80% сучасної та 20% класичної: письменниця Оксана Лущевська про те, як виховують читачів у США

3658
27 січня 2018

Оксана Лущевська – відома українська дитяча письменниця.

Серед її доробку близько 25 книжок для різного віку: від збірки віршиків із звуконаслідуванням для найменших ("Про кита") до психологічних повістей для підлітків ("Вітер з-під сонця", "Задзеркалля", "З води у воду").

Уже 14 років Оксана мешкає у США (м. Шарлот, Північна Кароліна), де також перекладає й досліджує дитячу літературу.

Оксана Лущевська – відома українська дитяча письменниця, яка вже 14 років мешкає у США

Торік в Університеті Джорджії вона здобула ступінь доктора наук у галузі освіти. І нині консультує чимало з українських видавництв щодо популярних трендів та інструментів, які використовують за океаном.

Письменниця має чималий практичний досвід читання з дітьми, адже регулярно проводить класи читання з дітьми в США та Україні (скайпом), і є автором чотирьох онлайн-курсів з читання.

"Українська правда. Життя" розпитало письменницю про те, як формують взаємини дитини з книгою в одній з найбільш читаючих країн світу (за даними міжнародного інституту маркетингових досліджень GfK, у 2017 році США були на 6-му місці у світі).

Наскільки книжка (мова, звісно ж, не про підручники) є невід’ємною частиною життя дітей у США?

– У США теж не все так веселково й гарно. Є багато сімей, які не мають книжок. Близько 60% сімей мають дуже обмежену домашню бібліотеку, бо не можуть собі дозволити купувати багато книжок.

Але натомість тут дуже розвинуті громадські бібліотеки. І якщо родина мешкає в місті чи поряд, то рівень доступу до читання для дітей справді дуже високий. Можна сказати, що вони охоплюють 80% дітей.

Це підручник з дитячої літератури за якими викладають і вивчають літературу
студенти-бакалаври в багатьох американських університетах

Бібліотеки завжди мають найновіші книжки. І дуже важливо те, що їх вибір неймовірно широкий, адже ринок дитячої літератури в Штатах неймовірно розвинутий.

По суті, це країна, яка на ґрунті ідеї Джона Ньюбері, першого книговидавця дитячої літератури початку XVIII ст., заклала багато стандартів щодо світового ринку дитячої літератури. Дискурс тут триває вже понад три століття.

Які етапи формування юного читача виділяють у США і які є потреби в дитини на цих етапах?

– Передусім варто визначитися з поняттями. Дитяча література в США охоплює вік від 3 до 14 років.

Книжки для немовлят (0-1 рік) та для малюків (toddler, 1-3 роки) це дві окремі категорії.

Дитячу літературу поділяють так:

Дошкільнята (3-5 років). У цей час формується мозок дитини, і це відбувається дуже швидко, тому важливо мати багатий вибір книжок із коротким та ненав’язливим вокабуляром (запасом слів, – ред.) та в різних жанрах.

Розвивати емпатію зарано – дитина в цей час егоцентрична. Натомість, оскільки на цьому етапі формується мова, то дуже доречними в книжках є звуконаслідування та грайливість.

Книжка-картинка з різдвяною піснею Jingle Bells; відома американська пісня
написана Джеймсом Лордом Пієрмоном

Молодша початкова школа (6-7 років). Діти починають розуміти, що таке вчитися. Вони фокусуються на певних темах, формуються їхні інтереси, тож варто ставити акцент на жанрові й тематичні характеристики.

Саме в цей час розвивається емпатія й гумор. А окрім того, дітей починає цікавити власне тіло. Але проговорюється наразі не статева різниця, а саме цінність індивідуума.

Середня початкова школа (8-9 років). Дитина читає вже достатньо незалежно. Вона розуміє, що значить читати більше чи менше. Тому добре сприймаються невеличкі обсяги, т. зв. chapter books, які містять коротенькі новелки.

Зменшується рівень егоцентризму. Тож доречними є книжки про мультикультуралізм чи на теми, які дорослим здаються складними для проговорення, але насправді діти в цей час їх дуже добре сприймають, як-от: смерть, війна тощо.

З’являється розуміння часу, дитина дуже зростає когнітивно й цікавиться світом довкола себе, відповідно, може шукати якусь специфічну інформацію. Тож тут уже потрібен нон-фікшн.

Книжка-картинка одного вірша з гібридними елементами нон-фікшн Ten Little Caterpillars;
тут йдеться про 10 видів гусені і їх діяльність; наприкінці книжки
дається інформація про гусінь

Пізніша молодша школа (10-11 років). Цікавляться анатомією та фізіологією, сексуальністю. Починається віддалення від родини. І потрібна література про різні сімейні ситуації.

Розвивається поняття рольових моделей щодо хобі чи занять, тому в цей час також добре сприймається біографістика.

Розвиток когнітивний переважає розвиток уяви, тому для врівноваження радять читати фентезі, але якісне. У цей час уже варто проговорювати цінності, які несе в собі той чи інший літературний твір.  

Середня школа (12-14 років). Це вже teenlit (література для тінейджерів). Розквіт пубертатного егоцентризму: "я" стає дуже важливим, уже виявленим. З’являється когнітивна можливість проявляти його через набуті інтереси. І завдання літератури в цей час – розвивати й розширювати межі цього "я".

Діти стають дуже чутливими до стосунків між людьми та в родині. Тому важливо, щоб література не спрощувала, а показувала різноманітність та складність взаємин у суспільстві.

При цьому варто зважати не лише на вікові етапи розвитку (фізичний, когнітивний, мовний, моральний), а й на особисті інтереси та досвіди. Наприклад, у дітей, які прибувають з інших країн або з зон конфлікту, можуть бути свої інтереси до читання.

Книжка-картинка одного вірша Once upon a Northern Light; римований вірш
про дитину у довкіллі

В Україні теж починають розуміти наскільки важливо, щоб література відповідала певному етапу розвитку. До прикладу, підхід чіткої градації застосовує видавництво "Ранок" у своїй серія "Читальня".

Але найчастіше в Україні нехтують маркуванням книжок за віковими етапами розвитку, а в США воно обов’язкове. Адже так освітяни одразу розуміють, яким дітям її варто запропонувати, і це вигідно видавцям, тому що школа є ключовим "читачем".

– Тобто передусім саме школа залучає дітей до читання? Як це відбувається?

– Читають багато сучасних книжок. Саме тому тутешня дитяча література так добре розвивається. Класику теж читають, але співвідношення умовно таке: сучасне – 80%, класика – 20%.

У кожній школі є т. зв. медійний працівник, який вивчає і доносить до викладачів усі новинки книжкового ринку, тому викладачі дуже добре поінформовані.

З іншого боку видавництва мають літературних консультантів із науковим ступенем в освіті: ця людина розуміє, що таке шкільна освіта і чим конкретна книжка може бути цінною для шкільного процесу, і розробляє для вчителів рекомендації щодо роботи з цією книжкою.

Відповідно, книжка присутня на всіх заняттях, а не лише на "читанні".

Ілюстрація з книжки-картинки одного вірша I wrote You a Note; написана верлібром
розповідає про призначення зустрічі в грайливому інтонаційному ритмі

Окрім того, проводять різні книжкові заходи. Наприклад, Місяць заборонених книжок. У бібліотеці ставляться стелажі чи полиці із "забороненими" книжками, інколи із закладинками на ключових моментах.

Таким чином дитина може замислитися, що це за книжка і чому її заборонено. Така собі провокація, щоб заохотити до читання. Ну й, звісно, ці книжки обговорюють, аналізують.

Величезна подія в міських школах Battle of the books. Школи визначають велику тему і добирають кожна собі відповідний список книжок. А за якийсь час відбувається "битва" між школами. Вчителі задають питання на задану тему, а команди дітей відповідають і набирають бали.

Це настільки популярно, що навіть у книгарнях упродовж підготовки до батлу книжки зі списків кожної школи викладені на окремих поличках.

В Україні такі "битви" можна було б проводити поміж класами. Це чудово формує критичне мислення та вміння формулювати думки.

Розкладка книжок зі списку Battle of the Books із книгарні Barnes and Noble
(місто Шарлотт, Півнінічна Кароліна)

– А як формуються стосунки дитини з книжкою поза школою?

– Бібліотеки, книгарні також проводять дуже багато заходів за книжками, зустрічей з авторами. Діти активно відвідують бібліотеки з малюків.

На тиждень в кожній бібліотеці заплановано з десяток читань (storytime та read aloud) для дітей різного віку.

Окрім того, на сайтах бібліотек є активності, розроблені за книжками.

Видавництва та бібліотеки створюють онлайн-групи для читачів. Там є різні анкети, завдання, обговорення, за які читач отримує якісь значки-наліпки. Ідея в тому, що ти читаєш не один – з’являється спільнота.

Бібліотечний розклад читання книжок-картинок.
Такий розклад є для кожного виду активностей (Charlotte Mecklenburg Library)

Власне, такі курси зараз намагаюся створити для України. Адже он-лайн освіта в тренді і навички вчитися самостійно он-лайн стають необхідним компонентом для багатьох дітей.

На літо книгарні організовують літературні табори: про космос, про лицарів, табір книголюбів тощо. Вони платні й зазвичай тривають тиждень: по п’ять годин щодня.

Також книгарні на літо створюють програми: купив і прочитав 4 книжки – 5 безкоштовна.

Щоб розчитати дітей, які мають певні проблеми, бібліотеки залучають тварин-терапевтів. Це можуть бути собаки, коти, шиншили, папуги, кролики, які пройшли спеціальні курси.

Суть у тому, що тварина реагує на читання, і це дуже заохочує дітей. Адже реакція собаки чи папуги ніколи не може бути осудливою, це завжди підтримка.

Оксана Лущевська консультує чимало з українських видавництв щодо популярних
трендів та інструментів, які використовують за океаном

– Про сторітайми все частіше говорять і в Україні. На що варто звернути увагу при підготовці таких читань?

– Передусім storytime – це читання для невеликої групи дітей. Вони тривають 20-30 хвилин, адже потрібно залишити час на запитання та щоб погортати книжку.

Основне – книжка має бути лаконічною, щоб її можна було прочитати за раз. Текст має бути активним. Якщо є вигуки – чудово!

Почати можна з розмови: наприклад, проговорити якусь ситуацію з книжки. Під час читання підживлювати цікавість дитини: перед тим, як перегорнути сторінку, спитати, що може бути на наступній ("загадка наступної сторінки").

І обов’язково проговорювати ілюстрації. Наприклад, нещодавно ми читали книжку-картинку про танці, і одна дівчинка зауважила, що на малюнку жінка в тілі, а такі, на її думку, не можуть танцювати. Звісно, ми проговорили й розвіяли цей стереотип.

Важливо пропонувати дітям вибір. Якщо книжки геть короткі, можна читати кілька на одну тему. Це розширює уявлення про проблему.

Наприкінці, варто дати креативне завдання. Не обов’язково робити щось руками, можна написати листа автору або герою, придумати іншу кінцівку тощо. Дуже круто співати разом книжки-пісні!

Книжка-картинка одного вірша When’s My Birthday?; верлібр, що відображає грайливу мову
дитини, яка запитує про свій день народження

– Які популярні формати дитячих книжок у США незнайомі українцям? І навпаки: що, на вашу думку, може Україна запропонувати американцям?

– Тут неймовірно багато книжок-картинок. В Україні вони теж у дискурсі, але за кількістю їх мало, а якісних – іще менше. Ці книжки містять мінімум тексту, натомість промовляє ілюстрація.

Але важливо розуміти, що вони підходять не лише для дітей віком 3-5 років, які не можуть довго концентрувати увагу, а й для старших. Адже через книжку-картинку можна цікаво подати велику й складну тему. Вони розвивають візуальну грамотність, що нині є важливим компонентом освіти.

У США дуже популярні книжка одного вірша чи книжка-пісня, яка взагалі відсутня в Україні. Книжка-пісня не містить нот, це візуальна історія за популярною піснею. Наприклад, варіантів книжок "Jingle bells" – безліч. Цікавий візуальний ряд осучаснює традиції й робить їх цікавими для дітей.

В Україні майже немає біографістики (вона теж може бути у форматі книжки-картинки) та книжок про міста чи якийсь регіон.

Little Melba and Her Big Trombone – книжка-картинка, охудожнена біографія
Мельби Доретти Лістон (джазова виконавиця)

Нон-фікшн уже з’являється, але наразі він хаотичний, не розподілений за розвитком дитини і містить забагато інформації.  

У США немає віммельбухів, які нині популярні в Україні, натомість є Hide&Seek – книжка-схованка, коли дитина має щось відшукати.

Також у Штатах нині тренд культурно-свідомої літератури, коли йдеться про те, що всі ми різні, але й однакові, водночас.

Зі свого боку Україна може запропонувати дуже потужну реалістичну прозу. Бо в нас багато того, що можна оформити в story. А ще – верлібри в книжках-картинках. Адже українська культура – віршована.

Та насправді в США дуже мало перекладають іноземної літератури. Тут з 1960-х років говорять про те, що має бути більше перекладних книжок, але наразі їх лише 2-3%.

Натомість в Україні зараз бум на перекладну літературу. І в певному сенсі це повторення радянського періоду, коли ніші заповнювали перекладами або переспівами, бо свій автор не може конкурувати.

Але ж книжка також формує уявлення дитини про себе. Дитина бачить героя серед знайомих реалій та приміряє на себе його досвід. А коли дитина ідентифікує себе в книжці, вона пізніше ідентифікує себе і в країні.

Ірина Гищук, журналіст, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті