Багатогранність людського досвіду: ЛГБТ-кіно в Україні і світі. Частина 2

"Сонячний зайчик" – спеціальна конкурсна програма кінофестивалю "Молодість", який триває зараз у Києві.

Вона включає фільми, героями яких є лесбійки, геї, бісексуальні й трансгендерні люди.

Упродовж п’ятнадцяти років програма лишається найбільшою в Україні культурною подією, на якій можна побачити найкращі стрічки про життя ЛГБТ-спільноти з усього світу.

Минулої неділі програму відкрив французький фільм "Тео і Юґо в одному човні" режисерів Олів’є Дюкастеля та Жака Мартіно. В п’ятницю, 28 жовтня відбулася церемонія нагородження 15-ї офіційної конкурсної програми "Sunny Bunny".

УП.Культура дослідила розвиток сексуальних та гендерних ідентичностей на кіноекрані, зробила екскурс в історію світових ЛГБТ-кінофестивалів та оцінила перспективи розвитку власного квір-кіно в Україні. Пропонуємо вашій увазі другу частину цієї масштабної розвідки.

"СОНЯЧНИЙ ЗАЙЧИК"

В очікуванні на українське квір-кіно

Разом із проникненням ЛГБТ-тематики в мейнстрім з’являються відповідні тематичні програми на провідних міжнародних кінофестивалях. Найпершою такою програмою стала "Тедді" в Берліні, заснована 1987 року, проте включена в офіційну частину "Берлінале" лише в 1992.

[L]Пізніше аналогічні програми були створені в Каннах та Венеції. У 2001 році під враженням від "Тедді" Андрій Халпахчі та журналіст Анатолій Ярема заснували програму ЛГБТ-кіно на київському фестивалі "Молодість".

Деякий час вона існувала як серія показів від інших фестивалів, що складалися з короткометражних або з кількох повнометражних фільмів, але згодом розширилася й отримала власну назву "Сонячний зайчик" ("Sunny Bunny").

"Те, що ця програма була частиною великого кінофестивалю, давало доступ до широкої аудиторії, частина якої могла вперше познайомитися з темою, частина – позбутися вже сформованих стереотипів", – розповідає координатор "Сонячного зайчика" Богдан Жук.

Логотип ЛГБТ-програми "Тедді"

Окрім надання можливості ЛГБТ-спільноті побачити себе на екрані та посилити внутрішні зв’язки, важливою соціальною метою "Сонячного зайчика" Богдан Жук називає ініціювання ширшої суспільної дискусії щодо проблем ЛГБТ-спільноти, зокрема через медіа.

"На жаль, українські медіа дуже мало цікавляться самою кінопрограмою. Я не знайомий з критиками, які би зналися на квір-кіно. Хочеться вірити, що вони існують, проте знайти їх дуже важко.

Натомість найсильнішим стимулом для суспільного обговорення стала пожежа в "Жовтні" та зрив ультраправими показу "Сонячного зайчика" в наступний після пожежі день два роки тому. Ці події спонукали багатьох обрати, так би мовити, певну сторону.

Цей епізод, а також досвід цьогорічного прайду, показують, що більшість українського суспільства може відкинути упередження, протистояти право-радикальним поглядам, які не є домінантними в суспільстві, й адекватно сприймати те, що права людини існують для всіх".

Наслідком агресії ультраправих стало перенесення "Сонячного зайчика" в кінотеатр "Київ". "Я думаю, це був би дуже гарний жест – прийняти "Сонячного зайчика" назад, заявити в такий спосіб "ми не боїмося", – говорить Богдан. – Проте "Жовтень" цього не зробив. Схоже вони таки бояться невеликої групи людей, яка має бути покарана відповідно до законодавства".

Кадр з фільму "Орнітолог"

Наразі "Сонячний зайчик" лишається головною програмою квір-кіно в Україні. Окрім нього, фільми на ЛГБТ-тематику можна побачити на спеціальних секціях Київського міжнародного фестивалю короткометражних фільмів та Львівського кінофестивалю короткометражних фільмів "Wiz Art", а також в рамках "Фестивалю Рівності".

На цьогорічному "Docudays" фільм про транссексуальну жінку "Звіть мене Маріанною" отримав головний приз програми DOCU/ПРАВО, проте загалом на цьому фестивалі, за словами Богдана Жука, з’являється надто мало фільмів на ЛГБТ-тематику, щоб можна було очікувати появи спеціальної програми чи відзнаки ЛГБТ-кіно.

Наповнення "Сонячного зайчика" відбувається на основі заявок, надісланих на кінофестиваль самими режисерами, пропозицій дистриб’юторів, програм інших міжнародних ЛГБТ-фестивалів.

"Я б не сказав, що існують певні принципи відбору. Це просто мають бути хороші фільми, які включають ЛГБТК персонажів. Ми також намагаємося дотримуватися балансу різноманіття. Цього року це нам не дуже вдалося, і в програмі є лише два фільми про лесбійок", – говорить Богдан. – Завжди є переможці різних фестивалів чи нагород.

Цьогоріч це "Орнітолог" Жоао Педро Родрігеша, одного з найвидатніших сучасних португальських режисерів, – квірна інтерпретація християнської історії з потужним міфологічним символізмом, яка отримала приз за найкращу режисуру в Локарно.

Кадр з фільму "Потанцюєш зі мною"

Є подібний за тематикою "Кіт", який отримав "Тедді" як найкращий фільм цього року. Там метафорично зображено вигнання з раю на прикладі пари чоловіків, які живуть ідеальним життям, поки певний інцидент не ставить усе під загрозу.

Щороку в програмі є якісь фільми про дорослішання, самоусвідомлення, пізнання себе. Цього разу це "Тканина серця" з Ісландії, що отримав "Квір-лева" у Венеції. Він про двох юних хлопців, друзів, один з яких усвідомлює, що має якісь почуття до іншого.

Про вплив суспільних упереджень на прийняття себе йдеться у фільмі "Пас" із Британії. Ця ж тема піднімається у французькому фільмі "Тепла пора року", дія якого відбувається у 1970-х роках. Це лесбійський фільм про двох жінок, одна з яких з приїжджає в Париж із села і знайомиться там з феміністкою, а потім змушена повернутися назад до батьків.

У цій історії показано як правила та обмеження, встановлені ширшим суспільством та локальною спільнотою, впливають на те, чи можеш ти стати собою".

Три роки тому "Сонячний зайчик" включав і документальні, і ігрові фільми, але через складність для журі, яке мало судити їх одночасно, вирішили залишити в конкурсі лише художні картини.

Класичні ЛГБТ-фільми та документальне кіно показують поза конкурсом та в інших програмах фестивалю. Цього року на позаконкурсних показах "Сонячного зайчика" можна побачити донедавна невідомий фільм класика квір-кіно Дерека Джармена "Потанцюєш зі мною" та ще один документальний фільм "Кікі" Сари Йорденьо, який є своєрідним сиквелом знакового для історії ЛГБТ-кіно "Парижа у вогні" Дженні Лівінгстон.

Кадр з фільму "Звіть мене Маріанною"

Фільм Лівінгстон оповідав про досить закриту на той час культуру балів кольорової ЛГБТ-спільноти в Нью-Йорку, яку складали переважно незаможні афро- та латиноамериканці. "Кікі" розповідає про таку саму спільноту в Нью-Йорку 20 років по тому.

В інші програми "Молодості" увійшли ще два фільми на ЛГБТ-тематику: "Оголені" Кароя Естерґайоша – в угорську програму та "Меплторп. Погляньте на світлини" – в програму спеціальних подій.

Аудиторію "Сонячного зайчика" складають переважно представниці та представники ЛГБТ-спільноти, проте на покази приходять й інші глядачі "Молодості". "Частина аудиторії лишається упередженою і часто тримається на відстані від програми "Сонячний зайчик".

Коли ж ЛГБТ-фільми включаються до загальних програм, глядачі можуть зацікавитися хорошим режисером та цікавою темою без вмикання упереджень, що не стосуються безпосередньо фільму. Тож ми думаємо відмовитися від окремої програми й включати ці фільми в інші секції фестивалю, як це роблять на "Берлінале", щоб досягнути ширшого кола глядачів.

Можливо, в наступні роки "Молодість" матиме одну велику загальну програму, що дозволить показувати більше не тільки ЛГБТ-фільмів, а й, скажімо, фільмів з Азії та Латинської Америки, які наразі не потрапляють у досить вузько визначені програми", – зазначає Жук.

На жаль, фільми зняті в Україні та про Україну можна побачити на "Сонячному зайчику" хіба як виняток: "За останні 10 років я пригадую лише дві українські короткометражки про ЛГБТ-людей, які були показані в національному конкурсі, – це "Екзарх" Надії Парфан та "У мене є друг" Дмитра Мойсеєва.

Кадр з фільму "Оголені"

Було кілька повнометражних документальних фільмів, проте жодного художнього. За три останні роки, впродовж яких я був координатором, на конкурс було подано декілька документальних фільмів про Україну, два з них зняті іноземними режисерами, проте вони не були відібрані, бо ми не вважали їх достатньо якісними.

Ідеться, зокрема, про нещодавній фільм Марусі Босюрків, про участь ЛГБТ-активістів в подіях Майдану, що, як ми вирішили, навряд чи покаже щось нове українській аудиторії. Ми з нетерпінням очікуємо на повнометражний дебют художника та режисера Анатолія Бєлова, який має бути закінчений цієї осені".

Серед причин відсутності власного квір-кіно в Україні Богдан Жук називає складність пошуку фінансування для ЛГБТ-фільмів, відхід режисерів, що мають профільну кіноосвіту, в рекламу й на телебачення та низький рівень розвитку кіноіндустрії загалом.

Проте слід додати, що в країні, де на покази ЛГБТ-фільмів досі агресивно нападають, а палії кінотеатрів отримують умовні строки за хуліганство, щоб знімати квір-фільми потрібна ще й певна сміливість.

Марія Тетерюк, спеціально для УП.Культура 

Статтю створено в рамках спецпроекту Британської Ради в Україні.

Британська Рада – це міжнародна організація Сполученого Королівства, мета якої – розширення культурних відносин та розповсюдження освітніх можливостей. Британська Рада твориmь дружні знання та будує порозуміння між людьми у Великобританії та в інших країнах за допомогою позитивного внеску в Сполучене Королівство та в країни, із якими працює – змінює життя, створюючи можливості, вибудовуючи зв’язки та довіру.