Те, чого не бачать глядачі: екскурсія закуліссям Національної опери

4884
26 липня 2018

На сцені Національного театру опери та балету у Києві стояти незвично.

Підлога тут не рівна, а похила. Так у давні часи створювали ефект 3D­ для глядачів.

Уже за кілька годин порожній зал наповнять глядачі, в оркестровій ямі сидітиме 80 музикантів, а сцену з артистами сліпитимуть софіти.

Поки тут чути удари, як від молотка: на сцені встановлюють декорації на виставу і виставляють світло.

 Працівники встановлюють декорації до вистави

Завершуючи 150-й театральний сезон, керівництво Нацопери погодилось показати "УП. Життя" закулісся театру: сцену, репетиційні зали, гримерки та кімнату реквізиторів.

Про театр розповідають і показують головний режисер Анатолій Солов'яненко та архіваріус й екскурсовод Лариса Тарасенко.

СЦЕНА

Глядач бачить не всю сцену – вона в рази ширша. Відвідувачі бачать 16 метрів ширини і 8 висоти – так зване "дзеркало сцени", і видиму частину бічних куліс, показує Лариса Тарасенко.

 За кілька годин до вистави

Артисти ж під час вистави залу не бачать.

– Вони мають бути повністю в атмосфері вистави. Якщо ви дивитеся оперу чи балет, маєте бачити не сусіда поруч, а зануритися в атмосферу, щоб мурашки йшли по шкірі, – пояснює Анатолій Солов'яненко.

 На вмонтованому на сцені містку

Тим часом освітлювач вставляє до вистави фільтри на рампу – це бортик, кордон сцени, який світиться.

– Якщо ви під час вистави постоїте на сцені, побачите, наскільки софіти сліплять артистів. Якщо дуже яскраве світло, вони іноді оркестрової ями не бачать.

Тому важливо, щоб артисти бачили край сцени. Наразі у Нацопері за бортик в оркестрову яму виконавці не падали.

Такі рампи здебільшого залишилися лише в оперних театрах, у драматичних їх практично немає.

Мушля для суфлера

На цій сцені є ще одна дивовижа, від якої відмовилися драмтеатри – будка суфлера.

 Посередині - мушля суфлера

– Система Станіславського скасувала цю професію для драмтеатру після його "Не верю!", – усміхається Лариса.

Це люк посеред сцени з накриттям – мушлею. Всередині – крихітна кімнатка з кріслом і ліхтарем.

 Мушля суфлера зсередини

– Мушлю підіймають, вона переносна. У кімнатку, вже накриту мушлею, заходить суфлер. У нього в руках – текст вистави і він голосом підказує артистам їхні дії.

20 тонн над головою

Над головою, на краю сцени біля пурпурових завіс, видно широкий шмат бетону, розтягнений уздовж усієї ширини сцени.

 

Це 20-тонна протипожежна стіна. З боку глядачів – метал, з боку сцени – азбест. У разі пожежі вона опускається, щоб відділити сцену від залу.

Іноді стіну опускають для звукоізоляції, щоб оркестр міг репетирувати у залі, а актори – працювати окремо на сцені.

Її опускають у вихідні та на ніч натиском кнопки.

 

Щоб створити завісу, над сценою добудували додатковий поверх під час реконструкції Нацопери у 80-х роках.

Зараз над сценою – 27 метрів, це висота 9-поверхового будинку.

Стоячи біля театру, так і не скажеш, – усміхається екскурсовод. – Основна причина надбудови – не вистачало висоти підйому при зміні декорацій. Коли було 22 метри, провисали шматки декорацій і робочим сцени доводилося їх підгортати.

Над сценою – павутина металевих решіток-доріжок під стелю, куди робітники вилазять для технічних робіт. Світло поправити, наприклад.

Похила сцена

Сцена в театрі – оперного типу, має 5% ухилу в бік глядачів. Коли стоїш – відчуваєш.

 

– Вважали, що на пласкій сцені за першим рядом артистів сховаються всі інші і нічого не буде видно, – пояснює архіваріус. – Театр починався у Києві як опера, ще довго не було в Києві балету.

А оскільки тепер тут ще й балет, щоб вестибулярний апарат танцівників не страждав і вони звикали до такої сцени, київське хореографічне училище має систему залів, де студентів поступово переводять з класу в клас до репетиційних залів з усе більшим ухилом.

 Репетиційний зал для артистів балету

У театрі для артистів балету теж є репетиційний похилий зал, але є й класичні тренувальні кімнати – з дзеркалами та рівною поверхнею.

 Артисти готуються до гастролей

Лариса розповідає, що приїжджим артистам найважче – до такої сцени вони не звикли, тому їм потрібно потренуватися, щоб призвичаїтися.

 На балетні вистави стелять спецлінолеум, який приклеюють тонким скотчем

Сцена також має злегка пружинисте покриття, щоб танцюристу додати "польоту" в танці і зменшити шкоду на суглоби.

На балетні вистави стелять спецлінолеум, який приклеюють тонким скотчем.

 

Майже щодня у театрі або оперна, або балетна вистава, тому робітники змінюють навіть покриття підлоги.

Роботи вистачає, – сміється Лариса.

 Перевіряють освітлення до вистави

Наприклад, зараз на сцені до вистави вмонтували справжні металеві решітки.

А деталі на них і скульптури по сцені уже зроблені пап’є-маше. Воно легке і фарбується під що завгодно. Не б’ється, не вб’є, якщо впаде, а ззовні виглядає переконливо, пояснює Лариса.

ЗА ВИДИМОЮ СЦЕНОЮ

За видимою сценою – високі декорації попід стіною, на звороті яких написана назва вистави.

По колу точково розставлені старі монітори.

 Одразу за видимою частиною сцени справа

Вони вмонтовані і в кабінетах керівництва, і в кімнаті відпочинку артистів.

Майже всі монітори в театрі під час вистави показують лише диригента, щоб вистава була більш динамічною.

Щоб залучені до вистави люди не прямо дивилися на диригента, щоб піймати ритм, вони можуть дивитись в різні монітори.

Частина моніторів – для закулісного хору, який не бачить диригента.

 Зліва - оркестрова яма

Раніше, коли не було моніторів, у театрі працювала інша схема, розповідає екскурсовод.

Асистенти ставали вервичкою: один дивився на диригента і махом руки передавав іншому асистенту, що і коли слід робити, і так вервичка доходила до всіх виконавців.

СЦЕНА ВГЛИБ

Сцена набагато ширша і більша, ніж здається з залу.

 Декорації на краю сцени справа, сховані від очей глядачів

За останніми декораціями, які використають у нинішній виставі, довгий шмат сцени.

 

Там і український віз, і великий справжній дзвін, і кілька матраців на підлозі.

– Сама Людмила Монастирська (відома оперна солістка – УП) буде сьогодні падати на ці матраци, а що робити? Щоб все виглядало переконливо, – усміхається Лариса.

На деякі вистави потрібно більше місця, тому усі декорації розсувають у "кишені" сцени.

ЦАРСТВО РЕКВІЗИТОРІВ

За стіною, ще глибше – металеві конструкції, на "другому поверсі" яких – тканини, матраци та інші деталі.

У кутку підперті високі декорації.

Справа – двері у кімнати реквізиторів. Тут зберігають дрібний реквізит: бутафорські їжа, посуд, зброя, гроші, прикраси тощо.

 Кімната реквізиторів

Сергій Черненко працює в театрі уже 18 років.

– Деталі важливі у спектаклі і грають у ньому свою роль. Ось шабля, стилізована під 18-19 століття. В опері Кармен нею фехтують, а в нинішньому спектаклі артист дасть цією шаблею команду на постріл.

 Сергій Черненко

У нас буде справжній постріл на виставі зі зброї, буде за кулісами ще два вистріли зі стартових пістолетів.

У реквізиторській службі працює 15 людей.

У тісному складі дрібного реквізиту – старенькі "сейфи" для 70 спектаклів. Деякі вистави займають дві, а то й три полиці.

– Ми цим живемо, віддаємо себе мистецтву і театру, – каже Сергій. – Від нас залежить, наскільки спрацює реквізит на сцені, задум режисера-постановника та авторів.

 Таку тацю з лебедем одягають на голову одразу дві людини

Якщо артист співає: "От вам лист", а листа нема – це провина реквізитора. Здавалось би, дрібні речі, але до них потрібна увага і ще раз увага.

Наприклад, список реквізиту на балет "Майстер і Маргарита" займає в Сергія 18 сторінок. Він писав його у відпустці 6 днів.

– Це балет, де кожні 5 хвилин відбувається щось нове і цікаве. Туди біжиш, потім те змінюєш, додаєш, безперервний процес. Музика не чекатиме ні артистів, ні мене.

Треба бути постійно на місці і готовому до будь-якої ситуації: щось може загубитись, щось випасти на сцені, щось артист може забути винести…

Реквізитори працюють в дві зміни. Друга починається о 16:00. Фахівці, які приходять, одразу починають готувати виставу. На це може піти від 45 хв до 2 год.

ВАНТАЖНИЙ ЛІФТ НА СЦЕНІ

Під сценою та залом, у підвалі – склад декорацій. Тому в театрі є вантажний ліфт, яким возять декорації, а також костюми з верхніх поверхів.

 Біля вантажного ліфта. Персонал везе костюми на виставу

Внизу є й кімнати медперсоналу, амбулаторія, профільні лікарі та спортзал.

На верхніх поверхах – репетиційні зали та сім оперних класів, розкиданих по всьому театру, щоб артисти не глушили один одного.

Для зручності в театрі є окремо чоловічі й жіночі гримерки.

 У коридорах готуються до вистави

До кімнат професійних гримерів здебільшого приходять чоловіки, жінки переважно справляються самі, розповідає Лариса.

 Гримерка

На спецпідставках – білі перуки. Їх або роблять гримери самі, або підправляють давніші.

Кучері перук підкручують старими марсельськими щипцями, які нагрівають.

 Сюди приходять здебільшого чоловіки-артисти

У гримерці теж є монітор. Фахівці стежать за ходом вистави, адже в артистів впродовж спектаклю може змінюватись образ, тому потрібен інший грим, а десь треба щось підправити.

 

ХТО ПРАЦЮЄ НАД ВИСТАВОЮ

Глядачі на виставі бачать до 100 хористів, 80 музикантів в оркестровій ямі, кількадесят солістів на сцені, є також допоміжні артисти, всього – близько 200-220 людей, розповідає головний режисер.

 

– Але є ще люди поза тим: ті, що шиють одяг на кожну виставу, ті, хто створюють декорації, обслуговують глядачів – від контролера на вході до гардеробниці.

Загалом у театрі працює 1100 людей.

– Оперна трупа – десь 85 працівників, балетна – до 200 з кордебалетом, 156 в оркестрі, хору десь 120.

Загалом творчого складу десь 600 людей, плюс художньо-декоративний комбінат, усі служби театру, технічні підрозділи, майстерня з ремонту інструментів… – каже Солов'яненко.

 Анатолій Солов'яненко, головний режисер театру

На виставі обов’язково чергує лікар, адже бувають травми, особливо в артистів балету.

Опера також має запасних солістів на усі виступи на випадок, якщо хтось захворіє, травмується чи зникне голос. Вони чергують під час вистави, щоб бути напоготові.

Постановки авторські, тому треба знати, що робити, де вступити і так далі.

– На кожну партію і опери, і балету у нас 2-3 склади виконавців, які чергуються між собою. В усіх свої шанувальники, на сайті Нацопери можна подивитися, хто коли виступатиме.

Майже на всі вистави є подвійний склад диригентів.

КОЛИ В ТЕАТР ЗАХОДЯТЬ ГЛЯДАЧІ

Те, що зараз бачать глядачі, практично те ж споглядали відвідувачі й у 1901 році, розповідає Лариса.

 Бельетаж

Хоча театр під час кількох реконструкцій змінювався, презентабельна частина для глядачів залишилася такою ж.

Навіть щоб підлога у фойє була такою ж, у 80-х роках відновили старовинну технологію на харківському заводі керамічних виробів і зробили її точно такою.

 архіваріус й екскурсовод Лариса Тарасенко

Мармур у 80-х роках поміняли. Перший мармур везли з Італії. Збереглися старовинні дзеркала.

Якщо підняти голову, на стінах можна побачити французький ренесанс – королівські французькі лілії. Збереглися золото і скульптурні елементи.

 

Ті, хто цікавиться стилями архітектури, побачать у коридорах ознаки і бароко, і рококо, і модерну.

 

Київський оперний театр у часи Російської імперії починався як російська опера – так у середині 19 століття вирішила міська дума.

Тому на бельетажі теперішньої будівлі опери увіковічнили в архітектурі прізвища російських композиторів.

 

– Тоді була політика русифікації, – пояснює Лариса. – А публіка хотіла розуміти, що чує, тому їй теж подобалась опера російською мовою. Світовий репертуар перекладали на російську і він звучав не мовою оригіналу.

 

Тепер же Нацопера повертається в світовий контекст, розповідає головний режисер. Усі вистави йдуть мовою оригіналу: українською, російською, французькою, італійською…

Для тих, хто хоче перекладу, існує рухомий рядок з українським перекладом.

***

Нацопера завершила 150-й сезон і йде на відпочинок до вересня.

 

За цей час у залі почистять величезні бордові штори пилососом з підйомником. Вручну почистять 1300 крісел.

Опустять люстру на спеціальний поміст, щоб поміняти усі лампочки й начистити золото.

Всередину люстри залізуть кілька працівників, щоб перевірити, чи конструкція всередині не пошкоджена.

За час відпустки театр відполірують, щоб у вересні знову приймати глядачів з прем'єрними виставами.

Тож якщо ви плануєте піти в оперу, ось підказка від головного режисера, де найкращий баланс між звучанням хору, оркестру і солістів – з 7 ряду. В ідеалі – з 8 по 11.

Ірина Андрейців, УП

Фото Дмитра Ларіна

powered by lun.ua

Головне на сайті