"Воллі" – ще одна казка для дорослих та дітей
3 липня на екрани українських кінотеатрів вийшла нова мультиплікаційна стрічка студії "Pixar"- "Воллі".
Наразі, історія про самотнього робота, що прибирає сміття на покинутій людьми Землі, займає найвищу позицію у американському бокс-офісі. Після приголомшливого успіху попередніх картин студії - "У пошуках Немо", "Тачок" та "Рататуя" - Піксар став найприбутковішою анімаційною компанією у світі.
Назад у майбутнє
Воллі - це робот, що вже 700 років прибирає сміття на спустошеній Землі. Єдиним його другом є тарган, а улюбленою розвагою - перегляд кінострічки "Хелло, Доллі!". Якось робот знаходить серед купи брухту зелений паросток. Згодом саме ця знахідка стане запорукою повернення людей на рідну планету.
Попри те, що головні герої стрічки - роботи, "Воллі" є справжньою історією кохання. І розвивається вона за звичними мелодраматичними схемами - іржавий і брудний прибиральник сміття закохується у недоступну красуню Єву, що вміє літати та має потужну лазерну гармату.
Режисер та сценарист "Воллі", Ендрю Стентон зумів зробити свій фільм водночас зворушливим і дотепним. Його творчі пошуки відзначає своєрідна динаміка.
У своєму дебютному фільмі "У пошуках Немо" Стентон зображав океанських мешканців як шизофренічних жителів сучасного мегаполісу, тепер же стосунки між головними героями він перетворює на лірично-іронійну історію "вудіалленівського" типу.
"Побачення" Воллі та Єви, які сидять на березі перед Бруклінським мостом, проводжаючи захід сонця - пряма відсилка до найвідоміших стрічок Вуді Аллена 70-х років - "Мангеттена" та "Енні Голл".
Загалом, мультфільм, як і будь яка інша стрічка Піксару, переповнена кіноцитатами.
Досвідчений глядач, окрім безсмертного мюзиклу із Барбарою Стрейзанд, у "Воллі" може знайти відсилання і до "Космічної Одіссеї" Стенлі Кубрика, і до "Польоту над гніздом зозулі" Мілоша Формана, і до "Чужого" Рідлі Скотта (сцена польоту Воллі на рятувальному човнику, підготовленому до самознищення, цілком взята із цього фільму, а бортовий комп'ютер озвучила Сіґурні Вівер - зірка франшизи про Чужих).
Самі ж роботи, на яких тримається значна частина ґеґів "Воллі" нагадують Сі3ПіО та Р2Д2 із "Зоряних воєн" Джорджа Лукаса. А свій дизайн, як і нестримне прагнення дістатися дому, Воллі явно запозичив у спілберґівського "Е.Т".
Це підтверджує і режисер картини Ендрю Стентон, який каже, що під час створення "Воллі" його команда брала за основу науково-фантастичні фільми 60-х та 70-х років.
Окрім космічних просторів, із 60-х до "Воллі" потрапили також архітектура та оформлення вулиць Нью-Йорка.
60-ті та 70-ті роки - своєрідний фетиш піксарівських аніматорів. За словами Бреда Бьорда, режисера "Рататуя" та "Суперсімейки", постійне звертання до цього періоду часу є своєрідним поверненням у "золотий вік" дитинства. А ядро Піксару - це люди, що народилися наприкінці 50-х, і на початку 60-х років.
Команда однодумців
Загалом, "Воллі" - дев'ятий повнометражний фільм Піксару. Студія щороку пропонує новітні технології, які вже спричинили до невеликої революції у світі анімації.
Сама студія народилася із виробничого підрозділу студії Lucasfilm. На початку 80-тих її співробітники займалися розробкою програмного забезпечення, і 90% коштів компанії йшли саме на ці потреби.
Програмного забезпечення для створення мультфільмів тоді ще не існувало, комп'ютери були великими і повільними. Команді аніматорів доводилось писати програми для своїх мультиків власноруч.
Згодом молоді ентузіасти представили свою першу роботу, що називалась "Пригоди Андре та Бджілки Воллі" на престижному фестивалі комп'ютерних технологій "Сіґрафі". Мультик виявився проривом у комп'ютерній анімації.
Наступна короткометражка "Люксо Молодший" (1986) висувалася на "Оскар" у номінації "Найкращий короткометражний анімаційний фільм", а стрічка "Іграшка" 1988-го принесла команді аніматорів золоту статуетку.
І хоча значного прибутку Піксару мультфільми не приносили, Лассетер із товаришами розумів перспективність комп'ютерної анімації. І вони домоглися розформування старого Піксару, перетворивши його на суто анімаційну компанію.
Їхня перша повнометражна робота, "Історія іграшок", знята у співпраці із "Компанією Волта Діснея", принесла своїм творцям 362 мільйони доларів.
Важливим елементом піксарівської картинки є візуальна тотожність екранних персонажів із їхніми реальними прототипами. Для створення кожного героя проводяться дослідження рухів тої чи іншої живої істоти або предмета, копіювання їхнього зовнішнього вигляду.
З найпершого свого мультику Лассетер прагнув адекватної передачі світла і тіні у кадрі. На створення одного фільму аніматори витрачали півроку. Скрупульозність у зображенні, як головних персонажів, так і заднього плану є візитівкою стрічок студії Піксар.
З самого початку Джон Лассетер та його колеги прагнули передавати людські емоції та почуття: цікавість, тривогу, симпатію, здивування, любов за допомогою візуальних засобів, що їх надає 3D анімація. Головним для них, було саме показати історію, чисту дію, тому піксарівські короткометражні мультфільми залишаються без слів.
Для полегшення анімації, тамтешні програмісти розробили спеціальну систему РендерМен, яка дозволяє комп'ютерному зображенню виглядати живим і пластичним на кіноекрані. РендерМен, наразі використовується практично у всіх фільмах, де присутні комп'ютерні спецефекти.
Однією з причин успіху Піксару також є великий кредит довіри до молодих аніматорів. Найкращим із них дають можливість стати співрежисером, або режисером нового проекту.
Так у кіно прийшов і Бред Бьорд, і Ендрю Стентон, який був сценаристом "Історії іграшок", "Життя комах", "Корпорації Монстрів" та "У пошуках Немо".
Країна іграшок
Свій вагомий внесок у теперішнє процвітання студії вклав і маленький племінник Джона Лассетора. Якось Лассетор спостерігав за тим, як немовля бавиться з іграшкою, кидає її на землю, б'є об підлогу, обслинює.
Так у молодого аніматора з'явилася ідея створення мультфільму, де головним героєм була б саме іграшка, а немовля виступало б у ролі монстра. Із цієї ідеї і вийшов мультик "Іграшка", що згодом переріс у "Історію іграшок".
Сама ж тема іграшок у кінематографі не нова. Лялька, а згодом і робот, відсилає глядача до пошуків штучної людини - "гомункулуса. Посягання на Божу владу завжди сприймалося як гріх, чи як витівки Диявола.
Тому перші появи ляльок чи роботів у кінематографі були близько пов'язані з інфернальним, потойбічним, жахливим. Можна згадати такі класичні жахи як "Голем" або "Будинок воскових фігур".
Робот або комп'ютер, що з'являвся на екрані, був носієм холодної чистої раціональності, сили розуму, що може, втім, перетворитися на чисте божевілля через збій у системі. Згадаймо, хоча б бортовий комп'ютер Хелл2000 із "Космічної Одіссеї", що перед загибеллю співає пісню про ромашки.
Лише з кінця 70-х років, коли діти стали важливою частиною глядацької аудиторії, ставлення до іграшок змінилося. І хоча іграшки-убивці не зникнули з екранів, лялька стала насамперед атрибутом дитинства.
І піксарівські ляльки, звірятка, роботи - це насамперед улюблені іграшки маленької дитини, яка наділяє особистістю пластмасові фігурки, співчуває їм, довіряє свої секрети. Бажання гратися не полишає жоден піксарівський фільм.
Постійне постмодерне цитування цілком можливо сприймати як гру зі значеннями, що їх продукують кінострічки як частина масової культури та масової свідомості.
Фільм студії Піксар - це завжди захоплива історія, подорож, у яку маленька дитина відправляє свою ляльку. Це "золотий вік", де інтер'єри родом із дитячих спогадів, де тато, мама і діти люблять один одного, де добро перемагає зло.
Недарма, після перебування у божевільні для роботів, Воллі не повторює сумного фіналу героя "Пролітаючи над гніздом зозулі" і не перетворюється на тіло без душі. Його рятує любов Єви.
Адже у дитинстві не буває поганих фіналів.
Автор - Анна Купінська