Неформальна освіта в культурі: довгострокові внески з високими відсотками

Неформальна освіта в Україні нині переживає підйом, коли не сказати "бум". Іще 5-7 років тому на цій ниві працювали поодинокі ентузіасти – тоді замість розвиненої інфраструктури вітчизняної неформальної світи були лише вогонь в очах і жага до реальних змін.

Неформальні освітні проекти в Україні почали з’являтися за компенсаторним принципом, заповнюючи прогалини в освіті формальній. Це цілком логічно, адже реформування середньої та вищої школи – величезний проект, неформальна ж освіта – гнучкіша й легше адаптується до оновлень, а подекуди й сама є їхнім провідником.

Наразі в Україні неформальні проекти не просто заповнюють наявний вакуум, а й намагаються запустити певні процеси оновлення в освіті. Цікаво, що в інших країнах Європи, де неформальна освіта часом має понадстолітню історію, увага до неї й надалі впевнено зростає.

НЕФОРМАЛЬНА ОСВІТА. ВИТОКИ

Поняття "неформальна освіта" ввійшло до обігу наприкінці 1960-х років. 1967 року під час міжнародної конференції у Вільямсбурзі (США) постало питання про світову освітню кризу через проблеми із застарілими навчальними програмами та низьку здатність формальної освіти адаптуватися до глобальних змін.

Стало очевидно, що здобути всі необхідні знання лише в системі офіційної освіти неможливо, а на зміну застарілій концепції "одна світа на все життя" прийшла інша – "навчання впродовж усього життя" (lifelong education).

Саме тоді з’явився поділ на формальну, інформальну та неформальну освіту.

Ще в 1960-х роках у світі на зміну концепції "одна світа на все життя" прийшла інша – "навчання впродовж усього життя". Фото: monkeybusiness/Depositphotos

За класичним визначенням, неформальною освітою є будь-який організований та сталий освітній процес, що здійснюється поза системою традиційної (формальної) освіти.

Фундаментальні принципи неформальної освіти – доступність і добровільність. У поєднанні з концепцію "навчання впродовж життя" це робить неформальну освіту оптимальним інструментом для людей з абсолютно різними цілями – від заповнення прогалин у базовій освіті до отримання знань для професійної діяльності.   

На сьогодні фактично все навчання або радше весь отриманий досвід, що не призводить напряму до отримання диплома, можна вважати неформальною освітою. Її цільовою аудиторією може бути хто завгодно: діти чи дорослі, люди з неповною середньою освітою чи з науковим ступенем.

Ми спробували проаналізувати, як працює система неформальної культурної освіти у трьох європейських країнах – Великій Британії, Франції та Естонії, – як вона може взаємодіяти з освітою формальною та як ці впливи діють у довготерміновій перспективі. А також – які висновки із цього досвіду може зробити для себе Україна.

ВЕЛИКА БРИТАНІЯ. НАВЧАННЯ ЯК ПРОЦЕС, А НЕ РЕЗУЛЬТАТ

Велика Британія може похвалитися чи не найкращою в світі формальною освітою, але й неформальна тут не пасе задніх. Британці вважають, що неформальна освіта – це радше процес, аніж результат, а її мета полягає не лише в отриманні знань, а й у підтримці навчання заради навчання.

Це можна назвати культурою навчання як однією з обов’язкових складових повноцінного життя.

Аби зробити британську освіту конкурентоздатнішою, уряд Великої Британії свого часу почав із трансформацій на рівні національної освітньої політики, перейшовши від концепту "управління людськими ресурсами" до концепту "управління людським капіталом".

Людину ("власника" компетенції чи кваліфікації) розглядають не як знаряддя праці, а як ключову ланку нової економіки знань.

Проте культурний експерт та консультант у галузі креативної економіки, керівник програми ЄС Східного Партнерства "Культура та креативність" Тім Вільямс відзначає, що словосполучення "неформальна освіта" українською й англійською мовами означає не зовсім одне й те саме.

Керівник програми ЄС Східного Партнерства "Культура та креативність" Тім Вільямс. Фото: culturepartnership.eu

За його словами, Британія має сильний сектор формальної освіти, що забезпечує спеціалізовану освіту фахівців у царині креативної економіки. Тому неформальна освіта (і культурна зокрема) бере на себе радше додаткову функцію.

Неформальна культурна освіта є "додатком" до вже наявних професійних знань тих, хто обрав фах у секторі креативної економіки. Наприклад, у Великій Британії ви можете закінчити факультети дизайну освітлення, дизайну сценічного костюма, stop-motion-анімації та ще багато інших в державному університеті.

"Якщо я, наприклад, молодий PR-менеджер, що починає кар'єру, то я вже маю ступінь з PR та маркетингу. Тож будь-які неформальні курси, які я обираю, будуть доповненням до моїх знань. Я можу сплатити за ці курси самостійно або це може зробити компанія, в якій я працюю", – наводить приклади Тім Вільямс.

[L]Те, що у Великій Британії зараховують до сектора неформальної культурної освіти та креативних індустрій, зосереждене на залученні або поверненні безробітних і соціально незахищених людей (особливо молоді) до роботи. Це важливо, бо зменшує їхню залежність від соціальних послуг та знижує рівень маргіналізації та радикалізації молоді. 

"З точки зору соціального інжинірингу, культура – це чудовий вихід для нереалізованого таланту. Культурні стартапи мають невелику вартість та можуть стати першим кроком у світ роботи для багатьох", – додає Вільямс.

На запитання, чи так вже й потрібна неформальна освіта Великій Британії з її потужною формальною, пан Вільямс наголошує, що така постановка питання є хибною.

"Люди отримують доступ до освіти по-різному і в різний період життя через різні життєві обставини. Неформальної освіти можуть потребувати молоді матері, що повертаються до роботи і бажають оновити свої професійні навички, працюючи неповний робочий день, люди середнього віку, які виявилися "зайвими" у своїх галузях чи безробітна молодь, що живе за межею бідності, в соціальному житлі та без формальної освіти".

ФРАНЦІЯ. ДЕРЖАВА ЯК КЛЮЧОВИЙ ГРАВЕЦЬ ГУМАНІТАРНОЇ СФЕРИ

Франція може похвалитися не лише усталеною та розгалуженою системою офіційної освіти, а й чіткою національною політикою в цій галузі. 

По-перше, вся середня та вища державна освіта тут безкоштовна. По-друге, держава – ключовий гравець у гуманітарній сфері. Практично всі інституції, що організовують освітній процес, отримують субсидії від держави, тож держава зберігає певний контроль за їхньою роботою.

Є освітні інституції, що повністю підтримуються державою, є приватні, але частково фінансовані державою, є також приватні освітні інституції, що не отримують жодної державної підтримки. Окремо існують приватні вищі школи – іноді дипломи, котрі вони видають, не мають ліцензії на національному рівні, проте добре котуються на ринку праці. Утім будь-які іспити у Франції є державними.

Майже всі інституції, що організовують неформальний освітній процес у Франції, отримують субсидії від держави. Фото: shotsstudio/Depositphotos

До неформальної освіти французи звертаються, щоби здобути нові знання чи навички або підвищити свою професійну кваліфікацію. 

Французьку неформальну дозвільно-орієнтовану освіту, і культурну зокрема, найчастіше організовують освітні асоціації за підтримки мерій. Це стосується освіти і для дітей, і для дорослих. Ця освіта відбувається або за принципом тематичних гуртків – кілька разів на тиждень, або ж асоціація організовує якісь стажування, інтенсиви, курси тощо.

Зазвичай дозвільно-орієнтована неформальна освіта не надає жодних переваг для CV, але є й винятки. Наприклад, при Національній консерваторії мистецтв та ремесел CNAM (Conservatoire national des arts et metiers), де серед іншого є багато культурних і мистецьких напрямків, існує школа Ecole du Louvre.

Цей навчальний заклад заснований ще 1882 року, тут викладають історію мистецтва, археологію та музейну справу, а загалом є понад 30 спеціальностей. Аби туди вступити, треба пройти конкурс досьє та сплатити за навчання.

В Ecole du Louvre при Національній консерваторії мистецтв та ремесел можна обрати одну із 30 різних спеціальностей. Фото: eo-guidage.com

"Освіта в Ecole du Louvre цікава тим, що навчання тут відбувається у другій половині дня, тобто це вечірня форма освіти, – зазначає виконавчий директор Французького Інституту в Україні Матье Арден. – Але це системна та ґрунтовна освіта. До того ж, у студентів є  можливість навчатися на прикладі Лувру та його колекції.

Людина, що закінчила Ecole du Louvre, отримує до всього ще й можливість працювати у самому Луврі, наприклад, зберігачем. Хоча для цього доведеться пройти спеціальний конкурс, що передбачений для всіх, хто претендує на адміністративні посади будь-якого рівня у Франції".

Для тих, хто вже здобув базову культурну освіту і хотів би продовжити навчання, існують курси при освітніх асоціаціях. Навіть якщо такі курси короткотермінові, вони визнаються державою, а згадка про них у CV цінується на ринку праці. 

Арден наводить факт того, як паризька мерія фінансувала курси підвищення кваліфікації з кулінарного мистецтва. Іспити були дуже суворі, а конкурсний відбір – жорсткий. Так відбувається завжди, коли йдеться про те, що ті чи ті знання, навіть отримані неформально, можуть допомогти в подальшій кар’єрі.

Директор Французького інституту в Україні Матьє Арден. Фото: mediananny.com

Отже, здебільшого неформальна освіта існує пліч-о-пліч з державою – державні освітні інституції або самі надають її, або в той чи той спосіб упливають на цей процес. Неформальна освіта, по суті, "вбудовується" в систему формальної, доповнюючи її та працюючи з нею в певній синергії. Керівна роль держави транслюється і на принцип поширення ідей і реформи в освітній галузі.  

"Реформи в галузі освіти інспірує саме держава, – продовжує Матьє Арден. – Усі освітні концепти так чи так виходять від держави, а далі починають проникати у всі форми освіти. Але будь-які реформи, запущені державою "згори", неодмінно супроводжуються відкритим діалогом та обміном ідеями з незалежними асоціаціями та неформальними освітніми інституціями.

Загалом, якщо в Україні реформи в галузі освіти намагаються "проштовхувати" знизу догори, то у Франції, коли держава відчуває потребу до змін, вона сама розпочинає діалог".

ЕСТОНІЯ. ОСВІТА ЯК ОДНА ЗІ СТРАТЕГІЧНИХ ЦІЛЕЙ ДЕРЖАВИ

Естонія – яскравий приклад країни, що взялася активно реформувати свою освітню систему впродовж останніх 25 років і за цей час досягла чималих успіхів. Поняття "освіта впродовж життя" там наразі так само поширене, як і в країнах Західної Європи з усталеною системою неформальної освіти.

У країні діє Стратегія безперервного навчання 2014-2020, що склала фундамент для розвитку всієї естонської системи освіти та є частиною стратегії підвищення конкурентоздатності країни. Її мета – надання всім мешканцям Естонії можливості для безперервного навчання, що відповідає їхнім здібностям та потребам.

П’ять стратегічних цілей держави в галузі освіти – це зміна розуміння поняття "навчання" та розвиток навички вчитися, контроль компетентності та вмотивованості викладачів, координація між можливостями навчання протягом усього життя та реальними потребами ринку праці, застосування сучасних цифрових технологій у навчанні та рівні можливості безперервного навчання для кожного.

Для всіх мешканців Естонії створені можливості для безперервного навчання. Фото: lightpoet/Depositphotos

Якщо говорити саме про неформальну освіту, то з 2017 року естонський уряд планує запустити нову національну програму, за якою сплачуватиме певну суму кожній дитині для її участі в культурних і спортивних неформальних заходах.

Початковий розмір програми підтримки складе 15 млн євро.

"Культурна неформальна освіта дуже важлива для Естонії, – говорить естонський спеціаліст в галузі креативних індустрій, експерт програми ЄС Східного Партнерства "Культура та креативність" Раґнар Сіїл. – Але треба чітко розрізняти неформальну освіту для дітей і молоді та неформальну освіту для дорослих (так зване "навчання впродовж життя").

За естонською освітньою політикою, надання і неформальної освіти для дітей і молоді, і можливості безперервного навчання для дорослих є критично важливими. Ці неформальні освітні формати представлені спеціальними програмами в школах, муніципальними програмами (музичними, мистецькими, творчими чи спортивними школами та центрами), а також приватними неформальними установами".

Із населенням 1,3 мільйони наразі в Естонії зареєстровано 625 неформальних освітніх установ або так званих "шкіл неформальної освіти" із понад 116 тисячами студентів, 4772 викладачами і 3644 різноманітними програми.

Експерт програми ЄС Східного Партнерства "Культура та креативність" Раґнар Сіїл. Фото: culturepartnership.eu

Основними типами шкіл є спортивні (їх в Естонії 261), музичні та школи мистецтв (140), технічні та природничі школи або центри творчості (23) й інші види шкіл включно з мовними, танцювальними (201). Більшість школярів та студентів залучені до різних програм.

Окрім того, в Естонії, як і у Великій Британії, зростає популярність неформальної освіти для дорослих. Є багато культурних центрів, які пропонують різноманітні культурні курси для дорослих учнів. Тільки в Таллінні муніципальні культурні центри мають понад 450 різних програм культурної освіти та понад 10 000 учасників.

Раґнар Сіїл також відзначає, що між формальною та неформальною освітою, звісно, існують природні зв’язки.

"Найчіткішим цей зв'язок є в області музики та мистецтва. Без мережі місцевих музичних шкіл не існувало б високоякісної музичної освіти. Комплексна система музичної освіти складається з місцевих музичних шкіл та неформальних програм, середньої музичної освіти (в Таллінні й Тарту) та вищої музичної освіти. Те саме стосується і галузі мистецтва, де багато художніх шкіл і неформальних мистецьких програм готують майбутніх фахівців для вищих навчальних закладів".

УКРАЇНА. БИТИЙ НЕБИТОГО ВЕЗЕ

Ситуація з вітчизняною неформальною освітою непроста, але й обнадійлива водночас. Досі відсутня неформальна освітня інфраструктура наразі активно розбудовується. Там, де ще кілька років тому можна було назвати хіба що "Культурний Проект" і ще кілька організацій, сьогодні нові освітні ініціативи виникають, як гриби після дощу.

Такий освітній "бум" не може не тішити, але треба визнати, що неформальна освіта в Україні й досі радше компенсує архаїчність і "білі плями" формальної, ніж рухається у взаємодії з нею. Але перші приклади подібної співпраці вже є, хоч поки що це винятки, що підтверджують правила.

Слухачі курсу "Історія візуального мистецтва" "Культурного Проекту" отримують можливість побувати в майстернях художників. На фото – візит до майстерні художниці Лариси Піші

Неформальна освіта часом навіть перебирає певні функції офіційної, як-от ініціатива "Культурного Проекту" "Нова Художня Школа", що цього року зробила проект для випускників шкіл.

"Цьогоріч ми робили "Нову Художню Школу" для Української Академії Лідерства при Адміністрації Президента, – говорить співкураторка НХШ, медіа-дослідниця та філософиня Яніна Пруденко. – Нас запросили для реалізації проекту медіа-арту за заданим кейсом – соціалізувати медіа-фасад для ТРЦ "Гулівер". Довелося зіткнутися з певними складнощами: коли приходиш із таким проектом в офіційну освітню інституцію, то мусиш бути готовий зустріти невмотивовану аудиторію. Довелося долати цей внутрішній опір.

Однак, коли діти зробили свої проекти і побачили, як це працює, ставлення змінилося. Але завтра вони поринуть у систему формальної освіти, а їхні нові корисні навички, здобуті завдяки неформальній освіті, можуть лишитися незатребуваними. Тому ці нові форми неформальної освіти треба вводити в систему формальної".   

В липні 2015 року "Культурний Проект" організував у Києві літню школу з дослідження міста через художні практики – Liquid City

Ще одна нова форма взаємодії офіційної та неофіційної освіти – сучасні магістерські програми в державних вишах із залученням професіоналів-практиків у якості викладачів.

Навчальні заклади наразі починають серйозно замислюватися про те, аби створювати конкурентноздатні та привабливі для студентів магістерські програми.

Так, в університеті імені Драгоманова з вересня 2016 року розпочне роботу магістерська програма "Куратор сучасного мистецтва". Адміністрація філософського факультету і кафедри культурології погодились взяти викладачами фахівців-практиків без наукових ступенів.

***

Які висновки може зробити для себе Україна з успішних прикладів неформальної освіти європейських країн?

Очевидно, що якісна та доступна освіта – фундамент для розвитку будь-якого суспільства. Країни, які свого часу це зрозуміли, успішно сформували ефективну систему і формальної, і неформальної освіти. Сьогодні це дві частини одного цілого – неформальна освіта вже не може сприйматися як протилежність формальній чи як її замінник.

Формати взаємодії, як бачимо, існують різні: неформальна освіта може "вбудовуватися" в систему формальної, доповнювати її або бути провідником змін для неї. Будь-які конфігурації можливі, коли вони відображають системну національну освітню політику своїх держав, а також є результатом спільних зусиль недержавного, громадського та приватного секторів.   

Результати таких спільних зусиль можуть бути по-справжньому приголомшливі, коли держава візьметься їх системно впроваджувати і сприймати як інвестиції у своїх громадян. Це "довгострокові внески", але з гарантовано високими відсотками.

Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність".