На дві країни. Як українська письменниця Оксана Лущевська живе в Америці

У 2003 році Оксана Лущевська поїхала до США, аби попрацювати у літньому дитячому таборі. Наступного року повернулась у той же табір знову і вирішила залишитися.

Саме в Штатах вона усвідомила власну цікавість до дитячої літератури й отримала докторський (PhD) ступінь в цій галузі.

Тепер вона багато пише, перекладає та досліджує дитячу літературу, створюючи культурний місток між Україною та США.

"Українська правда. Життя" розпитала Оксану про переїзд, переклади й те, яку роль мова грає у дитячій літературі.

Як давно переїхали: у 2003 році.

Причина переїзду: участь у програмі літніх дитячих таборів YMCA.

Як часто і чому повертаєтесь: зустрічі з батьками та родичами, вихід нових книжок і пов’язані з ними заходи та презентації.

Чи працюєте над перекладами: переклади з української на англійську та навпаки.

ПЕРЕЇЗД

Я приїхала до США 15 років тому, щоб взяти участь в програмі YMCA, котра передбачала роботу у літніх дитячих таборах.

Одне літо я провела в США, тоді повернулася, щоб закінчити університет (я саме навчалася на філологічному факультеті Уманського педагогічного).

Наступного літа мене знову запросили працювати в тому ж таборі. Це був штат Північна Кароліна, в якому після кількох переїздів я й живу зараз.

За програмою праці в таборі, я могла місяць подорожувати США після закінчення роботи.

У цих подорожах зустріла свого чоловіка. Ми разом вирішили, що спробуємо залишитися в США і навчатися тут. На цьому й розпочалася наша американська story.

Ми залишилися, розійшовшись по університетах. Навчались довго: з 15 років у Штатах приблизно 14 ми здобували освіту.

Дитячою літературою я почала займатися вже після переїзду. До того була романтичною філологинею, що писала вірші, які вивішували в університеті на всіляких дошках талантів… (сміється). І зовсім не цікавилась дитлітом як таким.

Ми трошки його вивчали, бо це був педагогічний університет, але то був 2004 рік. І цей класний, сучасний дитліт тоді лише починався.

Вже була "Абабагаламага", починалось "Видавництво Старого Лева", але про них ще мало говорили. Натомість озирались на класичну спадщину, яка нам, студентам, була відверто нецікавою. Класних фахівців, які б справді зналися на темі дитячої літератури теж, відверто кажучи, бракувало.

Коли я переїхала до США, то два літа працювала у таборі з дітьми різного віку. Потім пішла на роботу до дитячих закладів.

Спочатку це був приватний дитсадок, а потім дитячий центр при університеті Піттсбурга.

Саме в цей момент, перечитавши маси книжок з дітьми вголос, я і зрозуміла, що таке дитяча література. Мені стало цікаво і я подумала: "Чому б не спробувати?"

Перший текст, який тоді написала, був провальним і я не друкувала його. Але відтоді почала пробувати. Аж у 2009 році вийшла моя перша книжка у видавництві Грані-Т, яку вже теж вважаю олдскульною, бо ми всі ростемо і міняємо наші смаки.

До того ж, пройшовши магістратуру і докторантуру в галузі дитячої літератури, вважаю, що ця книжка - початки розвитку сучасної української літератури для дітей.

ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА

Навіть якщо увесь книжковий ринок в колапсі, дитяча література в більш вигідному положенні – дитині ми купимо книжку завжди.

Тому література для дітей розвивається досить активно. В США з 90-х почався бум її розвитку.

Зараз золотий вік книжки-картинки, яку в Україні часто звуть арт-буком, хоча правильна термінологія – picture book. Справді якісні книжки цього формату в Україні вже є.

Я відстежую їх, іноді пропоную перекласти. Хочу, аби ці книжки могли дійти далі, за межі українського ринку. І це трапляється.

В книжці-картинці важливий баланс та синергія ілюстрацій і вербальної частини, їх не можна відокремлювати. Таку книжку не можна просто проілюструвати, намалювавши гарнесеньких персонажиків. Ілюстрації в ній – це окрема мова.

Важливо проговорювати такі деталі з дітьми, звертати увагу на мету книжки. Формат книжки-картинки абсолютно необхідний, принаймні "від 3 до 8". Але ці книжки сьогодні настільки різноманітні та багатогранні, що ось, наприклад, у видавництві "Видавництво" вийшла книжка-картинка для старшої аудиторії "Бути мною".

Авторів дитячих книжок часто просять давати багато мови та мало ілюстрацій. Але це хибно з точки зору вікової психології. Треба звертати увагу на мовний, фізичний, емоційний та моральний розвиток дитини.

Дитина від двох до чотирьох років не може сприйняти багато тексту. А батьки беруть книжку, де багато тексту і дивуються: "Ой, щось моя дитина не зацікавлена в книжках".

Треба вибирати книжки, які відповідають віку дитини. Звісно, такі рамки не можна поставити чітко, наприклад, "від 3 до 7", потрібно зважати на особистісні інтереси. Однак знати вікову читацьку аудиторію та зважати на неї – відповідальність батьків чи вчителів та бібліотекарів

ПЕРЕКЛАДИ

Перекладати я почала вже під час навчання в магістратурі, за великої підтримки професора Майкла Найдана, перекладача, письменника, професора славістики в Університеті штату Пенсильванія. Перші переклади були для видавництва Грані-Т та їхнього каталогу для ярмарку дитячої літератури у Болоньї.

Згодом мені дуже сподобалась "Рукавичка" у виконанні арт-студії "Аграфка" і я захотіла її перекласти. Пізніше, так само з власної ініціативи, переклала їхню "Ріпку" – просто тому, що вважала це необхідністю.

Далі кількість перекладів лише зростала. Мене запрошували перекладати саме книжки до Болонських та Франкфуртських ярмарків.

Також перекладаю для серії "Крок уперед: книжки-білінгви". Це проект, який я ініціювала, і у 2014 започаткувала разом із видавництвом "Братське".

Коли почалася війна, Україну показували досить однобоко (це називається single-story-style). Це завжди погано, коли країну починають боятися. Тоді я вивчала курс інтернаціональної літератури для дітей і думала: "Окей, а що ми можемо показати?"

Тому ми започаткували проект "Крок уперед: книжки-білінгви", зібрали на нього гроші на Kickstarter. Видавництво "Братське" підтримало мене всіма можливими засобами.

Наразі ми вже видали сім книжок і працюємо далі. Зараз чекаємо на книжку-білінгву "Страшапка"/Scarehat Саши Кочубей і Ольги Штоди. Ці книжки двомовні, тому продаються на Amazon.

Можу продавати їх у США, багато тутешніх університетських бібліотек їх купували. Є й електронні версії, котрі можна завантажувати на телефони та айпеди. Тобто нам вдалося донести ці історії ширше. З’явилась можливість побачити Україну в дитячій книжці, просто завантаживши електронну книжку з Amazon

Також я перекладаю з англійської на українську, зараз співпрацюю з видавництвом "Читаріум".

Я обираю і раджу книжки сама, а у видавництві розглядають і вирішують, наскільки можливо їх видати.

Пропоную найкращі книжки, які бачу тут, в Сполучених Штатах. Наприклад, ті, які отримали медаль Кальдекотта – це одна з найстаріших премій за ілюстровані книжки, що видають в США.

Також раджу книжки, нагороджені медаллю Ньюбері. Але не всі, бо часто вони нам не підходять, тому що культурно віддаленні від наших реалій.

Чотири роки працювала оглядачем для US-IBBY, Міжнародної ради з дитячої книги (IBBY) – це інтернаціональна група усіх дитліт-ентузіастів, тому знаю, які книжки якісні та класні. Саме такі, якісні книжки, раджу для перекладів в Україну.

МОВА

Мова дитячої та дорослої літератури відрізняються і повинні відрізнятися. Автор, який працює з дитячою літературою, має займатися самоосвітою, зважаючи на вікову психологію та мовний розвиток дитини.

Треба спостерігати за дітьми. Довгі речення, складні конструкції – діти такого не вживають. Мова мусить бути жива, особливо якщо розповідь від першої особи.

В таких книжках не можна дозволяти говорити своєму дорослому. Варто намагатись зрозуміти дитину та її мовленнєвий розвиток.

Якщо ви взялися працювати з дитячою літературою, мусите спостерігати за інтересами дітей. Я розробила онлайн-курс Joyful Fox Reading Club, він містить курси й з суто онлайн-читанням.

У його межах працюю з близько сотнею учнів. Крім того, щотижня у мене шість учнів, з якими ми зустрічаємось по скайпу.

Так можу бачити психологію дітей: учням обох курсів від 6 до 14 років.

Кожен автор дитячих книжок мусить відстежувати свою внутрішню дитину. Діти й дорослі відрізняються рівнем відповідальності та самоусвідомлення.

У кожному з нас живе дитина, ми всі її пам’ятаємо, просто часом настільки зайняті в буднях, що про неї забуваємо.

[L]Дорослий має досвід, щоб пройти ту чи іншу ситуацію, дитина його не має. Коли пишу для дітей, намагаюсь пробудити цю дитину: що б я зробила, як дитина, а не як дорослий, який вже має досвід?

Вважаю, що потрібно вказувати дітям, що ця книжка – перекладена, а оця – ні. Ми повинні допомогти дитині зрозуміти, що таке література з інших країн.

Фактор мови є визначальним для людини. Не можу сказати, що, приїхавши в Україну, чую багато української, особливо в Києві.

Однак важливий саме фактор її присутності. Є таке наукове поняття – людина транскультурна. Це означає, що людина живе в різних культурах, діючи однаково.

Себе я вважаю українкою в Америці. Те, що потрібно для американського життя, виконую з тими ж функціями і так само гідно, як це необхідно для життя українського.

Щоправда, у випадку з українським я відданіша, бо відчуваю приналежність саме до України.

Олександра Власюк, журналістка, спеціально для УП.Життя

Тереза Кавінська, ​авторка колажу та гіфок