"За неї перестали розстрілювати". Капела зі США привезла бандуру на Батьківщину

Гул сильних чоловічих голосів та дзвінкі звуки бандури чути ще з коридору.

Входжу в зал, де проходить репетиція, і зо двадцять пар очей водночас дивляться на мене. Не роздратовано, що завадила, а доброзичливо.

Тихенько сідаю за спинами артистів і щойно встигаю вловити слова пісні, музика обривається.

– Стоп, хлопці, так не піде. Ви кого сідлаєте? Коня! Не осла, а коня! Вам на коня треба! – жартома повчає Олег Махлай, диригент капели.

У капелі Олег Махлай з 13-ти років, вслід за старшими братами

Чоловіки усміхаються й репетирують далі. Легко і невимушено, немовби тільки музикою і займаються.

Насправді ж у кожного з них своя професія. Тут є будівельники, лікарі, вчителі, адвокати та інженери. Всіх їх об’єднує українське коріння і бандура.

На попередні репетиції до Києва змогла приїхати тільки третина Української капели бандуристів Північної Америки ім. Тараса Шевченка. Решта учасників – приїдуть вже на концерти.

Понад півсотні чоловіків здолають тисячі кілометрів, щоб на Батьківщині відсвяткувати сторіччя капели разом з українцями. Не тому, що це їхня робота. Бо вони самі так хочуть.

"Ми хочемо назватися хоч напівпрофесійним (колективом), бо насправді віддаємо музиці дуже багато часу"

Українська капела бандуристів Північної Америки – напівпрофесійна чоловіча капела бандуристів. Заснована 1941 року в Києві учасниками попередньої Державної зразкової капели бандуристів, яка діяла від 1918 року.

Від 1949-го базується в Детройті – через репресії та переслідування учасники колективу були змушені виїхати спочатку з України в Німеччину, а потім в США.

Нині музики проживають у багатьох містах Північної Америки. У сьогоднішньому складі капели – близько 40 хористів та 15 бандуристів.

Колектив записав та випустив 20 платівок, 8 компакт-дисків. Останній – "Брати! Будемо жити!" у 2014 році.

Цьогоріч капела відзначає своє 100-річчя та на честь ювілею гастролює в Україні.

З Олегом Махлаєм, мистецьким керівником гурту, спілкуємося на перерві репетиції.

– Поговоримо і маю ще їх трохи помуштрувати, – сміється.

Олег народився в Клівленді, штат Огайо, США. Сам про себе каже: я американець, який, Слава Богу, народився в українській сім’ї. Батьки з повоєнної еміграції, приїхали з Полісся ще у 1951 році.

У капелі Олег з 13-ти років, вслід за старшими братами.

Хрещеним батьком малих Махлаїв в музиці був Григорій Китастий, відомий український бандурист, герой України, який пережив полон і репресії, а після еміграції оселився у Клівленді.

Тогочасний керівник капели диригував церковним хором, де співали всі троє братів. І саме від нього бандура й увійшла в Махлаєву хату.

– Спершу тільки брати грали, а я співав першим тенором. Грати почав у таборі "Кобзарська січ", який і спонсорує капеля.

Спочатку туди з’їжджалася молодь тільки з Північної Америки, потім з Південної, Бельгії, Канади, Польщі, Франції, України теж. Майже з усього світу тепер є.

У таборі молодь зі всього світу розважається та вчиться українській культурі та традиціям

У 1996-му Олега Махлая обрали мистецьким керівником капели. Досі він грав на звичайному інструменті та на бас-бандурі, був заступником керівника та диригентом. Диригує в колективі й зараз.

– Тільки Україна має бандуру, – захоплено продовжує Олег. – Коли той, хто не жив в Україні побачить бандуру, він каже – а що це за інструмент, ніколи такого не бачив.

А коли хтось заграє і в того очі на лоба – бац! Бо він навіть уявити не міг, що таке може бути, що так бандура може звучати.

Особливо такий інструмент грає з чоловічими голосами. Він дуже специфічний, навіть містичний.

Ще б пак містичний! З таким репертуаром! Ще у далекі повоєнні роки це були твори, які заборонялося грати в Україні. Тож лунали вони, ймовірно, тільки в США, і тільки з-під струн учасників капели.

Стрілецькі пісні, твори Гната Хоткевича, військові українські патріотичні пісні, про які в Радянській Україні навіть згадувати не можна було.

– Частина пісень у нашому репертуарі й справді меланхолійні, сумні. Вони мусять бути, бо то наша історія, – підхоплює розповідь керівника Назар Калівошко, вокаліст.

Олег, тим часом, зачувши звук бандури з сусіднього залу, поспішає диригувати.

– Але також ми маємо багато веселих пісень, пробуємо включати щось цікаве, щоб людям не хотілося плакати після наших виступів.

Колись ми мали спільний концерт з Русланою і грали її "Дикі танці". Оце і є приклад сучасної кооперації, таке цікаво молоді.

Назар – один з небагатьох учасників капели, представник першого покоління еміграції. Він виїхав з України на початку 90-х.

Каже, що в гурті є українці в другому, третьому та навіть четвертому коліні.

Вік капелянтів – від 18 років до 70 років. Не всі з них добре розуміють та розмовляють українською. Але рідну культуру в сім’ях зберегли.

Цікава також географія музколективу – є музики, які летять 5 годин, щоб порепетирувати кілька разів на рік з капелою у Детройті. Вони розкидані по всіх штатах, від західного до східного узбережжя США. Філадельфія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Каліфорнія. Навіть з Канади прилітають.

Репетиція наодинці. Фото Instagram/ukrainianbandura

– Люди готові з’їжджатися, витрачати свій час і гроші, просто тому, що ми це любимо, – ділиться Назар. – Ми не маємо іншої мотивації та не заробляємо на концертах ні копійки, тільки тратимо.

Кожен з нас, хто сьогодні сюди приїхав, взяв відпустку. Деяким дуже важко, бо в Америці немає таких гарантованих відпусток, як в Україні на державній роботі. Деякі люди мають 2 тижні на рік, і вони жертвують цим часом.

І це не поодинокий випадок, бо концерти проводяться і в Канаді, і в США, і в Європі. Приїхати треба мінімум на 3 дні. В п’ятницю з’їжджаємося, в суботу концерт, в неділю ще одна репетиція і літургія. Живемо всі в готелях. То це колосальні гроші, щоб всі з’їхалися. ,

В капелі – лише ті, хто має українське походження. Поповнюється вона завдяки освітнім програмам та таборам, про які розповідав Олег Махлай.

Учасники гурту пропагують українську культуру в школах, вчать дітей з українських суботніх шкіл. Саме там багато малюків вперше знайомляться з бандурою.

– Маємо спеціальні, маленькі, щоб було зручно дітям. Розповідаємо, що це, пояснюємо, як на ній грати.

Діти вперше беруть бандуру в руки в літніх таборах та суботніх школах. Фото Kobzarska Sich

Коли ж справа доходить до відбору дійсних учасників колективу – все дуже складно, бо, як запевняє Назар, стандарти ставляться дуже високі.

– В нас є мистецька рада, складається з кількох людей. Всі кандидати, чи вони співаки, чи вони інструменталісти мусять пройти прослуховування.

І дуже великий відсоток людей, які роками займаються співами, відсіваються. Їм просто ввічливо кажуть, ну ще трохи спробуй, попрацюй над собою, – зізнається вокаліст.

Попасти в капелю не так легко, тримаємо найвищий стандарт. Не хочу хвалитися, бо я частина команди, але на сьогодні, думаю, зі співочих колективів діаспори, ми один з найкращих непрофесійних.

Ми хочемо назватися хоч напівпрофесійним, бо насправді віддаємо музиці дуже багато часу.

Шоста ранку в Торонто. Репетиція. Фото Instagram/ukrainianbandura

Наприкінці розмовляємо про бандуру.

Назар каже, що в США наш національний інструмент має неабиякий успіх, капела завжди збирає велелюдні концерти.

[L]Натомість в Україні в якийсь момент інструмент перестав бути затребуваним і "крутим".

– За неї перестали розстрілювати, можна було скільки хочеш грати. А те, що маєш, часто не цінуєш, – зітхає музикант.

Вона десь в 80-90-х роках втратила цей статус крутості. Це є трагедія, бо немає іншого власне українського інструменту. Бандури немає більш ніде, ніхто, крім українців, на ній не грає.

В один момент в історії наступила така точка, коли бандур більше і якісніше робили за кордоном, аніж тут, на Україні.

Популярність інструменту за кордоном підтверджують і нові колективи бандуристів. Тепер у США є ще й жіноча капела. Ще один гурт заснували в Торонто.

Тим часом, капела з Північної Америки працює над розробкою нового механізму налаштування бандур. Назар Колівошко зазначає, старий зразок бандури є недосконалим, струни слабко тримаються і постійно треба переналаштовувати інструмент.

Нова конструкція допоможе не тільки запобігти цьому, а й спростить сам процес налаштування інструменту.

Людмила Панасюк, УП

Від автора: Після інтерв’ю вирішила забронювати собі квиток на спільний і перший від часів заснування обох колективів концерт Української капели бандуристів ім. Т. Шевченка та Національної капели бандуристів України ім. Г. Майбороди. Адміністратор сказала, що бажаючих вже більше, аніж може вмістити зал…