Гроші на майбутнє. Чи не час креативному класу подумати про пенсію?

Останнім часом і в Україні, і в світі багато говориться про креативну економіку та креативний клас. Дискусії про те, чи може культура бути прибутковою, вже майже залишилися у минулому.

Проте лише починаються дискусії про соціальний захист робітників культури. УП.Культура зацікавилась, яким чином це питання вирішується у Європі та світі.

"НЕТИПОВІ" ПРАЦІВНИКИ

Традиційно для Європи ключову роль у захисті прав працівників відіграють профспілки та фахові мережеві організації.

Аби звернути увагу європейських законодавців на потреби так званих "нетипових" робітників, свої зусилля об’єднали такі впливові мережі, як Міжнародна Федерація Акторів (FIA), Міжнародна Федерація Музикантів (FIN), Європейська профспілка працівників медіа та індустрії розваг (UNI-Europa) та Європейська Федерація Журналістів (EFJ).

Протягом останніх п’яти років вони відстоюють у Брюсселі право творчих працівників на соціальний захист, зокрема, йдеться і про питання пенсій. Нині ці організації насамперед апелюють до "Звіту Європейської Комісії щодо соціального захисту всіх працівників, зокрема, індивідуальних підприємців".

Попри те, що у тексті звіту ніде конкретно не згадуються працівники культури, основна його думка полягає в тому, що базовий соціальний захист не має залежати від галузі роботи та навіть від того, чи легально працевлаштована людина.

Сьогодні в Європі популярні приватні пенсійні фонди, доступні для представників майже всіх професій. Але багато з них класифікує працівників сфери культури як таких, хто перебуває у зоні підвищеного ризику (з точки зору стабільності виплат), а отже, для отримання послуг їм необхідно сплачувати більше, ніж тим, хто працює в офісах або на заводах.

Сьогодні в Європі особливо популярні приватні пенсійні фонди, які працюють із представниками всіх професій. Фото: stockasso/Depositphotos

У багатьох випадках розміри соціальних виплат (і від державних, і від приватних джерел) залежать від стажу, який для працівників культури не завжди можна задокументувати.

Основним завданням лобістів є схилити європейські інституції до розробки окремої директиви, що адресно регулювала б соціальний захист працівників культури в усіх країнах Європейського Союзу. Але їхні представники визнають, що найближчим часом розраховувати на це не доводиться. Тож поки що ці чотири мережі проводять дворічний проект, який спрямований на промоцію захисту прав нетипових співробітників.

Ці мережі докладають зусиль не лише на європейському рівні, а й лобіюють інтереси творчих працівників у державах-членах ЄС.

Найбільша профспілка Норвегії Fagforbundet присвятила 2015 рік адвокаційній кампанії щодо нових пенсійних програм для робітників виконавських мистецтв.

Представники організації пропагували нову схему нарахування гонорарів, що включала б індивідуальні показники прибутковості для окремих митців. Ініціатива зустріла системний опір з боку власників культурних закладів, але її все ж вдалося винести на розгляд в парламент Норвегії. Остаточне рішення мають ухвалити вже цього року.

У Німеччині вже діє незалежна система соціального захисту для митців – Künstlersozialversicherung. Воно включає в себе обов’язкове страхування, з відрахувань на яке формуються пенсія та виплати лікарняних. Оформити її необхідно в тому випадку, якщо річний дохід від творчих занять (сюди включають і публіцистику) перевищує 3 900 євро на рік.

Частина пенсії формується безпосередньо з відрахувань самого митця, до 20 % становить субсидія від місцевої влади. У майбутньому розміри субсидії планують повільно скорочувати.

Системи соціального захисту працівників культури діють у більшості європейських країн

Така стратегія стала результатом понад десятирічного процесу консультацій із працівниками, задіяними у творчому секторі. Цікаво, що в ту ж саму категорію винятків, що й культурні діячі, згідно з німецьким законодавством потрапляють і фермери.

"Це далеко не ідеальна схема, але вона дає можливість розраховувати не лише на обов’язкові для всіх соціальні виплати, а й самому формувати "подушку безпеки" на майбутнє, – коментує німецький театральний діяч Торстен Діль. – Я не маю довіри до приватних пенсійних фондів, але раніше просто не мав вибору, бо був змушений із ними співпрацювати. Стовідсоткової довіри до держави я також не маю, але мій вибір – залагоджувати фінансові питання з нею".

Схожим шляхом пішла й Хорватія, де порядок нарахувань пенсій творчим працівникам визначається двома законами – 1998 і 2008 років. 50 % пенсії формується на загальних засадах, ще 50 % – у залежності від відрахувань із прибутків митця.

"Ще зарано коментувати, наскільки ефективним буде такий підхід, але сам факт того, що держава задумалася про специфіку роботи тих, хто працює в культурі, тішить", – підкреслює хорватська художниця Анна Вісіч.

Окрім уже наявних сьогодні складнощів у соціальному супроводі митців та культурних менеджерів, є ще один чинник, значимість якого ми оцінимо лише у недалекому майбутньому.

Кількість робітників креативних індустрій, що обирають незалежну працю (як зареєстровані індивідуальні підприємці, так і без реєстрації), стрімко зростає.

В усьому світі зростає кількість митців, які обирають незалежний творчий шлях, відтак питання соціального захисту культурних працівників стає ще нагальнішим. Фото: avevstaf/Depositphotos

Ця тенденція характерна насамперед для ЄС, США та Канади, але (хоч і в менших масштабах) ми можемо спостерігати її і в України.

В усіх видах мистецтв зростає варіативність видів зайнятості, а безстрокові робочі контракти лишаються в минулому. Їм на зміну в Європейському Союзі прийшли середньострокові та короткострокові контракти, проектна робота і фріланс.

Кількість нетипово зайнятих працівників зростає так швидко, що схильні до інерції державні інститути не встигають на це реагувати. В результаті "нетипові" працівники починають шукати відповідь на питання "Як забезпечити своє майбутнє?" у нетипових напрямках.

ГЛОБАЛЬНА ПЕНСІЯ

Одному з таких нетипових рішень – Мистецькому пенсійному трасту (Artist Pension Trust) – нещодавно виповнилося 10 років.

Його головна ідея полягає в тому, що митець (організація працює переважно з візуальними видами мистецтва) протягом 20 років жертвує трасту 20 своїх робіт: дві роботи щороку протягом перших п’яти років, одну роботу – щороку протягом наступних п’яти та по одній роботі через рік протягом решти часу.

У залежності від їхньої вартості та тенденцій на ринку траст продає роботи на аукціоні або зберігає для майбутньої реалізації. У разі успішного продажу роботи з колекції отриманий прибуток розподіляється на три частини: 28 % отримує траст на оперативні витрати, 40 % ідуть на особистий рахунок автора, а решта – спрямовується до загального фонду, з коштів якого буде виплачуватися пенсія всім членам трасту незалежно від того, продалися їхні роботи чи ні.

Роботи, які художники передають у Мистецький пенсійний траст, не лише продаються на аукціонах, а й експонуються на міжнародних виставках. Траст насамперед бере на себе пенсійне забезпечення митців, але разом із тим – промоцію їхньої творчості у світі

Спочатку митцям пропонували перераховувати до спільного фонду всю суму (за мінусом оперативних витрат), але багато з них (а саме ті, хто був упевнений у фінансовій успішності своїх робіт) наполягали на тому, щоб формування майбутнього пенсійного плану було більш індивідуалізованим. З цією ж метою загальна колекція трасту розділена на регіональні пули.

Сьогодні в колекції Мистецького пенсійного трасту понад 4000 робіт понад 2000 авторів із 81 країни світу. Робіт з України у ній поки що немає, але українські художники можуть надсилати свої заявки на участь.

Працівники трасту також інвестують у мистецькі роботи авторів, що не є членами фонду, або в інші активи.

Творці організації переконані, що роботи 3-5 % митців, які стали членами трасту, будуть продані за 500 000 доларів або більше. Наразі в колекції вже є роботи популярних та фінансово успішних як-то Дуґлас Ґордон, Камі (Y. Z. Kami) та Іван Наварро. Також тут діє правило, аналогічне до закону, ухваленому в багатьох європейських країнах: у разі подальшого продажу роботи на вторинному ринку, автор роботи або його родина отримують відсоток від ціни.

Аби стати членом трасту, потрібно пройти відбір наглядової ради, що оцінює комерційний потенціал робіт і загальну відповідність митця стандартам і цінностям організації. До регіональних наглядових рад запрошують незалежних кураторів, мистецтвознавців та аналітиків ринку, але не дилерів (через можливі конфлікти інтересів).

Цікаво, що творцями трасту є люди, які не працювали безпосередньо у сфері культури. Моті Шинберг – інвестор в IT-галузі, а його партнер Ден Галай – авторитет у світі бізнесової диверсифікації ризиків.

Інвестор Моті Шинберг став одним із засновників Мистецького пенсійного трасту

Базується траст у Нью-Йорку, хоча його представництва працюють у всіх найбільших містах США. В Європі його відділення представлені в Лондоні, Лейпцизі, Мадриді та Парижі. Також на мапі трасту – Мумбаї, Гонконг, Шанхай, Мехіко й Амман.

Керівництво трасту, на відміну від багатьох дилерів, що надають перевагу роботі в Європі, має особливий інтерес до віддаленіших локацій, оскільки тамтешні митці мають менше соціального захисту від держави, а отже, більш зацікавлені в роботі з пенсійним трастом. Також ціна на їхні роботи може суттєво зрости з часом.

Протягом 2015 року до Мистецького пенсійного трасту приєдналися понад 350 митців із 70 країн світу. Разом із тим регіональні наглядові ради задовольнили менше 7 % від отриманих аплікаційних заявок. У найближчому майбутньому керівництво планує уповільнити процес прийняття нових членів.

Про популярність трасту свідчить, наприклад, те, що із чотирьох минулорічних лауреатів премії Тернера (найвідоміша британська нагорода для успішних художників віком до 50 років. – УП) троє є членами Мистецького пенсійного трасту.

Попри те, що більшість робіт не виставляється на продаж протягом перших десяти років, це не означає, що вони зберігаються у сховищі. У 2014 році понад 500 робіт із колекції трасту подорожувало міжнародними виставками, зокрема, їх демонстрували на Венеційській бієнале.

Робота італійського художника Роберто Куоґі з колекції Мистецького пенсійного трасту на Венеційській бієнале-2013. Фото: admnetwork.it

Власники трасту називають його бізнес-модель міжнародною диверсифікацією ризиків і спільною страховкою, але у ній є чимало і від "економіки спільних цінностей" (shared-value economy), що набирає популярності у світі, пропонуючи нові рішення там, де не працюють старі економічні підходи.

Цікаво, що Мистецький пенсійний траст, який розпочав роботу як фінансовий інструмент, з часом перетворився на щось більше.

"Ми регулярно аналізуємо зворотній зв’язок від членів, особливо від тих, хто нещодавно доєднався до нас. Дедалі частіше у якості мотивації вказують не лише фінанси, а й підтримку спільноти", – зауважує Моті Шинберг.

З ним погоджується Алісія Паз – британська художниця мексиканського походження, яка живе і працює у Лондоні: "Я знаю, що кінцева мета – це фінансова стабільність, але мене зараз більше цікавить можливість нетворкінгу та структурної інформаційної підтримки".

Британська художниця Алісія Паз вважає, що організації на кшталт Мистецького пенсійного трасту корисні для художника не лише через фінансову стабільність, а й інформаційну підтримку

ЗОНА ЗАМОВЧУВАННЯ

Майбутнє Мистецького пенсійного трасту не є безхмарним. Його фінансова модель викликає питання, адже вона сильно залежить і від динаміки ринків, і від рішень, які ухвалює керівництво.

Деякі аналітики стверджують, що робити висновки про його успішність можна буде лише через 20 років, коли траст уже здійснюватиме регулярні виплати великій кількості учасників. Проте його робота вже привернула увагу інших працівників креативних індустрій, що шукають шляхи впровадження досвіду трасту в інші галузі культури.

[L]У час, коли новітні технології та соціальні тренди змінюються надшвидко, можна з упевненістю сказати, що такі рішення будуть вироблені та запропоновані вже в найближчі роки. Як показує приклад трасту, майбутні організації можуть бути глобальними та доступними для громадян різних країн. А у глобальному світі митці будуть все менше залежати від держави.

Разом із тим Україну від її європейських сусідів у питаннях соціального захисту і, зокрема, пенсії відділяє не кілька років, а кілька десятиліть.

У нашій країні наразі можна говорити про законодавчий захист прав лише тих робітників культури, які задіяні у виконавських мистецтвах. Вони відповідно до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" мають право вийти на пенсію за умов робочого стажу тривалістю від 20 до 30 років.

Стаж залежить від конкретного виду творчої діяльності: приміром, найраніше на пенсію йдуть артисти балету, акробати та дресирувальники. Всім іншим творчим працівникам пенсія нараховується на загальних засадах – у залежності від зафіксованого робочого стажу.

За українським законодавством найраніше виходити на пенсію мають право артисти балету, акробати та дресирувальники. Фото: bezikus/Depositphotos

Не секрет, що "біле" оформлення трудових стосунків сьогодні характерне далеко для для всіх галузей. Працівники культури у цьому сенсі тим більше загрожені, адже їхня робота або будується переважно на проектному принципі (та залежить від пошуків фінансування, що нерідко означає перерви як у роботі, так і в стажі), або прив’язана до бюджетних установ, які роками можуть вибивати необхідні ставки і цілком залежать від центрального керівництва.

Усе це призводить до того, що в очах держави значна кількість працівників культури та їхня праця залишаються невидимими.

У цьому сенсі показовим є те, що всі опитані під час написання цієї статті українські митці відмовилися коментувати питання пенсії, мотивуючи це тим, що вони не розраховують на допомогу держави і планують працювати до смерті або просто не бачать сенсу в обдумуванні цього питання в умовах нинішньої нестабільності.

З одного боку, зважаючи на розміри пенсії та соціальної допомоги в Україні, таке ставлення є зрозумілим. Із другого – уникаючи принаймні розмови про майбутнє, ми позбавляємо себе шансу його створити.

Текст підготовлено за сприяння Програми ЄС-Східного партнерства "Культура і креативність".

Ілона Демченко, спеціально для УП.Культура