Школа життя: як підлітки зі сцени розповіли про справжній Донбас

Що буде, якщо дати дітям можливість відверто розповісти про своє життя? Про що вони би розказали, на що звернули увагу? Яку би метафору знайшли для опису жаху війни чи власних мрій? Як "дорослі діти" мислять і що відчувають?

Двадцять підлітків зі сходу та заходу України об’єдналися в проекті "Class act: Схід-Захід". Під керівництвом українських і шотландських драматургів діти написали 11 історій про свою реальність і життя, які були поставлені на сцені Київського театру юного глядача на Липках.

Вони розповідають про проблеми і радості, про те, що їх насправді хвилює. А ще - вони не за віком дорослі у своїх ідеях і роздумах.

Уперше ідею проекту Class act втілили 1997 року в Шотландії в одному з найбільших театрів "Треверс". Його ініціаторкою стала шотландська драматург, письменниця і режисерка Нікола МакКартні.

Нещодавно спеціально для втілення проекту в Україні Нікола приїхала до Києва. Вона каже, що в кожній постановці є щось унікальне, але тут уперше за історію проекту у постановках грав міністр культури країни.

За словами кураторки Class act в Україні, драматурга Наталії Ворожбит, процес пошуку учасників для проекту розпочався із двох подорожей: спочатку до шкіл у місті Попасна Луганської області та місті Миколаївка Донецької області, а згодом – до школи № 2 у місті Нововолинську Волинської області. У школах обрали 20 дітей для проекту: половину зі сходу і половину із заходу.

17 червня діти приїхали до Києва, де протягом 5 днів писали свої історії під керівництвом команди професійних драматургів і режисерів. Над самою виставою за текстами дітей ще 5 днів працювала професійна команда режисерів, художників та акторів, аби 27 червня показати прем`єру в театрі.

"Перед нами стояла нова й екстремальна задача: за такий короткий термін написати і поставити 11 маленьких п’єс, – розповідає Наталія Ворожбит. – Повірте, що це було непросто. Кожна п’єса по 10 хвилин, деякі з них діти писали в парах. Причому умовою було, аби діти були з різних шкіл і знаходили спільні теми, спільну мову і вчилися домовлятися".

Головною метою проекту стала комунікація між підлітками з різних регіонів і створення майданчика, де вони могли би разом подивитись на власне життя і на ситуацію в країні загалом.

Проект вкотре довів, що протиріччя між мешканцями різних регіонів штучні і що молоді легко спілкуватися наживу, без посередників. А головне — кожному є що розповісти.

Тематика дитячих історій дуже різна – від вегетаріанства і вибору життєвого шляху до пострілів у 5 хвилинах від власного дому.

В одній із п’єс "Каміння", яку написав 15-річний Віталій Шмітько, частково розповідається історія власного життя автора. Хлопець із Попасної разом із родиною покинув рідне місто і переїхав до Харкова. Каже, що виїжджали з Попасної вони вже під вибухи і було страшно, бо покидали місто на машині, яка розвозила хліб, їхали об’їзними дорогами, коли довкола вибухали снаряди.

У "Камінні" багато акцентів на сприйнятті харківськими підлітками переселенця, на стереотипах довкола "людини звідти", жартах про "ДНР" і на замкненості, яку варто подолати після пережитого.

Проект Class act перевернув життя Віталія, оскільки у нього з’явилася можливість поділитись усім цим через творчість. Тепер хлопець хоче пов’язати своє життя з театром і, навіть коли не в ролі драматурга, то принаймні не покидати його в якості глядача.

На прем’єрі 27 червня зала київського театру була переповнена, юні драматурги уважно стежили за втіленням власних п’єс на сцені. Ролі в їхніх історіях виконували і молоді актори, і більш знані — акторки Молодого театру Римма Зюбіна та Ірма Вітовська, актор та режисер Олександр Кобзар, а також Наталка Денисенко, Андрій Федінчик, Федір Гурінець, Катерина Вишнева, Аліна Скорик, Роман Ясіновський, Анатолій Маремпольський.

В антракті емоції підлітків переповнювали, дехто хвилювався, очікуючи на свою постановку, а ті, хто "відстрілялись", сміялись та обговорювали окремі театральні деталі.

Як зазначив міністр культури і виконавець ролі батька в одній із п’єс Євген Нищук, команда режисерів спеціально докорінно не змінювала тексти, аби зберегти автентику мови дітей та їхній спосіб мислення.

[L]Формат п’єс, написаних учасниками проекту, варіювався від середньовічної поеми у віршах, де метафорично позначені добрі й злі лицарі, до гумористичної історії про любов у канонах класичної української літератури.

Проект "Class art: Схід-Захід" не варто оцінювати суто в ключі театральної якості, оскільки він скоріше показує тип мислення. В інформаційному шумі дуже часто не чутно тих, хто вже завтра стане активною, смислотворчою частиною України.

Їхній погляд не обмежений і незаангажований, у них немає причин брехати. Підлітки прямі й правдиві, а від того ще більш чіпляють за живе.

У планах організаторів проекту повезти вистави на схід, аби дати можливість іншим дітям та їхнім родинам пережити жах війни за допомогою мистецтва.

Катерина Гладка, спеціально для УП.Культура