Про мишей і людей: як гризуни століттями бентежили європейські уми

З чим асоціюються в нас миші і щурі? Пошкоджений врожай? Епідемії?

Гризуни завжди жили пліч-о-пліч з людьми і настільки їх бентежили, що стали повноцінними літературними персонажами.

Люди то надавали їм магічний здібностей, то описували як Божу кару за власні гріхи.

Літературознавиця Тетяна Рязанцева розповіла, як трансформувався образ мишей та щурів в літературі крізь століття, як в давнину "спілкувалися" з гризунами і чому миші все більше нагадують людей.

АНТИЧНА ЛІТЕРАТУРА І ЛАЙФХАК СПІЛКУВАННЯ З МИШАМИ

Перша згадка про мишей у давньогрецькій літературі – як з ними боротися.

"Трактат до сільського господарства" розповідав, що має робити фермер, якщо миші псують врожай на полі.

Треба було написати мишам листа, вписати ім’я фермера, вказати точне місце розташування поля.

Далі піти на поле, знайти мишині нірки, поставити там стовпчик, переписати від руки листа, закріпити його на стовпчику і "зробити все, щоб миші прочитали послання".

Фото: CreativeNature/Depositphotos

Вважали, що за три дні миші підуть. Бачимо, древні греки були неабиякими дипломатами.

Літературний твір, де фігурували миші, написали пізніше. "Батрахоміомахія" – "Війна жаб із мишами" датується VI ст. до н.е. Це пародія на "Іліаду" Гомера.

Анонімний автор пожартував з великого твору: головні герої – миші і жаби, між ними починається війна. Автор, майстерно імітуючи стиль Гомера, описує цю битву.

Активно тему мишей використовував Езоп, згодом на його байки спиралися і російський байкар Крилов, і український Глібов.

Миші в Езопових історіях часто виступали головними героями. Він акцентував на їхній кмітливості при маленькому розмірі.

В одній із байок про мишу і лева автор показав, що спочатку миша була для велетня некорисна, зате коли лева схопили і зв’язали — вона єдина, хто змогла його порятувати, перегризши мотузки.

ЛЕГЕНДА ПРО ЩУРЯЧОГО КОРОЛЯ

В середньовічній Європі образ гризунів став більш негативним.

Через епідемії голоду й чуми, які захопили Європу, ставлення до мишей і щурів було відповідним.

Тоді у фольклорі з’явилася історія про Щурячого короля, яка впродовж століть отримала безліч втілень у літературі.

Народна уява переосмислила образ гризунів і створила істоту, яка може володарювати над ними і має магічні здібності.

Ще однією поширеною легендою Середньовіччя стала "Легенда про Щуролова".

Загадковий хлопець, граючи на флейті, зміг вивести щурів із міста. Образ також отримав безліч літературних варіацій впритул до ХХ століття.

ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТ. І ЩУРІ

Яскравим твором XVII ст. стала поема Хуана Руфо "Смерть пацюка" – пародія на героїчні твори попередніх часів.

Історія відбувається в бібліотеці, де книжки стоять на полицях і лежать в скринях.

Фото: mercava2007/Depositphotos

Пацюк в пошуках їжі залазить в скриню і надгризає книги, кришка скрині закривається і він опиняється замкненим.

Щур волає про допомогу, прибігає вся його родина, але замість допомоги родичі починають "штовхати промови".

Ці промови – пародія на величні промови від часів Гомера до доби Відродження і Бароко. Пацюки у Руфо – істоти небажані, відомі своїм нахабством і зажерливістю.

СТРАХІТЛИВІ ГРИЗУНИ ДОБИ РОМАНТИЗМУ XVIII-XIX СТ.

В добу романтизму гризуни стають ще похмурішими, події стають серйознішими.

У творі Роберта Сауті "Суд Божий над єпископом" (історія має відсилки до легенди, яка заснована на реальних подіях) єпископ в голодний рік відмовив людям у хлібі, обманом зачинив їх в соборі і підпалив його.

Коли люди волали про допомогу, він сміявся і казав: "Дивіться, як в мене пищать миші", а на другий день гризуни прийшли по нього і з’їли живцем.

Фото: LiveInternet

У Сауті з’являється образ пацюків як Божої кари, яку можуть наслати на людей.

В цю ж добу в Німеччині виходить збірка фольклорних творів "Чарівний ріг хлопчика" Арніма та Брентано.

В книжці вперше з’являється літературна інтерпретація легенди про Щуролова. Книга мала великий успіх, її похвалив сам Гьоте.

Так ця легенда продовжила подорож європейською літературою.

Перша яскрава інтерпретація – "Лускунчик і Мишачий король" Гофмана.

Книгу видали на Різдво 1817 року. Це було замовлення для дітей його приятеля.

Гофман використав стару легенду про Мишиного короля і описав його як головну негативну силу, як щось демонічне, посланця інакшого світу.

Миші знову виступають нахабні агресивні істоти, армія короля.

"Лускунчик" описує батальну сцену під проводом Мишиного короля, існують відомості, що цей епізод прочитав військовий генерал і був вражений майстерністю опису сцени, сказавши, що автор розуміється на військовій справі.

ЗМІНА ОБРАЗУ МИШЕЙ У ХХ СТ.

У ХХ столітті ставлення до мишей поліпшується, до негативного образу додаються позитивні якості.

У повісті Кеннета Грема "Вітер у верболозі" мова йде про водяного щура, який пише вірші, любить мандри і заохочує до них своїх друзів.

Паралельно в російській літературі виникають одночасно два твори – "Щуролов" Олександра Гріна і поема "Щуролов" Марини Цвєтаєвої.

У Гріна – містичне, похмуре оповідання. Його щурі – перевертні, щурі з людською подобою. Події відбуваються в Петербурзі на межі реальності і абсурду, відбувається гучне свято щурів у розграбованому банку. Автор через тварин показує риси людей.

Марина Цвєтаєва у поемі дає відсилку до легенди-першоджерела.

Коли авторка коментувала твір, казала, що щурі – уособлення матеріальної зацікавленості, дівчина Гретта – уособлення людської душі, а музикант – уособлення митця. Тобто це історія протистояння митця і побуту.

У ХХ столітті написали низку дитячих книжок про мишей та щурів – "Золотий ключик" Толстого і "Цибулино" Джанні Родарі.

У Родарі образ жахливого Щурячого короля переосмислюється і набуває ще й рис військового генерала, який страхітливо їде на танку і виступає як яскраво негативний персонаж.

МИШІ-ІНТЕЛЕКТУАЛИ У ЛІТЕРАТУРІ ХХ-ХХІ СТОЛІТТЯ

У ХХ столітті миші в літературі стають розумними.

У творі Кізі "Квіти для Елджерона", який із оповідання 1968 року був розширений автором до роману, образи мишей стають більш метафоричними, притчовими.

Це ефект очуднення, коли звичайні речі подають в надзвичайному світлі, щоб читач подивився на проблеми з несподіваного боку.

Такий ефект використовує і О’Браєн в повісті "Місіс Фрізбі та щури з Національного Інституту Психіатрії".

Історія про мишку Фрізбі, в якої будиночок можуть зруйнувати, бо фермер вирішив переорати поле.

Вона звертається до щурів з Національного Інституту Психіатрії, які звідти втекти і внаслідок експериментів в них дуже підвищився інтелектуальний рівень – настільки, що вони створили власну цивілізацію.

Зокрема, він написав твір, спираючись на власний досвід, він бачив, як проводили експерименти над мишами і щурами в 60-х роках.

Ще одним лобістом гіперрозумних мишей став Террі Пратчетт в творі "Дивовижний Моріс і його освічені гризуни". Роман виданий у 2012 році.

Це інтерпретація історії про Щуролова. Тільки щурі отримують штучний інтелект.

Щуряча банда, яка в різних містах розігрує виставу з навалою, потім ніби-то приходить хлопчик і всіх рятує, отримує за це винагороду і вони ділять гроші.

Через історію тварин Пратчетт говорить про людей: чи може людина лишатися людиною в будь-яких обставинах і чи можемо ми сприймати відмінного від нас не як ворога? Пратчетт – завжди про ламання стереотипів. Тому " Дивовижний Моріс…" не виняток.

Ось так у літературі створилася ціла мишача цивілізація.

Лекцію Тетяни Рязанцевої занотувала Катерина Гладка, для УП.Життя