Хто ж такий Гемінґвей. Що про письменника каже його біограф

4833
5 жовтня 2018

"Він любив світ палко і вважав, що піти з життя було б негідно", – так розповідає про письменника Ернеста Гемінґвея його біограф.

Чому ж тоді один з найталановитіших авторів "втраченого покоління" таки звів рахунки з життям?

Частково саме про це книга розпорядника культурної спадщини письменника та американського видавця Майкла Катакіса "Артефакти з життя: Ернест Гемінґвей".

Майкл Катакіс і його "Артефакти з життя: Ернест Гемінґвей"

Її презентація відбулася в рамках 25-го Форуму видавців у Львові.

Формально презентація книги, а насправді дискусія, творилася навколо теми про неоднозначну особистість письменника, внутрішні протиріччя та життєві обставини, що спонукали його бути саме таким.

Опонентом Майкла в цій дискусії став Аскольд Мельничук – важлива постать для американської та української літератури, професор Массачусетського університету та автор роману "Посол мертвих".

"Українська правда. Життя" занотувала найцікавіше.

"ЛЮБИВ, АЛЕ НЕ ДУЖЕ ДОБРЕ ВМІВ"

Аскольд Мельничук вперше познайомився з творчістю Ернеста Гемінґвея ще у підлітковому віці.

Це була поезія, яку він ще досі пам’ятає – "The Age Demanded", або "Вимоги нашого часу".

Для нього, тоді ще п’ятнадцятирічного юнака, ця поезія була близькою по духу і на той час стала справжнім відкриттям.

На запитання, як написання поезії вплинуло на літературний стиль Гемінґвея, Майкл Катакіс згадує ім’я доброго товариша Ернеста, поета-модерніста Езру Паунда. Він давав йому уроки поетичного письма, тоді як Гемінґвей навчав його боксувати:

– Езра Паунд – той друг, яким міг би і мав би бути сам Ернест Гемінґвей.

За словами Майкла, одного разу тодішня дружина Ернеста, Хедлі, зайшла до кімнати в їхньому паризькому будинку і побачила чоловіка та Езру Паунда – обох в боксерських рукавицях.

– Гемінґвей дуже любив Езру Паунда. Однак їхня дружба не спиняла його від того, щоб в чесному поєдинку відправити Паунда в нокаут.

Катакіс пригадує одну з поезій Ернеста, в якій були слова: "…на наступній війні мертвих загортатимуть у целофан і кластимуть на них паперові хрести".

– Але пізніше, – продовжує Майкл Катакіс, коли Гемінґвея запитували про відчуття, які він переживав, беручи участь в громадянській війні в Іспанії, зокрема, як же там вшановують мертвих, він відповів: "Немає вшанованих мертвих. Є просто загиблі мертві".

Зрештою, Катакіс цитує Патріка Гемінґвея, одного з синів Ернеста: "Мій батько любив поезію, просто він не дуже добре вмів її писати".

Ернест Гемінґвей: "Немає вшанованих мертвих. Є просто загиблі мертві"

ПОКЛАСТИ НА ЛОПАТКИ ШЕКСПІРА

Міфів про життя Ернеста Гемінґвея існує чимало. Наприклад, мало кому відомо, що він надзвичайно любив читати, і у своєму домі на Кубі в нього була величезна бібліотека, що налічувала близько 5-10 тисяч томів.

На полицях лежали твори Мопассана, Чехова, Достоєвського та інших сучасних на той час письменників.

– Багато книжок мали в собі примітки на полях, зроблені самим Ернестом. Зокрема, книги Мопассана та Марка Твена.

Ці примітки звучали приблизно так: "Ага, тепер я розгадав, що ж ти мав на увазі".

Примітки такого типу були і на полях його власних, раніше написаних книжок, що підтверджує той факт, що Гемінґвей ніколи не спинявся у своїх письменницьких пошуках та часто змагався навіть з самим собою, – каже Майкл Катакіс.

Щоб зрозуміти, наскільки нахабним та зарозумілим був цей молодий автор – юний Ернест Гемінґвей, Майкл наводить ще один факт.

У листі до Чарльза Скрібнера, свого тодішнього видавця, Гемінґвей пише: "Створення роману просувається добре. Здається, я скоро покладу на лопатки самого Шекспіра".

ПРАВДА НАВПАКИ АБО ПЕРЕКРУЧЕНА РЕАЛЬНІСТЬ

У кожного справжнього шанувальника творчості Гемінґвея є свої улюблені твори.

Аскольдові Мельничуку до душі найбільше припали "Фієста. І сонце сходить" та "Свято, яке завжди з тобою".

Майкл Катакіс погоджується щодо останнього, оскільки вважає його одним з найкращих художніх мемуарів, написаних до цього часу.

– Тут ми знаходимо підтвердження вічного почуття змагальності, яке притаманно було Ернесту Гемінґвею до кінця його життя.

І також помітними є зачатки жорстокості в його характері, навіть до тих людей, які були добрими до нього, зазначив Майкл Катакіс.

На його думку, між "Фієста. І сонце сходить" та "Свято, яке завжди з тобою", є багато точок дотику, вони в чомусь схожі, хоча написані в різний час.

Однак, справді велику різницю можна побачити в тому, як Гемінґвей перейшов від написання оповідань до створення романів.

Гемінґвей ніколи не мав наміру писати великі романи. Він завжди був задоволений і позиціонував себе як письменник, який пише короткі оповідання.

Проте, одночасно цей молодий, амбітний письменник відчував, що його не сприйматимуть настільки серйозно, як йому хотілося б, якщо він не напише великого роману, каже Катакіс.

Гемінґвей ніколи не мав наміру писати великі романи, каже його біограф

Щоб досягнути своєї мети, Гемінґвей почав пильно спостерігати за людьми: як вони поводяться, про що говорять.

Підслуховував їхні розмови, дивився, як вони крутяться в своєму звичайному житті і потім своїм пильним журналістським оком намагався перенести це в події роману, щоб той був максимально наближений до життя.

– Тому, зазначив Катакіс, коли вийшов роман "Фієста. І сонце сходить", багато людей були справді здивовані, чому цей роман такий успішний, якщо насправді це просто запис звичайної дружньої розмови чи подій, які відбулися між друзями десь там в Іспанії.

На думку Мельничука, роман "Свято, яке завжди з тобою", це перекручена реальність, тому що насправді в основу твору лягли цілком реальні події, пропущені через пам’ять, уяву, почуття Ернеста Гемінґвея. То ж це така собі "правда навпаки".

– Узявши за основу справжні події, він написав про те, якими йому б хотілося, щоб вони були. Як би це насправді мало бути, розповідає Аскольд.

У таких випадках дуже часто кажуть, що це "брехня, яка лежить набагато глибше ніж правда"

ЩОБ ГЕМІНҐВЕЙ ОЗВАВСЯ ДО КОЖНОГО

Майкл Катакіс вважає, що його першочерговим завданням, під час написання книги "Артефакти з життя: Ернест Гемінґвей", було подати матеріал так, щоб Гемінґвей озвався до кожного, хто візьме книгу до рук.

Щоб кожен бачив його складне, суперечливе, часом відразливе, а часом прекрасне, сповнене любові або ненависті, дуже людських і дуже різних якостей, життя.

Щоб через книжку транслювався максимально чистий голос самого письменника.

"Надзвичайно важлива річ, яка мала б бути зрозумілою з цієї книги, – те, що Гемінґвей любив цей світ.

Незважаючи на те, скільки у своєму житті недоброго зазнав, скільки жорсткого перебачив (та ж сама війна), незважаючи на його власну жорстокість і негідне ставлення до інших людей.

Він любив світ палко і вважав, що піти з життя було б негідно. І тому, наприкінці життя, до самогубства, окрім хвороби, його напевно спонукало те, що він не міг писати.

Так, у нього все було – були спогади, були жінки, було все ще активне життя, риболовля, прекрасна Куба і багато іншого, доброго. Але він не міг писати. Тому пішов з життя".

Останнє запитання поставила головна редакторка та співзасновниця "Видавництва Старого Лева" Мар’яна Савка: "Пане Майкле, ми знаємо, що Гемінґвей часто закохувався. А ви якій із його дружин найбільше симпатизуєте?".

Ольга Пона, спеціально для УП.Життя

powered by lun.ua

Головне на сайті