Режисер Наріман Алієв: Глядачу байдуже, яке національне коріння у актора. Головне, щоб у нього повірили

Режисер Наріман Алієв, чий фільм "Додому" сколихнув Каннський фестиваль два роки тому, наразі готується знімати нову стрічку "ORTALAN".

Написання сценарію підтримав Український культурний фонд. А проєкт майбутнього фільму посів друге місце у категорії авторських фільмів Сімнадцятого конкурсного відбору Державної агенції з питань кінематографії.

Восени проєкт стрічки буде представлений у секції пітчингів CocoPITCH 2021 на кіноринку Connecting Cottbus у Німеччині.

Продюсерами фільму виступають Володимир Яценко та Анна Соболевська, співзасновники кінопродакшену ForeFilms, який займатиметься виробництвом фільму. Прем’єра стрічки очікується у 2023 році.

Про що буде новий фільм "Орталан", про питання цензури, акторський кастинг і про що болить кримчанам, автор сценарію і режисер Наріман Алієв розповів у інтерв'ю "Українській правді. Життя".

Режисер Наріман Алієв

– "Орталан" – про що цей фільм?

– За жанром – історична драма. Це історія, де головний герой – хлопчик-підліток Ісмаїл повертається з гір до рідного села, а там вже нікого немає. Він намагається знайти свою сім'ю, зрозуміти що трапилося за одну ніч 18 травня 1944 року, коли його не було.

Зазвичай трагедію депортації показують – як виселяли кримських татар. Але кінематограф має багато інструментів, щоб розповісти навіть цю історію різними методами – не прямолінійно, не показуючи безпосередньо депортацію.

У "Орталані" глядач побачить лише наслідки депортації. Ми намагаємося віддзеркалити історію кримськотатарського народу, зокрема депортацію, юнаком. Це вигаданий персонаж – він не має реального прототипу. Якщо говорити відверто, то за кордоном практично не знають про депортацію, а в Україні – здебільшого смутне розуміння цих подій.

– Звідки така назва "Орталан"?

– У кожної кримськотатарської родини є свої історії про депортацію. Моя сім'я – не виключення. Орталан – це назва села у Білогірському районі, у якому народилася моя бабуся Гульсум, а у 1944 її було депортовано.

Її маленька сестричка померла під час депортації, а матері не стало у в перші місяці після цих подій. Залишався тільки батько, а моя бабуся на той час – найстарша серед дітей, доглядала за меншими.

Згодом вона вийшла заміж, народила дітей. Вся сім'я завжди жила з відчуттям, що Крим – це їхня батьківщина, а Орталан – рідний дім. Наприкінці 1980-х, коли вони повернулися до Криму, у першу чергу бабуся приїхала до рідного села, – у її будинку жили вже інші люди.

Скільки пам'ятаю своє дитинство, то ми кожного року їздили до Орталану, куди з'їжджалися люди, які звідти родом, щоб відсвяткувати можливість, що вони разом на своїй землі, побачити близьких людей. Орталан – це їхнє місце сили.

Фільм – це присвята моїй бабусі, моїм родичам, які були депортовані, і всім, хто був змушений покинути рідний Крим. Для мене "Орталан" – це квінтесенція розуміння рідної землі і певної трагедії. Тому хотілося б наповнити цю назву певним сенсом, щоб вона стала загальним ім'ям.

– У цьому селі ще хтось проживає з ваших родичів?

– Зараз воно має назву – Земляничне. Після 1944 року переважна більшість кримськотатарських топонімів були змінені на подібні банальні радянські назви.

Наразі ніхто з моїх родичів там не живе. Це маленьке селище, яке протягом 70-80 останніх років занепадає. Селище знаходиться між горами: орта на краю лана.

Сама назва немає дослівного перекладу з кримськотатарської мови і це мені подобається, бо всіма мовами назва фільму буде звучати однаково.

Наріман Алієв: "У "Орталані" глядач побачить лише наслідки депортації"

– Ви пам'ятаєте момент, у якому віці вперше дізналися чи почули у сім'ї про депортацію?

– Конкретно – ні. Це не відбувалося на профосвітньому рівні, бо цей наратив існував завжди – я з цим виріс і жив. Я народився вже в Криму у 1992, але тільки у 1996 мої батьки та я отримали українське громадянство.

Завжди було розуміння, що ми дещо інші від оточуючих, що є різниця кримських татар від більшості громадян.

Тоді, на початку 90-х років, кримські татари довгий час намагалися налагодити побут, будували будинки, тому я ріс з відчуттям чогось нового, але наратив, що ми повернулися на рідну землю був постійно.

Наріман Алієв: "Фільм – це присвята моїй бабусі, моїм родичам, які були депортовані, і всім, хто був змушений покинути рідний Крим"

– Заявлений бюджет фільму – 25 млн гривень, з яких 20 млн грн планується отримати від держави. Це взагалі не замало для фільму? Як будете на чомусь економити?

– Звичайно мало, але український кінематограф завжди живе у режимі економії. Є певні внутрішні обмеження – держагенція з питань кіно може виділяти на авторське кіно не більше 20 млн.

До того ж у мене завжди камерні історії, які я намагаюсь зробити у наших обставинах. І цей фільм – не виняток.

Замість масштабних сцен депортації ми з іншого ракурсу розповідаємо цю історію: показуємо не людей, яких депортували, а землю, яка залишилася без людей. Слава Богу, що є можливість отримати хоча б 20 мільйонів, бо ще 10 років тому про це могли тільки мріяти.

– Звідки буде інша частина грошей?

– Компанія-виробник ForeFilms – це їхні інвестиції. Також ми маємо за мету знайти ще партнерів, щоб збільшити бюджет. Чи вдасться – поки важко сказати. Але ми не плануємо зупинятися лише на держфінансуванні.

– Отже 80% фінансування фільму – це бюджетні кошти. Чи можливий прояв цензури чи певні "рекомендації" з боку Держкіно?

– Як такої цензури немає, бо держава виступає як замовник контенту – кінопродукту.

Держава у особі агенції з питань кіно виходить з того, що вона хоче бачити на своїх екранах, але це не цензура.

Цензура – це коли я не маю права знімати про щось конкретне в цій країні. Наразі мені ніхто не забороняє це робити.

Експерти на пітчингах намагаються розрахувати, що може бути актуальним або доречним для глядача, але там є критерії, які кожен може трактувати, як хоче. Тому тут важко розмірковувати про об'єктивне оцінювання.

Наприклад, фільм "Додому" отримав фінансування від Мінкульту як патріотичне кіно, хоча насправді поняття "патріотичне кіно" не має чіткого визначення.

Пам'ятаю, що на одному з етапів експерт поставив найнижчі оцінки проєкту, бо вважав, що фільм не є просвітницьким. І я не можу з цим сперечатись, бо сам не знаю, яке має бути "просвітницьке" кіно.

Наріман Алієв: "Цензура – це коли я не маю права знімати про щось конкретне в цій країні. Наразі мені ніхто не забороняє це робити"

– Коли відбулася презентація "Орталану" на пітчингу, то які претензії чи зауваження до вашого фільму були з боку експертів?

– Особисто до мого проекту не було претензій. Я вибудував репутацію, щоб у людей не виникало питань, чи можу я зняти фільм.

Навіть отримуючи фінансування на перше кіно – "Додому", у моєму портфоліо була фільмографія з коротких фільмів, представлених на великих міжнародних фестивалях, мене знали у спільноті.

На пітчингу з "Орталаном" була повноцінна презентація проекту, де я намагався вербально-епістолярним жанром пояснити, що буде на екрані. Насправді це важко і мені не подобаються всі ці процеси, але це теж частина моєї роботи.

– Вже відомо, де будуть проходити зйомки?

– У планах – все знімати в Україні. Але якщо залучимо додаткове фінансування, можливо це зміниться.

– Маєте вже конкретні локації?

– Якщо мова йде про гори, то звичайно це Карпати. Можливо будемо знімати в Одеський або Херсонській області, поки це під питанням. Це вже підготовчий етап, який відбувається після остаточного підтвердження фінансування.

Наріман Алієв: "У планах – все знімати в Україні"

– Щодо акторського кастингу – можливо вже є конкретні виконавці ролей?

– Ні. Як робиться кіно? Ти спочатку намагаєшся написати хороший сценарій, а вже потім думаєш, як знімати. Наразі ми на другому етапі. У моєму випадку питання полягає у тому, що буде багато кримськотатарської мови, а також кримських татар, яких серед акторів небагато.

Головний герой теж кримський татарин – 12-13 років, якого ще спробуй знайти. Задачі щодо пошуку акторського ансамблю покладаються на кастинг-відділ. Це досить довгий і кропіткий процес, бо треба ще підготувати до зйомок дитину-актора.

Моя проблема у тому, що коли пишу сценарій, то я ніколи не бачу конкретних акторів, хто б це міг зіграти.

– Тобто не факт, що виконавець головної ролі буде саме кримський татарин?

– За планом А – додамо всіх зусиль, щоб знайти кримського татарина. Але, якщо з акторської точки зору ми не отримаємо, що нам потрібно, то може бути і не кримський татарин, котрий зможе втілити задуманий образ.

Скажімо правду, глядачу байдуже, яке національне коріння у виконавця, бо головне, щоб у нього повірили.

– Герой фільму – юнак, це з метафоричної точки зори, уособлення України, яка намагається наразі повернути Крим чи ні?

– Це когнітивні відчуття, бо вам це болить, тому маєте таке сприйняття. Повірте, для людини, наприклад, з Польщі, не буде такого усвідомлення.

У кінематографі, як і інших видах мистецтва, люди бачать те, що хочуть бачити. Кожен з них вимальовує свою історію. У фільмі є досить багато простору для того, щоб глядач знайшов все, що близько йому.

Наріман Алієв: "У кінематографі, як і інших видах мистецтва, люди бачать те, що хочуть бачити. Кожен з них вимальовує свою історію"

– Крім українського прокату, Ви вже міркуєте над фестивальною історію "Орталану"?

– По-перше, фестивалі – це певний елемент дистрибуції, де оцінюється художня складова фільму. І для нас це презентаційний майданчик, де різні країни можуть зацікавитися нашим фільмом.

Якщо ти презентував свою роботу у Каннах, як мінімум про її існування дізнаються всі гравці на цьому ринку. Наприклад "Додому", був придбаний для дистриб’юції на території Великобританії, Китаю, Франції, Греції, Туреччини та країн Бенілюксу.

Завдяки фестивалям фільм "Додому" показали у 20 країнах, серед яких Філіппіни, де, напевно, в інших обставинах подивитися фільм з України на великому екрані не мали б змоги.

Наріман Алієв: "У фільмі є досить багато простору для того, щоб глядач знайшов все, що близько йому"

– Нещодавно, перебуваючи на острові Зміїний з представниками ЗМІ, президент Володимир Зеленський сказав: "Тому жодних ментальних змін, я впевнений, не треба буде проводити. Українську владу з радістю прийматимуть в Криму. З радістю, повірте мені. Навіть ті, хто в душі з "октябрятским значком", хто його десь сховав, – і вони все одно будуть радіти. Тому що з Україною до Криму повернеться життя".

Ви спілкуєтесь з рідним, які живуть у Криму, яких конкретних кроків там чекають від України?

– Перш за все – деокупації. Іноді здається, що ми тут, на материковій Україні, думаємо, що кримчани тільки сидять і сподіваються – коли ж нас врятують. Але насправді за ці майже 8 років ситуація суттєво змінилась, бо наразі там немає української повістки у інформаційному просторі.

Там немає ні українських телеканалів, ні радіо, сайти заблоковані. Так, є проактивні кримчани, які цікавляться і у курсі українського інформ поля, але таких меншість.

Для того, щоб боротися за мізки людей, які там живуть, ці громадяни повинні постійно бути дотичними до інформації з України. Більшість навіть не знає про важливий прийнятий нещодавно в Україні закон про корінні народи.

Якщо взяти освіту, то більшість навіть не знає, як вступити до ВНЗ на материковій Україні. І сьогоднішнім абітурієнтам по 17-18 років, які на момент анексії були у 3-4 класі – чи пам'ятають вони українську мову? Ні.

Тому мовне питання, навіть для тих, хто не володіє українською, але хоче вивчити, теж дуже гостре і актуальне.

Наріман Алієв: "Іноді здається, що ми тут, на материковій Україні, думаємо, що кримчани тільки сидять і сподіваються – коли ж нас врятують. Але насправді за ці майже 8 років ситуація суттєво змінилась"

– Щодо "Кримської платформи" – чи залучаються представники мистецької спільноти до цього процесу на будь-якому рівні?

– Це політично-дипломатичний процес насамперед. Особисто себе в цих процесах я не бачу в будь-якій ролі, бо гадаю це недоречним.

Нещодавно мене запрошували на подію, організовану при Кабміні, де було заплановано обговорення щодо майбутнього Криму. Але я туди не пішов, тому що результативність цього обговорення була незрозумілою: а що далі?

Чи буде розроблено покрокову "дорожню" карту, чи підпишемо декларацію – чіткої відповіді не було.

– Ви вірите в ефективність "Кримської платформи"?

– Вірю, що рано чи пізно Крим буде деокуповано. Яким чином це відбудеться – питання риторичне, напевно, ніхто не знає.

Той факт, що за вісім років вперше створено майданчик, на якому артикулюється питання Криму та який зібрав навколо себе більше 40 країн світу – це дуже добре.

Далі питання щодо реальних інструментів, через які можна впливати на політику у Криму, як і з боку України, так і за кордоном. Часто ми розраховуємо в багатьох речах, що інші країни щось зроблять за нас, але ми самостійно багато чого можемо зробити.

– Наприклад, що саме?

– Якщо говорити про заборону в'їзду до України російських артистів, які нелегально виїжджають до Криму. Чи повинно так бути? Так. Хоча, мабуть три роки заборони – це ж досить поблажливо, враховуючи, як поводяться окупанти з засудженими кримчанами.

Ми маємо сформувати розуміння у світі, що має бути покарання за порушення законів. Але правила мають бути однаково застосовані для усіх без виключення.

Це до того, що, наприклад, є бізнес, який працює в Україні, окупованому Криму і РФ, то він теж має нести покарання або виходити з українського простору. Це ті важливі речі, які Україна має робити з поваги до себе.

Наріман Алієв: "Вірю, що рано чи пізно Крим буде деокуповано"

– Десь рік тому ви говорили про роботу над стрічкою "Тріумф" – що наразі з цим проектом?

– Як автор, поки зупинив роботу над ним. Це цікавий і важливий для мене проект, але я ще не знайшов рішення, як це реалізувати. Насамперед, це творче питання. У "Тріумфі" є багато моєї особистої рефлексії сьогодення, яку я ще не пропрацював з собою. А "Орталан" для мене хоч і важка історія, але зрозуміла.

– Як український режисер заробляє на життя?

– У всіх по-різному. Правда в тому, що заробляти на українському кіно режисерові неможливо.

Хтось підробляє на телебаченні. на рекламі, сценарії пише. У мене фільм виходить раз на 3-4 роки – це довгий шлях. В мене є пасивне джерело прибутку, що дає мені можливість займатись, тим чим я хочу.

Ірина Голіздра, спеціально для УП. Життя

Фото: Альона Лобанова, сімейні архіви Нарімана Алієва. Візуальне рішення: Анастасія Весна

Вас також може зацікавити:

"Пізнай своїх": українці мають знати про культуру кримських татар

Усі дороги ведуть в Крим: 6 життєвих історій про сміх і сльози, радощі і драми на півострові

Хочете дізнатися більше здоров'я та здоровий спосіб життя? Долучайтеся до групи Мамо, я у шапці! у Telegram та Facebook.