Актриса Юлія Врублевська: Багато речей я пережила, як і Танька зі "Спіймати Кайдаша"

10673
16 травня 2020

Українську акторку Юлію Врублевську глядач впізнає за фільмом "Припутні", де вона зіграла роль Свєтки.

А ще за серіалом "Спіймати Кайдаша" – там у неї роль Танюхи.

До цього були епізодичні ролі у кіно, антрепризні вистави та робота у інших галузях, не пов'язаних з акторством.

Але стрімке прагнення до зйомок і акторське терпіння призвели до того, що Юлія відтворила на екрані образ сучасної дівчини, яка всупереч життєвим обставинам досягає гармонії у житті.

Про зйомки у серіалі, акторську чесність і конкуренцію актриса розповіла  кореспонденту "Української правди. Життя".

– Серіал "Спіймати Кайдаша" у прямому сенсі завоював українського глядача, причому навіть тих, хто дуже скептично ставиться до українського кіно взагалі.

На вашу думку, чому він так "зайшов" нашій аудиторії?

– Тому що, є чесність. Наталя Ворожбіт чесно написала про людей, яких спостерігала в дитинстві, різноманітні ситуації.

Це був дуже ризикований проект: багато суржику, сільський побут, люди-жлоби… Хто захоче це дивитися? Але це настільки було смачно написано і зіграно, з любов'ю до кожної деталі, що вийшов класний продукт.

Я і мої колеги створювали його з власної любові. І на той момент ми, актори, не дуже думали про реакцію глядача.

– У серіалі багато колоритних типажів з українського соціуму. А як часто вам у житті зустрічався хтось з них?

– Коли я працювала прибиральницею (був такий досвід), то була у колі таких "рєбят" як у серіалі. 

По-перше, я зі звичайної родини, де теж розмовляють на суржику, але російському.

Я виросла у Луганську, з мамою і бабусею. Тому, до речі, мій перший фільм "Припутні" дуже схожий на мою життєву історію. І вони схожі за стилістикою з "Кайдашами".

Після закінчення театрального вишу до театру я не потрапила, тому довелося якось заробляти на життя.

Працювала прибиральницею і питала себе: за що це мені?! Тепер розумію, що цей досвід був для спостереження різних людей. 

У мене була начальниця Любов Миколаївна – із золотим зубом і рожевою помадою, як у Людки у "Припутнях".

Спочатку, я засуджувала таких людей, мовляв, як вони живуть, чи не бачать себе. А зараз я їх обожнюю за те, що вони просто є – такі хороші та гарні. Мені подобається, що я прийшла до цього.

– На кастингу ви тільки на роль Танюхи пробували сили чи ще на якісь інші?

– На Танюху і Мотрю. Так, остання яскравіша і краща, але мені до душі припала роль саме Танюхи. І я абсолютно рада, що так склалося.

– Ваша героїня – новий персонаж, якщо згадувати основу – твір Нечуй-Левицького. Чи не стало це певним викликом для вас у створенні образу – як його зробити, щоб зацікавити глядача?

– Я думаю, що він зачепив саме тому, що такої мети не було, бо мій життєвий психотип підходить під Таньку. Багато речей я пережила, як і вона. І для мене це було органічно.

– Які речі, наприклад?

– Я розумію, що таке нерозділене кохання, що таке відсутність батьківської підтримки.

– Що чи хто допомагало вам під час зйомок?

– Звичайно, це Наталка Ворожбіт і режисер Олександр Тіменко.

А ще вся внутрішня атмосфера: в неї заходиш – одягаєш костюм, перуку, починаєш говорить суржиком і воно природно все виходить, від серця.

Наприклад, хата, де жила моя героїня – це звичайна хата, яку орендували (на відміну від Кайдашевої хати, яку спеціально будували).

Там жила велика сім'я – мама, тато, троє дівчат і один хлопчик, а ще домашні тварини – коти, шиншила, кури та свині. Ти "заходиш" у ці обставини і в тебе включаються механізми. 

– До речі, щодо реквізиту. Деякі глядачі критично оцінили перуку Танюхи.

– Згодна, бо нам теж вони муляють. Мене навіть через них називали Звєрєвим.

Але ж, є певний бюджет кінопродукту, а перуки – досить дорогий реквізит, тому прийшлося використовувати існуючі.

Деякі глядачі критично оцінили перуку Танюхи

– У театрі актори іноді використовують особисті речі чи одяг. Чи дозволено це на знімальному майданчику і що саме ви використали?

– Багато дуже! Я дуже тішуся, коли можу привести щось своє.

Мастєрка, у якій ходить Танюха, з власної шафи.

Для дискотеки принесла купу окулярів, сумочки. Коли мені було десь 13 років, то окуляри на голові – це був маст хев для дискотеки у літньому таборі. За моєї ініціативи саме так ми і зробили у "Кайдашах".

До речі, це були леопардові окуляри, бо у Танюхи цей принт дуже дотичний.

Ще була сумка-розочка, яку мама знайшла в моїх речах. Навіть взуття – рожеві босоніжки, які були у "Припутнях", "знялися" у "Кайдашах".

Були речі, що недоречні для Танюхи, тому їх використовували для інших персонажів. Наприклад, заколку-крабік для Мотрі.

– Яка сцена була найважчою для вас?

– Було декілька таких моментів. Наприклад, сварка Танюхи і Мотрі через дітей, що обносять грушу у дворі Кайдашів. 

Певні незручності були у сцені роздягання, хоча мені, як актрисі, хотілося прийняти такий виклик.

– А з дітьми легко було знайти спільну мову?

– Я завжди дуже боялася дітей, не розуміла їх, як з ними поводитися. І тут така роль.

У сцені з новонародженою донечкою я навіть боялася доторкнутися до малечі. У серіалі, це історія 10 років, діти зростають, тому акторська малеча постійно змінювалася. В мене було чотири Анжеліни і пять Ваньок.

Плюс ще були діти Мелашки за сюжетом. Тобто, насичене спілкування з дітьми.

І нарешті я зрозуміла наскільки обожнюю дітей. Це найкрутіші люди на землі!

– Як ваші рідні сприйняли серіал?

– Я живу з мамою, тому разом дивилися. Вона двічі передивлялася.

Перший раз – майже не реагувала, вона сприймала спочатку мене у кіно лише як свою доньку. А мені дуже смішно було.

Вже вдруге мама дивилася серіал загалом, сподобався.

– Ваша героїня, умовно кажучи, "золота середина" поміж обох крайнощів – Мотрі та Мелашки.

Симпатія глядача на боці Танюхи. За що вона викликає позитивне сприйняття, чим відгукується у ментальності глядача?

– Насправді, всі герої викликають співчуття.

Хоча щодо Мелашки, то у соцмережах був певний хейт – через зраду своєму чоловіку її героїні.

А Танюха, якою б не була, вистраждала своє щастя нелегким шляхом. Вона наче змирилася і взялася нести свій хрест страждання чи несправедливості, прийняла рішення більше не йти на компроміси, вирішила жити далі як є.

Для мене вона – найбільш довершена за інших героїнь, її лінія заходить далі, ніж у решти. Але вона ще теж буде розвиватися.

На зйомках серіалу "Спіймати Кайдаша"

– Прагнення змінити своє життя, на мій погляд, головний індикатор як у "Припутнях", так і у "Спіймати Кайдаша". Але незважаючи на всі спроби, все вертається по колу.

Чому так відбувається?

– Напевно, що це такий період життя.

Я вірю в те, що люди розвиваються. Це етап, який можливо затягнувся. Це і певною мірою безвідповідальність за своє життя, але вони цього не бачать.

До певного моменту, я теж не завжди усвідомлювала – як це брати відповідальність за своє життя. Це болючий процес, але з ним треба працювати. 

З іншого боку, можливо, наше суспільство трохи інфантильне, але треба починати з себе, що я і намагаюся робити.

Якщо після перегляду "Спіймати Кайдаша", хтось задумується про це і почне робити маленькі кроки, то це буде великий успіх.

– Ваші героїні у обох фільмах мають схожість. З цієї точки зору, за що треба цінувати сучасну українську дівчину?

– За те, що вона робить свою справу попри всі обставини, як кажуть just do it.

І головна цінність – це стійкість, що надає сили і надихає.

– Ви відчуваєте акторську конкуренцію на нашому ринку?

– Не можу однозначно відповісти. Коли я "штурмувала" кастинг-директорів, то мені постійно говорили, що я не медійна актриса. У нас є багато таких актрис.

У конкуренцію я не вірю. Але періодично в мене виникає заздрість – хтось вже має підписників, шанувальників, гроші та славу. І ти починаєш щось робити для цього, але це тупість, тому що сходиш зі своєї стежки.

Треба дивитися на своє життя і власну енергію направляти на свою ціль, працювати у своє задоволення.

– Глядачі пишуть вам у соцмережах?

– Так, багато відгуків.

Спочатку була шокована, а потім це увійшло в норму. І подумала: раніше в мене цього не було і треба бути шалено вдячною за те, що отримую таку підтримку від Всесвіту.

– Ви з Луганську, а давно там були?

– Останній раз – у 2014 році. Ходила на луганський Майдан.

– Хтось залишився з рідних там?

– Рідні немає, а зі знайомими вже давно не спілкуюся.

Насправді, дуже хочу туди поїхати, але трохи боюся.

– Як змінилося ваше життя під час карантину?

– Мені подобається на карантині: є нарешті час зайнятися собою. Схудла на 3-4 кілограма, чого й хотіла раніше.

Багато часу працюю над внутрішніми "зажимами", які я відчуваю фізично.

– Ці зажими – тільки ваші відчутті чи якісь зауваження були?

– І перше, і друге. Прагну до абсолютної правди від себе.

Для того, щоб бути класною актрисою, треба "стати нулем", тобто нести в собі чистоту, правду і чесність. Тому я почала досліджувати себе, щоб досягти максимального результату.

– Карантин вже впливає на театр та кіно. І це суттєво у подальшому може позначитися на фінансуванні сфери культури загалом. Ви розглядає реалізацію себе в інших сферах?

– Я вже змирилися з тим, що можу розглядати будь-яку можливість.

Вплинути на тривалість карантину я не можу, тому зараз працюю над тим, що мені цікаво.

Колись я працювала в інших сферах – аніматор, хостес, асистент на кіномайданчику, тому роботи не цураюсь.

Ірина Голіздра, спеціально для УП.Життя

Всі фото зі сторінки героїні у Facebook

Вас також може зацікавити:

7 найкращих українських фільмів 2019 року, які ви могли не бачити

Зачем украинский актер Марк Дробот из "Леся + Рома" и "Центральная больница" постоянно ходит на кастинги

Режиссер Виталий Манский: Украинское кино слишком замыкается внутри себя

Фільм "Заборонений", або Чому варто подивитися кіно про Василя Стуса

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на нашій сторінці у Facebook.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

powered by lun.ua