"Оцифрування - наша зброя»: як бюро Skeiron оцифровує об’єкти української культурної спадщини

Львівське бюро Skeiron оцифровує об’єкти української культурної спадщини. Після лютого 2022-го пріоритетними стали об’єкти ЮНЕСКО у Львові та Києві (Софія, Лавра), Чернівецький університет - нині не оцифрована тільки Лавра.

У 2022 році бюро Skeiron виповнилось 6 років – на той час львівська команда оцифрувала понад 100 історичних будівель у чотирьох країнах та безліч музейних колекцій.

22 квітня 2022 року вона оголосила про початок нового проєкту #SaveUkrainianHeritage, фінансованого Європейським Союзом через Aliph Foundation – фонд, який допомагає захищати спадщину під час воєн та інших конфліктів.

Знаково, що саме Skeiron оцифрував експозицію ще одного музею, який в цей час отримав грант від ЄС – "Території терору".

Власну презентацію в проєкті Skeiron скоротив до мінімуму: "Ми – команда людей, яким болить доля української культурної спадщини.

Наше завдання зараз – закарбувати, а отже вберегти якнайбільше архітектурних та мистецьких надбань від руйнівних впливів часу і божевільного сусіди".

Співзасновники Skeiron – геодезист Юрій Преподобний та Андрій Гривняк розповіли, з чого все починалось у 2015-му. Саме тоді хлопці побачили на плазмі у Львівській політехніці ролик, де дрони облетіли гору, сфотографували її і створили 3D-модель: "Ми на той момент креслили тушшю!"

Тепер вони поспішають оцифровувати.

"Оцифрування - наша зброя"

– Війна. Нелюдське руйнування життів та будівель. Музеї, галереї, об’єкти культурної спадщини, самі митці – всі та вся під ударом. А нинішня війна – ще й спроба агресора цілеспрямовано руйнувати культурну ідентичність. То чи є сенс зараз вкладатись вкультуру?

– Повторю слова Черчилля, які зараз часто згадують, але від того їх сенс стає ще потужнішим: за що ми воюємо, як не за культуру? Культура це код і ідентифікатор нації – у мирний час та чіткий водорозділ між згаданим "міром" та нами – зараз.

Навіть тому, що їхня культура принесла нам війну – цього досить, щоб провести цей водорозділ.

Нині у всіх своя лінія оборони, і ми тут працюємо в режимі воєнного часу – швидше, зосередженіше, щоб встигнути зібрати, завести в архів дані, якнайбільше і якнайповніше.

І у певному сенсі ми воюємо: хтось воює зброєю, хтось - словом, хтось – як ми, виконуючисвою роботу. Зараз оцифрування - наша зброя. Щоб все це точно було і потім.

– Можна сказати, що сьогодні ми зберігаємо спадщину, щоб завтра було чому дивуватись, чим пишатись і що захищати? Адже спадщина – це як сходинки історії батьківщини: не буде однієї-двох і є ризик впасти?

– Ми збираємо і зберігаємо те, що створене колись - щоб зберегти і для нас, і для людей у майбутньому. Адже цього може просто не бути вже завтра. Може статися, що снаряд чи шахід влучить в якусь пам’ятку, а інформації про неї бракуватиме, то ми її не відбудуємо.

Нажаль, таке трапляється і в мирні часи – пам’ятки зникають через байдужість,недбальство, бідність.

Маємо гіркий досвід: раптом з’являються ресурси на відбудову, але немає достатньої кількості фото, точних замірів, фіксації внутрішнього й зовнішнього вигляду – і відтворення неможливе.

Мінус унікальна споруда, мінус від історії, культури, від пам'яті. Якщо бути реалістами, то наша робота – навіть не на завтра, на післязавтра.

Навряд чи Україна матиме такий великий бюджет як на відбудову повоєнної Європи, тому першочергово треба відбудовувати міста, щоб людям було, де жити.

Тож зараз ми просто наповнюємо цифровий банк об’єктів, аби відновити їх, як прийде час і будуть можливості.

А от Маріупольський драмтеатр ми вже відродили, поки що у віртуальному просторі, це символ того, що нас не стерти і не зламати, і він дає віру, що ми все відбудуємо.

– Впевненість – також зброя. І підтримка, яку ми отримуємо саме тоді, коли потрібно, додає нам упевненості. Грант, який ви отримали від Європейського Союзу – це тільки гроші?

– Як виявилося, ні. До того моменту ми перебували в стані невизначеності, як, мабуть, всі на початку війни задавались питанням "Що робити і що будемо робити надалі?".

Грант дав нам можливість сконцентруватися на своїй роботі, виконувати її холоднокровно і швидко, щоб встигнути якнайбільше.

Підтримка ЄС дозволила розширити обсяг і географію робіт та оцифрувати більше об'єктів, яким загрожує знищення через російську війну.

Ми додатково залучили висококваліфікованих спеціалістів і, що дуже важливо, отримали в своє розпорядження сучасну потужну техніку та технології для сканування та архівації об’єктів української культурної спадщини.

Також ми запрошували до співпраці спеціалістів, які втратили роботу через війну. До початку російської війни ми працювали одним, дуже повільним сканером, але якось давали раду.

Та в лютому було відчуття, що Львів ось-ось будуть бомбити, що важливо не згаяти час, тому вирішили взяти в кредит ще один прилад, щоб встигнути оцифрувати якомога більше об’єктів.

Власне, ми змагались з часом. В тому моменті свою допомогу нам надав Національний інститут польської культурної спадщини за кордоном "Полоніка", а потім надійшли грантові кошти від Європейського Союзу.

Так, дякуючи підтримці ЄС ми в декілька разів пришвидшили свою роботу. Сподіваємось, грантодавець також буде задоволений результатом.

– Чи довелося вам коригувати план проєкту через російську війну?

– Оскільки ми не самі визначаємо об’єкти для роботи – це компетенція Мінкульту та донорів, то на початку були певні моменти з погодженнями: де і що саме скануємо, в якій послідовності.

Важливо було все врахувати й уникнути дублювання. Всі також розуміли,що воєнна ситуація могла у будь-який момент внести корективи у найнадійніші плани.

Мінкульту з початку війни було дуже складно, постало багато завдань та й досвіду роботи у воєнний час не було, але тепер з’явилась команда, нові люди – все упорядковується.

Зараз об’єкти які ми скануємо вже прив’язані до державної системи координат, а це відкриває ширші можливості в майбутньому.

На початку війни пріоритетними були об’єкти ЮНЕСКО у Львові, Києві (Софія, Лавра),Чернівецький університет та три церкви в області.

Зараз ми виходимо за межі Львівщини – нещодавно сканували костел Петра і Павла, замок Люберта, церкви на Волині, також працювали у Кам’янці-Подільському.

Ми готові працювати всюди, але, як і на початку війни, Чернігівська та Сумська області, інші прифронтові та прикордонні з агресором території залишаються під питанням, адже підвищені загрози там зберігаються.

– Яким ви бачите цей проєкт завтра?

– Ми будемо його розвивати, і він працюватиме, то без сумніву. Першочергово, ми плануємо розширити перелік та географію об’єктів.

Ми розуміємо значущість спадщини ЮНЕСКО, зараз скануємо її в першу чергу. Але в Україні чимало об’єктів які руйнуються –наприклад, дійсно унікальні дерев’яні церкви, а ми цього року відсканували лише одну із них.

Ми також працюємо над створенням власних баз, аби надавати матеріали архітекторам для роботи. Та й не тільки архітекторам – нашими матеріалами користуються промоційні компанії, фахівці з освітлення та лазерних шоу, медіа.

Якщо ж говорити про результати, то від початку проєкту оцифровані:

• комплекс монастиря отців Домініканів XVI-XVIII ст. (Руїни, фасади ратуші, вежа ратушів середині, дзвіниця), м.Белз, Львівська область
• церква Св.Параскеви, с.Плугів, Львівська область
• церква Святого Архистратига Михаїла, с.Пнятин, Львівська область
• комплекс Вірменської катедри: собор Успіння Пресвятої Богородиці, вежа-дзвіниця, огорожа, пам'ятна колона, м.Львів
• церква Преображення Господнього, м.Львів
• колишній монастир з костьолом св. Францисканок Найсвятішого Причастя з костелом Найсвятішого Серця Ісуса, м. Львів
• церква Св. Арх. Михаїла, с. Підберізці, Львівська область
• церква Різдва Христового Василіанського монастиря, м. Жовква, Львівська область
• дерев'яна Церква Пресвятої Трійці УГКЦ, м. Львів-
• вілла Юзефи Франц, м. Львів.

Виходить, що зберігати культурну Україну – зараз наша робота, і від цього може перехопити подих.

На нинішній рік ми запланували оцифрувати ще 30 об'єктів на території України – їх ви зможете роздивитися на сайті.

Взагалі ж, ми завжди намагаємось, аби в підсумку отримати не просто сканування, яке слід покласти на поличку і чекати, поки надійде запит.

Нам цікаво робити проєкти зпроєктів – до сканування додавати тексти про пам’ятки, історію, маловідомі факти, трансформувати це у нестандартні формати, словом, креативити.

Кілька років тому ми вирішили, що час себе рекламувати, але для того мали просто стандартну брошуру. А їхали ми до Харкова – знаного архітектурного й дизайнерського центру.

Тоді Володимир Заяць (також співзасновник компанії, нині в ЗСУ) створив додаток до повної реальності: наводите планшет на брошуру і роздивляєтесь 3Д моделі сканованих нами об’єктів – всі були вражені, колеги заздрили, а нам сподобалось!

Далі ми зробили проєкт "Кишенькове місто" - сувенірні листівки з пам’ятками архітектури: про Львів і область, про Київ, Харків, Одесу.

Але! Йдеться ж не просто про промоцію: реклама змушує людей замислитись, чому така робота важлива, чому спадщина важлива, що я міг би зробити для її збереження? Та і нас необхідність рекламуватися стимулює вигадувати нові рішення, проєкти, сканування.

Ви можете все, що зроблене, побачити і уважно роздивитись – а потім приїхати й побачити наживо. Щоб берегти спадщину усвідомлено.

Дізнатися більше про проєкти ЄС та роздивитись культурну мозаїку "Разом творимо.Разом зберігаємо" Ви можете за посиланням.

#РазомЗберігаємо #РазомТворимо

Публікація підготовлена за підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключноювідповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Автор: Тетяна Вороніна