Кінопрем’єри тижня: "Люди Х. Росомаха" та "Кораліна в країні кошмарів"

Ці бестселери екранізували відомі режисери: "Людей Х. Росомаху" зняв Ґевін Гуд, який уславився своєю соціальною драмою з життя південноафриканських нетрів "Цоці", а за "Кораліну в країні кошмарів" узявся Генрі Селік - постановник "Кошмару перед Різдвом".

Безперечно, обидва режисери стовідсотково впоралися з поставленими перед ними завданнями. Ґевін Гуд виконав голлівудське замовлення і випустив черговий підлітковий бойовик з переслідуваннями, вибухами та ефектними бійками. Проте Генрі Селіку вдалося створити маленький анімаційний шедевр, однаково цікавий і дітям, і дорослим.

"Люди Х. Росомаха"

Приквел до попередніх трьох частин "Людей Х" розповідає про походження звірячої натури Лоґана - Росомахи, супергероя з адамантовим скелетом.

Перед тим, як стати Росомахою, Лоґан, який народився десь у середині ХІХ сторіччя, встиг повоювати на війні між Північчю та Півднем, подихати іпритом в окопах Першої світової, висадитись у Нормандії 1944 року та розстріляти з вертольота кілька тубільних селищ під час В'єтнамської кампанії.

Поряд із Лоґаном завжди був його брат Віктор Крід (Шаблезубий). Кровожерливий та неврівноважений родич постійно вплутував Лоґана у якісь халепи, останньою з яких стала співпраця  із амбітним мутантофобом полковником Страйкером.

І хоча Лоґан мріяв забути про своє бойове минуле та усамітнитися у канадській глибинці, грандіозні плани Страйкера зі знищення мутантів змусили його вийти на стежку війни...

Загалом "Люди Х. Росомаха" розрахований насамперед на підлітків. Тут присутні вічні "тінеджерські" теми тілесної деформації героя, пошуків власної ідентичності та вибору між "світлою" та "темною" сторонами сили. Скажімо, рання втрата батька може пояснити причину душевного сум'яття Лоґана , а боротьба з братом-злочинцем є двобоєм із своїм зловісним альтер-еґо.

Та головною принадою цієї картини є не рефлексії героя, а комп'ютерні спецефекти. У "Росомасі" вибухають будинки, вертольоти та атомні станції. Логан, сам-один, на байку 1948 року долає натовп військових на джипах та гелікоптерах. Інші мутанти також дивують нас чудесами бойової майстерності.

За останні кілька років екранізації коміксів стали потужним сегментом кіноіндустрії, але небагато продюсерів згодні ризикувати і знімати філософські стрічки на кшталт "Темного лицаря" чи "Хранителів". Лише той факт, що перший фільм став касовим лідером 2008 року, а другий ледь відбив витрачені на нього гроші, говорить про непевність ситуації.

Тому продюсери перестраховуються і запускають у виробництво перевірені на публіці проекти, наймаючи режисерів, які не стануть вносити у відпрацьовані схеми нічого "свого".

Продюсер та виконавець головної ролі "Росомахи" Г'ю Джекмен запрошував у режисерське крісло свого проекту і Браяна Сінґера, автора першої частини "Людей Х", і Зака Снайдера - постановника "Хранителів".

Цих режисерів Джекменові залучити не вдалося: Сінґер був задіяний у інших проектах, а Снайдер вимагав для фільму "дорослого" рейтингу R. Проте Джекмен вважав, що фільм повинен мати обов'язковий для підліткового кіно рейтинг PG13, де кров, секс та інші ризиковані подробиці суворо цензуровані.

Зрештою, "Росомаха" вийшов і з "потрібним" рейтингом та режисером, більше схильним до компромісів, але головної ідеї, яка б надавала сенсу усім цим багатомільйонним вибухам-перестрілкам-декораціям немає.

"Росомаха" не дотягує навіть до першого фільму "Людей Х", Браяна Сінґера, де розглядалися такі "гуманістичні" теми, як життя "інших" у соціумі та відповідальність соціуму перед такими "фізіологічними" винятками.

Втім, досвідченого глядача можуть розважити цитати "зі Спілберґа" - висадка в Нормандії стала іконографічною завдяки "Порятунку Рядового Раяна", а пара літніх фермерів викликає спогади про "Дуель" та "Контакти третього роду".

У всьому іншому, "Росомаха" може потішити хіба що фанів "Людей Х" та Логана, втім, як і глядачів, як прагнуть насамперед напруженого екшену. Такі фільми як "Люди Х. Росомаха" нагадують життєвий цикл травневого хруща - кількарічний період підготовки, зйомок та постпродукції, коротке екранне життя, призначене лише для того, аби стати базою для нового циклу, коли усе почнеться спочатку.

Оцінка фільму 3 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у підготовці статті.

"Кораліна в країні кошмарів"

Вже одразу після виходу однойменної книжки Ніла Ґеймана (2002), історію про дівчинку, що знайшла за замурованими дверима небезпечний паралельний світ, критики почали називати "сучасною Алісою у Країні Чудес".

Маленька дівчинка Кораліна переїздить у новий будинок зі своїми батьками. У батьків на неї нема часу і знудьгована дівчинка, нишпорячи у будинку, знаходить чарівні двері у паралельний світ. Там живуть люди, що дуже схожі на її батьків, але вони, на відміну від них, люблячі та уважні. Щоправда, замість очей у інших тата з мамою пришиті ґудзики.

Згодом дівчинка розуміє, що її інша мама - це зла відьма, що заманює дітей у свій світ та краде їхні душі. Більше того, відьма захопила в полон справжніх батьків Кораліни. Дівчинка змушена вступити у двобій з чаклункою, а допомагає їй у цьому добрий Кіт.

Попри очевидні паралелі з Чеширським котом та Королевою Червів з "Аліси у країні чудес", "Кораліна" є значно похмурішою та моторошною, насамперед через макабричні очі-ґудзики інших батьків.

За сім років, що пройшли з часу виходу роману Ґеймана, "Кораліна" вже була поставлена як мюзикл, але екранізується вперше. І хоча деякі твори видатного фантаста вже були перенесені на екран, "Кораліна у країні кошмарів" є першою анімаційною адаптацією літературної творчості Ґеймана.

Безперечно, що фанати Ніла Ґеймана знайдуть багато невідповідностей "Кораліни в країні кошмарів" оригінальному творові. Адаптуючи роман до кіноекрану, автор сценарію та режисер стрічки Генрі Селік, змінив хронологію подій, країну, де відбувається дія (замість передмістя Лондона героїня живе у американській глушині), а також увів нових героїв - дивакуватого хлопчика Вайбі та його бабусю.

Пан Бобо також дещо змінився - тепер дресирувальника мишей звати пан Бобінський, він приїхав з Росії і носить на цирковому тріко медаль героя-ліквідатора ЧАЕС (принаймні так пояснили творці фільму).

У мультфільмі також немає кривавих чи неприємних сцен, що є у ґейманівському оригіналі - жодних загризених щурів та деформованих тіл. Усі "потойбічні" істоти стають м'якими іграшками, набитими тирсою, і помирають хіба коли тирса повністю висипається.

Лінія Вайбі та його бабусі явно запозичена з гічкоківського "Психозу", щоправда сувора бабця наприкінці фільму виявляється не мумією, а цілком привітною жіночкою.

Проте, усі ці "неканонічні" нововведення аж ніяк не шкодять картині. Генрі Селік зміг уникнути головної помилки сценаристів кіноверсій літературних творів і не намагався "напхати" у фільм якомога більше сюжетних ліній та діалогів з першоджерела, що зрештою переобтяжує та гальмує дію.

Залишивши фактично лише сюжетну канву "Кораліни", Селік зміг створити яскравий кіносвіт, населений переконливими та повнокровними персонажами. Його фільм не лише по-гейманівськи моторошний, але й по-селіківськи іронічний та ексцентричний, а поцейбічні "диваки" зовсім не підозріло таємничі, а радше добродушні і щиросердні.

Додатковою перевагою "Кораліни в країні кошмарів" є використана у стрічці техніка лялькової анімації, яка майже зникла з широких екранів внаслідок переможної ходи комп'ютерних технологій. Селік та його команда створили 28 ляльок Кораліни, зйомки відбувалися на 52 студіях і тривали понад три роки.

У результаті Генрі Селік зміг створити маленький анімаційний шедевр, де кожна деталь є довершеною. Споглядаючи за пригодами Кораліни, забуваєш, що це екранний персонаж, а не жива дівчинка, настільки психологічно достовірними є її реакції, мрії та думки. Така реалістичність персонажу пояснюється детально розробленою мімікою Кораліни - самих лише гримас для лялькової дівчинки було створено кілька тисяч.

"Кораліна у країні кошмарів" є чудовим фільмом для родинного перегляду. Тим більше, що дубляжем стрічки займався Олекса Негребецький, а кращої реклами для картини годі й придумати.

Оцінка фільму 5 з 5

Усі фото kino-teatr.ua