Адмірал кохання
В головних ролях російського кіно та театру: Костянтин Хабенський, Єлизавета Боярска, та Сергій Безруков.
Початок фільму "Адмірал" відтворює реальну історію, що трапилась під час зйомок знаменитого фільму Сергія Бондарчука "Війна та мир".
Павільйон кіностудії. Знімальна група одягнена у характерні для 70-тих водолазки та піджаки. Йдуть зйомки історичного фільму, і режисер (Федір Бондарчук, що загримований під свого батька Сергія Бондарчука) скаржиться помічникові, що не може знайти "потрібного" йому для картини обличчя.
Режисер підходить до літньої консультантки фільму і раптом розуміє: ось воно обличчя з "того часу"! Та Анну Тємєрьову не можна задіяти у політично виваженій радянській стрічці. За близькі стосунки із керівником білого руху у Сибіру, адміралом Колчаком, жінка була засуджена до 30 років таборів, і на той час не була реабілітована.
Незадоволений режисер продовжує свій рух по павільйону, а літня, та все ще прекрасна Анна Василівна заглиблюється у спогади про своє кохання до Олександра Колчака.
Неспокійний час після двох революцій 1917 року (лютневої та жовтневої) дозволив їм позбутися сімейних зв'язків (Колчак відправив дружину та сина у Париж, Анна покинула чоловіка), і возз'єднатися під стягом боротьби проти більшовизму.
Анна була поряд Верховного правителя Колчака під час оборони Омська, та разом із коханим її арештували есери в Іркутську.
Творці фільму "Адмірал" - продюсери Джанік Факзієв та Анатолій Максимов, режисер Андрій Кравчук - зазначають, що за основу стрічки взяли листування Колчака та Тємєрьової, щоденники Анни, мемуари оплічників адмірала та сина Ростислава.
Втім значна частина життя адмірала Колчака - його блискуча наукова кар'єра, участь у полярних експедиціях, геройська боротьба у російсько-японській війні не увійшли до фільму. Двогодинна стрічка "Адмірал" зосереджує увагу глядача на історії кохання та на спецефектах, якими щедро оздоблена картина.
За цю особливість стрічки глядачі вже охрестили "Адмірала" російським Титаніком.
Навіщо росіянам "Титанік"?
Зі знаменитого творіння Джеймса Камерона до "Адмірала" прийшла "обрамлена" структура фільму, спогади бабусі, яка наприкінці фільму "зустрічає" свого коханого на балу, вирішення цієї сцени у золотавому (ностальгійному) кольорі, зникнення "ліричного героя" у пучині крижаних вод, а також проходження корабля Колчака повз власну мінну банку (в "Титаніку" це була крижина) у сцені битви під Піллау.
Втім, ні "дружнє цитування" "Титаніка", ані робота американського монтажера Тома Рольфа не змогли дорівняти "Адмірала" до найкращих зразків голлівудських історичних блокбастерів.
Стрічки цього жанру будуються за простою схемою: зображення життєвої драми кількох персонажів на історичному тлі. І саме трагічні події сприяють розкриттю індивідуальності кожного героя: несміливий парубок стає героєм, нещасливі закохані возз'єднуються, злочинці гинуть.
У радянському кінематографі існувала зворотна тенденція - саме людські стосунки були фоном для історичних зрушень - побудови фабрики, викриття шпигуна, перемоги над ворогом.
Наприклад, у сталінських фільмах діяльність відомих національних вождів мала за мету відтворення нагальних політичних завдань, скажімо, діяльність Богдана Хмельницького була скерована на "возз'єднання братніх українського та російського народів", Олекса Довбуш та Устим Кармелюк символізували боротьбу поневоленого селянства.
Нещодавні спроби російських кінематографістів створити власний історичний блокбастер із спецефектами були не надто вдалими. Фільм "1612" Володимира Хотиненка та "Олександр. Невська битва" Ігоря Кальонова отримала багато негативних відгуків, хоча вони намагаються бути продовжувачами традиції сталінського історичного фільму.
Цього ж спрямування дотримувались творці фільму "Адмірал". За словами продюсерів стрічки, любовна історія, що постає центром сюжету картини, є відображенням подій у країні, що потопає.
[L]Таким чином, стрічка також стала своєрідним синтезом традиційного російсько-радянського підходу до історичного кіна та напрацювань голлівудських спеціалістів у жанрі історичного блокбастеру.
Та використання голлівудських сюжетних ходів було схожим на самопародію, адже творці "Адмірала" вдавалися до зайвих пояснень символічного значення подій.
Белая гвардия, черный барон
Взагалі є кілька традицій показу білогвардійських офіцерів у російсько-радянському кіно.
Часто вони зображалися як убивці, бандити та ґвалтівники ("Гадюка" (1965) режисер Віктор Івченко), або ж як вороги робочого люду, що продалися заходу, заради примарної надії відновлення монархії ("Ленін у 1918 році" (1939) режисер Михаїл Ромм). Учасник білого руху був водночас декадентом та ретроградом, який просто не в змозі оцінити прогресивної більшовицької ідеї.
Після смерті Сталіна білогвардійці практично повністю позбулися зловісного ореолу. Так у фільмі "Сорок перший" Григорія Чухрая (1956) більшовичка Марютка закохується у поручика-колчаківця - доброго та відкритого чоловіка, але вбиває його, коли на заваді їхній любові стають розбіжності у політичних поглядах.
Після розпаду СРСР російські праві сили домоглися реабілітації білого руху та канонізації РПЦ членів царської родини. Втім, один з найвизначніших діячів білого руху - Олександр Колчак так і не був юридично реабілітований.
Безкомпромісність та зверхність, з якою Колчак провадив дипломатичні стосунки із Союзниками, а також нерозуміння потреб повсталих робітників, матросів та селян (а це прекрасно вдавалося його ворогам більшовикам) призвели до краху його Омського уряду.
Колчак відомий своєю незламною позицією щодо ідеї "Великой России". Зокрема він відмовився від значної військової допомоги, що пропонував йому Маннерґейм, в обмін на визнання незалежності Фінляндії.
У стрічці "Адмірал" Колчак постає не лише патріотом своєї Вітчизни, людиною, яка прагне врятувати світ, що руйнується на очах, та борцем із лицемірами й зрадниками. Він є насамперед людиною нового часу, що пориває із патріархальними старозавітними цінностями російської монархії та несе людям новий закон.
Наприкінці фільму Колчак, уподібнюється Христу - він тоне у Хрещенській ополонці, засвідчуючи свою жертву заради Росії. Анна Тємєрьова постає сучасною Мариною Магдалиною, яка безкінечно віддана своєму коханому.
Втім, ця схема виписана у фільмі достатньо непереконливо. На жаль, творці стрічки так і не змогли розкрити людські якості своїх героїв. Навіть Колчак та Тємєрьова промовляють плакатними фразами, а не спілкуються як живі люди, що мають почуття та емоції.
Та історична й любовна складові фільму викликають запитання. Особисто мені досі не зрозуміло, чому ті огидні матроси та робітники повстали проти благородних та хороших офіцерів. Адже, якщо вірити сюжету, для цього не було жодних передумов. Треба буде подивитися фільм із друзями-марксистами...
Історія "Великого кохання" також видається сумнівною: на початку фільму Анна Тємєрьова постає як істерична та егоцентрична жінка. Вона відмовляється поїхати із міста зі своїм чоловіком, що дивом врятувався від розстрілу, бо чекає листа від коханця. Та наприкінці стрічки Анна постає ледь не ідеалом жертовності та самозречення.
Вчинки контр-адмірала Колчака личать більше закоханому підліткові: він відверто ігнорує усі правила хорошого тону, заграючи із жінкою друга та колеги, відкрито демонструє перед своєю дружиною своє зацікавлення Анною.
Важко уявити, що ці люди можуть бути прикладом для юних глядачів (це якщо припустити, що кінематограф має хоч якусь виховну здатність).
Між мозком та нутрощами
Загалом позиція глядача формується у два різні способи: одні полюбляють критичний погляд на кіно, інші ж воліють насамперед отримати певні емоції від перегляду стрічки.
Якщо першу категорію глядачів цікавить режисерська, звукорежисерська, операторська робота, переконливість зіграних акторами образів, цитування та впливи, наявні у стрічці, то "наївний" глядач тяжіє до візуальних ефектів, ліричної музики, "красивих" слів та почуттів.
Тому, оцінюючи "Адмірала" необхідно поєднувати аналітичну та "фізіологічну" глядацькі позиції. Аналізу фільму ми вже присвятили кілька сторінок, отож черга за словом "нутрощів".
Втім, необхідно мати критерій для оцінювання ставлення організму до перегляду фільму. Зрозуміло, що кількість нервового поту чи сліз виміряти неможливо, рівно як і інших фізіологічних реакцій. Тому за основу оцінки пропоную взяти число поглядів на циферблат годинника під час перегляду стрічки.
Чим більш нудний та нецікавий фільм, з тим більшою надією організм звертається до повільного ходу годинникової стрілки.
Отже, аналітична оцінка фільму "Адмірал" - 3 з 5
"Фізіологічна" оцінка - 5 поглядів на годинник
За сприяння у перегляді стрічки автор люб'язно дякує кінотеатр "Київ"
Автор - Анна Купінська