Традиційна музика, або Як розважатися по-українськи?

Часом у міських парках можна почути музику: нову і водночас таку знайому, що від неї хочеться пританцьовувати.

Ця музика – наша, і вона нарешті повертається в сучасні тренди.

Вона не про лиху долю українського народу і трагічне кохання, а про оптимізм і задоволення від життя.

Ця музика доводить, що наші прапрадіди вміли не лише важко працювати, але і якісно розважатися.

Про те, як відпочивали від турбот українці 100 років тому і зараз – розповідають засновники культурно-мистецького проекту "Рись" і першої в Україні "Школи традиційної музики" Андрій Левченко та Катерина Єфремова.

Андрій Левченко та Катерина Єфремова

СЕЛО І ЛЮДИ

Андрій – історик, учасник гуртів "US Orchestra" та "Надобридень". Також збирає саморобні бубни, і наразі його колекція найбільша в Україні.

Катерина за освітою філологиня, модераторка проектів Спільнокошту в ГО "Ґараж Ґенґ", займається проектним менеджментом та комунікаціями.

Ще студентом Андрій, їдучи у метро, побачив соціальну рекламу традиційного гурту "Божичі", й саме з ними поїхав у свою першу етнографічну експедицію, а Катерина долучилася до таких мандрів після прослуховування записів традиційних пісень та знайомства з фольклористами.

Андрій збирає саморобні бубни. Наразі його колекція найбільша в Україні

Дівчина розповідає, що перші етнографічні подорожі були дуже незвичними.

"Я виросла в місті й село виявилося іншим, паралельним світом, – пригадує вона.

Найбільше вражає і тішить дивна і красива музика, а ще те, що незнайома людина радо приймає в дім і за кілька годин стає тобі майже рідною".

Катерина із захватом розповідає, що саме так їх колись прийняла народна співачка Доминіка Чекун із Рівненщини:

"Це було взимку, ми сильно забарилися в дорозі, та дісталися до села вже поночі. Ледь знайшли потрібну хату, і до того ж у темряві дуже довго шукали до неї вхід.

Коли Доминіка відчинила і пустила нас через поріг, то перше, що вона зробила – запросила вечеряти. Ми навіть не встигли розповісти їй про те, хто ми такі та навіщо приїхали!

А потім вона сама запропонувала поспівати разом, і співали до пізнього вечора. Це було дуже невимушено, і по-людськи".

Андрій переконаний, що насправді така поведінка не повинна була б нікого дивувати, бо вона зумовлена простою доброзичливістю.

"Але спробуйте подзвонити в двері незнайомої міської квартири і попросити в господаря води. Скоріше за все вас навіть не пустять всередину.

В селі ж із нами не траплялося жодного подібного випадку", – розповідає хлопець.

За його спостереженнями, найбільш відкриті до спілкування ті, кому вже за 70. Очевидно, що їм особливо приємно відчувати, що для когось їхні знання можуть бути корисними.

Якщо маєш щиру цікавість – можна досить легко знайти спільну мову.

Літнім людям особливо приємно відчувати, що для когось їхні знання можуть бути корисними

"Коли вони бачать, що ти "в їхній темі", знаєш місцеві пісні –­­ тоді вони самі відкриваються тобі назустріч", – зазначає Андрій.

П’ять років тому він та Катерина разом потрапили на навчальну програму з проектного менеджменту, де треба було розробити власний проект.

"Ми недовго думали і обрали те, що нас найбільше запалювало – експедицію на Полісся, – пояснює дівчина.

Тоді нам спало на думку цікаве порівняння: поліські пісні такі ж "дикі" та унікальні як рись у місцевих лісах.

Окрім цього вони, як і червонокнижна тварина, сьогодні потребують ще більше уваги, щоб вижити.

Так і народився проект "Рись"

ВІДРОДЖЕННЯ ТРАДИЦІЇ

Співали в селах завжди як жінки, так і чоловіки, а от музика була переважно справою останніх. Навички гри і виготовлення інструментів передавалися від батька до сина віками.

Без музик не обходилася жодна сільська подія – чи то весілля, чи то вечорниці.

"Розважалися від душі й часто влаштовували собі те, що зараз назвали б рейвами", – уточнює Катерина Єфремова.

Музики мали різний рівень навичок – від любителя до "фірмача". В традиційній музиці немає нотних записів чи книг, все передавалося з досвідом та в неформальних обставинах, під час зустрічей і розваг.

"Найбільш вправні музиканти часто бувають гонорові, і неохоче відкривають свої професійні таємниці фольклористам і музикантам з міст.

Мені особисто подібного не траплялося, але чув історії, що "так просто не візьмеш цього дракона зі скрипкою", – усміхається хлопець.

Місцеві самі відкриваються назустріч гостям

Пісні, які виконувались в українських селах, умовно можна поділити на кілька видів.

Обрядові, які супроводжували людину на всіх етапах її життя.

Ліричні. В них співалося найчастіше на сумні теми, які заборонялося обговорювати відкрито.

"Це було такою собі колективною психотерапію, яка давала вихід негативним емоціям і переживанням", – пояснює Катерина Єфремова.

А ще є веселі, жартівливі пісні. "Просто про це поки мало хто знає", – каже Андрій.

Він нагадує, що раніше українці в селах не лише важко працювали, але й вміли якісно відпочивати.

"Я чув від людей спогади про важкий післявоєнний період, тоді молоді люди цілий день працювали в колгоспі, але потім цілу ніч танцювали. Кілька годин сну – і знову до роботи", – пояснює Андрій.

"Розважатися – це така ж базова потреба людини як, наприклад, почуватися в безпеці, чи бути членом спільноти, – уточнює колегу Катерина.

Традиційна музика покликана задовольняти цю потребу. На час, коли танцюєш – забуваєш про все і оновлюєшся, хоч фізично це може втомити.

Найбільша перевага традиційної музики – її невимушеність і простота. Цим вона дуже схожа на тих, хто вже віками грає її в селах".

Андрій та Катерина пояснюють, що у радянський період суть традиційної культури була викривлена. Набули популярності обробки народних пісень і величезні хори на сотню голосів.

"Це створює дуже штучне враження – таке ж, як і пластмасові віночки та шаровари з атласу", – уточнює дівчина.

В селі зазвичай традиційні пісні виконують невеликими групам близько п’яти осіб.

Фольклорист Євген Єфремов у 80-х заснував перший гурт "Древо", який співав українську музику в її первинному звучанні.

Тепер цим зайнялися ще й Андрій та Катерина, які створили першу в Україні "Школу традиційної музики".

ТРАДИЦІЙНА МУЗИКА ЯК ПРОФЕСІЯ

Катерина Єфремова розповідає, що років зо п'ять тому їй самій захотілося навчитися традиційного співу та гри на інструментах.

На той час в Україні вже можна було знайти такі майстер-класи.

"Але вони були спонтанні чи відбувалися несистемно, і якщо тобі хотілося навчитися гри чи співу – треба було вступати у консерваторію або звертатися до знайомих музикантів, – пояснює дівчина.

Фактично, якщо ти поза фольклористичною спільнотою – твої можливості дуже обмежені".

Чотири роки тому Андрій і Катерина отримали грант на першу "Школу традиційної музики".

Спочатку цільовою аудиторією були досвідчені музиканти та музикантки. Організували інтенсивний план занять – і справа пішла.

Згодом почали надходити прохання зробити таку ж подію для початківців та тих, хто не вміє, але дуже хоче навчитися співати.

"Тоді ж вирішили, що пора виходити на новий рівень, і тепер "Школа традиційної музики" – це щорічна тижнева подія, де люди з різним рівнем досвіду в музиці можуть навчитися традиційного співу та гри на інструментах", – уточнює дівчина.

"Ми з Катериною вже другий рік поспіль щоліта кидаємо все і займаємося "Школою", – додає Андрій. – Наразі не заробляємо на життя традиційною музикою і паралельно працюємо.

Минулого року частину організаційних витрат покрив грант, а цього року бюджет склали лише внески учасників".

Спочатку цільовою аудиторією були досвідчені музиканти та музикантки

Загалом ідея не нова, подібні заходи часто відбуваються в Польщі, Литві, Словаччині та інших європейських країнах.

"У Польщі, наприклад, в 90-х роках серед подвижників традиційного руху були і українські музиканти, – розповідає Єфремова.

Польська спільнота від цього тільки виграла, тепер настав час повертати і наші традиції".

Андрій і Катерина спеціально багато їздили за кордон, знайомилися з організаторами подібних подій, порівнювали і мотали на вуса.

На минулорічній "Школі", вже третій, організували майстер-класи зі співу трьох рівнів складності, гри на скрипці, бубні, цимбалах та басолі (традиційній віолончелі).

Місця заповнилися моментально – отже ідея виявилася актуальною.

"Вразило те, скільки зареєструвалося людей без музичного досвіду, а ще більше – те, як швидко вони освоїли базові навички гри і співу, – уточнює Катерина.

Вже за п’ять днів на території "Школи" у вільний час ми бачили і чули гру імпровізованих міні-гуртів.

Це перевершило всі наші сподівання щодо можливого успіху події. І це був безцінний досвід".

До речі, деякі з таких стихійно організованих гуртів після школи продовжують існувати і регулярно збираються на репетиції.

Деякі з таких стихійно організованих гуртів після школи продовжують існувати

Цього року в серпні відбулася вже четверта "Школа традиційної музики". Оскільки увага до проекту зросла, то організатори збільшили кількість груп відповідно до рівня складності.

Наступного року планують розширювати проект ще більше.

"Тішить і те, що у великих містах вже формуються неформальні спільноти прихильників традиційної музики, які збираються разом співати, грати і танцювати.

Так, як не дивно, музика потроху перебирається із села в місто", – зазначає співорганізаторка "Школи".

У майбутньому Андрій та Катерина планують зробити інтерактивну мапу України, де можна буде за географічним показником знайти гурти, тематичні заходи, дослідників і проекти.

Це стане новим майданчиком для комунікації і взаємодії між зацікавленими у традиційній музиці та співі.

Наприклад, музикант із Києва зможе знайти собі партнера у Львові для організації майстер-класу або фестивалю.

Також і ті, хто мріють про власний гурт чи проект, зможуть знайти однодумців у своєму місті й зробити це разом. Місцеві ініціативи стануть видимими.

[L]Протягом року "Рись" проводить серію майстер-класів, а нещодавно започаткувала в Києві довготривалі курси з традиційного співу, де можна навчитися пісень у досвідчених викладачів через практику – без формальності і нот, так, як вчаться люди в селах. З нового року плануються також курси із гри на інструментах.

Також серед планів – запис відеокурсів із гри на інструментах, які будуть доступні для всіх охочих онлайн.

"Зараз в Україні розвиваються ініціативи, подібні до нашої – і це дуже тішить.

Але більшість з них націлені на навчання дітей, в той час як кількість охочих серед дорослих постійно зростає. Тому унікальність нашого проекту в тому, що він відкритий для дорослих без музичної освіти та досвіду музикування", – підсумовує Андрій.

Саша Петраускайте, спеціально для УП.Життя