Джазові експерименти та апельсиновий мед: розмова з Вадимом Неселовським і Тамарою Лукашевою

Уродженці Одеси Тамара Лукашева та Вадим Неселовський – джазові музиканти, знані як в Україні, так і далеко за її межами.

Тамара Лукашева – співачка та композиторка, подвійна призерка Neue Deutsche Jazzpreis 2017, де вона була відзначена як найкраща солістка, а її квартет – Tamara Lukasheva Quartett – як найкраща джазова формація року.

Вадим Неселовський – геніальний джазовий піаніст та композитор, професор Музичного коледжу Берклі (Berklee College of Music) у Бостоні.

Вміло поєднуючи у своїх творах джаз з елементами класичної музики та українським фольклором, вони відкривають пошановувачам цієї музичної сцени нові світи.

Попри те, що в кожного з них є свої власні джаз-бенди, Лукашева та Неселовський часто виступають в інших джазових формаціях. Так наприкінці травня Тамара та Вадим – Duo Lukasheva-Neselovskyi – презентували свою першу спільну концертну програму в Німеччині, а саме в Кельні та Фрайбурзі.

У цій програмі музиканти поєднали різноманітну тематику: урбаністичні сюжети чергувалися з ліричними, світська музика – з духовною.

Поряд з меланхолійною композицією про занедбану фабрику в Одесі звучала чудово аранжована Тамарою Лукашевою лірика Роберта Рождественського "Всё начинается с любви" і навіть "Ave Maria" латиною, майстерно трансформована в джазове звучання Вадимом Несиловським.

Уся програма пронизана непередбачуваними імпульсивними імпровізаціями джаз-віртуозів.

її емоційним піком стала остання композиція "Місяць ясний" Юрія Кузнєцова – музичний пам’ятник високо оцінюваній людині, яка рік тому пішла з життя. "Ми вдячні, що цю людину зустріли. Вадим – раніше, я – пізніше. І якщо звучить ця пісня, то він з нами, він живе", – каже Тамара Лукашева. Вона співала цю пісню серцем.

Час для короткого інтерв’ю УП.Культура знайшовся в перерві під час виступу дуету в Кельні.

Фото: Таісія Чернишева

– Кожен концерт має свою історію, свою зав'язку. Розв'язка – це, звичайно, сам концерт. Мене цікавить зав'язка. Як сталося, що цей концерт відбувся? З чого все почалося?

Лукашева: Все почалося з того, що ми десять років тому познайомилися в Одесі. Вадим приїхав з Америки і давав майстер-клас у музичному училищі. З того часу ми дружимо. І от вирішили, що можна пограти разом.

– Це ваш перший спільний концерт?

Неселовський: Це наша перша справжня повнометражна програма в дуеті. Нас запрошували й раніше, але як гостей – у проект Бодека Янке "East Drive". У принципі, такий концерт, як цей дует, де 50% музики Тамари, а 50% моєї – це вперше.

– Ви працюєте в різних групах, у вас великий досвід у власних проектах. А от як працює саме дует Неселовський-Лукашева?

Неселовський: У нас дуже-дуже багато спільного. Мені особисто цікаво працювати з людьми з якогось зовсім іншого світу, з іншої планети, або навпаки, як, наприклад, моя багаторічна робота з Аркадієм Шилклопером, з яким ми перебуваємо в спільному культурному просторі – це і повітря, яким ми дихаємо, і якісь найдрібніші невидимі коди.

Тому я відчував, що в нас з Тамарою мало б усе вийти. Крім культурного простору, нас об’єднує те, що ми дуже серйозно ставимося до того, що робимо.

Оскільки Тамара, живучи в Кельні й гастролюючи постійно по Європі, весь час у роз’їздах, а я, в принципі, живу в Нью-Йорці, але мотаюся сюди також досить часто, то зустрітися нам було не так вже й просто.

Вадим Неселовський. Фото: Дмитро Туйон

Знаючи, що в нас буде тільки два концерти, ми використовували кожну можливість, щоб попрацювати разом. Ми зустрічалися спочатку в січні в Дортмунді, де в нас було кілька репетицій. Потім ми спілкувались через інтернет, скайп та електронну пошту. Пізніше ми зустрілись вже тільки в березні і... до цієї пори.

Це означає, що ми обоє не любимо так званої "шари". Ми любимо наших слухачів і робимо все в наших умовах можливе, щоб підготовити дійсно сильну програму.

– В анонсі вашого концерту в кельнському LOFTі слухачі знайдуть інформацію про те, що ви обоє з Одеси, але живете за її межами, і що в вашій музиці зустрічаються старе і нове та народжується 'нова батьківщина'. Чи знаходите ви себе в цих словах? Якщо так, то яка вона, ця 'нова батьківщина'?

Лукашева: Я не знаю, що з цього приводу думає Вадим, але для мене це виражається наступним чином.

Є таке "Moscow Art Trio". Свою музику вони називають "Fantasiefolklore". Це фольклор, якого насправді не існує. Вони його певною мірою видумали. І це такий от музичний світ, дуже сильний, який вплинув на багатьох.

Для мене – це все те найкраще, що можна було б взяти в батьківщини, з того місця, де я виросла, і створити щось ідеальне, додаючи, звичайно, все те, що на мене впливає протягом життя.

Так створюється щось нове. Адже цієї музики не грають в Україні. Її немає.

Тамара Лукашева під час виступу Тамара Лукашева Quartett у Києві. Фото: ufest.in.ua

Неселовський: Я думаю приблизно так само. Ви знаєте, мені останнім часом дуже подобається одна метафора. Я її почув в мого улюбленого Жванецького – про бджіл.

Звідки береться мед? Мед – це продукт життєдіяльності і, не побоюсь цього сказати, травлення бджоли. Якщо ви захотіли апельсинового меду, то потрібно, щоб бджола літала довкола апельсинів. Якщо ж ви хочете меду з рум'янку, треба, щоб вона запилювала рум'янки.

Справжня людина мистецтва, якщо вона хоче не просто заробити гроші й наситити ринок тим, чого чекають, а прагне своєю духовною роботою поділитися зі слухачем – а це стається тут (показує на серце – УП.Культура), то чомусь воно виливається. Це ж та сама бджілка.

Тобто якщо людина, як Тамара, виросла в Одесі, то вона отримала культурний досвід, який ні з чим не можна порівняти: це й пісні, з якими вона виросла, можливо, якийсь фольклор, релігійна музика – православна та єврейська. Потім вона приїхала сюди – тут європейська сцена, а це зовсім інший клімат.

Звичайно, вона видає той 'мед', який встигла зібрати з усіх цих "квітів".

У моєму випадку – те саме. Все, що зі мною стається, має на мене вплив. Якщо це на мене не впливає, значить, я брешу самому собі, значить, я рухаюся на якомусь автоматі. Але якщо я прислухаюся до себе, то кожен новий твір пов'язаний з новим містом, з новим досвідом.

Для мене це ще й американський досвід, вже п'ятнадцятилітній. Це, звичайно, також має велике значення, хоч ви навряд чи, слухаючи мене, думаєте: "А! От – Америка". Те, що я роблю, далеко від Америки, але десь вона все-таки "прошита"

Можливо, це якось проявляється в ритмі. Можливо, в тому, наскільки голосно я граю. Я не знаю, в чому це проявляється. Але це все ж таки якось відчувається. І це також моя Америка, а нічия інша.

– Вадиме, вам в дитинстві довелося вибирати між музикою та фізикою. Чи проявляється фізика у вашій музиці сьогодні і як?

Неселовський: Ви знаєте, ми навіть сьогодні про це говорили. Перше, що дуже важливо для мене – це те, що я наситився фізикою в дитинстві й не намагаюся науку принести в музику.

Зараз дуже модно якісь формули, якісь математичні побудови переносити у звуки, в графіку. Я цим наситився, коли займався наукою, і мені це зараз не потрібно.

Аркадій Шилклопер і Вадим Неселовський під час виконання композиції "Almost December". Фото: youtube.com

Хочеться, щоб мистецтво йшло від серця до серця, як говорив Рахманінов. Але все одно, якийсь мій науковий досвід допомагає, коли шукаю певне музичне рішення. Є ситуації, коли я розумію, що те, що звучить, мені не подобається, але я шукаю і можливо знайду. І я впізнаю в собі того школяра, який любив експериментувати – а що буде, якщо я поєднаю оце й оце?

Бажання експериментувати в моєму особистому випадку пов'язане з тим, що я колись намагався знайти рішення математичних задач та робив експерименти з фізики.

– А як ви дібрали цю програму? В її складі тільки нові твори чи й твори з ваших інших програм, які ви аранжували наново? "Всё начинается с любви" Рождественського у виконанні Тамари, наприклад, я вже чула.

Лукашева: Так, але ви чули цю пісню в німецькому варіанті. Це була зовсім інша версія, інша музика.

Останнім часом я таким чином багато експериментую. Я беру певний вірш, перекладаю його різними мовами й пишу до нього музику. Виходить абсолютно по-різному.

Від мови залежить дуже багато. Просто неможливо якісь речі перекласти іншою мовою й залишити музику.

У цій програмі в нас дійсно половина творів Вадима, половина моїх. Звичайно, ми грали ці речі в інших формаціях і форматі.

Вадим грав деякі твори з Аркадієм Шилклопером, але все рівно трошки інакше, адже там була валторна.

Нам надзвичайно цікаво, щоб ці твори прозвучали і з голосом. Адже в кожного інструмента своя специфіка.

Я не завжди можу зробити те, що може зробити інструменталіст – він знає, де і який звук натиснути. Мені потрібно всі ці звуки шукати, і це дуже цікавий процес.

– У вас обох є досвід роботи в Україні, Росії, Америці і Європі. Чим, на ваш погляд, відрізняється кельнська публіка?

Неселовський: Я в Кельні вже досить довго не грав. Але Кельн – це місто, в якому у мене дуже багато друзів, тому тутешня публіка для мене не зовсім чужа.

Але тут, напевно, дуже відкрита публіка порівняно з іншими містами. От якщо взяти північну Німеччину – там публіка холодніша. Але це зовсім не означає, що їм музика менше подобається.

Колись я зрозумів одну цікаву річ, і вона полегшила мені життя: міряти успіх твору кількістю аплодисментів – неправильно.

Просто я раптом усвідомив, що якщо я сам щиро зворушений, то мені зовсім не хочеться аплодувати.

Якщо твір закінчився на феєричному пасажі і лунають бурхливі овації – тут, звичайно, все ясно. Мене особисто як слухача всі ці швидкі пасажі абсолютно не зачіпають.

А якщо я дійсно зворушений, то сиджу зазвичай з таким-от лицем (показує: широко розплющені очі, напіввідкритий рот – УП.Культура). Як після такого можна взагалі робити ще якісь рухи? Мені ж потрібно усвідомити те, що сталося.

Саме такого ефекту я хочу досягти від слухача якимись повільними творами, глибшими ліричними речами. Тому нормально, якщо люди реагують холодно.

У мене є і такий досвід: зал абсолютно ніякий. Просто жодної енергії від слухачів не йде. І ти в перерві виходиш і думаєш, що це провал. Потім дивишся – розкупили всі диски. І думаєш: "Нє-нє-нє! Працює!"

– А коли останній раз у вас був от такий "вау-ефект" від музики?

Неселовський: Моя подруга – альтистка. І я завдяки їй дізнаюся про такі шедеври класики, про які чомусь ще не знав, хоч мені здається, що я знаю багато музики.

[L]Нещодавно вона поставила геніальну пісню композитора Габрієля Форе, якого я давно люблю.

Це був твір "Après un rêve" – "Після сновидінь". При чому вона мені поставила її в виконанні Іврі Ґітліса – це скрипаль старого покоління.

Я просто сидів і... Я хворів нею багато тижнів. А це означає, що я буду цей твір прослуховувати у всіх версіях, щодня ставити його всім студентам, використовувати будь-який шанс, щоб просто пірнути в цей шедевр.

І мене дуже радує, що я досі переживаю подібний досвід: "Я тобі поставлю – це геніально".

Марія Кауц, спеціально для УП.Культура