Почуття, що перемагають темряву: 25 історій кохання та війни

Війна – час, коли свята, річниці та дні народження втрачають сенс, перетворюються на черговий сірий день в календарі, який проходить в напруженому очікуванні повітряної тривоги. Проте напередодні Дня всіх закоханих з’являється "Я тебе… Війна" зі спробою вдихнути в нібито недоречне 14 лютого новий сенс. Авторки проєкту, Христина Біляковська та Вікторія Середа, переконані: кохання існує, воно – всюди, хоч нині й виглядає інакше.

У який саме спосіб співіснують любов та війна вже готова розповісти літературна оглядачка УП. Культура, Аріна Кравченко, по прочитанні нової збірки.

Читайте також: УП.Культура запустила канали в Telegram та WhatsApp. Чому варто підписатися

"Як я? Я дуже по-різному. Поки працюєш, часу на емоції немає. [...] Щодня думаю про те, що мій день сьогодні мав би проходити по-іншому. Що цього всього не мало б статися. Але потім знову робота. І ти просто працюєш. Живіть. Не більше й не менше. Бо будь-якої миті й цього може не стати", – говорить одна із героїнь "Я тебе… Війна", госпітальєрка Єлена Ланівська, яка почала допомагати пораненим військовослужбовцям опісля втрати свого коханого Михайла.

"Я знайду його в наших дітях. Поверну – у їхніх оченятах, їхніх усмішках", – ділиться й Наталія Киркач-Антоненко по смерті свого загиблого чоловіка Віталія.

Обкладинка книжки від видавництва Vivat.

Кожна із записаних історій безухильно відповідає підзаголовку проєкту (саме проєкту, бо книжка – лише перший крок із закарбовування ста історій та досвідів кохання на війні та під час неї): "25 історій про почуття, що допомагають перемагати темряву".

Парадоксально, але серед болю, втрат та розлуки, що вимірюється не лише кілометрами, а іноді й часом, герої цієї книги знаходять сили планувати майбутнє зі своїми половинками або ж робити все, аби пам’ять про них жила вічно. А ще кожна із цих коротких історій-розмов – потенційний великий роман або щемке двогодинне кіно.

Кожен із цих романів був би про різне. Про те, як можна справити весілля просто в лікарні, мати бронежилет замість весільною сукні, шукати квіти для коханої поміж штурмами, вчити її улюблений вірш в окопі, розписуватися в метро, поки вас фільмують камери з усього світу, чекати тижнями на коротке, але безцінне повідомлення. Про те, як врешті-решт можна знайти справжнє кохання на 59 році життя й триматися разом пропри все. Про те, що означає раптово втратити своє "все" і бачити, як воно стає лише частиною статистики по загиблих.

Опис проєкту книжки. Фото: видавництво Vivat.

Проєкту "Я тебе… Війна" вдалося показати, якими різними можуть бути історії кохання сьогодні: герої проєкту знаходяться разом на "нулі", волонтерять, переживають вимушену розлуку, долають сотні кілометрів, аби провести день разом, оберігають власні сім’ї, віднаходять взаєморозуміння, планують майбутнє, зважуються на довгоочікувані кроки, живуть і кохають як востаннє, бо, здається, лише так нині й можна.

"Ця книжка – про вибір. Боротися. Кохати. Жити. Чекати. Мріяти. Рятувати. Пробачати. Змінювати. Перемагати", – ділиться у передмові Христина Біляковська, ідейниця та співавторка проєкту.

Збірка "Я тебе ... Війна". Фото: kate.beauty.doc

А ще ця книжка великою мірою саме про майбутнє, на чому наголошує й Анастасія Вуйко, комунікаційниця проєкту та авторка: "Багато чого в розмовах було "не для запису", бо герої ділилися своїми болем і відчаєм, які вже за кілька хвилин змінювалися на рішучість рухатися далі".

Рішучість випромінює й друга частина збірки, епілог, де вміщені результати дослідження команди Veteran Hub, а також коментарі психотерапевтів та науковців. Рішучість розуміти та бути поруч. Рішучість до "визнання внеску коханих українських воїнів" – обов’язку, "який нам як суспільству нарешті час виконати". У команді Veteran Hub переконані: "Завдання суспільства та держави – забезпечити визнання, підтримку та комунікацію для партнерів і партнерок українських воїнів та воїнок. Адже, підтримуючи їхніх коханих, ми підтримуємо й самих героїв".

"Я тебе… Війна" – про підтримку на всіх можливих рівнях, саме тому це глибоко відчуває й читач. Горе, що крок за кроком ступає за кожним, кого торкається досвід війни, на сторінках цієї книжки, крізь слова та спогади героїв потроху обростає надією. Бо ж якщо війна не має кінця, як тоді й навіщо може траплятися все це велике кохання, уміщене аж на 224 сторінках?

Читайте також: "Я молив Бога, щоб вона була жива": історія пари прикордонників, які пережили полон і 2 роки розлуки