Бард Східної України, де все розвалюється

Коли цього літа я розмовляла з українським письменником Сергієм Жаданом, сидячи в кав’ярні в дев'ятому районі Відня, зрозуміла, що він набагато лагідніший, ніж я собі його уявляла.

Як публічна особа Жадан сексуальний і жорсткий. Він є вокалістом ска-гурту під назвою "Собаки в космосі".

Його музика – це пост-пролетарський панк, його вірші – ліричні, його романи нагадують Вільяма Берроуза і бітників із випадковим вкрапленнями латиноамериканського магічного реалізму.

Утім, при особистій зустрічі Жадан виявився вдумливим співбесідником та уважним слухачем.

Він усвідомлює свою роль як неофіційного барда Східної України, і ще більше усвідомлює моральну відповідальність, яку несе за свої слова. У цій частині світу не так багато людей, чиї слова долають межі своїх кордонів.

Жадан є одним з небагатьох українських авторів, роботи якого були перекладені на багато мов. Його останній роман "Ворошиловград" отримав премію Яна Михальські з літератури в Швейцарії; він захоплював увагу читачів в Австрії, Німеччині, Польщі та Росії.

Виступ гурту "Жадан і собаки". Фото з офіційної ФБ-сторінки колективу

Після одного з поетичних читань Жадана у Варшаві польський журналіст зазначив, що він ніколи не бачив у місті так багато молодих жінок, які носили б у березні короткі спідниці.

Бунтівний і харизматичний, як Джеймс Дін, Жадан іноді видається нестерпною дитиною, хоча у свої сорок два він залишив позаду той вік, коли можна було б називатися enfant terrible.

Так само й "Ворошиловград" можна читати як роман виховання, хоча його головний персонаж і оповідач, Герман, вже переріс вік, властивий героям подібних творів. "Мені тридцять три роки", – починає він.

"Я давно і щасливо жив сам, з батьками бачився рідко, з братом підтримував нормальні стосунки. Мав нікому не потрібну освіту. Працював незрозуміло ким. Грошей мені вистачало саме на те, до чого я звик. Новим звичкам з'являтись було пізно. Мене все влаштовувало".

Подібно до Жадана, Герман родом із маленького містечка біля Ворошиловграда – міста, яке після падіння Радянського Союзу перестало називатись Ворошиловград, а стало Луганськом (українською мовою) і Луганском (російською мовою). Воно розташоване в Донбасі, східному регіоні України.

Після навчання в університеті в Харкові, другому за величиною місті України, приятель взяв Германа працювати політичним консультантом якоїсь мутної особи. Він став редагувати виступи, організовувати семінари про демократію і відволікати увагу від відмивання його друзями грошей.

У цілому, Герман мобільний. Він не довіряє банкам, тому ховає свої гроші між сторінками видання Гегеля.

Старший брат Германа, Юра, досі живе в своєму рідному місті, поруч із більше-не-Ворошиловградом.

Юра володіє заправкою, де вони разом із двома старими друзями ремонтують автомобілі. Один з них, Коча, – колишній дрібний злочинець. Ще один – колишня зірка футболу на прізвисько Травмований (Injured у філігранному перекладі Райллі Костігана-Гьюмса та Айзека Уїлера, хоча більш доречним було би перекладати як Traumatized).

Фото: Олександр Хоменко

Одного спекотного літнього ранку в Германа дзвонить телефон. Це Коча: брат Германа зник. І тоді Герман відправляється на АЗС. Іншими словами, як пояснив мені Жадан: "Він повертається в минуле, де для нього починається майбутнє".

Поїздка виявилася довшою і складнішою, ніж мала би бути. Друзі Германа, відмивачі грошей, везуть його в своєму старому чорному "Фольксвагені" під музику Чарлі Паркера, однак дорогою розвертаються.

Повз проїжджає автобус, і Герман сідає в нього, приєднавшись до "жінок в бюстгальтерах та спортивних штанях, з яскравим макіяжем і довгими накладними нігтями, чоловіків з барсетками та наколками . . . і дітей в бейсболках та спортивних костюмах, з битами та кастетами в руках".

Він має намір залишитися на АЗС на кілька годин, щоб усе з’ясувати. Через день, однак, нічого не прояснюється, тому він планує залишитися ще на день, а потім ще на два, а потім, напевно, на тиждень.

Він потрапляє у безчасся, як Ганс Касторп в "Чарівній Горі" Томаса Манна. Він відвідує бухгалтерку свого брата, Ольгу, яка відводить його до бару поруч з дискотекою, де багато років тому він втратив свою цноту.

Він зустрічає двох хлопців, які мають біплан і хочуть купити, точніше експропріювати АЗС.

Він потрапив на війну за сфери впливу: Травмований і Коча розраховують на Германа, бо не хочуть продавати хлопцям з біпланом заправку, яка стала цілим їхнім життям.

Донбас – це місце жорстких дітей. Місце, де лишаються жорсткі діти. Власне, Жадан там не затримався: подібно до Германа, він переїхав у Харків. Але його батьки, брат і багато друзів залишилися.

Він буває там часто навіть тепер, коли йде війна. Від весни 2014-го війна відібрала життя близько восьми тисяч осіб. Понад півтора мільйона людей залишили свої будинки і стали переселенцями.

Виступ "Жадана і Собак" у Ковельській виховній колонії в рамках #ПСИхотур, осінь 2016 року. Фото з офіційної ФБ-сторінки колективу

"Ворошиловград", хоча його події відбуваються в 2009 році, став романом нашого часу, особистою мандрівкою в давно забуте радянське прикордоння, яке тепер загрожує призвести до падіння Європи.

Розташований далеко на південному сході України, вздовж кордону з Росією, Донбас є постіндустріальним шахтарським краєм, відомим своєю територіальною відданістю.

Домінуючою мовою є російська, хоча українська також поширена, так само як суржик, тобто суміш цих двох мов.

У ранньомодерні часи Донбас був свого роду Диким Заходом: дикі степи служили притулком для козаків, які втікали від польського гніту; пізніше, він приваблював переслідуваних євреїв, представників релігійних меншин, розкуркулених селян, злочинців, шукачів золота – втікачів усіх мастей.

До XX століття це була "політично некерована . . . прикордонна земля, де внутрішні прагнення до свободи, дикої експлуатації і щоденного насильства змагалися між собою за панування". Так історик Гіроакі Куромія описав регіон у своїй книзі "Свобода і терор у Донбасі".

За Сталіна Донбас став майданчиком для стаханівського руху, місцем, де кувалися суперпрацівники, здатні виконати п'ятирічний план за чотири роки. Прискорення часу мало зворотний бік: навіть за сталінськими стандартами, пише Куромія, "терор 1930-х років у Донбасі був надмірним".

Сталін помер; суперпрацівники зникли, Радянський Союз розпався. Дев'яності принесли на Донбас мафію і олігархію, а ще стали періодом підйому місцевого хулігана Віктора Януковича, який перетворився на клептократа.

2010 року він був обраний президентом України (Янукович не випадково мав спільного стратегічного радника разом із Дональдом Трампом, Пола Манафорта, який, схоже, спеціалізується на піарі для розбійних олігархів з президентськими амбіціями.)

Тоді час сповільнився. Заводи закрилися. В романі Герман повертається в добре знаний для нього світ, де нічого не змінилося. "В мене завжди було відчуття, що після 1991 року люди на Донбасі . . . не дозволяють часу рухатися природно",  – каже мені Жадан. Як результат, "темні плями, тимчасово аномальні зони".

На цьому тимчасовому аномальному пустирі все екзистенційне проявляється через фізичне: трохи футболу, багато сексу, ще більше насильства.

Фото: Олександр Хоменко

Матеріальні об'єкти Жадан описує з майже гротескною прискіпливістю – дерев'яні ікони православних мучеників, брелок Манчестер Юнайтед, пара електричних ножиць Bosch заміняють пропущені слова в лаконічному діалозі. Утім, бракує не лише слів.

Люди називають Донбас "Бермудським трикутником". Як сказав мені Євген Монастирський, 24-річний аспірант історії з Луганська і шанувальник Жадана, об'єкти, роки і люди, подібно до брата Германа, зникають там повсякчас.

Багато з тих, хто залишився, вижили в різних бійках. "Всі ми хотіли стати пілотами, – каже Герман своїм друзям дитинства. – Більшість із нас стали лузерами".

Не просто невдахами, дає нам зрозуміти Жадан, а знівеченими лузерами, чиї торси, кінцівки та обличчя вкриті шрамами. "Я подивився уважно на інших своїх старих друзів, їхні тіла, розбиті важким життям, і кулаками їх конкурентів", – каже Герман.

"Їхні спини й попереки, груди й лопатки помічені були черепами й серпами, жіночими обличчями й незрозумілими цифровими комбінаціями, кістяками й зображеннями Богородиці, похмурими закляттями й сповненими гідності формулами. Найбільш аскетично виглядав Семен Чорний Ху, на грудях якого можна було прочитати "Мій Бог – Адольф Гітлер", а на спині, відповідно, "Главний на зоні – вор в законі".

Татуювання, яке поєднує свободу і терор, приводить до несподіваної думки: абсолютна влада завжди була лише за півкроку від повної анархії. У "Ворошиловграді" відсутність закону стає сама по собі грізною присутністю.

"Українське життя тримається не на законі, а на правилах, – якось написав український письменник Тарас Прохасько. – Головним з них є те, що порушувати закони можна". В цьому відношенні Донбас є таким же, як решта Україна, навіть більшою мірою.

21 листопада 2013 року, Янукович, під тиском президента Росії Володимира Путіна, несподівано відмовився підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Багато українців сприйняли це так, ніби їх позбавили майбутнього.

Фото: Олександр Хоменко

Сотні людей, зокрема студенти, зібралися на Майдані, великій площі в центрі Києва, щоб висловити свій протест.

Близько 4 години ранку 30 листопада Янукович відправив Беркут для розгону студентів. Схоже, він розраховував на батьків, які б забрали своїх дітей з вулиць. Замість цього батьки приєдналися до своїх дітей.

На наступний день більше, ніж півмільйона людей вийшли на Майдан, наполягаючи: "Ми не можемо дозволити їм бити наших дітей".

"Уряд має кров на своїй совісті і відповідатиме за це", – сказав Жадан кілька днів потому в інтерв'ю молодому польському журналісту Павлу Пеньонжеку. Тієї зими ставки росли, так само, як збільшувався градус насильства.

Майдан перетворився на паралельне місто зі своїми кухнями, відкритими університетами, медичними клініками та розподілом одягу, залучивши мільйони людей всіх поколінь і національностей.

Беркут Януковича застосував водомети при мінусових температурах. Його головорізи викрадали і катували протестувальників. "Майдан" став означати пристрасне повстання проти свавілля і тиранії.

"Це не дискотека – це справжня революція", – сказав Жадан Пеньонжеку.

Революція досягла свого апогею в лютому, коли снайпери Януковича вбили на Майдані майже сотню людей . На наступний день після того, як стрілянина припинилася, Янукович втік у Росію.

Після перемоги Майдану в українській столиці населенняСходу України залишалося розділеним. З-за кордону почали прибувати російські "туристи", щоб узяти участь в демонстраціях "антимайдану".

26 лютого Жадан розмістив на YouTube шестихвилинне звернення до жителів Харкова, записане російською та українською мовами.

[L]"Не слухайте пропаганду, – сказав він, – там немає ніяких фашистів чи екстремістів. Це неправда. Переходьте на нашу сторону".

Три дні потому, 1 березня, Жадана вивели з демонстрації в Харкові закривавленого, з розбитою головою. Поет був надто безтурботним. "Я дорослий – мене важко оглушити ударом по голові", – сказав він пізніше того ж місяця в інтерв'ю.

Жаданове звернення виявилось дієвим в Харкові, але не в Донбасі. Навесні 2014 року "сепаратисти" захопили значну частини шахтарського регіону.

Спочатку було важко сказати, ким саме були сепаратисти. Вони утворили строкату групу з локальних патріотів, фашистів, антифашистів, місцевих хуліганів, російських солдатів-добровольців, найманців, революціонерів, кремлівського спецназу, бандитів і польових командирів, які оголосили себе борцями з нацистською хунтою в Києві (якої насправді не існує).

Багато сепаратистів почували ностальгію за СРСР і царською імперією водночас. Відмінність між російськими імперіалістами і місцевими анархістами була розпливчастою.

Нині колишній Ворошиловград опинився на території самопроголошеної Луганської народної республіки – суб'єкта, котрий, за висловом Жадана від травня 2014 року, "існує виключно у фантазіях самопроголошених "народних мерів" та "народних губернаторів".

Останні легко могли би бути персонажами, що зійшли зі сторінок його роману: Жадан переконливо зображує чоловіків у спортивних костюмах з розтягненими татуюваннями, скляними очами і відсутніми пальцями.

(Відсутні пальці не є елементом магічного реалізму: В'ячеслав Пономарьов, сорокарічний сепаратист, який у квітні 2014 року оголосив себе "народним мером" Слов'янська, не мав двох пальців на лівій руці.)

У "Ворошиловграді" Жадан описує якусь зону бойових дій на українсько-російському кордоні під Ростовом: чоловіки в камуфляжах і балаклавах з автоматами Калашникова, зрідка беруть в одного-двох заручників.

Він описав всюдисуще насильство в той час, коли війни не було – жорстокість сприймається тут як даність.

Фото: Олександр Хоменко

"Ви знаєте, до війни, всі ці речі, звісно, здавалися зовсім іншими: на кордоні з Росією, в армійському одязі, повсякденна готовність до боротьби, – розповів мені в листі Жадан. – В цьому не було нічого катастрофічного". (Я написала Жадану польською про роман, який він написав українською, а мені довелося читати англійською. Він відповів мені російською. Вся ситуація була дуже українська.)

Балаклави й автомати Калашникова, а також гангстерська культура пов’язані із бездонною корупцією. Слово, вірніше одне зі слів, яке використовують в російській на позначення корупції – продажность (продажність – українською).

Це означає "можливість бути купленим" і стосується розуміння того, що все і всіх можна купити.

Своєрідні відносини між продажністю, "можливістю бути купленим" і чесністю визначають сутність Донбасу.

Там, де немає довіри до системи, довіра друзів має ключове значення. Там, де немає закону, особиста солідарність понад усе. І так, важливо не за кого голосують, а кого людина вважає за друга.

Чесність етимологічно і концептуально пов’язана із "честю". Що вражає в усьому пережитому Германом на тлі дикості Донбасу, це відсутність лукавства. "Ворошиловград" – це сентиментальний роман про людські стосунки в умовах жорстокості, в якому немає жодного акту зради.

Герман готовий ризикнути всім заради свого зниклого брата, Трамвованого, Коча та Ольги, заради примар минулого, навіть коли це, здається, не має ніякого сенсу.

Намагаючись сховатися від хлопців з біпланом, Герман опиняється на приватному поїзді, де "авторитет"  поїзду дає йому пораду: "У тебе засіла така шалена думка в голові, що головне – це залишатися тут, не віддати ні сантиметра. Ти чіпляєшся за свою порожнечу. Там не лишилось жодної грьобаної речі!".

Але Жадан хоче, щоб ми розуміли, що є щось, заради чого треба залишитися. У його прозі немає ностальгії, але є справжня любов, груба і глибока. Навіть поміж звірства є довіра, вірність і любов.

Аспірант Монастирський, з яким я говорила, віддає перевагу не Донбасу, а Львову, де він тепер живе, саме через честь і чесність, що замінили звичну буржуазну мораль.

Не зважаючи на все насильство, наполягає Монастирський, "Донбас повний радості, милосердя і співпереживання". І він любить Жадана за те, що той зобразив цих небагатослівних людей більш достовірно, ніж будь-хто інший, показуючи нам, що "ці люди прекрасні, прекрасні в своїй потворності".

Марсі Шор, The New Yorker

Марсі Шор є авторкою книги "Смак попелу: життя після смерті тоталітаризму в Східній Європі". Вона пише книгу про Майдан. Оригінал статті опубліковано на сайті The New Yorker 28 листопада 2016 року. 

Переклад з англійської: Ксенія Чакелева