"Культурний обмін": як росіяни підірвали Михайлівський собор, а потім присвоїли собі його мозаїки

Трагічна історія Михайлівського Золотоверхого собору відома багатьом. Та чи знаєте ви про про безцінні пам’ятки культури та історії, створені руками київських майстрів – стародавні мозаїки XII століття? Вони кропітливо збирались із маленьких кольорових камінчиків, аби створити унікальний ансамбль всередині Михайлівського Золотоверхого. Цього неповторного поєднання фресок та моїзак вже не існує. Лише невеликі залишки збереглись і більшість з них знаходиться не в Україні.

Росіяни вивезли до Москви врятовані від вибуху мозаїки на виставку і... не повернули.

Все це безпосередньо пов’язано із трагічною долею Михайлівського Золотоверхого собору, який 800 років стояв у самому центрі Києва, поки радянська "модернізація" не дісталась до нього. Важливою є роль монастиря у новітніх історичних подіях, таких як Революція Гідності чи війна, що почалась у 2014-му і триває до сьогодні.

Українська правда. Життя розповідає про що йдеться у 3-му епізоді документального подкасту "Чому вони крадуть?".

Стаття містить коментарі експертів: Євгенії Кулеби – громадської діячки та депутатки Київської міської ради; Івана Сидора – священика Михайлівського Золотоверхого собору; Діани Клочко – мистецтвознавиці та письменниці, що спеціалізується на пам’ятках Давньої Русі; Юрія Лосицького – архітектора, що відбудовував Михайлівський Золотоверхий у 1990-х; Антона Дробовича – директора Інституту національної пам’яті.

Також подкаст "Чому вони крадуть?" можна прослухати на Apple Podcasts, Google Podcsasts, Spotify, Soundcloud, MEGOGO та в інших подкаст застосунках.

Місце надзвичайне і таким залишається для всіх українців

"Українці були досить релігійними, тому Десятинна церква, Михайлівський собор, Софійський собор – це був сакральний трикутник. Особливістю Михайлівського монастиря було те, що у його дзвони били у найбільш скрутні часи для Києва. І ці дзвони повторилися в ніч з 10 на 11 грудня під час спроби першого розгону Майдану. Тому місце надзвичайне і таким залишається не лише для киян, а й для українців", – розповідає Євгенія Кулеба, громадська діячка, яка у 2016 році боролася проти незаконної забудови центра Києва.

Тоді під Михайлівським Золотоверхим собором збиралися побудувати підземний паркінг. Євгенія та її команда перемогли і, на щастя, жодного паркінгу під храмом немає.

Величний монастир, який 800 років стояв в самому центрі Києва, пережив безліч випробувань. Однак, не витримав зіткнення з Радянським Союзом. Йдеться не лише про руйнацію архітектурної пам'ятки Київської Русі, а й про історію викрадення нашої культурної та матеріальної спадщини. Про історію цього священного місця розказує священик Іван Сидор, який не раз бив у дзвони цього храму. До речі, це саме він у грудні 2013 бив у дзвони Михайлівського, коли влада Януковича намагалася розігнати Майдан.

"На місці, де він побудований – це Михайлівська гора, стояла капличка на честь Архістратига Божого Михаїла. Це був перший дерев’яний храм на території Києва. Вже пізніше тут був поставлений кам’яний храм з одним позолоченим куполом, першим на цілий Київ, через що він отримав назву Золотоверхий. Генетична спорідненість з християнством була закладена саме тут, на Михайлівській горі", – каже Іван Сидор.

Собор, Трапезна та келії. Фото 1880-х років

Цей собор на початку XII століття побудував онук Ярослава Мудрого – князь Святополк. Після декількох добудов і реконструкцій монастир став одним із найбільших і найбагатших у всій Русі. Тут зберігалися мощі відомої святої – Варвари.

Храм стояв у центрі Києва вісім століть. Щось добудовували, щось розбирали, але попри всі війни та катаклізми, він достояв до XX століття. Чому це важливо розповідає Антон Дробович, голова Інституту національної пам'яті: "Софія [храм], наприклад, або Золоті ворота, або Михайлівський Золотоверхий собор – це речі, які формують символічний простір. Ти йдеш вулицею і розумієш, що цією дорогою йшов тисячу років тому князь, який все навкруги побудував, і це допомагає зв'язку поколінь. Ти розумієш, що таке батьківщина краще, коли ти закорінений в цю землю історіями, символічним простором. І навіть коли приходять більшовики й кажуть: "что это все пережитки прошлого".

Сучасний вигляд Михайлівського Золотоверхого Собору (1998) та Трапезної церкви (XVIII ст), яка уникла руйнування.

Майже одразу, як тільки більшовики прийшли до влади, вони розпочали свою антирелігійну кампанію. І розуміючи величезне значення Михайлівського собору не тільки для вірян, а й взагалі для українців, вони підготували для храму дещо зовсім інше ніж реставрацію, яка давно була необхідна.

"Там йшли бої й він був у занедбаному стані на початку століття. Все, що стосується Першої світової, визвольних змагань, чи революційних подій, чи переходу від влади до влади, не сприяло, тому, що на нього звертали увагу," – каже Діана Клочко, мистецтвознавиця та дослідниця українського мистецтва періоду Київської Русі.

У 1934 році було прийняте рішення перенести столицю УРСР з Харкова до Києва, під це рішення задумали неймовірно масштабну перебудову Києва. Для того, щоб утворити замість історичного центру урядовий центр.

"Що таке Київ початку XX століття? Київ – одне з найдавніших міст, це такий собі слов'янський Єрусалим, розкопки, археологія. Значить треба щось робити з цим історичним бекґраундом. У 1934 році оголосили конкурс і були зроблені проєкти того, яким чином знести і Софію, і Михайлівський для того, щоб там зробити велетенський, монструозний урядовий центр", – каже Діана Клочко.

Стіни Собору після підриву 14 серпня 1937 р.

Софію зруйнувати не вдалось, Радянський союз вирішив уникнути міжнародного скандалу.

"Втрутилось французьке посольство, тому що дочка Ярослава Мудрого, який будував Софію Київську, була французькою королевою – Анною. Тільки через те, що це набуло розголосу за кордоном, радянська влада не посміла знищити Софію Київську. Михайлівський монастир, на жаль, не змогли захистити", – розповідає священик Іван Сидор.

Собор зайняв своє місце у центрі Києва

Сакральний для українців собор XII століття зруйнували, аби розчистити місце для чиновників. На місці Михайлівського мала бути споруда, яка б віддзеркалювала будівлю, яку ми сьогодні знаємо як Міністерство закордонних справ. Однак, почалася війна, далі Відбудова, Застій, і до часів відновлення української Незалежності на руїнах собору нічого так і не побудували. Врешті-решт вже на початку 90-х в суспільстві почалися спершу обережні, а потім все більш гучні розмови про те, що храм потрібно відбудувати.

"Не всі підтримували відтворення Михайлівського собору, було багато дуже людей, до речі й архітекторів, які говорили, що, можливо, треба його відновити як каркас із проволоки чи арматури, може його треба розташувати ближче до Дніпра, може, взагалі, це не особливо слушна ідея", – розповідає архітектор Юрій Лосицький, який реконструював багато історичних пам'яток в Києві. Саме йому держава і довірила відновлення Михайлівського монастиря. Це був один із найбільш амбітних та масштабних проєктів перших років Незалежності.

"Першим був указ про дослідження цього місця, археологічні розкопки. Найскладніше було отримати всі розміри собору для того, щоб правильно відтворити форму. Тому що обміри Моргілевського, який їх робив силами студентів і взагалі без обладнання, вони мали деякі відхилення. Є фотографія Михайлівського собору, зроблена з дзвіниці Михайлівського монастиря. Є фундамент дзвіниці, є фундамент собору, є висота, з якої він був зроблений, тому з дуже малою похибкою можна було відтворити собор, що ми зробили та запатентували цей метод", – каже Юрій Лосицький.

Грандіозне будівництво в центрі Києва тривало кілька років. І навіть у непрості 1990-ті, проєкт стабільно фінансувався і був завершений вчасно, не ставши черговим національним довгобудом. До речі, частину грошей на реставрацію дали прості українці.

"Перший етап – це відтворення брами та шматка муру, який закривав територію Михайлівського собору. Другий етап – це відтворенні дзвіниці, яку відтворити було досить просто, і вона давала певний ефект. І третій етап - це вже відтворення самого собору. Потім ще тривали певний час розписи всередині, але це уже не так цікаво", – каже Юрій Лосицький.

Собор знову зайняв своє місце у центрі Києва, там, де і він стояв 800 років до цього. Здавалося б щасливий кінець і на цьому цю історію можна завершувати. Кияни й туристи вже понад 20 років насолоджуються реставрацією архітектора Лосицького, Михайлівський зовні виглядає як стовідсоткова копія собору 1740-го року.

Їх не повернули з цієї виставки

Та не все так просто. Річ у тім, що з князівських часів всередині Михайлівського собору були унікальні мозаїки та фрески. І тут ключове слово "були"...

"Київ в XI столітті спромігся не лише зробити Софійський собор. Ярослав Мудрий виписав цілу групу мозаїстів з Константинополя. Візантійська школа живопису, на той момент, найкраща у світі – це був центр мистецтв. Коли вони приїхали в Київ і тут влаштували майстерню з виготовлення смальти, то з ними працювали місцеві художники", – каже Діана Клочко.

У Києві існувала потужна школа художників. Вони навчилися у найкращих майстрів тогочасного світу з Візантії, коли ті працювали над Софією.

"Отже, тут була місцева школа живопису. Що таке школа живопису? Фрески, мозаїки, книжки, манускрипти, ілюмінація книжок, ікони, які так само тут створювали. І все робилось з неймовірним бюджетуванням. Тому що майже скрізь потрібні були неймовірні кошти. Це держава чи культура, спроможна не лише взяти у Візантії, а й виробити свій власний стиль", – розповідає Діана Клочко.

І цей "власний стиль" був унікальними мозаїками та фресками на стінах Михайлівського. Невже все це також вибухнуло разом із храмом 14 серпня 1937 року?

"Викликали бригаду з Ленінграда, знавців мозаїки, які зняли зі стін та перенесли найбільш вартісні мозаїки та фрески. Уклали у спеціальні "опалубки", та перенесли їх. Більша частина цих мозаїк і фресок була перенесена в Софійський собор. Частину, найбільші композиції, найкраще збережені, передали в нинішній Національний художній музей України", – каже Діана Клочко.

Фрагмент мозаїки Дмитро Солунський з Михайлівського Собору, викрадений російською Третьяковською галереєю

Звичайно, це може здаватися варварством – зняти зі стін храму старовинні фрески та мозаїки. Але, якщо брати до уваги повне знищення Михайлівського, то це була єдина можливість їх врятувати. Однак, якщо ми зараз підемо у Софію Київську подивитися на ці мозаїки, ми зрозуміємо, що чогось не вистачає. Наприклад, мозаїки Димитрія Солунського, барельєфа Святих вершників, фрески святителя Миколая чи пророка Самуїла. У Київському художньому музеї України їх теж нема, і у відреставрованому Михайлівському також. То де ж вони?

"В кінці 1930-х років у Москві вирішили відсвяткувати ювілей "Слова про Ігорів похід" і зробити таку грандіозну виставку в Москві, присвячену "Слову…". Вони взяли з Київського музею мозаїки й фрески, щоб просто показати їх як експонати цієї виставки . І вони їх не повернули з цієї виставки, і акуратно перенесли в Третьяковську галерею. На них досі стоять інвентарні номери Київського музею. Їх просто не повернули", – розповідає Діана Клочко.

"Ці мозаїки робили тоді коли Москви ще не було. І тому треба було всю історію перелити з Києва в Москву. І вони всі ці століття так робили", - каже Іван Сидор.

На виставку до ювілею "Слова о полку Ігоревім" київські мозаїки позичили, як сказали, "всього на три місяці". Ці три місяці тривають і досі.

"Замилюються поняття Київської культури, це їхня власність уже тому, що там написано "Третьяковська галерея, Москва", і вони нарощують свою культуру, зокрема, свою науку "візантологію", спираючись на ці пам’ятки. Українцям було відмовлено в Візантології, а вони на цих пам'ятках школу зробили. І ця школа визнана у світі", – каже Діана Клочко.

До речі, деякі елементи старовинних київських мозаїк з Михайлівського можуть бути не тільки в Третьяковській галереї, Ермітажі та в інших російських музеях, можливо, вони взагалі не в музеях.

"У цьому храмі було дуже багато фрагментів, не цілих композицій. Вони просто збивалися заради самої смальти, ці кубики XII століття, вони також є унікальним свідченням певної технології. Ніхто не знає куди зникла ця смальта. Моя версія, що її взяли, в майстерню Фролова і він з ними експериментував, коли робив мозаїки для Московського метрополітену. Але це моя версія", – говорить Діана Клочко.

Зруйнований і пограбований Радянським союзом, Михайлівський Золотоверхий знову виблискує своїми банями у центрі Києва. Однак, всередині більше немає старовинних мозаїк. Вони досі в Росії. Але і без них цей величний храм продовжує служити українському народу вже під час нових випробувань.

"У лютому 2022 року, Михайлівський монастир взяв активну участь у війні. Всі приміщення, які були вільні, Церква передала в користування нашим захисникам і лікарям. Зараз, на жаль, Михайлівський монастир досі, є таким місцем, де відспівують воїнів. У нас є стіна пам’яті, де є фотографії полеглих воїнів з першого дня війни, з 14-го року. Люди можуть розраховувати на монастир", – каже Іван Сидор.

"Це місце нашої історії, пам’яті й один із символів міста Києва. Якщо знову буде загроза якимось чином руйнування цієї спадщини, то я буду включатися і захищати", – додає Євгенія Кулеба.

Таку непросту долю має Михайлівський Золотоверхий та його мозаїки, які разом пережили майже тисячоліття, аж поки за них не взялася імперія, що понівечила історичну пам’ять та намагається присвоїти її собі разом із пам’ятками.

Серія статей за мотивами подкасту "Чому вони крадуть?" створена у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Виробництво: 435 ФІЛМС

Шоураннери: Корній Грицюк та Анна Паленчук

Сценаристи: Корній Грицюк та Юрій Марченко

Голос подкасту: Юрій Марченко

Продюсерка: Анна Паленчук

Звукорежисер: Василь Явтушенко

Асистентка: Ірина Терлецька

Проєктна координаторка: Олена Кірічек

Менторка проєкту: Світлана Рудюк