"Щирі. Свята". Як українці зустрічали весну та святкували Великдень

Про особливості весняних традицій "УП" розповіла Олександра Сторчай, науковий співробітник Музею Івана Гончара.

Березень. Сорок Святих

Новий календарний рік у давнину розпочинався навесні, на Явдохи (1 березня за старим стилем).

За народними уявленнями, весну приносили птахи із вирію.

Молоді дівчата, щойно з’являться перші проталини снігу, босоніж вибігають на пагорби і починають співати веснянки-заклички, щоб прискорити прихід весни.

На Київщині кажуть, що весна починається саме 22 березня.

"Під час експедицій бабусі розповідали, що Сорок Святих було дуже шанованим святом. У народі жартували: "Із сорока хоча б один точно буде святим!".

Тому в цей день накладали табу на всі без винятку види фізичної роботи.

Для проекту "Щирі. Свята" учасниці гурту Dakh Daughters Соломія Мельник і Наталка Галаневич знялися у фотоісторії, присвяченій традиціям свята Сорока Святих. Фото: Дмитро Перетрутов

У цей день із вирію прилітають провісники весни – жайворонки. Українці пов’язують їх із душами предків, які кожного року в день Сорока Святих відвідують рідну землю.

Жінки печуть із тіста пташок, розносять по домівках та роздають дітям. Дівчата варять 40 вареників і частують хлопців, щоб "мороз любисток не побив".

Фото зліва: Андрій Горб, фото справа: Юля Остроушко

"Святкувати українці починають ще до сходу сонця топтанням рясту, з якого ще не зійшла роса, та приказуванням:

"Топчу, топчу ряст, Бог здоров’я дасть. І ще буду топтати, щоб на той рік діждати".

Як і під час будь-якого святкового обряду, важливо було мати на собі чисту сорочку", – пояснює Сторчай.

Дівчата заздалегідь готували найкраще вбрання та прикраси. Завдяки образу учасниць Dakh Daughters уявити, в якому вбранні святкували Сорок Святих на Київщині.

Фото: Андрій Горб

Фото: Андрій Горб

"На учасницях високі очіпки на твердій основі. Вінки носили лише у дошлюбний період. Після заміжжя жінка ховала волосся і вже нікому, крім чоловіка, його не показувала", – пояснює співробітниця Музею Івана Гончара.

Фото: Андрій Горб

До народження первістка молодиця прикрашала свій очіпок квітами.

Святковий головний убір міг розповісти не лише про сімейний, а й про фінансовий статус своєї власниці: заможніші жінки вирізнялися вищим очіпком або більш пишною наміткою.

Саме тому, вітаючи наречену, подруги зичили їй "великої голови".

Фото: Юля Остроушко

Шкіряне взуття цього дня ховали до скрині.

"Роззувалися, навіть якщо лишалися заморозки, – додає Олександра. – Більше ніж півроку, аж до перших морозів, люди ходили босоніж".

Фото: Андрій Горб

Квітень. Великдень

Великдень – рухоме свято народного календаря.

В ніч перед святом заборонялося спати. Всі йшли до церкви на службу, освячували паски, крашанки й писанки.

[L]У багатьох регіонах України відомий обряд великоднього вогню, що має горіти всю ніч біля храму або на пагорбі.

Цим дійством зазвичай опікується парубоцтво. Після служби біля церкви проводять забави, хороводи, співають веснянки.

Всім дозволяється дзвонити у церковний дзвін, щоб бути здоровим впродовж року. Дівчата вмиваються водою із крашанками, щоб бути красивими.

Писанка поряд із паскою є головним та невіддільним атрибутом Великодня і символізує воскресіння життя.

Писанки дарували, щоб побажати здоров’я, народження діток, для захисту дому та господарства, на гарний врожай, а дівчата дарували писанки парубкам, яким бажали висловити свою симпатію.

Телеведуча Марина Кухар стала героїнею "квітневої" історії благодійного календаря. В її руках дерев’яний пасківник, оздоблений випаленими й різьбленими знаками.

Для проекту "Щирі. Свята" Марина Кухар знялася в фотоісторії, присвяченій традиціям Великодня. Фото: Юля Остроушко

Гуцули клали в нього паски та несли на освячення до церкви.

Щонайсвятковіше вбирались люди на Великдень. Кожен бажав надбати бодай одну нову річ до цього дня.

Вважалося, що на Великдень слід з’явитися до церкви у новій сорочці. Хустка, чоботи, намисто були гарним та очікуваним подарунком не лише для дівчини, а й для жінки.

Телеведуча Марина Кухар приміряла цінну тернову хустку із надтонкої вовни з вибійчаним різнокольоровим малюнком, виготовлену за технологією француза Гійома Луї Терно. Їх завозили до України з Чехії, Угорщини та Франції.

Фото: Дмитро Перетрутов

"В етнографічних записках науковців минулого століття можна знайти згадку про жінку, яка мала місяць жати на чужому полі, щоб заробити на одну таку хустку. Чоловіки, які ходили на заробітки, дуже часто привозили їх дружинам з-за кордону – як коштовний подарунок", – пояснює науковиця.

На Марині хустка, зав’язану "в кушки". Так зав’язати можна лише святкову хустку, щонайменше півтораметрової довжини й ширини.

Про місцевість, з якої походить героїня Марини Кухар, говорить її кептар – безрукавий хутряний кожушок, який є обов’язковим атрибутом гардеробу гуцулів.

Фото: Юля Остроушко

Коли йшов дощ, кептар вивертали хутром нагору – аби не потекли фарби, не зіпсувалась аплікація та не задубіла шкіра.

Потім річ висихала – і її знову вивертали оздобою назовні.

"На героїні – сорочка з села Вербовець Косівського району. На полотні – суцільна вишивка вовною, що імітує кожушок або свиту.

Тому не було потреби одягати верхній одяг", – розповідає Олександра Сторчай.

На героїні – сорочка з села Вербовець Косівського району. На полотні – суцільна вишивка вовною, що імітує кожушок або свиту. Фото: Андрій Горб

Науковець наголошує: серед усіх українських технік гуцульський кучерявий кручений шов чи не найбільш трудомісткий у виконанні.

На одному рукаві могло бути до трьох тисяч маленьких спіральок. Кожна спіралька – від 20 до 30 стібків.

Фото зліва: Андрій Горб, фото справа: Юля Остроушко

Веснянки

"Від самого Благовіщення аж до Трійці молодь збиралась на веснянки. Пісні співали лише дівчата, і збиратись їм дозволялось виключно на своєму кутку.

А ось парубки мали перевагу відвідувати різні частини села, через це дівчата мали все зробити, щоб перевершити суперниць у співі, вбранні та інших принадах.

На вигоні або в лісі для забав ставили велику гойдалку. Одружені у таких обрядодіях участі не брали", – пояснює Сторчай.

Незаміжні дівчата виходили на веснянки в найошатнішому одязі, вбирали білі сорочки, плели вінки з квітів, прикрашалися намистом. Це була пора та нагода для залицянь, а відтак надій на одруження восени.

Анна Синящик, для УП.Життя