Що дивитись у кіно: "Дев’ятий округ" чи "Лопухів"?

Можна сказати, що режисеру "Дев'ятого округу" Нілу Бломкампу неабияк поталанило. Мало хто з неамериканських кінорежисерів має змогу зробити рімейк своєї стрічки в Голлівуді. Зазвичай хороші ідеї європейців, японців, австралійців та африканців швидко купуються голлівудськими продюсерами і вже вони наймають власних режисерів та сценаристів, запрошують модних зірок і часто повністю спотворюють оригінальну авторську ідею.

Продюсером "Дев'ятого округу" став видатний новозеландський кінорежисер Пітер Джексон. Його творча манера неабияк вплинула на стилістику "Дев'ятого округу".

Зрештою, не дивно, що саме він взявся за історію перетворення затурканого держслужбовця на чужопланетянина- революціонера: ця історія цілком у стилі "Поганого смаку" та "Живої мертвеччини" - ранніх фільмів Пітера Джексона. Навіть виконавець ролі Вікуса  -  Шарлто Коуплі до болю нагадує Тімоті Балме , який у "Живій мертвеччині" зіграв Лайонела.

"Дев'ятий округ" (як і оригінальна картина "Живі у Йобургу" (2005) є результатом поєднання сюжету популярної комп'ютерної гри HALO: Combat Evolved та власних дитячих спогадів Ніла Бломкампа, який народився у Йоханезбурзі за часів апартеїду.

У стрічці йдеться про расу чужопланетян, які випадково потрапили на Землю. Їхня тарілка зламалася над Йоханезбургом і земляни поселили усіх прибульців до табору "Дев'ятий округ", який згодом перетворився на велетенські та небезпечні нетрі. Чужепланетяни створювали численні проблеми місцевим мешканцям і ось через 20 років було вирішено перемістити півторамільйонне населення "повзунів" (так зневажливо назвали прибульців, які були схожі на велетенських комах) на нове місце, фактично у концентраційний табір.

Переселення взяла під свій контроль міжнаціональна корпорація МНЮ, що спеціалізується на торгівлі зброєю. Під час її здійснення керівник операції з переселення Вікус Ван Дер Мае випадково вихлюпнув на себе чужопланетну рідину і став перетворюватися на "повзуна".

Корпорація розпочала полювання на співробітника через його нові здібності, які можуть допомогти у створенні нової надпотужної зброї. Вікус мріє знову перетворитися на людину, але допомогти йому можуть лише зневажені всіма "повзуни".

Ще досить молодому режисерові Бломкампу (у вересні йому виповнюється 30 років) вдалося зняти надзвичайно динамічне та драматичне кіновидовище. Те, що комп'ютерними спецефектами займалася студія Пітера Джексона WETA, вберегло "Дев'ятий округ" від надміру гламурної картинки, на яку грішать голлівудські кінострічки.

Іще однією перевагою позаголівудського виробництва стрічки є поява на екрані акторів-дебютантів, серед яких і надзвичайно талановитий виконавець Шарлто Коуплі. І хоча у сценарії "Дев'ятого округу" є багато неузгодженостей, навіть вони не в силі затьмарити захоплення від цього фільму.

До Чужого зі співчуттям

Ще часів з "холодної війни" прибулець став утіленням невідомої страхітливої загрози, яка іде зі Сходу. У американських картинах "Воно" (1951) та "Вторгнення викрадачів тіл" (1952), а також британському "Селищі проклятих" (1960) чужопланетян показували холодними, позбавленими емоцій та душевних переживань істотами, які скеровані лише на самовідтворення.

Після падіння Берлінського муру образ чужинця з росіян перейшов на жителів країн Третього світу. У них вбачали емігрантів, що прагнуть знайти притулок у економічно стабільних країнах, а також потенційних терористів.

Попри усю західну політкоректність, араби, індуси, в'єтнамці, китайці (зрештою, які і мешканці Східної Європи) сприймаються як нації напіврабів, які за копійки здатні втілити будь-які забаганки західної людини - від чорної роботи, до екзотичних секс-послуг. З іншого боку, існує ймовірність того, що ці численні юрми можуть захопити владу на Заході і стати сильнішими, ніж місцеве населення. Цей страх реалізується також і у конспірологічних теоріях про вторгнення прибульців

Скажімо, у стрічці Пола Верговена "Зірковий десант" (1997) люди ведуть війну з гігантськими комахами, що обстрілюють землю метеоритами зі своєї планети. Усі головні молоді герої підкреслено красиві та розумні і різко контрастує з огидністю та обмеженістю комах.

Сам Верговен чітко окреслив паралель між комахами- арахнідами та жителями Близького Сходу.

Західне суспільство продукує культ закритого, автономного, ідеального тіла без властивостей. Це не дивно, адже розділення на тіло і дух характерно саме для західної культури. Антагоністом цієї тілесної моделі виступає Схід. Оголена, деформована, випнута плоть та такі ж хаотичні почуття завжди були ознаками Сходу для західної людини. Східний хаос ставав опозицією до західного космосу.

Випущена 1996 року, стрічка "День Незалежності" Роналда Емеріха була також наповнена пафосом перемоги землян над жорстокими і бездумними прибульцями.

З усіма цими стереотипами стрічка Ніла Бломкампа рішуче пориває. Його прибульці огидні та схожі на комах, але не позбавлені емоцій та почуттів, водночас люди навіть не намагаються з нами порозумітися, одразу вважаючи "повзунів" представниками нижчої раси. Зрештою, потрапивши у чужопланетні нетрі, людина втрачає свій привілейований статус і перетворюється на "повзуна", зневаженого усіма.

Саме люди у фільмі виглядають більшими варварами та лицемірами, ніж голодні та озлоблені жителі "Дев'ятого округу". Винними за страждання простих людей та чужопланетян проголошуються велетенські корпорації. Схоже, що Бломкампа скоро називатимуть новим Ромеро, а "Дев'ятий округ" потрапить до домашньої фільмотеки кожного марксиста.

Проте навіть тим, хто не поділяє лівих ідей, раджу переглянути цей справді непересічний фільм.

Оцінка фільму 5 з 5

"Пам'ятай про чек"

Стрічка "Лопухи" є черговою спробою колишніх гравців КВН пробитися у велике кіно. Ми вже бачили на кіноекранах Ґаріка Харламова з "Незолотої молоді", Міхаїла Галустяна із "Втомлених сонцем" та Володимира Зеленського з "95 кварталу". Тепер прийшов час Сергія Пісарєнка та Евгенія Нікішина з "Уєздного города" та Ендрю Нджоґу зі "Збірної РУДН"

КВНівці поділили між собою "сфери впливу" у комедійному жанрі: Харламов та Галустян спеціалізуються на пародії, і вже випустити два епізоди "Найкращого фільму", Зеленський нещодавно засвітився у романтичній комедії "Любов у великому місті", а Пісарєко, Нікішин та Нджоґу звернулися до слепстіку, задіявши добре відомі шанувальникам КВНу комічні маски.

У "Лопухах" з'явиться товстий та сором'язливий інтелігент Женєчка, хуліган Сєрьога та "співвітчизник Барака Обами" - кенієць Ендрю, який невідомо яким чином потрапив у російську глибинку.

Ця трійця мешкає у крихітному селищі і намагається завоювати популярність місцевих колгоспників невигадливими гумористичними номерами. Після особливо ідіотського номеру про Червону Шапочку, Женєчку, Сєрьогу та Ендрю нарешті звільняють з місцевого будинку культури, і друзі полишають убогу провінцію та вирушають підкорювати столицю своєї неозорої батьківщини.

На першому ж московському виступі історія про Червону Шапочку у виконанні Женєчки, доводить до інфаркту місцевого кримінального авторитета. Трійця краде вінтажний "Запорожець" одного з бандитів і намагається зникнути у невідомому напрямку. У дорозі друзі знаходять кейс із грішми, схований у багажнику машини.

Тугі пачки доларів дозволяють їм повернутися до Москви та забути про колишні принизливі поневіряння. Проте у їхньому житті виникають інші проблеми: бандит та три його суперкілери шукають викрадачів "Запорожця", до того ж на лопухів полює сам В.В.Путін та його сексапільні секретні аґентки.

Попри те, що сюжет "Лопухів" багатий на події, а актори вже не перший рік заробляють собі на життя жартами, фільм буквально валить з ніг своїм снодійним ефектом та абсолютною нездатністю бодай когось розсмішити. 88 хвилин старих анекдотів, жартів у стилі "добре, що у тебе немає брата, бо світ би не витримав ще одного ідіота" чи номера про "маєчку", свідчить про повний занепад КВН -  останнього бастіону радянського гумору.

Парадоксально, але "Лопухи" зняті з рідкісною байдужістю до самого комедійного жанру. Сучасний російський кінематограф взагалі вирізняється своєю зневагою до жанрового кіно і не лише до нових для пострадянського простору жанрів на кшталт горору, але й до улюбленої усіма комедії.

Зрештою, цьому можна знайти пояснення. Якщо видатні сталінські комедіографи дотримувались жанрової специфіки (Алєксандров саме з Голлівуду привіз рецепти своїх комедій) і орієнтувались в основному на неосвіченого глядача, то виховані на європейському кіно режисери післясталінської доби зазвичай уникали грати за правилами.

Виключенням став "приземлений" Гайдай - автор ексцентричних "Пригод Шуріка" та "Кавказької полонянки" -  проте інтеліґентні люди надавали перевагу притчам Данелії, романтичним історіям Рязанова або філософуванням Захарова. Саме на них формувався смак радянського глядача.

Перебуваючи під наглядом суворої цензури, згадувані кінорежисери намагалися більше розповідати у комедіях про світоглядні та "загальнолюдські" проблеми і часто виносили розважальний компонент на другий план. Молоді кінорежисери, виховані цими кіномайстрами, також сповідували ідею про меншовартість "комерційного кіно" перед "справжнім" мистецьким кінематографом.

Фільм "Лопухи" експлуатує вже набридлу "чисто російську тематику" про бандюків, тьолок, скажені гроші та щасливчиків, яким поталанило їх здобути. При цьому "лопухи" абсолютно не цінують несподіване багатство і витрачають гроші на різні дурниці: іграшки з магазину приколів, новий "Запорожець", шикарний готель чи дорогий алкоголь.

До речі, у закордонних фільмах герой так не чинить зі своїм капіталом, а використовує його для покращення власного життя, або ж для підвищення суспільного статусу. Лише росіяни, керуючись "ісконно російським" православним принципом "нєстяжатєльства" тринькають гроші на вітер, не відчуваючи від цього жодної насолоди. Таким і має бути справжній російський герой.

Зрештою, у "Лопухах" знайшли своє втілення і зверхнє ставлення до жанрового кіно, і невміння розповідати історії, і вбога режисура. У результаті вийшов аморфний шматок найбанальнішого кіносміття.

Коли на екрани виходять такі фільми, як "Лопухи", чомусь завжди думаєш про чужі гроші. Схоже, гонорари були єдиною річчю, яка тривожила знімальну групу.

Оцінка фільму 1 з 5

Автор дякує кінотеатру "Київ" за допомогу у написанні статті

Автор - Анна Купінська