Антон Овчінніков про сучасний танець: Це щоразу крок у невідоме

Антон Овчінніков – хореограф, перформер і засновник Міжнародного фестивалю сучасного танцювального театру Zelyonka Fest.

Він створив фестиваль сучасного танцю Точка перетину, проект Артіль, спрямований на підтримку молодих хореографів. Заснував Всеукраїнську асоціацію Платформа Сучасного Танцю – громадську організацію для об’єднання хореографів та танцівників і допомогу в їхніх проектах.

В інтерв’ю УП.Культура перформер пояснив, чим аматорський танець відрізняється від професійного і чому першого в Україні так багато, а другого – практично нема.

Антон Овчінніков. Фото: Владіслав Матвієнко

Про стереотипи

Сучасний танець прийшов до нас, мені здається, завдяки телевізійному проекту "Танцюють всі". До цього майже ніхто про нього не знав – крім двох-трьох-чотирьох ентузіастів.

Разом із телепроектом у масовий вжиток прийшло і словосполучення контемпорарі денс. І, власне, прийшли всі проблеми.

Телевізійний формат – це телевізійний формат. Це комерційний танець, розважальне шоу. Воно сформувало сприйняття і розуміння сучасного танцю в більшості телеглядачів.

Сталося так: спершу про жанр ніхто нічого не знав, а потім з’явилася маса стереотипів, які не відповідають реальності. І абсолютно відрізняються від того, яким є сучасний танець в Європі поза телепроектами.

Про аудиторію та її розширення

Я намагаюсь розвивати і пропагувати в Україні міждисциплінарні форми: перформативні, сценічні проекти. У них можна збирати артистів різних жанрів: візуального, театрального, музичного, танцювального.

Чому мені це цікаво і чому я почав цим займатися? Бо здається, що так можна розширити аудиторію.

Все просто: є відомий режисер, є відомий композитор, вони мають свою публіку. Коли ми робимо щось разом, то подвоюємо аудиторію людей, які прийдуть на подію.

Можливо, наступного разу вони зацікавляться менш зрозумілим сучасним концептуальним танцем, де немає тексту, наративу. У цьому мій намір.

Фото: Олександр Доловов

У Європі це постійне бажання виходити за межі, пошук нового. Загалом у танці вже досить важко щось вигадати. Забагато всього зроблено, щоб бути новатором.

Але коли я взаємодію з іншими жанрами, відбувається, наприклад, таке: я беру інструменти, з якими працює композитор – і пробую створювати танець. А він навпаки. І це спроба вийти за межі музичної форми чи танцювальної. І створити нове на межі.

Якщо йдеться про танець як танець, не поєднаний з чимось ще, то він має досить вузьку аудиторію. І мені не зовсім зрозуміло, як можна залучати нову.

Про сучасний танець як зустріч з невідомим

Для мене як для хореографа і глядача цікаво те, що я щоразу маю можливість зустрітися з чимось, чого я не розумію. Це щоразу крок у невідоме.

Я спостерігаю за тим, як рекламують незалежний театр чи музику – через людські історії, стосунки, особистості.

Якщо йдеться про абстрактний і в цілому ненаративний сучасний танець, під час якого сенси для глядача з’являються під час перегляду, то мало хто реагує на заклик: "Прийдіть і зануртеся в невідоме, відчуйте щось таке, чого ніколи не відчували. Це буде щось таке, що важко описати словами".

Звісно, я намагаюся створювати рекламні оголошення. Але це виключно мої фантазії, які мають мало спільного з тим, що відбувається насправді. Аудиторія, яка чекає зустрічі з невідомим, не така велика.

Фестиваль – один із засобів популяризації. В Україні потрібно робити більше відкритих подій, презентацій у незвичних для глядача місцях. Це можуть бути супермаркети, музеї, просто вулиця.

У мене було декілька спроб робити якісь речі, але все закінчувалося на домовляннях з адміністрацією. Може, я не дуже впевнено пояснюю, але адміністрація не уявляє, що тут має робити сучасний танець. Мовляв, музей – це святе місце. Глядачі мають ходити мовчки і тільки розглядати картини.

А мені якраз здається, що такі засоби були би дієвими. Утім для цього потрібна зацікавленість культурних організацій (державних, не державних) і хореографів та танцівників, які хочуть цим займатися, мають на це час.

У нас зараз це може бути лише безкоштовно – ніхто грошей не дасть. Але це треба робити. Відповідно, має бути група ентузіастів, яким це в кайф.

Мені в кайф. Але наразі навколо мене таких ентузіастів немає.

Фото: Марія Ковальчук

Про спробу вийти з андеграунду

Ми з колегами створили фестиваль ZelyonkaFest зокрема для того, щоб розширити аудиторію. Ми хотіли створити контекст для сучасного танцю, сказати колегам з інших міст: з’являйтеся, давайте робити щось разом.

Є рівень офіційної культури. Вона фінансується державою, чиновники про неї знають і опікуються. А є андеграундна культура. І сучасний танець, як і деякі інші форми мистецтва, андеграундні.

У всіх європейських країнах сучасний танець вважають важливою частиною мистецтва і культури. Там створюють так звані Національні центри сучасного танцю.

Це потрібно для того, щоб існувала центральна інституція, яка поєднує людей, комунікує, допомагає створювати проекти. Зокрема, платформи сучасного танцю. Це такі щорічні шоу-кейси, де презентують, що відбувається в цій сфері, туди запрошують іноземних представників.

Останні два-три роки це те, що я намагаюсь робити – якось інституалізувати танець. Два роки тому зареєстрували громадську організацію Всеукраїнська асоціація Платформа сучасного танцю. У неї було дві мети: об’єднати професійних хореографів та мати юридичну організацію, яка може бути партнером в міжнародних проектах.

Зараз Платформа працює як офіційна організація, яка може здійснювати якусь неприбуткову діяльність. Але людям не зрозуміло, заради чого потрібне об’єднання, навіщо потрібні такі організації.

Мало хто вірить, що така профспілка може захищати чиїсь інтереси. Особливо коли на державному рівні сучасний танець взагалі не визнають.

Але існують переваги в тому, що така інституція є. Зокрема, це допомагає зовнішнім міжнародним зв’язкам, розвитку.

Фото: Дмітріус Матвєєвас

Про пошук фінансування

Ми знаходимо гранти на проекти. Але вони короткоплинні і мають дуже конкретні вимоги: теми, цілі. Біженці, соціальні, економічні, гендерні проблеми. Якщо ці аспекти не розкриті – то і гранту нема

Тому доводиться пристосовуватись. Маєш якийсь проект – але мусиш закладати в нього складову, яка задовільняла би грантодавців. В іншому разі ти взагалі нічого не отримаєш.

В Україні міжнародних танцювальних проектів – одиниці. Вони відбуваються або завдяки Гогольфесту, або завдяки моєму фестивалю ZelyonkaFest.

Про казино і лайнери як спосіб заробити

З танцем усе просто. Танцівникам завжди дуже легко знаходити контракт на роботу за кордоном, бо вони не потребують знання іноземної мови.

Останні років 20, якщо танцівник має достатній середній технічний рівень і бажання поїхати працювати за контрактом – то не має з цим проблем.

98% танцівників і хореографів радше не будуть заморочуватись, створюючи щось тут, в Україні – незрозуміло як, без грошей, підтримки, інфраструктури.

[L]Вони знають, що раз на місяць чи два сюди приїдуть організатори з американських, китайських, європейських круїзних кораблів, нічних клубів, казино.

Зроблять тут кастинг, виберуть 100-200 людей. Ті їдуть, повертаються, історія повторюється. Це легко, комфортно. Це пристойна зарплата до 2,5 тисяч доларів.

Більшість випускників університетів виїжджають на такі контракти і проводять у такому ритмі все своє професійне життя. У той час, як випускники європейських університетів, коли їм про таке розповідаєш, то не можуть в це повірити.

Нащо закінчувати університет, отримувати вищу освіту – і йти працювати на круїзний лайнер? Звісно, час від часу європейці теж так роблять – але хіба що на рік, щоб заробити грошей. Заробив 20-25 тисяч доларів – і можеш створювати власні театральні, арт-проекти. А в нас не так. У нас раз поїхав – і тебе засмоктало.

Я знаю багато хореографічних колективів у районних, обласних центрах, де це, фактично, поставлено на потік. Це великі колективи, де можуть бути задіяні до 800 дітей. Батьки приводять дітей на танці та хочуть, щоб вони вивчилися і поїхали за кордон заробляти нормальні гроші.

Може, це також одна з причин, чому перформативний, складний танець, танець як мистецтво не розвивається. Фінансового стимулу взагалі ніякого немає.

Для того, щоб знайти інші стимули, потрібно бути просунутим: орієнтуватися на міжнародні зв’язки, цікавитися мистецтвом.

Мало хто з хореографів взагалі знає багато про сучасне мистецтво. А сучасним танцем цікаво займатися, коли починаєш розуміти місце сучасного танцю в контексті мистецтва. Від цього з’являється драйв.

Фото: Олександр Доловов

Про танцювальну освіту в Україні та Європі

Зараз у Європі є два напрямки, які існують взагалі окремо: професійна танцювальна освіта і танець для аматорів. Вони не перетинаються.

Танець для аматорів – це школи, де люди займаються у вільний час. А професійний напрямок більш пов’язаний з іншими речами: дослідження анатомії танцівника, зв’язку руху з емоціями, перетворення власних рефлексій на перформативне мистецтво.

Це дуже відрізняється від того, що є в нас. У нас саме аматорські дитячі колективи приводять людей в університети. І ці люди нібито мають стати професіоналами, але стають працівниками круїзних лайнерів.

У нас навіть в університеті більшість студентів займається танцем для розваги – їм подобається рухатися, вони отримують задоволення від себе, музики, спілкування.

Мені здається, це більш аматорський рівень. Але це поверхневе сприйняття танцю – просто як технічного мистецтва рухатися під музику. А мало би бути аналізування за допомогою танцю.

Альона Вишницька, спеціально для УП.Культура