7 несподіваних фактів про українських класиків, які не розповідали нам у школі

9304
3 жовтня 2020

Знакові повороти долі, які відбувалися у житті українських письменників, вражають не менше за їхню творчість.

Борис Грінченко вибрав українство, хоча від народження був російськомовний.

Поет Василь Симоненко ненавидів свою журналістську роботу, а Панас Мирний дослужився аж до чину дійсного статського радника.

Несподівані ракурси добре знайомих постатей захоплюють і бентежать. Саме про це нова книга есеїстики Степана Процюка "Відкинуті і воскреслі", яка вийшла у видавництві Discursus.

Вашій увазі кілька несподіваних фактів про українських класиків за матеріалами книжки.

Іван Нечуй-Левицький

Автор "Кайдашевої сім’ї" покинув роботу вчителя російської словесності, щоб стати першим українським професійним письменником.

У статті "Сьогочасне літературне прямування" він закликав писати мовою "старої баби", доводячи читачеві непотрібність для нього тогочасної російської літератури.

 Іван Нечуй-Левицький

Але так само він не сприймав тогочасну нову українську літературу, нещадно критикуючи її в статті "Українська декадентщина", чи будь-які вкраплення галицьких діалектів, непорушно зафіксувавши в мозку різновид центральноукраїнського діалекту своєї матері, що мав стати, на думку Нечуя-Левицького, еталоном української літературної мови.

Панас Мирний 

Класик української літератури писав під псевдонімом і все життя пропрацював на різних чиновницьких посадах.

Спершу у Гадячі, Миргороді, відтак у Полтаві, де нарешті дослужився до чину дійсного статського радника. Працював ретельно й самовіддано, ненавидячи не лише мертвотний уклад життя провінційних містечок, але й свою роботу.

Панас Мирний 

Про те, що Панас Мирний і чиновник доволі високого рангу Панас Якович Рудченко – та сама особа, знало не так і багато людей. Панас Мирний – цілком щиро, без жодних домішок кокетства! – вважав, що літературна слава непотрібна письменнику, а його твори мають прокладати шлях до людських сердець набагато швидше від письменницького імені…

Борис Грінченко

Мовою дитинства цього видатного україніста була російська.

В одинадцять років він прочитав "Кобзар" Шевченка. Пізніше писав: "Кобзар" зробився моєю Євангелією".

Борис Грінченко вибрав українство, протиставивши його своєму зрусифікованому роду. Виняток робив лише для матері, спілкуючись у листах із нею російською.

Борис Грінченко

Із листа до Володимира Гнатюка: "Із словарем мушу бути готовим на лютий 1904-ого року, і як не вдурію до того часу, то буду готовий".

Він, укладаючи славнозвісний чотиритомний "Словарь української мови", сам зробив таку ж роботу, як, до прикладу, академічний колектив Інституту мовознавства.

Василь Стефаник

У своїх творах перебільшував поганий стан села.  Покутські селяни не жили так злиденно й так трагічно, як пише про них Стефаник, хіба що останні лінюхи або алкоголіки.

Марко Черемшина, адвокат, письменник і його товариш із "Покутської трійці" зазначав: "Всі його герої або безнадійно хворі, або безнадійно п’яні, або безнадійно самотні, або безнадійно нещасливі".

Василь Стефаник

Для Стефаника акт писання був важким священнодійством, яке вже неможливо відвернути. Як шамани чи чародії, мимовільно входив у екстатичний стан.

Його тесть Кирило Гаморак, казав йому: "Не пиши так, бо вмреш!".

Василь Симоненко

Називав свою журналістську роботу "проклята газетярська поденщина", бо там не було місця для творчості.

У 1962 році після дрібного побутового інциденту на черкаському автовокзалі його забрала міліція, мовби тільки й очікувала цього. У відділку Василя побили. Після цього випадку його здоров’я неухильно йшло на спад.

Василь Симоненко

На смертному одрі в черкаській лікарні 28-річний поет напише:

"Шановні товариші і старі друзі! Звертаюся до вас у трагічну хвилину свого життя – можливо, завтра мене вже не буде. Звісно, література перенесе цю майже безболісну для неї втрату.

Але я не можу піти з життя, не подбавши про долю сім’ї, особливо матері… Перший день моєї смерті може стати першим днем її жебрацького животіння. Від усього серця прошу Вас не допустити цього, коли це можливо, виділити їй з коштів Літфонду бодай мінімальну суму, котра б гарантувала її від голодної смерті... 12.ХІІ.1963".

Павло Тичина

Засинав на засіданнях найрізноманітніших президій, мовби його підсвідоме справжнє єство відгороджувало від постійного споглядання безглуздя радянської дійсності.

"Від кларнета твого – пофарбована дудка зосталась", – сказав про Тичину Євген Маланюк. Він спершу співав осанни молодому сонячному генію, але потім одним із перших побачив його незворотне переродження…

Коли Тичина почув слова Маланюка, на диво, не образився, а виронив: "Він єдиний сказав про мене правду".

Павло Тичина

Григір Тютюнник

Розповідав, що "прочитав словник Грінченка і ледве не танцював на радощах".

Казали, що в київській мистецькій кнайпі "Еней" незадовго перед самогубством Григорові підкинули в кишеню ложку, мовляв, він хотів її украсти… Для такої людини, як він, глум і безчестя є нестерпними.

Григір Тютюнник

Повернулися з ресторану. Він був напідпитку. Зачинився у ванній. Не озивався звідти. Коли дружина розбудила старшого сина, сімнадцятирічного Михайла, той ванну відкрив, але вже було пізно…

Григір Тютюнник повісився. Передсмертну записку забрали кагебісти. Дружина Людмила запам’ятала лише приблизне: "Мучте вже когось іншого, все, що я написав, спаліть".

Редактор Ольга Ситнік, УП.Життя

Вас також може зацікавити:

Тільки класика. Чому варто уникати "пляжного чтива"

Паноптикум сучасної української літератури: класики, сучасники та інші гравці в бісер

Тарас Шевченко: чому він став поетом №1 в Україні та чи справді ми його знаємо

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.