Директор-художній керівник Київської опери Петро Качанов: "Досить гратися в "естетів", музика — це ідеологія"

26 квітня 2021

— Другу весну поспіль триває карантин, оперні театри зачинені. Що змінилося з попередньої весни у вас в театрі? Ви якось змінили стратегію виживання?

— Напевно, ми цього року стали спокійнішими. Березень минулого року був потрясінням, ці обставини викликали дуже депресивні емоції.

Зараз, на мою думку, ситуацію сприймають простіше, але насправді вона набагато жахливіша.

Люди помирають, ми розуміємо, що здоров'я і життя людей — це основне, тому ми не можемо нехтувати цими обставинами лише для того, щоб задовольняти свої потреби.

Але разом із тим я бачу, що "Епіцентри" працюють, і для мене це просто нерівні умови, бо якщо ми всі в локдауні, то зробімо так, щоб у цьому локдауні були справді усі. В театрі ми дотримуємося дистанцій, правил дезінфекцій, і це набагато безпечніше для людей. 

— Коронавірус також показав цінність мистецтва. Всі намагалися робити онлайн-трансляції.

У вас минулого року була дуже активна медіа частина: ви знімали кліпи і були чи не єдині, хто забезпечував дозвілля, але воно було скоріше орієнтоване на те, чого не вистачає самим артистам.

Наприклад, в одній з пісень у вас була "остання банка шпротів". Це концентрація на бідного артиста, якому держава не допомагає. 

— Не зовсім так. Ми говорили про суспільство. Пісня, яку ми записали, говорила всім, що життя не закінчується і що не все так погано. Це не лише про музикантів. Ми таким чином висловили нашу позицію.

Якщо цей продукт вам трохи підніме настрій, то слухайте його. Все одно карантин рано чи пізно закінчиться, і ви прийдете до нас, не втративши життєвий тонус.

От про що був цей ролик, а не про те, як тяжко нам доїдати останні шпроти. Тут контекст кожен розуміє по-своєму.


— Наш другий ролик знято на Житньому ринку, а третій — в Київському метрополітені. Знову ж таки, це не тільки про нас.

Ми робили це під гаслом "Якщо ти не йдеш в театр — театр приходить до тебе", пропонуючи усім культуру, оперу.

Це речі, яких ніхто в Україні раніше не робив, на ринку ми були перші в такому форматі. Ми показали нашу близькість до всіх людей.

—  До речі, як реагували люди, коли ви знімали це на ринку?

—  Коли ми прийшли до продавців і почали зйомки, спочатку вони, звичайно, буркотали під ніс, бо ж у них втрачається клієнт.

Але потім вони зрозуміли, наскільки це потрібно всім, допомагали нам і навіть стали дійовими особами в цьому ролику. Якщо ти починаєш щось щире, креативне і потрібне, то отримуєш віддачу і розуміння.

—  Через спосіб вашого спілкування з аудиторією складається враження, що ви хочете не досягнути якогось естетичного ідеалу, а зробити світову класику ближчою до людей.

Наприклад, у вас буде не сучасна постановка в дусі західних оперних театрів, а більш традиційна, але українською мовою. Є така тенденція "народного" оперного театру.

—  Ви провели таку паралель і самі створили модель: українська мова тягне за собою більш традиційну постановку та меншу естетичність. Ми не просто "народний", ми хочемо бути прогресивним театром.

Опера — це симбіоз слова і музики. Яку гармонію ми можемо отримати, коли більшість людей, сидячи в залі оперного театру, не розуміють, про що мова на сцені?

Вони, звісно, можуть прочитати короткий сюжет. Але глядачі не розуміють деталей, про які йдеться. Я не бачу втрат в тому, що ми хочемо нові вистави ставити саме в перекладі українською.

Ми отримаємо нову аудиторію, яка ніколи в оперний театр не ходила, адже нічого там не розуміла. Ми повинні знайти свою нішу, в якій будемо лідерами. Ось це, власне, і є ця ніша.

—  Ви помітили результат припливу аудиторії після того, як стали на ці рейки перекладу світової класики українською? 

—  Я побачив, що глядача стало трішки більше, не зважаючи на карантинні обмеження. 

—  Проєкт "Український диптих. Музика", в якому прозвучали арії з опер українських композиторів, котрі творили в радянський час. Наскільки актуально відроджувати музику, яка творилася з ідеологічного примусу, в країні, де майже не виконують сучасних українських опер?

—  Можливо, нам потрібно забути і відмовитися від усієї раніше існуючої української музики. Для чого вона? Вона ж напевно не дотягує до Верді чи Вагнера.

Тоді нам треба відмовитися і від того, щоб писати будь-які опери. І загалом можна закрити консерваторію, тому що в ній немає ніякого сенсу.

Я іронізую зараз, але коли ви ставите питання, чому ми виконуємо музику українських композиторів, в мене з'являється іронічний нервовий смішок.


— Якщо серйозно, ми зараз починаємо піднімати цих "мерців", але з іншого боку, ми піднімаємо скарб.

Показуючи українську музику, ми концентруємося на тому, що в нас є фундамент для появи нової української опери, нової української інструментальної музики. 

Це потрібно, щоб стимулювати подальший пошук того, що зробили українські композитори в цю добу. Ця програма — це ж не єдині опери, не єдині арії. Їх існує набагато більше.

Ми законсервували себе в нашій імпотентності, і в тому що в нас немає серйозної музики та культури загалом. Якщо в нас немає повноцінної опери, то в нас і культури немає. 

Я впевнений, що є ще матеріали на 2, 3, 4 достойні програми. Нам просто треба пошукати. Треба захотіти це зробити. Якщо захочемо — будемо мати. Це віднайдення трішки іншого стереотипу України. Я не хочу грати в стереотип постійно плачучого села.

— Про іншу оперу, яку ми ще не можемо побачити, але про неї часто чуємо: "Сагайдачний. Штурм Москви", яку ви вже декілька разів подавали в УКФ. Про що ця опера?

— Ця опера про героїзм. Це історичний факт. Про цю подію, яка сталася 402 роки тому, ніхто особливо не чув. Але дійсно був такий похід гетьмана Сагайдачного з польськими військами на Москву. Він був досить успішний.

Але сталося так, що вони підійшли до Москви, їм запропонували перемир'я, дали відкупні, і вони повернулися назад. Але те, що ми хочемо зробити — це не історична реконструкція. Нам потрібно поставити модну рок-оперу на зразок "Гри престолів".

Ми не будемо одягати українське військо в шаровари, показувати їх патріотами з сопілками. Ми покажемо їх воїнами, легіонерами, які дійсно були сильними. Ми говоримо про те, що повинно зацікавити молоде покоління.

Музика композитора Івана Небесного буде оригінальна і точно стане шлягером. 

— Яка ваша мета? Наскільки розумію "Сагайдачний. Штурм Москви" — це буде політизована опера в дусі того, що роблять в Росії.

— Я вважаю, що музика — це перш за все ідеологія. Ми не повинні гратися в "естетів". Якби Сагайдачний не грався в "естета", то штурм Москви міг би відбутися, і Москва була б взята. Ми повинні цінувати і любити себе. Якщо раптом в нашій історії є факт, де ми можемо показати себе сильними, то ми зобов'язані це показувати. 

Повне інтерв’ю слухайте в подкасті "Радіо Ісландія"

Головне на сайті