Книжки червня: хрест і аутисти

Червень видався живеньким. Книголюби встигли поїсти чіпси під час нагородження переможців конкурсу рукописів "Коронація слова", почитати уривки нового роману Ульяненка, обуритися введенню ПДВ на книжки, послухати поетичну "Літературу на сходах" у підворітні на Грушевського, поставити автограф на видані російським АСТ переклади Януша Вишневського українською мовою, ну і просто походити на презентації нових видань, які дозріли саме під початок сезону відпусток.

У той самий час українські видавці встигли посваритися з мережею "Емпік" і перемогти на конкурсі "Мистецтво книги" в Москві, а деякі з них уже потрапили в індивідуальні рейтинги експертів "Книжки року-2010".

Не можна не згадати хороші новини з-за західного кордону України. У Німеччині переклали "Музей покинутих секретів" Оксани Забужко, у Польщі переклали "Солодку Дарусю" Марії Матіос, а в Литві - "Anarchy in the UA" Сергія Жадана.

З навкололітературних місцевих новин важливим видається оновлення складу експертної ради Держкомтелерадіо. Цього року до неї увійшли декілька "новеньких" від літератури. Тепер редактор культового літературного журналу "Кур'єр Кривбасу" Григорій Гусейнов та письменник Андрій Курков разом із 14 іншими членами комісії вибиратимуть, які книжки друкувати на держзамовлення в рамках програми "Українська книга".

Марк Геддон "Дивний випадок із собакою вночі" (переклад Лотти Мейдз, "Кальварія", 2010)

До кінця травня в Києві тривав проект "Аут". На виставках за допомогою різних медіа митці, куратори та відвідувачі спробували осмислити аутизм як особливу призму світосприйняття.

Частиною проекту стало видання пари книжок. Однією з них є роман британського письменника Марка Геддона "Дивний випадок із собакою вночі". На першій сторінці українського перекладу міститься список партнерів проекту, де зазначена, наприклад, компанія Shell. Тобто, вочевидь, книжку видали на спонсорські гроші. Якщо так, то ціна за книжку pocket-формату в м'якій обкладинці з чорно-білими ілюстраціями - просто здирницька.

"Дивний випадок із собакою вночі" - перший "дорослий" текст дитячого письменника Марка Геддона. Після публікації у 2003 році роман зірвав купу британських нагород - потрапив у довгі списки Man Booker Prizе і отримав премію Whitbread Book.

"Дивний випадок із собакою вночі" написаний від імені 15-річного підлітка-аутиста на ім'я Крістофер. Через особливості своєї хвороби Крістофер не вміє брехати, не розуміє жартів і метафор, дуже добре знає математику, має феноменальну пам'ять і непростий характер.

Однієї ночі Крістофер знайшов на подвір'ї сусідки проколотого садовими вилами собаку. В цей самий час навколо кояться не менш нестандартні речі. Мати Крістофера померла від серцевого нападу, але досі пише сину листи, батько забороняє заходити сину в спальню та поводить себе з кожним днем все дивніше, а старенька сусідка натякає на якісь приховані події.

Крістофер починає власне розслідування. Все почуте та побачене він записує до щоденника, який ділить на розділи та нумерує простими числами. Хоча в романі насправді майже немає детективної лінії. Всі нерозкриті таємниці та скелети в шафах автор розсипав винятково в головах персонажів роману. І "нормальні люди" виявляються не більш нормальними за аутиста. Та і чи можна взагалі говорити про бодай чиюсь "нормальність"? Роман Марка Геддона змушує в цьому засумніватися.

У перекладача роману екзотичне ім'я - Лотта Мейдз. Вихідні дані на книжці пояснили, що це колективний псевдонім - переклад роману зробили 12 перекладачок. Якщо припустити, що роман поділили на 12 рівних частин, то кожній перекладачці випало перекласти десь зо два десятка сторінок.

Від такої кількості дещо програла якість. Текст написаний мінімалістичною лаконічною мовою, але в українському перекладі не чути єдиного голосу персонажа, не видно стилю, руки автора. В кожному розділі чуємо різні кришталеві холодні голоси якихось осіб без статі.

Роман справді незвичний - текст Марка Геддона може сподобатися тим, хто полюбив фільм "Форест Гамп". Несподіваний вибір центрального персонажа дозволяє вкрай продуктивно розвернути призму сприйняття навіть побутових дрібниць. Таке одивнення реальності дає можливість письменнику створити ні на що не схожу картину сучасної Англії зокрема та сучасного світу взагалі. Світу, де все звичне стає екзотичним, а все буденне - дивує.

Роман Шпорлюк "У пошуках майбутнього часу" ("Грані-Т", 2010)

Роман Шпорлюк - відомий невідомий. У 1935 він емігрував з України до Польщі, де почалася його блискуча кар'єра науковця-історика, фахівця з історії Центральної та Східної Європи.

Він - професор історії України в Гарварді та директор Українського наукового інституту в Кембриджі. Пересічний український читач міг читати Шпорлюка в журналі "Сучасність", де він свого часу писав статті та есеї під псевдонімом Павло Чернов.

"У пошуках майбутнього" - це збірка статей та есеїв Шпорлюка. Тексти написані між 1960 і 2009 роками. Упорядники розмістили їх у зворотному хронологічному порядку - від найновішого до найдавнішого. Незвично, зате дає змогу поступово зануритись у відповідний історичний контекст, пройти шлях від найсвіжіших дражливих політичних подій до того, що можемо з чистою совістю назвати "історією".

Есеї Шпорлюка цікаві насамперед фаховим поглядом історика, здатного відмежуватися від емоційного прочитання сьогодення, все бачити в історичній перспективі. Власне про це говорить назва "У пошуках майбутнього часу" - аналізувати минуле та сьогодення, щоб будувати "завтра". Алюзія на Прустове "У пошуках втраченого часу" тільки підтверджує зв'язок між часами.

"У пошуках майбутнього часу" - дуже вчасна книга. Особливо на тлі модних у медіа-просторі тез про потребу єднання українців навколо спільної ідеї, про відсутність такої ідеї і потребу її створити, причому зазвичай пропонують етнічний чи мовний фундамент.

Роман Шпорлюк елегантно вирішує питання української ідентичності. Недаремно в одному з інтерв'ю він провокаційно назвав себе "непатріотичним українцем" - у його есеях не знайти закликів до створення отого мовно-етнічного базису. Натомість історик говорить про поступову розбудову громадянського суспільства, громадянських цінностей, верховенства права і тощо.

Чому так? Бо на відміну від загальноприйнятої тенденції, Роман Шпорлюк не сприймає Україну відокремлено від світу. Для цього історика розвиток нашої держави не є чимось унікальним, навпаки - вкладається в загальну тенденцію розвитку країн Центральної та Східної Європи. В есеях Шпорлюка неминучі паралелі життя незалежної України з життям колишньої Югославії, Чехословаччини та інших країн.

До безперечних переваг збірки "У пошуках втраченого часу" також можна віднести абсолютно унікальну бібліографію. До кожного есею припасовані посилання. Тож для істориків, соціологів, студентів та просто зацікавлених англочитаючих ця збірка стане шансом оновити власне інформаційне поле.

Збірка есеїв "У пошуках втраченого часу" справді вдала, до того ж тексти написані легкою притомною не надмірно фаховою мовою. Книжка сподобається тим, хто стежить за політичними новинами, читає розвідки з історії та соціології, тим, хто хоче з іншої перспективи подивитися на останні 50 років життя України в світі.

Януш Леон Вишневський "Сцени життя за стіною" (переклад Георгія Хоткевича, видавництво "Національний книжковий проект", 2010)

Януш Леон Вишневський - польський письменник, який зараз у Росії популярний чи не більше, ніж у себе на батьківщині та в Європі загалом. Для цього достатньо проаналізувати список його текстів і перекладів на них на сайті письменника.

Цього року два переклади Вишневського українською випустило видавництво "Національний книжковий проект". Цікаво, що "Національний книжковий проект" входить у коло видавничої групи "АСТ". Не менш цікаво, що в каталозі видавництва сучасна доросла художня література представлена мало - крім книжок Вишневського є ще "Вероніка вирішує померти" Пауло Коельо. Решта - переважно дитячі книжки, довідники абітурієнта тощо.

Збірка оповідань "Сцени життя за стіною" вийшла у Польщі у 2008 році. На 96 сторінках українського перекладу викладено 22 короткі замальовки з реального життя. Авторський стиль тут міг би нагадувати блог або особистий щоденник, куди можна записувати всі побачені та почуті протягом дня речі.

Інтонації та мотиви текстів ті ж, що і в "Самотності в мережі". Недаремно перше оповідання "Сцен життя за стіною" називається "Віртуальність". Збірка може зацікавити читача "фірмовими" рисами прози Вишневського - крайня емоційність, щоб не сказати сентиментальність. Тут справді є дуже зворушливі та сльозогонні оповідання.

Також безперечним позитивом є непогана робота перекладача та редактора - текст читається легко, око не чіпляється за помилки та неоковирні українські конструкції. Хоча трапляються курйози. Скажімо, на 37 сторінці хворий на рак персонаж замовляє собі в барі вино "хабліс". Хоча, напевно, в тексті йдеться про chablis, тобто шаблі - біле бургундське вино.

Великої художньої цінності збірка "Сцени життя за стіною" не має. Книжка точно сподобається фанатам Вишневського та людям, яким треба змарнувати години дві часу. Хоча варто сказати, що ця збірка оповідань є непоганим зрізом того, які проблеми цікавлять пересічного європейця тут-і-зараз: рак, віртуальна реальність, самотність, одностатеві взаємини... список продовжуйте самі.