Тріумф чорної музики: 5 виконавиць, до музики і слів яких прислухається світ

31 березня київський клуб Sentrum перетвориться на виїзне представництво Лондона – тут виступить молода співачка Ray BLK, котра виросла в неспокійному районі Кетфорд на півдні британської столиці.

Ще два-три року тому про цю виконавицю, яка поєднує в музиці актуальні неосоул, r&b і грайм, ніхто не знав. Навесні 2015-го вона виклала на платформі Soundcloud дебютний запис Havisham. Минулої осені записала міні-альбом Durt.

Тепер критики називають її серед найперспективніших виконавиць Британії. А ще Ray BLK стала переможницею престижного опитування BBC’s Sound Of 2017.

Щороку в ньому беруть участь кілька десятків спеціалістів індустрії, які визначають найцікавіших нових музикантів. Свого часу перше місце у цьому дослідженні експертної думки посіли репер 50 Cent і теперішня поп-зірка Adele.

З нагоди виступу Ray BLK в українській столиці УП.Культура розповідає про неї та про чотирьох інших чорних виконавиць, чиї пісні меломани світу слухали минулого року.

Як зауважив нещодавно оглядач Шекіл Грілі у статті для міжнародного чоловічого видання GQ, в 2016-му чорна музика пережила момент тріумфу. Адже альбоми афроамериканських музикантів очолювали чарт Billboard 200 протягом 27 тижнів.

Триваліший час чорні музиканти панували в цьому рейтингу аж у далекому 1982-му. Тоді саме вийшли культові платівки "Thriller" Майкла Джексона та "Purple" Rain Прінса.

Серед найуспішніших платівок минулого року були "ANTI" від поп- і r&b-співачки Ріанни та "Views" репера Дрейка. Також популярними стали альбоми та сингли таких зірок як Кендрік Ламар (його музика є в плейлисті Барака Обами), багаторазовий володар "Греммі" Каньє Вест, а ще Бейонсе та її не менш талановита, хоча й менш знана сестра Соланж Ноулз.

Треки цих та інших чорних виконавців окупували також минулорічний чарт Billboard Hot 100. А поміж тими платівками від музикантів із африканським корінням, що не потрапили до рейтингу, було чимало новаторських та й навіть революційних, зауважує Грілі з GQ.

"Мені хотілося б думати, що Прінс [помер навесні 2016 – ред.], який був політично заангажованим виконавцем і вірив у силу великих альбомів, був би в захваті від того, як чорні артисти поєднують творчість та активізм, при цьому домінуючи зі своєю музикою в комерційній сфері", – резюмує американський оглядач.

RAY BLK

У лондонському районі Кетфорд, куди майбутня співачка Ray BLK переїхала разом із сім’єю 4-річною дитиною, може статися будь-що. Скажімо, сусіди торгуватимуть наркотиками або обкрадуть помешкання.

Саме це трапилось одного разу із будинком, де жила Ray BLK, справжнє ім’я якої Ріта Еквере. Той випадок прикро вразив молоду співачку – серед викрадених речей був ноутбук із десятками чернеток пісень. Але й надихнув на створення композиції My Hood.

Пісня, записана в дуеті із хіп-хопером Stormzy, стала візитівкою співачки. А її рядки "There’s no place like home, no place like home, Buy me any ticket, I don’t wanna go" ("Немає такого іншого місяця, як мій дім, Купіть мені будь-який квиток – я не поїду") окреслили одну із найважливіших у творчості тем – прив’язаність до рідних місць і буденне життя британської столиці.

Ріта Еквере, чий псевдонім BLK розшифровується як "Building, Living, Knowing" ("Будувати, Жити, Знати"), співала з дитинства. Вона знала напам’ять хіти Вітні Г’юстон та Майкла Джексона і писала реп.

Згодом долучилась до шкільного та церковного хорів, а ще полюбила і вивчила назубок усі пісні культового британського гурту Coldplay.

Здобуваючи вищу освіту і спеціалізуючись на англійській літературі, вона написала перший міні-альбом Havisham. Таку назву він отримав на честь героїні роману Чарлза Діккенса "Великі сподівання", котра мала розбита серце. Згодом з’явилися 7 треків, об’єднані в міні-запис Durt.

Тепер критики називають її відверту і щиру манеру говорити зі своєю аудиторією, а ще теплоту і розслабленість освіжаючими. При цьому сама Ray BLK називає себе оповідачкою.

"Своєю музикою я хочу розказати історію сили, впевненості, прориву і прийняття себе, адже саме ці відчуття забирають із собою додому мої слухачі", – говорить співачка в розмові з УП.Культура.

Вона зауважує – завжди відчувала свою відповідальність. Що популярнішою стає, то пильніше ставиться до можливостей піднімати важливі проблеми. Тому, скажімо, кліп на пісню Chill out зняла на Ямайці, а на головні ролі запросила місцевих жінок-трасгендерів. Їх не сприймає і переслідує місцева спільнота.

Утім адвокації досі потребують також звичайні жінки, які прагнуть досягти успіху. Тим паче чорні виконавиці, котрі прокладають собі шлях у музичній індустрії, ділиться Ріта. "Ти маєш бути утричі кращою за будь-яку іншу співачку, щоб тебе помітили. Це битва довжиною в життя", – говорить музикант. І додає:

"Будучи жінкою в музичному бізнесі, ти щодня стикаєшся із мікропроявами агресії. Від тебе очікують впевненості і водночас смирення, аби не налякати чоловіків. Ти можеш бути жінкою-босом, але не надто владною, адже чоловіків ображає, коли їм вказують, що робити".

БЕЙОНСЕ

Цього року напередодні свята Всіх закоханих у західній пресі тільки й розмов було, що про неймовірний виступ Бейонсе на церемонії вручення музичної премії "Греммі".

Тоді співачка отримала лише дві статуетки, хоча й номінувалася у дев’яти категоріях. Однак враження від її 9-хвилинного шоу затьмарили невдачі.

Вагітна Бейонсе виступала разом зі своїм балетом. Її золотавий костюм порівнювали із різними релігійними образами від християнської Діви Марії до індуїстської богині Дурґи. Окремі сцени театралізованого виступу композиційно відтворювали відомі релігійні сюжети.

Вона виконала дві пісні зі свого останнього візуального альбому Lemonade, який приніс їй "Греммі" в категорії "найкращий запис у жанрі сучасної урбаністичної музики". Платівку виконавиця створила під враженням від чоловікової зради. Утім навіть таке джерело для натхнення не завадило Бейонсе вкотре утвердитися в статусі однієї з найвпливовіших феміністок планети.

На початках своєї кар’єри співачка втілювала для мільйонів взірець розкішного життя і була еталоном споживацького суспільства. Утім тепер є однією з лідерок в боротьбі з расизмом та будь-якими дискримінаціями, зокрема, за ознакою статі.

Скажімо, минулого року Бейонсе вразила всіх потужним виступом у перерві фінальної гри чемпіонату з американського футболу. Представивши потужну пісню Formation, вона акцентувала на своєму африканському походженні, а використані нею візуальні образи відсилали до історії партії "Чорні пантери", що в 1960-х боролися за права чорношкірих в США.

Потужний голос і вміння використовувати його в творчості та суспільному житті кілька разів виводили Бейонсе на перші позиції рейтингів найвпливовівших людей планети. Її статки вдвічі перевищують зароблене чоловіком, репером Jay Z.

Проте в основі всього цього – музичний талант, трудоголізм і вміння знаходити правильних партнерів для співпраці. В результаті виходять платівки на зразок минулорічної Lemonade.

Критики охрестили цей альбом, випущений разом із кліпами на кожну пісню, потужним і амбітним. Роб Шефілд в американському The Rolling Stone зауважив: платівка засвідчила, що серед живих виконавців досі є справжні творчі велетні. Оглядачка The Observer Кітті Емпайр наголошує, що приголомшливий альбом Бейонсе – це "жіночі витримка та прагматизм, вшановані із теплотою, злістю та дотепністю".

СОЛАНЖ

Вони росли в одному домі, слухали тих самих тата і маму, між ними – всього п’ять років різниці. Утім кар’єрні шлях та цілі в музиці сестри Бейонсе та Соланж Ноулз мають зовсім різні.

Голос старшої Бейонсе гримить на весь світ, кожен її виступ стає приводом для тривалих дискусій і тисяч публікацій у ЗМІ. Молодша Соланж – тонша і ніжніша у творчості та в роботі. Її обличчя менш упізнаване. Утім їй також є чим похвалитись.

Минулого року Соланж випустила третій альбом A Seat at the Table. Із моменту виходу попереднього студійного запису минуло вісім років.

Виконавиця говорить, що зробити платівку було непросто не лише через необхідність зібрати гідний матеріал, але й через потребу заробити достатньо коштів на її запис. Попри успішну кар’єру, а також титул ікони стиля, Соланж не фігурує у списках найбагатших американців.

Зате на її рахунку є кілька нагород, у тому числі й "Греммі". Її минулорічний альбом отримав не менш схвальну критику, ніж Lemonade Бейонсе, і займав верхні позиції чарту Billboard. У ньому Соланж поєднала фанк, психоделічний та неосоул і r&b.

Попри численні відмінності, дещо все ж поєднує сестер. Це впевнений голос захисниць прав чорних. "Усе, чого я прошу, щоби люди були більш чутливими до правд інших людей, навіть коли з ними не згодні", – говорить молодша Ноулз в інтерв’ю виданню The Fader.

Її A Seat at the Table розпочинається із короткої пісні Rise, написаної під враженням від поліцейського насильства проти темношкірих в Америці. До того ж на диску чимало історій, натхненних родинними історіями.

"Це дослідження питань, поставлених Соланж у її Твіттері: "Де ми можемо бути в безпеці? Де можемо бути вільними? Де ми можемо бути чорними?", – пише Таві Гевінсон у W Magazine. – A Seat at the Table – це все в одному: протиотрута від ненависті, вшанування чорних, ствердження свого права усе це відчувати".

ЕСПЕРАНСА СПОЛДІНГ

Музична кар’єра американки Есперанси Сполдінг будується на контрастах.

Вона не прагне до масової популярності, змішуючи на власний смак соул, босанову, фанк і рок. При цьому її альбоми потрапляють до рейтингів Billboard, а експерти присуджують нагороди. Зокрема, "Греммі" у категорії "Найкращий новий артист".

Це був 2011-й, і Есперанса стала першою джазовою виконавицею, удостоєною цієї відзнаки. Більше того – у боротьбі за премію уродженка Потрленду обійшла репера Дрейка і кумира мільйонів дівчат-підлітків Джастіна Бібера. Аби якось помститися співачці, останні навіть зіпсували її сторінку у Вікіпеідії.

Есперанса не боїться експериментів і вирізняється незвичним поєднанням двох амплуа – басистки та вокалісти. При цьому, крім басу, добре дає собі раду з віолончеллю, гобоєм і кларнетом. А ще співає іспанською та португальською на додачу до англійської.

Її музику люблять сильні цього світу. Вона виступала на церемонії вручення кінопремії "Оскар", виконавши класичну "What A Wonderful World" Луї Армстронга.

Коли Барак Обама отримував Нобелівську премію миру, він запросив Есперансу, скориставшись правом обрати виконавця для виступу на урочистому вечері.

– То які вони [подружжя Обама]? – запитав згодом співачку журналіст профільного видання Pitchfork Алекс Франк.

– Високі. Вони такі високі, – звично віджартувалась виконавиця. І додала, що Мішель та Барак видаються їй цікавими людьми, які люблять джаз і різне "креативне лайно".

Шукаючи внутрішній баланс між творчою свободою та популярністю, Есперанса вдалась до кроку, до якого часто приходять музиканти в подібних ситуаціях. Для своєї платівки 2016-го року Emily’s D+Evolution, п’ятої в дискографії, вона вигадала ліричну героїню, віддавши їй своє середнє ім’я Емілі.

Працюючи над платівкою, Есперанса вкотре перевинайшла власний стиль. Він утворився через злиття фанку та арт-року. "Її естетика, що не має адреси й прописки, поєднується із головною темою альбому – особистою свободою", – зауважує оглядач Pitchfork Маркус Джей Мур.

ДОН РІЧАРД

Коли Дон Річард була підлітком, вона слухала The Prodigy, Tori Amos і грала в софтбол. Тоді мати непокоїлась і запитувала: "Чому ти не можеш просто носити плаття і рожеве та слухати Мераю Кері?".

Тепер Дон носить футуристичний одяг, може самостійно розібратися з власним маркетингом і букінгом, а головне – пише та виконує музику, що змінює уявлення американців про r&b.

Минулого року вийшов її альбом REDEMPTION – остання частина трилогії. Аби створити цей епос про боротьбу за власне місце в світі та прийняття себе, вона покинула великі лейбли та успішну кар’єру під крилом продюсера і репера Шона Джона Комбса. Він більше відомий за сценічними псевдонімами Паф Дедді, Пі Дідді, а згодом просто – Дідді.

Дон розпочинала кар’єру у ріаліті-шоу, яке продюсував Комбс і за результатами якого було створено дівочий гурт Danity Kane.

[L]Два альбоми і кілька успішних турів потому самобутня виконавиця долучилась до проекту Diddy – Dirty Money, який запам’ятався меломанам по-справжньому зірковим складом учасників і нестандартними музичними рішеннями.

2011-го Дон розпочала сольну кар’єру. Вивчені в університеті маркетинг та основи бізнес-права допомогли самотужки пробивати шлях в індустрії.

А чітке бачення бажаного результату перетворили на культового музиканта, що випускає експериментальні платівки на стику арт-попу, електроніки, r&b та альтернативної танцювальної музики.

Критики в захваті від сміливості Дон. Вони називають її реформаторкою жанру і відзначають вміння віднаходити натхнення в підзабутих музичних пластах 1970-х – 1990-х.

"Я хочу підкорити все, що породжує страх, – говорить Дон в інтерв’ю журналістові The Guardian. – Відчуття того, що я можу створити таке, чого ніхто не робив до мене, є для мене найбільш захопливим".

Утім за музичними експериментами виконавиця не втрачає відчуття реальності та відповідальності. В інтерв’ю вона щоразу наголошує на потребі в рівності для всіх, незалежно від їхньої статі, кольору шкіри чи сексуальних вподобань.

А ще опікується довкіллям – від 2013-го вона є веганкою, брала участь в кампаніях організації РЕТА, що відстоює права тварин.

"Думаю, ми є надто заціпенілими і мовчазними в питанні існування ненависті. Думаю ненависть є, і це має заохочувати нас голосніше заявляти про те, ким ми є", – переконана Дон.

Оксана Мамченкова, спеціально для УП.Культура

Статтю створено в рамках спецпроекту Британської Ради в Україні.