Кириленко – це стагнація. Публічні діячі про те, чому не можна перепризначати міністра культури

Інформація про те, що чинний міністр культури В’ячеслав Кириленко може залишитись на цій посаді в новому уряді Володимира Гройсмана, зчинила справжню бурю в культурному середовищі.

Адже більшість культурних діячів і активістів, митців та інтелектуалів від самого призначення його на посаду міністра культури і віце-прем’єра з гуманітарних питань нещадно й обґрунтовано критикували діяльність та бездіяльність Кириленка.

Сьогодні з вимогою змінити керівництво Мінкультури і призначити компетентного міністра до Президента України, Прем'єр-Міністра та депутатів Верховної Ради звернувся Альянс Культури.

У день імовірного голосування парламенту за новий Кабінет Міністрів УП.Культура зібрала думки культурних діячів про те, що означатиме новий міністерський термін для В’ячеслава Кириленка.

ІРИНА ПОДОЛЯК
народна депутатка України, заступниця голови Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності

— Якщо пропонуватимуть і в залі підтримають В’ячеслава Кириленка — це буде черговий виток стагнації та бездоріжжя в українській культурі.

На думку Ірини Подоляк, перепризначення Кириленка стане черговим витком стагнації для української культури. Фото: Olha Honchar

"Мистецький арсенал" ніколи не буде осередком культури, а лише підрозділом ДУС, ми не побачимо відкритих, доступних, хоч у ворді, реєстрів пам’яток і музейних фондів, ми не запустимо ринок культурних товарів, ми забудемо на роки, що таке кластери в культурі, ми далі читатимемо написані кимось в кабінетах мертві стратегії, ми неефективно використовуватимемо наявні фінансові ресурси...

[L]І разом з тим — ми чекатимемо місяцями на бездарні відповіді чи роз’яснення з Мінкульту, ми не зможемо підтримати створення Фонду культури, ми можемо забути про реставрацію пам’яток, навіть за муніципальні кошти, ми не фінансуватимемо місць пам’яті українців за кордоном, нас не буде на європейських дискусіях, виставках чи виставах, ми далі коштом культурного бюджету покладатимемо квіти, ми далі спостерігатимемо за кришуванням лояльних, ми говоритимемо про національну ідею, національний культурний продукт, квоти, білі і чорні списки, ми будемо свідками саботажу конкурсної процедури....

Закінчимо ми погано, як збіднілі хуторяни.

ОЛЕКСАНДР РОЙТБУРД
художник

— Я не вижу смысла еще раз говорить, почему Кириленко — это плохо. Я говорил это со дня его назначения, я написал ему пространное открытое письмо, которое завершил словами, что был бы рад в нем ошибиться. Не ошибся: все наихудшие опасения реализовались с перевыполнением плана.

Я думаю, что истинное призвание господина Кириленко — возглавлять министерство жлобства.

Александр Ройтбурд: "Истинное призвание господина Кириленко — возглавлять министерство жлобства"

Отдельная ремарка в адрес Президента. Если до этого господина Кириленко воспринимали как человека Яценюка, то теперь, если он останется в правительстве, это будет ВАШ кириленко.

Неужели у вас настолько высокая поддержка в обществе, что вы можете себе позволить не обращать внимание на то, что от вас отвернется большинство деятелей украинской культуры?

ВОЛОДИМИР КАДИГРОБ
арт-менеджер, громадській діяч

— Те, що В’ячеслав Кириленко може залишитись міністром у новому уряді Володимира Гройсмана, чітко вказує на те, що уряд новий, а цінності старі. Замість незалежних професіоналів, маємо ті ж політичні квоти. І нічого спільного з реформами і модернізацією в ньому не буде.

Буде популізм та "євроремонт" — продовження перефарбувування старих іржавих парканів, які взагалі не потрібні, у жовто-блакитний колір за кошти платників податків. А називатимуть це — реальними реформами.

Володимир Кадигроб переконаний, що перепризначення міністром культури В'ячеслава Криленка не має нічого спільного з реформами і модернізацією. Фото: platfor.ma

Апелювати до політиків не має сенсу — навіть до більшості нових і прогресивних, вони не розуміють значення і функції культурної політики у сучасному світі. Маємо займатися розвитком якісних місцевих ініціатив, ділитися досвідом і робити сучасні проекти для просування України у світі. Як завжди, всупереч державній політиці, яка може дозволити собі планувати виділення в цей час 23 000 000 грн на проведення концерту патріотичної пісні.

А коли представників відкритої та справді європейської політики стане більше, на пост міністра прийде професійна людина, у якої буде план реформ, довіра громад, підтримка більшості експертної спільноти та европейських колег.

Є невеличкий шанс, що це може бути "інформаційна утка", щоб зараз почали кричати про реформаторську #зраду, а потім гучно заявити про курс на рішучі реформи і не брати політиків з минулого в нову команду. Але це малоймовірно.

ІВАН КОЗЛЕНКО
генеральний директор Національного центру Олександра Довженка

— На зустрічі Володимира Гройсмана з вузьким колом культурних активістів та експертів, що відбулась з ініціативи спікера 26 лютого і на якій мені випало бути присутнім, дискусія про концептуальні проблеми розвитку культури та підходи до реформування культурної сфери в певний момент звелась до кадрового питання (принаймні, багатьом із присутніх так здалося).

Тоді "в верхах" воно вирішувалось, наскільки можна було зрозуміти, не на користь чинного міністра культури.

Іван Козленко не покладає великих сподівань на зміну уряду та персоналій у ньому

Однак, питання реформування сфери культури, як на мене, є світоглядним. Доброї волі політиків тут недостатньо. Потрібна широка суспільна дискусія за участю фахових експертів та ефективних менеджерів культури, яким політики мають видати карт-бланш на реформи – таке собі "технократичне міністерство".

Але перед цим політики самі собі й суспільству мають дати відповідь на ключове питання. Яку державу ми будуємо: етнонаціональну, ліберальну, соціальну?

Це фундаментальне питання візії, стратегії розвитку, проекту держави. Відповідь на нього дасть розв’язання багатьох проблем, зокрема найголовнішої — міри індивідуальної свободи особистості в цій державі (а це автоматично – питання свободи совісті, самовираження, функції мистецтва, форми освіти, розподілу ресурсів, структури капіталу, й ширше – нового суспільного договору).

Поки що я не лише готовності відповідати на це питання, а й навіть поставити його самим собі не бачу серед політиків. Як і серед бюрократів від культури, на яких тримається теперішня архаїчна система держуправління культурою.

Тому я не покладаю великих сподівань на зміну уряду та персоналій у ньому. Поки світоглядний горизонт політиків збігається з горизонтом планування на півроку-рік, персональний склад уряду великого значення не має.

НАТАЛЯ КРИВДА
професорка Київського національного університету, експертка групи "Культура" РПР

— Дедалі очевиднішими стають архаїзація і варваризація нашого культурного простору, і замість того, щоб неухильно нарощувати роль культури як ціннісної системи, яка б страхувала від сповзання у прірву хаосу, недолуге "управління культурою" сприяло маргіналізації культурної тематики та витіснення її у сферу декоративного споживання.

Наталя Кривда: "Дедалі очевиднішими стають архаїзація і варваризація нашого культурного простору"

Зрощена в свідомості архаїка, підтримана певною частиною політикуму і системою державного управління, дозволяє використовувати "запозичені з минулого пояснювальні моделі в інтересах етнічної селекції" (Нагорна), яка, хоч і у стертому вигляді, виявилася закріпленою в Конституції.

Зациклена на травматичному минулому, некоректно сформульована ідея "національного відродження" позбавлена креативності, відчуття сучасного темпоритму світової культури, резонує лише зі звинувачуваннями, пошуками ворогів (мови, країни, особистих) і формує в основному потребу компенсацій за історичні образи. Після цього говорити про консенсус щодо національних цілей і перспектив надзвичайно важко.

Присутність пана Кириленка у ролі міністра культури викличе в активної частини мислячої спільноти активний дієвий протест, а у тієї частини, що зберігає право на пасивність, — неймовірно посилить "універсальний дифузний цинізм" (Слотердайк), коли справжні цінності, мотиви та прагнення, що озвучені як суспільний запит, підміняються імітацією та симулякрами.

Соціум не має права і далі існувати в модусі індиферентності щодо культурного поля.

НАТАЛЯ ЗАБОЛОТНА
генеральна директорка НКММК "Мистецький Арсенал"

— Більшість того, що сталося і не сталося з подачі українських чиновників від культури протягом останніх років, — це якась примітивно-совкова спроба культурного геноциду, а не політика сучасної держави.

На перконання Наталі Заболотної, те, що відбувалося у вітчизяному арт-просторі протягом останніх років, — примітивно-совкова спроба культурного геноциду. Фото: ivona.bigmir.net

Переконана, що повторне призначення В’ячеслава Кириленка на посаду міністра культури не матиме жодного позитивного впливу на культуру. Якщо це станеться, то коаліція вчергове продемонструє, що вона абсолютно байдужа до розвитку культури.

Прикро, що особиста відданість керівництву для так званих державних діячів важливіша за компетентність і професіоналізм. За останні роки не зустріла в професійному середовищі жодної людини, яка б хвалила чи бодай нейтрально висловлювалася про роботу Кириленка, — оцінки варіюються від "погано" до "катастрофічно". Втім, великих сподівань на нього ніхто і не покладав.

Переконана, що в наших умовах призначення в культурній і гуманітарній сферах мають бути поза політичними квотами, щоб з боку чиновників не було навіть спроб маніпулювати свідомістю громадян. Всім відомо, що країна без культури — це лише територія. Територія, яку легко захопити.

Саме тому, в час війни не можна ставитися до центру прийняття рішень у питанні культурної політики держави як до розмінної політичної монети — це недалекоглядно і безвідповідально.