зробити чи повторити рух, який буде ефектно виглядати у кадрі, але мені здається, що це буде даремна праця. Глядач одразу відчує фальш, та й син, коли підросте, просто мені не повірить.
Тому я тільки спостерігаю за заняттями дитини, приглядаюсь до його настрою та натискаю на кнопку фотоапарату лише тоді, коли збігаються цікавий сюжет та потрібне мені освітлення. Син не звертає уваги, коли я його фотографую, тому я можу отримати щирі світлини про дитинство.
Я обмежив простір зйомок проекту двома кімнатами свого помешкання, у якому знаю кожен куточок. Коли іду фотографувати вулицю, велика імовірність того, що отримаю хороший кадр, а вдалий кадр із сімейної серії може не з’являтись протягом декількох тижнів.
Потрібно добряче поламати голову, щоб знайти вдалий ракурс чи принаймні побачити нові деталі квартири – це виклик собі та стимул розвиватись.
Мені допомагає скрупульозне спостереження та свіжий погляд мого сина на оточуючий нас із ним світ. Намагаюсь проводити з дитиною якомога більше часу, бути учасником його історій та придуманих ним забавок, а мій фотоапарат завжди лежить недалеко на столі.
Моєму сину зараз п’ять років – час, коли дитина уже свідомо, проте ще довірливо та щиро сприймає світ. Син вчиться читати, малює, отримує багато інформації від дорослих і так само багато фантазує.
Серія світлин "Дві кімнати" – це мої дослідження життя сім’ї, спостереження за тим, як дорослішає та змінюється дитина. У сучасної дітвори час проходить швидше – заняття на численних гуртках, мультфільми на екрані комп’ютера та ігри на планшеті забирають добрячий шмат дитинства.
[L]Хочу відобразити у кадрі улюблені іграшки та захоплення дитини, повсякдення та легкість перших років життя. Мені важливо, щоб у кадрі склались вдала композиція та красиве світло, щоб фотографія передавала настрій та була правдивою, тому багато моментів і досі залишились нереалізованими. Такі історії я відкладаю на майбутнє і сподіваюсь, що ще зможу їх розповісти на своїх світлинах.
Я працюю над фотокнигою, в яку увійдуть кадри з проекту "Дві кімнати" в обрамленні малюнків сина. Звичайно, я планую наповнювати книгу новими фотографіями, адже кожен кадр – це мої спогади та спогади моєї дитини.
