Без глечиків із соняшниками: якою є сучасна українська кераміка

5810
21 вересня 2018

Якщо при словосполученні "українська кераміка" ви уявляєте собі глиняні глечики на жердинах тину, то поспішаємо вас втішити: сучасне національне гончарство вже давно пішло вперед.

З XVII-го століття в Україні формуються центри керамічного виробництва, кожен з них здобуває свої характерні особливості.

Усього можна виокремити кілька таких зон за характерними ознаками декору керамічних виробів: Придніпров’я, Поділля, Галичина, Полтавщина та Закарпаття.

Серед найбільш яскравих центрів традиційного гончарства – Косів та Опішне.

Завдяки особливому стилю гравірованого розпису косівську кераміку було віднесено до духовної спадщини ЮНЕСКО.

В Опішному на початку ХХ століття працювало близько тисячі гончарів, у радянські часи в селищі було створено кілька керамічних шкіл та артілей, які пізніше трансформувалися в заводи. Зараз тут знаходиться великий Національний музей-заповідник українського гончарства.

Якою ж є сучасна українська кераміка?

Роботи Віти Хайдурової

Вона давно вийшла за межі того, що ми називаємо традиційним українським гончарством, і не бажає повертатись до масового фабричного виробництва на заводах, як це було у радянські часи.

Хтось використовує в роботі народні мотиви, а хтось освоює новаторські підходи, але з точністю можна сказати одне: ніколи ще у керамістів не було такої великої кількості можливостей зробити щось надзвичайне, як сьогодні.

Разом із новим магазином українських брендів "Всі. Свої | Дім та декор" розповідаємо про розвиток мистецтва кераміки на території України та сучасних керамістів, які створюють дійсно незвичайні та яскраві вироби.

ЮЛІЯ ЖОЛУБАК,

співзасновниця і співвласниця бренду Ряба Вош

Те, що багато українців досі асоціюють кераміку виключно з традиційними глечиками, – проблема низької обізнаності людей у тенденціях сучасного мистецтва та актуальних підходах не лише у кераміці, а й у будь-якому іншому ремеслі.

У великих містах це не так помітно, бо люди бачать нове і знають, що сучасне мистецтво не обмежується глечиком для молока.

Роботи Юлії Жолубак (Ряба Вош)

У малих містах виставки чи ярмарки відбуваються переважно за участі місцевих майстрів, які продають або традиційні вироби, або такі, що популярні у цій місцевості (як Косівська кераміка на Гуцульщині, наприклад).

Місцевий житель, який не бачив нічого крім цього, просто не знає, що ручна робота може виглядати по-іншому.

Важко сказати, які бренди є найяскравішими представниками сучасного українського гончарства, це питання скоріше до мистецтвознавців.

Думаю, для дослідження варто розділити поняття виставкової (декоративної) та вжиткової (мас-маркет) кераміки українських майстрів.

Чому? Як на мене, цікаво порівнювати виставкові зразки між собою, у нас багато митців, які часто виставляються і знані у світі, їхні роботи є у багатьох музеях.

Також зараз активно розвиваються майстерні, такі собі міні-заводи з виробництва кераміки не виставкової, а вжиткової, яку варто розглядати окремо.

Різниця – у підході до виробництва, техніці, особливостях роботи з матеріалом. Наприклад, виробництво посуду у порівнянні з виставковою декоративною керамікою обмежене не тільки формою та засобами вираження, а ще й набагато меншою палітрою кольорів через склад глазурей і т.д.

Роботи Юлії Жолубак (Ряба Вош)

Найбільш яскраві школи керамістів існують сьогодні на базі навчальних закладів, тобто у Львові (ЛНАМ), у Києві (КДІДПМіД ім. М. Бойчука), у Косові (КІПДМ ЛНАМ), в Ужгороді, а також у нас є осередок в Опішному, де щоліта відбувається традиційний найбільший в Україні гончарний симпозіум.

Також є багато коледжів, де на різному рівні навчають гончарству. Кожен із них має свій підхід до навчання та стиль, тому випускників часто можна визначити, лише поглянувши на роботи.

Навчитися гончарному мистецтву можна як у середніх і вищих навчальних закладах, так і на величезній кількості курсів у приватних гончарних майстернях.

Я закінчила інститут у Косові (Івано-Франківська область). Але навчанням у закладі справа не обмежується. Важливішою є практика, робота над помилками і бажання вдосконалюватися.

Щодо матеріалів, то переважна більшість майстрів в Україні працює з глиною зі Слов'янська. Також часто майстри використовують місцеві глини.

З глазурями (поливою) все складніше. Практично всі вони виготовляються за кордоном. Я купую глазурі або в українських постачальників, або в польських і німецьких магазинах.

На жаль, поки що в Україні немає настільки розвинутого ринку з продажу матеріалів і приладів для керамічного виробництва, як в Європі.

Символізм в малюнках сучасних керамістів – це досить складна для мене тема.

Деякі майстри свідомо малюють орнаменти, які у більшості позичені й комбіновані зі зразків традиційної орнаментики, та мають певне символічне навантаження.

Роботи Юлії Жолубак (Ряба Вош)

Я, навпаки, більше зосереджена на кольорі й формі. Але у будь-якому випадку додаю у свої роботи радість та оптимізм. Думаю, люди це відчувають.

Якщо говорити про майбутнє української кераміки – я оптиміст, думаю, нам є куди рухатися! Ручна робота зараз стає все більш популярною та затребуваною.

Майстрам потрібно працювати з новими матеріалами, їздити на тематичні заходи, обмінюватися досвідом. І головне – не боятися виходити у світ зі своїми творіннями.

ОЛЬГА ПИЛЬНИК,

засновниця і власниця бренду Pylnyk art ceramics

Сьогодні кераміка асоціюється з традиційною гончаркою виключно в тих людей, яких її сучасні втілення не цікавлять в принципі.

З певністю можу сказати, що handmade-кераміка зараз дуже активно розвивається і має свою аудиторію "фанатів", які розбираються у трендах, брендах і течіях.

Роботи Ольги Пильник (Pylnyk art ceramics)

В Україні є багато хорошої якісної кераміки. Мені подобається вироби Natura ceramica, Kozlykceramix, Славка Одарченка. Це бренди, якими я захоплююсь.

Зараз повертається в моду гончарство і як одна з технік кераміки. Багато сучасних майстрів у ній працює.

Навчитися гончарству і ліпці можна у кожній дитячій художній школі, а ще модними стали усілякі майстер-класи, так що це не проблема.

Особисто я закінчила Коледж мистецтв ім. А. Ерделі Закарпатського художнього інституту і Львівську національну академію мистецтв, обидва навчальних заклади – за напрямком кераміки. Таких закладів в Україні є багато, по кілька на регіон.

Роботи Ольги Пильник (Pylnyk art ceramics)

Глину, поливи та інші матеріали для роботи я переважно купую у магазині "Стасенко і партнери", а ще замовляю зі Слов’янська.

Думаю, малюнки на керамічних виробах зараз не є настільки символічними, як це було в давнину, коли посуд використовувався не просто для вжитку, а, швидше, був своєрідним засобом для передачі інформації. Тепер такої потреби немає, тому малюнки стали здебільшого просто декором.

СВІТЛАНА ШОЛОМІЦЬКА,

засновниця і власниця бренду Восьма Комора

Максимально проста асоціація кераміки виключно з її традиційними проявами є результатом неосвіченості в культурі побуту. Виправляти це складно і довго, але воно того варте.

Не можу сказати, що ми досконало знаємо ринок, наших колег, конкурентів. Можна описати це літературно-романтично: ми не дивимося на тих, хто біжить поруч, ми дивимося вперед.

Роботи Світлани Шоломіцької (Восьма Комора)

Насправді можна сказати, що український сучасний керамічний феномен зараз тільки формується, набирає своїх обрисів. Про кераміку тільки зараз почали говорити у контексті загального мистецького процесу і активно включати до побуту речі ручної роботи.

Найпопулярніші напрямки доволі важко виокремити, кожен орієнтується на свій сегмент і відчуття нинішньої моди у кераміці.

Особисто я із нетерпінням хочу побачити мультибрендову колекцію магазину "Всі. Свої | Дім та декор" після його відкриття – там буде багато сучасної кераміки.

Щодо гончарства, то це тільки одна з технік формування, керамісти можуть працювати суто руками або відливати свої вироби, і це не виключає їх з нашої теми, тому говорити про кераміку тільки як про гончарство трохи некоректно. 

Навчання проводять майже всі студії і окремі керамісти. Вищу освіту за такою спеціалізацією можна здобути у Львівській національній академії мистецтв або у Київській державній академії декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. Михайла Бойчука.

Взагалі нас у "Восьмій Коморі" двоє: я – кераміст, а Іван Козік – co-founder і менеджер з усіх питань. Я закінчила Бойчука ще у ті часи, коли це був інститут.

Роботи Світлани Шоломіцької (Восьма Комора)

Матеріали ми купуємо у підприємства "Керамічні Маси Донбасу". Матеріали для декору є так само зі Слов'янська або європейського виробництва.

Розвиток сучасної української керамістики вже рухається, і рухається потужно. Правда, треба трохи більше меценатської або державної підтримки для проведення практикумів і підвищення популярності і професійного рівня керамістів.

ВІТА ХАЙДУРОВА,

кераміст

Можливо, через те, що я сама займаюсь керамікою, мені здається, що зараз з’явилося багато нових майстрів.

Можливо, у нас обмаль місць, де художники могли би презентувати свою творчість, тому і складається враження, що українська кераміка – це тільки приклади народного мистецтва.

Роботи Віти Хайдурової

Нові галереї, поширення в медіа та пресі могли би виправити ситуацію. Але все одно, на мій погляд, кераміка стає вільнішою, більш наближеною до сучасного мистецтва.

Для мене майбутнє української кераміки нерозривно пов’язане з майбутнім усього українського мистецтва. Маю велику надію, що у найближчому майбутньому для художників будуть створені гідні умови, як і для всіх інших творчих людей нашої країни.

Якщо взяти традиційну кераміку, то вона має дуже символічні малюнки, історія яких сягає своїм корінням прадавніх часів, як і традиційні орнаменти української вишивки.

Роботи Віти Хайдурової

Образи ж сучасної кераміки повністю пов’язані з автором – художником, який її робить. Хтось використовує більш традиційну техніку і малюнки, хтось досі знаходиться в пошуках свого стилю.

КАТЕРИНА ЄРМОЛА,

засновниця і власниця бренду remember_the_home

Чому в більшості українців кераміка асоціюється передусім з ремеслом – це питання дійсно глобального характеру для вітчизняної кераміки.

У головах пересічних людей вимальовується образ майстра за роботою на ножному гончарному крузі, який вранці копає глину, а ввечері обпалює горщики. Цей асоціативний ряд є результатом затяжного інформаційного голоду в цій сфері.

На сьогоднішній день українську кераміку можна класифікувати так: традиційна, сучасна та справжнє мистецтво.

Роботи Катерини Єрмоли (remember_the_home)

Усі напрямки гончарства стрімко розвиваються, що не може не радувати. У першу чергу це пов'язано з великою кількістю інформації у вільному доступі – в інтернеті та соціальних мережах.

В усьому світі люди займаються керамікою, але при цьому використовують різні технології і обладнання. Є можливість дивитися по сторонах і вперед, а не тільки повертатися до витоків і повторювати досвід прадідів.

Другий важливий момент для розвитку – наявність на ринку матеріалів та обладнання. Вибір збільшується, якість поліпшується з кожним роком. Око радіє, душа співає, працювати стає все цікавіше.

Які бренди кераміки мені подобаються? Бренд – модне слово, але не всі керамісти, якими я захоплююся, пройшли "шлях брендування".

Знаковими для української кераміки і для себе вважаю роботи художників-керамістів Олександра Мірошниченка, Лізи Портнової, Андрія Кириченка. Завдяки праці цих митців про нашу країну знають далеко за її межами. Знають про те, що в ній є кераміка, та ще й яка!

Роботи Катерини Єрмоли (remember_the_home)

А ось брендів сучасної кераміки, на які потрібно звернути увагу, дуже багато. Займатися цією справою далеко не так легко, як може здатися. І якщо бренд вже організувався, будьте впевнені – за ним стоять дуже працьовиті і, найчастіше, добрі люди, а це, однозначно, варте вашої уваги.

Звичайно, в Україні є багато шкіл, де можна навчитися гончарству, але можу виділити гончарню "Лев і Крук" під керівництвом Василя Поліщука.

Особисто у мене профільної освіти немає. Я навчалася у художньому училищі на відділенні живопису і на художньо-графічному – у педагогічному університеті. А вже у кераміку мене закохав харківський кераміст Дмитро Єрмола, він же мій чоловік і партнер. Завдяки його зусиллям у 2014 році ми відкрили першу студію кераміки і гончарства у Харкові.

Роботи Катерини Єрмоли (remember_the_home)

Взагалі, кераміці й гончарству можна вчитися все життя – за бажанням, звичайно. Немає ніяких чітко окреслених вершин, досягнувши яких, ти начебто все вмієш, і навпаки – немає меж, окрім тих, які ми самі собі встановлюємо.

Зазвичай, прийнято тісно пов'язувати майбутнє з поняттям прогресу. Якщо поглянути на майбутнє з точки зору десятирічної давності, то воно для української кераміки вже настало. Я бачу тільки найоптимістичніші сценарії її подальшого розвитку.

ДМИТРО БІЛОКІНЬ,

засновник і власник бренду Dmytro Bilokin ceramics

Я не вважаю поганим, що кераміка асоціюється з традиційними речами, інша справа – мало хто знає, яка вона, справжня, автентична українська кераміка.

Якщо ми зазирнемо у минуле і подивимося, що відбувалося хоча би сто років тому, до того, як кераміка перейшла в кулуари заводів та в масове виробництво, коли посуд та пластику виготовляли тільки майстри та невеликі гончарські цехи, то ми зможемо прослідкувати, яким було це мистецтво.

З приходом радянської влади українська кераміка стала менш вишуканою та більш картатою, тобто перейшла у сфери масового продукту. Можна досить яскраво прослідкувати це на прикладі опішнянської кераміки.

Роботи Дмитра Білоконя (Dmytro Bilokin ceramics)

Автентичну українську кераміку та її розвиток ми зараз можемо побачити і прослідкувати завдяки музеям і деяким книгам, але не тільки, бо, слава Богу, маємо ще можливість бачити роботи корифеїв української кераміки, народних майстрів, сивих вчителів, деякі з яких ще живі.

Спираючись на автентичну, вишукану, давню українську кераміку, потрібно робити кераміку майбутнього, але так, щоб у виробі зчитувався зв’язок із минулим.

Суспільство робить багато кітчу і мало свідомих, продуманих речей. Приклад тому – сучасна естетика сорочинського ярмарку. Такі речі й формують сучасне ставлення людей до української кераміки та загалом до нашої культури.

Не так давно майстрам відкрилися Instagram, Pinterest та інші банки візуальної інформації – їм стало легше копіювати візуальну форму розповсюджених та модних тенденцій у кераміці.

Роботи Дмитра Білоконя (Dmytro Bilokin ceramics)

Так, якась невелика частина гончарів займається народною керамікою гарної якості, багато хто займається псевдонародною керамікою, але є багато брендів, які працюють у напрямках хіпстерських тенденцій, що не мають зв’язку з нашою культурою, а більше копіюють спосіб життя сучасної масової культури.

У нашій країні є небагато майстрів, які ставлять за ціль розвиток парадигм українських сакральних і культурних кодів і вміло поєднують їх із сучасною культурою.

Я вважаю, що найкращими брендами і майстрами української сучасної кераміки, посуду та пластики є "Велика Богаїха", "Чаруша"Gorn Сeramics, Pottery Рark, Ceramic Soul, Pottery and Painting, Maistrenko_ceramics, Viter ceramics, Black Ceramics, Chakbaka, Liza Portnowa, Andrii Kyrychenko, Slavko Odarchenko и Rustem Skybin.

За освітою я художник. Навчався з дитинства у гуртках та художніх школах Полтави, з глиною я ознайомився серйозно вже після вступу до моєї рідної кафедри "Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво" Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка. Саме в університеті я полюбив гончарство і почав активно ним займатись.

Роботи Дмитра Білоконя (Dmytro Bilokin ceramics)

Після університету паралельно із живописом та графікою я займався й надалі керамікою. Згодом вже обладнав свою майстерню, де працюю сам до цього дня.

Українська кераміка різна і шляхи її розвитку теж різні. Я вважаю, що українці мають невичерпні запаси скарбів минулого, ми маємо керамічну культуру, якій тисячі років. Було б нерозумно з нашого боку не використовувати ці фундаменти. В гіршому випадку ми втратимо себе і своє самовираження.

ОЛЬГА САБКО,

засновниця і власниця бренду Naїа

Українська кераміка – це не тільки про глечики. У багатьох українців, напевно, у зв’язку з пристрастю до ремонтів, кераміка асоціюється ще й з кахлями, унітазами, умивальниками.

Але мене це не засмучує, навпаки. Якщо, міркуючи про кераміку, на думку спадає класний інтер’єрний дизайн зі стильним унітазом у центрі, потім, звісно, глечики, тарілочки, мисочки, що прикрашають наш побут, а потім хтось раптом пригадає, що колись бачив щось у музеї, галереї або читав у книгах чи інтернеті, наприклад, про роботи художників, які колись використовували або використовують зараз кераміку як один із медіа (Пабло Пікассо, Огюст Роден, Михайло Врубель, Ай Вейвей, Грейсон Пері – перші п`ять імен, що я пригадала), то ми починаємо розуміти, якими різними можуть бути функції, які безкінечні можливості у цього матеріалу.

Роботи Ольги Сабко (Naїа)

Це саме те, чим мене так захоплює глина. Вона може стати чим завгодно – все залежить від рук, у яких вона опиняється, і від думок того, чиї це руки.

Повертаючись до теми санвузлів, необхідно зазначити ще один керамічний шедевр, хоч це і реді-мейд, а отже автор не місив глину своїми руками, – "Фонтан" Марселя Дюшана, що й досі провокує запитання про те, що ж таке мистецтво, де межа між мистецтвом і не мистецтвом, і чи вона існує взагалі?

За освітою я художник-графік, раніше здебільшого працювала в цьому напрямку, багато років вивчала графічні техніки, була цілком занурена у принтмейкінг: гравюри, офорти, літографії.

Потім мені до рук потрапила глина. Тут все інакше. Мені подобається, що між мною і цим матеріалом не стоїть ніяка школа чи традиція. Це дуже свіже відчуття, відчуття повної свободи.

Роботи Ольги Сабко (Naїа)

З глиною можна експериментувати, видобувати її самостійно і готувати – це достатньо довгий процес і інколи легше замовити готову масу, наприклад зі Слов’янська.

Глазурі купую замість сувенірів, подорожуючи Європою, або замовляю на українських сайтах імпортні, переважно німецькі, чеські або французькі бренди.

Я сподіваюсь, що кількість кераміки, що з’являється зараз, поступово перейде у якість, якщо мова йде про ту ужиткову хендмейд кераміку, якої зараз стало неймовірно багато різної.

А що стосується кераміки художньої – тут дуже важливо, щоб умовні "споживачі" мистецтва працювали загалом над культурним рівнем, щодня цікавлячись, ставлячи запитання, поступово виховували своє відчуття смаку, естетики, і розуміння, готуючи себе таким чином до сприйняття мистецтва.

Тоді у мистецтва буде більше сенсу і сили.

Еліна Багмет, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті