Невидимий батальйон: 5 історій жінок-військових. ВІДЕО

"Невидимий батальйон" – документальний цикл історій про жінок в умовах бойових дій на Сході України.

Перші п'ять тизерів на Форумі видавців у Львові презентувала письменниця і одна з менеджерок проекту Олена Герасим'юк.

УП.Культура занотувала її розповідь про цей цикл, прем'єру якого заплановано на 14 жовтня на одному з українських телеканалів.

"Ідея "Невидимого батальйону" належала Марії Берлінській.

Марія – випускниця Києво-Могилянської академії, а також голова Центру підтримки аеророзвідки України.

Проект почався з однойменного соціологічного дослідження, після якого з’явилася серія календарів із фотографіями жінок на фронті.

Пізніше Марія залучила команду режисерок – Ірину Цілик, Світлану Ліщинську й Аліну Горлову. Для деяких з них тема війни вже не нова. Наприклад, чоловік Іри Цілик сам повернувся з фронту.

[L]За задумом, кожна режисерка має зняти по дві жіночі історії – всього їх буде шість.

Відбором героїнь займалася також Марія Берлінська – вона їх пропонувала, а режисерки з ними знайомились і вирішували для себе, чия історія їм ближча.

Ми хотіли показати абсолютно різних, за цивільною і військовою професією, віком, соціальним станом, жінок. На вибір впливало три речі – участь військової в реальних бойових діях, згода бійчині на зйомки та розуміння проблем, з якими стикається жінка в армії.

Однак, коли ми шукали останню героїню, то залучилися допомогою людей. Ми запропонували підписникам розповісти історію бійчині, яка їх особисто вразила, під хештегом #розкажи_про_свою_героїню.

Власне так знайшлася Дар’я Зубенко – тактичний медик, яка рятувала людей на фронті, а тепер навчає такмеду інших. Її історія стане завершальною в циклі.

Перша історія про Олену Білозерську. Вона спочатку воювала в ДУЦі, а пізніше перейшла на позицію снайперки в батальйон УДА.

Коли ми публікували в соцмережах історію Олени, то додатково давали невеликий текстовий бекґраунд. Це відео отримало великий розголос – заради сміху можна навіть подивитися, як це інтерпретували в російських ЗМІ.

Друга героїня – Юлія "Тайра" Паєвська. До війни вона була спортсменкою, а потім пішла на фронт і вирішила воювати до повної перемоги.

Тепер Юлія командир підрозділу "Янголи Тайри". Її історія дуже емоційна. Одна з головних героїнь в ній це "дорога життя", якою Тайра вивозить поранених.

Оператор пройшов з героїнею весь цей шлях – від поля, в якому може лежати поранений, до машини Тайри.

Тайру нагородили орденом Народного героя. Це друга героїня з циклу, яка має цю відзнаку, першою була Андріана Сусак – жінка-штурмовик з Айдару. Ключова тема в її історії – це бої за Щастя.

Коли я дізналася, що Андріана Сусак брала участь в цих боях, я була вражена, бо моя сім’я втратила родича в цей період. Ми не знали нічого про його місцеперебування.

Лише коли я сама поїхала в Щастя, мама повідомила, що родича знайшли і він, на жаль, загинув – весь цей час, поки ми його шукали, людина була "тимчасово невстановленим героєм України" та ідентифікувалась лише за номерним знаком.

До знайомства з Андріаною ми в родині не були готові говорити про те, що трапилося з нашим родичем. Андріана допомогла мені дізнатися подробиці перебігу боїв за Щастя і порушити цю родинну тишу.

Однак у історії Андріани є і світлі моменти. Наприклад, її дитина має довідку про участь у бойових діях – під час вагітності мама перебувала на фронті і виношувала малого там. Це смішна деталь. Але в реальному житті це не так мило, як на плівці.

Четверту історію я вважаю однією з найважчих. Її героїня – Оксана Якубова. В мирному житті вона працювала аналітиком у Міністерстві фінансів, але вирішила піти на фронт.

Зйомки проходили в одному з центрів відпочинку під Києвом, де Оксана проходить реабілітацію після служби. Це надзвичайно інтимний процес. Команда режисерки Аліни Горлової змогла зробити надзвичайну річ – зняти історію Оксани не травмувавши героїню і, водночас, показати усю її складність.

Під час зйомок настрій Оксани був пригніченим, вона не збиралась повертатися на фронт. Але я бачу, як поступово вона стає комункабельнішою, живішаю.

Оксана змогла перебороти свою травму і стрічка закінчується зустріччю героїні з побратимами на полігоні. Вона повернулася перш за все тому, що прагне змін в системі оборони, вона хоче чогось новішого, потужнішого, яскравішого.

Я дуже рада, що війна не зламала її, а навпаки – дала поштовх до змін.

П’ята історія про Юлію "Білку" Матвієнко. Її фронтова історія, як і у багатьох бійців, почалась з Майдану, далі була війна. Історія Юлії – це схема, за якою на фронт потрапили більшість бійчинь та бійців.

Насправді, дуже важко переказувати досвід цих жінок. Однак ми прагнемо відкрити завісу і показати жіночі подвиги, те, на скільки ваговим є їхній внесок в армію.

Але як говорить Марія Берлінська, перший камінчик вибито і ним стали зміни до законодавства про військову службу – вперше в українській історії міністр оборони розширив перелік посад для жінок солдатського, сержантського та старшинського складу на 63 позиції.

Але чи не найголовніше це те, що наш камінчик розбиває стіну в серцях тих, хто не хотів би бачити в жінках героїнь. У війни є дуже багато облич. Зокрема, жіночих".

Проект реалізується ГО "Інститут гендерних програм". Створення фільму "Невидимий батальйон" стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID "У-Медіа", яикй виконується міжнародною організацією Інтерньюз.

Підготувала Анастасія Іванців, спеціально для УП.Культура