Перекладаючи українську культуру. Кому і за що вручатимуть першу премію Drahomán Prize

3324
23 квітня 2021

Цьогоріч в Україні вперше вручатимуть премію Drahomán Prize для перекладачів і перекладачок з української на мови світу. 

Заснували її минулоріч Український інститут, Український ПЕН та Український інститут книги. 

Наразі на премію претендують три перекладачки. 

УП.Життя розповідає, з якою метою заснували Drahomán Prize, що ця премія може дати українській культурі та що думають про власну роботу з українською літературою закордонні перекладачки-фіналістки.

Навіщо нам переклад

Переклад можна розглядати і з технічного погляду, і з філософського. 

Технічно це – переклад з мови на мову, пошук слів з тим самим значенням, які передають зміст. 

Натомість філософія перекладу не така буквальна і проста. Наприклад, філософ і перекладач Вальтер Беньямін пояснював так: "Переклад, зрештою, служить для вираження центральних взаємних відносин між мовами... Мови не чужі одна одній, але взаємопов’язані між собою у тому, що хочуть висловити"

Через майже сто років український перекладач Юрій Прохасько, звертаючись і до Беньяміна, говорить: "Мистецтво перекладача полягає не в тому, щоб затирати якісь незвичності, а навпаки – увиразнювати їх. Тільки це і здатне дати читачеві ідею про спробу наближення до первинної мови".

ЗАГЛЯНЬТЕ У БІБЛІОТЕКУ ПИСЬМЕННИКА: Книга як неможливий діалог. Бібліотека Тараса Прохаська

Це наближення до мови оригіналу насправді дає наближення до іншої культури, історії. Таким чином перекладна література стає інструментом дипломатії, представлення країни. 

"Якщо не знають культури країни, то не знають і її саму, – говорить письменник і президент Українського ПЕН Андрій Курков

Це від початку Незалежності зрозуміли українські письменники і також ті закордонні перекладачі, які з різних причин полюбили українську мову й культуру і були готові практично безкоштовно докладати зусиль, щоб наблизити найкращі твори наших авторів до іноземного читача". 

Андрій Курков, письменник і президент Українського ПЕН

Чому створили Drahomán Prize

У 2020 році Український інститут книги запровадив державну програму підтримки перекладів Translate Ukraine. 

Це грантова програма, метою якої є збільшення кількості перекладів творів української літератури іншими мовами та її промоція за кордоном.

Тільки за перший рік існування програма отримала 84 заявки від іноземних видавців, з яких за конкурсом відібрали 54 для укладання контракту на видання 53 книжок українських авторів і авторок. 

Тож за рік завдяки програмі українські твори видали 21 мовою у 24 країнах. Вартість грантової підтримки склала понад 4,6 мільйона гривень. 

"Наступним логічним кроком стало відзначення перекладачів, – наголошує директорка Українського інституту книги Олександра Коваль

Починаючи з 2022 року, ми хотіли б започаткувати проведення Всесвітнього конгресу перекладачів з української мови. 

Я вірю, що за кілька років завдяки нашим спільним зусиллям кількість перекладів творів наших авторів у світі значно зросте".

Олександра Коваль, директорка Українського інституту книги

Окрім того, 120 перекладів українських творів вийшли минулого року без підтримки програми Translate Ukraine. Зважаючи на те, що ще у 2013-му за рік вийшло менше 10 перекладів з української, уже зараз маємо видимий прогрес. 

"Сьогодні, коли українських письменників перекладають у десятках країн, настав час підтримати перекладачів з української мови не тільки морально, але й за допомогою такого великого стимулу, як окрема премія, – говорить Андрій Курков

Перекладач – це людина-інституція, яка все життя працює на обрану іноземну літературу. Ми хочемо, щоб українська література якнайчастіше ставала обраною і таким чином – більш відомою у світі". 

Drahomán Prize планують вручати щорічно за високу перекладацьку майстерність і внесок у промоцію української літератури за кордоном.

"Драгоман" – це переважно забуте у вжитку слово, що означає і "перекладач, тлумач", і "дипломат, прислужник розуміння і порозуміння". 

За збігом обставин, саме від цього слова пішло прізвище "Драгоманов", а Михайло Драгоманов мав стосунок і до літератури, і до дипломатії, і творення українського громадського руху. 

За словами Юрія Прохаська, що цьогоріч входить до складу Капітули Премії, нагорода не присвячена постаті Драгоманова, але тісно пов’язана з його образом: 

"Михайло Драгоманов є власне уособленням переконання і практики перекладати Україну світові, а світ – Україні, залучати, долучати Україну до світу, а світ – до України, конґеніально коннотує з основною ідеєю та патосом цієї нагороди, дуже вдячно посилює багатство, мерехтіння цих значень".

Про важливість перекладачів і перекладачок у дипломатії зазначає і генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко

"Назву Премії обрано недарма, адже історично драгоманами називали перекладачів при дипломатичних місіях. Перекладач є важливою фігурою в культурній дипломатії, тому природно, що Український інститут став співзасновником Drahomán Prize

Культурна присутність України у світі не може бути повноцінною без кваліфікованих перекладачів і якісних перекладів. Тож цією премією ми відзначаємо не лише майстерність і досягнення, але й внесок у те, щоб Україну краще знали й розуміли за кордоном".

Книжка, з якою перекладачі та перекладачки номінуються на Drahomán Prize, мусить бути видана протягом останніх трьох років. Фактично це єдина умова, адже премія не обмежує ані у географії, ані у перекладацькому досвіді. 

Загалом на Drahomán Prize за 2020 рік було номіновано 27 перекладачів з 14 країн, серед яких – Німеччина, Франція, Велика Британія, Польща, Чехія, Італія, Сербія, Греція, Болгарія, Північна Македонія, США, Австралія, Бразилія, Ліван. 

Зголошення подавали закордонні видавництва, дипломатичні представництва України в різних країн та наукові інституції.

ПРО УКРАЇНСЬКІ КНИЖКИ ЗАКОРДОНОМ: Пишаймося своїми: як "Видавництво Старого Лева" продає українську книжку у більш ніж 30 країн

Шорт-лист, а отже, і переможця або переможницю премії, обирає Капітула Премії у складі 9 осіб. 

До неї цьогоріч ввійшли письменник і президент Українського ПЕН Андрій Курков, генеральний директор Українського інституту Володимир Шейко, директорка Українського інституту книги Олександра Коваль, професорка, дослідниця і віцепрезидентка Українського ПЕН Ольга Гнатюк, поет та перекладач Остап Сливинський, менеджерка книжкових та інтелектуальних проєктів Французького інституту Валентина Стукалова, перекладачка Наталія Іваничук, перекладач Юрій Прохасько і літературознавець та письменник Марко-Роберт Стех. 

Разом вони визначили трьох фіналісток премії: Катажина Котинська (Польща), Клаудія Дате (Німеччина) та Рита Кіндлерова (Чехія). 

Переможниця отримає статуетку та грошову винагороду (2 тисячі євро), а також її надалі залучатимуть до проєктів організацій-засновниць. 

Хто може стати першою лауреаткою

Клаудія Дате: про "малу літературу" і адвокацію мови

"Я дуже тішуся, що нарешті знайшлася можливість створити таку премію. 

Я знаю, що це результат зусиль не якоїсь абстрактної держави, а моїх колег – українських авторів і перекладачів в Україні, – які багато-багато років намагалися зробити помітною в Україні роботу закордонних перекладачів", – зазначає Дате.

Її номінували за німецькомовні переклади поетичної збірки Сергія Жадана "Антена" та книжки Олексія Чупи "Казки мого бомбосховища". 

У її перекладацькому доробку також твори Юрія Андруховича, Оксани Забужко, Андрія Куркова, Тані Малярчук, Марії Матіос. 

Клаудія Дате, перекладачка, фіналістка премії Drahomán Prize

За фахом Клаудія – перекладачка з російської і польської мов. Наприкінці 90-х і початку "нульових" Дате працювала лекторкою Німецької служби академічних обмінів у Казахстані та Україні, викладала переклад у Київському політехнічному інституті. Тоді українську літературу відносили до так званої "малої літератури" – малося на увазі, що вона мало розповсюджена та мало перекладена. 

Коли Клаудія Дате почала перекладати з української, це не було поширеним заняттям у Німеччині. Наприклад, там завжди була ширше представлена польська література, що мала підтримку від власної держави і відповідні державні культурні інституції для присутності в культурному просторі.

Направду, переклад з української і зараз вкрай непопулярний. 

"Вижити, перекладаючи з мало представленої літератури набагато важче, ніж з більш присутньої, – розповідає Клаудія Дате. 

Я маю кількох колег, що перекладають з англійської чи французької й регулярно отримують пропозиції від видавництв. 

Вони можуть зосередитися на перекладі, тоді як перекладачі з української повинні постійно бути ще й адвокатами мови: приносити книжки до видавців, переконувати, презентувати авторів на фестивалях, щоб створити поле для пізнання цієї літератури. 

Для кожної книжки треба фізично проторувати шлях, а вже потім перекладати її". 

До того ж, переклад не є роботою тільки однієї людини – треба залучати коректорів, редакторів, що не просто вміють правильно поставити слова, а й розуміють контексти літератури, про яку йдеться. 

З цим також у Німеччині є проблеми: за словами Клаудії, на всю країну є тільки один редактор-україніст, і лише в одному університеті можна вивчати україністику. 

БІЛЬШЕ ПРО УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ: Що не так з українським ринком книг і чи можна його "вивести у світ". Британська експертна оцінка

Ба більше, ця програма не закрита тільки через підтримку політика Франка-Вальтера Штайнмаєра. 

"Ситуація дуже і дуже погана, – підсумовує Клаудія. – Я сама кілька років викладала в університеті, і нам не вдалося створити напрям україністики. 

Брак професіоналів, що могли б підтримувати мову не тільки у видавництвах, а й інших культурних і соціальних інституціях, відчувається, адже немає літературознавчих чи культурознавчих досліджень". 

З іншого боку, відсутність великої кількості перекладів з української означає відсутність традиції і школи перекладу, що дає більше свободи. Шлях є вільним від постійної боротьби за нові підходи й методи. 

В останні роки завдяки ґрантовим програмам від України стало простіше видати українські книжки в Німеччині, адже видавництва можуть отримати фінансування. 

Так з’явився ряд невеликих тамтешніх видавництв, що зацікавлені у перекладах і підтримують з перекладачами партнерські стосунки. Проте перспективи все одно не буде, якщо молоді перекладачі та перекладачки не обиратимуть вивчення української. 

Але Клаудія розглядає цю проблему також і як поле для співпраці: 

"Минулоріч об’єднання Translit та Український ПЕН організували онлайн-резиденцію для німецьких перекладачів, у рамках якої молоді німецькі перекладачі працювали в тандемі з українськими авторами-есеїстами. 

Це правильний шлях – варто починати не з абстрактної мови, а з проєктів, де будуть живі люди, знайомства й активне вивчення літератури". 

Рита Кіндлерова: про чеське "повернення до Сходу" і стосунки як основу

Друга номінантка, Рита Кіндлерова, у шорт-листі представлена публіцистичною книжкою "Україна: історія з грифом "секретно" Володимира В’ятровича. 

Рита Кіндлерова, що входить до Чеської асоціації україністів та Комітету з Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша, перекладачкою з української мови стала радше випадково. 

Вона хотіла вивчати візантійське мистецтво у Празі, але візантологію після першого ж набору студентів і студенток закрили. 

У 90-х Рита з родиною поїхала до США, і у містечку, де вони спинилися, була греко-католицька громада. Крім того, виявилося, що її батько у комуністичні часи мав зв’язки з цією церквою. 

Тож Україною Рита зацікавилася у США, а повернувшись до Чехії, розміркувала, що наступницями Візантії були Греція і Київська Русь. 

Рита Кіндлерова, перекладачка, фіналістка премії Drahomán Prize

Географічно Київська Русь виявилася Україною, тому Рита обрала українську філологію в університеті Брно. Разом з тим вивчала переклад на новогрецьку. 

"В університеті я почала перекладати українську модерну поезію початку ХХ століття з наївним уявленням, що це сподобається викладачам, – пригадує Рита. 

Але вони сказали, що я не дотримуюся традицій і правил слов'янського перекладу. Тож я почала перекладати з української на грецьку". 

Наразі україністику можна обрати у трьох великих університетах Чехії, що дозволяє надалі займатися перекладом, історією, культурними дослідженнями. 

Проте в країні є інша проблема з українським контекстом – часто люди, що працюють з історією чи сучасними реаліями України, не знають самої мови або ж, навпаки, перекладачі не розуміються на історичних нюансах. Редакторів для таких випадків недостатньо, тож Рита консультує перекладачів. 

"На жаль, не існує жодного видавництва, що мало б ідеальну серію української літератури – від класики до сучасності, – говорить Рита. 

Переконати видавців – важка робота, але ми просуваємо книжки, які нам подобаються і які ми вважаємо вартими до прочитання чехами". 

Рита Кіндлерова та Оксана Забужко

Про складність переконання видавців Рита знає з власного досвіду – вона була однією з перших, кому вдалося пробити цю кригу ігнорування української літератури в Чехії. 

Така ситуація склалася через загальну політику "геть від Сходу" – уникнення всього радянського чи російського у 90-ті. Тож у 2000-х Риті доводилося переконувати, що українська не є частиною російської, що це окрема культура. 

Щоб вивести українську літературу в поле обговорення, Рита переклала роман, що тоді вважався здатним шокувати, – "Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко. Так Забужко стала першою українською письменницею, що побувала на книжковому ярмарку в Чехії.  

Наразі у Чехії є перекладений базовий корпус українських творів, не лише сучасних, а й класичних – наприклад, Іван Франко. 

Як продовження лінії української літератури нещодавно вперше чеською видали "Місто" Валер’яна Підмогильного. 

Але, на думку Рити, потрібно перекладати різну літературу – і ту, що буде цікавою для дослідників і дослідниць, і для звичайних читачів або читачок. 

"Мені українська література подобається, і я думаю, що чеським читачам її бракує, – додає Рита Кіндлерова. 

Більшість людей саме через літературу краще розуміє історію, культуру іншої країни. 

Література, як і будь-яке мистецтво, приносить нам частинку іншої культури, з якою ми можемо з’єднатися, нові емоції та досвіди. А що саме з неї візьмуть – питання до кожного з читачів". 

Катажина Котинська: про модерну українську прозу і відсутність чорно-білих картинок

Катажина Котинська є україністкою, літературознавицею і перекладачкою. А також – професоркою Інституту славістики Польської Академії Наук. 

За переклад роману Оксани Забужко "Музей покинутих секретів" отримала нагороду "Анґелус для перекладача", а крім того перекладала твори Юрія Андруховича, Миколи Рябчука, Ярослава Грицака, написала дві книжки-дослідження про культурний та літературний феномен Львова. 

На премію Drahomán Prize номінована з перекладом роману "Дім для Дома" Вікторії Амеліної.

"Усю середню школу я думала, що буду русисткою, – говорить Катажина. 

Я ще з тих людей, що в польській школі обов’язково вивчали російську мову з п’ятого класу. 

Я була заворожена цією мовою незалежно від того, про що йшлося – мене зачаровувала кирилична абетка, акцент, звучання. Мені цікаво було розбирати закарлюки, що з часом ставали літерами, а згодом і текстом". 

Катажина Котинська, перекладачка, фіналістка премії Drahomán Prize

Та коли настала пора вступу, виявилося, що на русистику у Варшавському університеті надто великий конкурс – виборювати місце Катажина за своєю натурою не любила. 

В той момент вона згадала про поїздки до польських Карпат ще в підлітковому віці – тоді вона дізналася про бойків, лемків, побачила такі схожі на російські літери в дерев’яних церквах, але не могла зрозуміти речення. Тож вона обрала те, що здавалося дуже схожим на русистику, – й стала україністкою. 

"Перший перекладений текст я дуже люблю. Це оповідання Валерія Шевчука "Сота відьма", – говорить вона і сміється: – На щастя, ніхто не сказав мені, що з Шевчука не починають". 

Тепер Катажина перекладає майже виключно з української на польську. У Польщі є кілька видавництв, що працюють з українською літературою – наприклад, Czarne, у якому виходили книжки Сергія Жадана, Юрія Андруховича, Наталки Сняданко. 

"Загалом у нас добре склалося з перекладами класичної української поезії, хоча їх якість – окреме питання, – розповідає Катажина. 

У випадку Польщі проблема починається з прози. Наприклад, ще років п’ять тому української прози 1920-1930-х просто не існувало для польської аудиторії. Але за останні п’ять років сталося диво – з’явилися механізми, інститути, фінанси, інтелектуальні потужності. 

Тому тепер маємо вже видані тексти про Леся Курбаса, тритомник Домонтовича, чекаємо на три томи Хвильового. Незабаром має вийти "Місто" Підмогильного. Раніше цього просто не існувало в польському прочитанні. Але до 90-х не існувало і в українському. Такі переклади мають бути, хоч вони й читатимуться вузьким колом зацікавлених людей. Та кому буде потрібно зазирнути – той знайде". 

Катажина Котинська перекладає майже виключно з української на польську

Катажина каже, що в більшому масштабі переклад є і безпековим питанням, проте бійчинею себе не вважає. 

"Боротися – це не моє, – говорить вона. – Я можу тільки підсипати піску в коліщатка тих, хто кричить, що українці – погані. 

Я не вмію вести дискусії, я можу тільки покласти на стіл "Дім для Дома", "Забуття" і так далі, і сподіватися, що люди почнуть знайомство з українською культурою й Україною саме з чогось цікавого, захоплюючого, того, що змушує ставити запитання, – а не з чорно-білих картинок, з яких зрозуміло, хто хороший, а хто поганий".

***

Ім’я першої лауреатки Drahomán Prize дізнаємося вже цієї п’ятниці, 23 квітня, о 17.00. 

Трансляцію церемонії можна буде переглянути на Facebook-сторінках Українського інституту, Українського ПЕН та Українського інституту книги.

Оксана Расулова, спеціально для УП.Життя  

Матеріал підготовлено в партнерстві з Drahomán Prize

Вас також може зацікавити:

Труднощі перекладу: чому на полиці потрапляє неякісна перекладна література

Знак якості: українські перекладачі, яким довіряєш

Перекладачка Алла Татаренко: У книжках людей, які пережили війну, дуже багато краси

Ми хочемо тримати з вами зв'язок. Будемо раді бачитися і спілкуватися з вами на наших сторінках у Facebook та у Twitter.

А якщо хочете бути в курсі лише новин та важливої інформації про здоров'я, підписуйтесь на нашу Facebook-групу про здоров'я та здоровий спосіб життя.

Також ми ведемо корисний Telegram-канал "Мамо, я у шапці!".



powered by lun.ua