Дмитро Ступка: Режисери збагнули, що на мені можна збирати зали

В Україні нещодавно завершили зйомки драми "Крути 1918", в основі якої реальні історичні події.

Реліз стрічки заплановано на грудень цього року.

Одну з провідних, а точніше, визначних, ролей – Симона Петлюри – зіграв 32-річний Дмитро Ступка.

В інтерв'ю "Українській правді. Життя" він розповів, чим його зацікавила постать Петлюри, як змінилася акторська кар'єра після 2014 року і про нову антрепризу, що вийде вже у березні.

– Ви народилися в акторській сім'ї – допомагає чи заважає в кар'єрі всесвітньо відоме прізвище?

– Іноді порівнюють дідуся, тата і мене з точки зору акторської майстерності. Буває так, що деякі кастинг-директори взагалі не сприймають прізвище Ступка.

– Як це?

– Просто не кличуть на проби. Наразі у нас багато чого знімається, але, наприклад, у батька (Остапа Ступки – ред.) за останні два роки в Україні немає зйомок – зараз він знімається в Польщі, оскільки він так сподобався полякам, що для нього навіть роль прописали.

Це якийсь парадокс, і не знаю, з чим він пов’язаний. Можливо, це через політичні обставини або щось інше.

– Нещодавно ви знялися у фільмі Олексія Шапарєва "Крути 1918", де грали Симона Петлюру. То вас обрали за кастингом?

– З Олексієм я вже давно познайомився – ми знімали фільм "Київский торт".

Це романтична драма про Київ, але вона провалилася в прокаті, тому що вийшла як раз під час подій на Майдані в 2014 році. Ніхто не міг цього передбачити.

Відтоді ми з ним здружилися, і він запрошував мене в інші свої фільми: "Гвардія", "Правило бою" і от тепер "Крути", що фінансується частково Держкіно.

Спочатку я мав грати в цьому фільмі зовсім іншу роль – офіцера контрроззвідки Набокова.

Я вимольовував собі цю роль, але потім дзвонить мені Шапарєв, Дмитре, там у нас злетів один актор на роль Петлюри, і ти будеш замість нього.

Це було досить неочікувано. Я здивувався, бо ж замолодий. А режисер промовляє, ні, подивись на нього, – зовнішньо є щось трохи подібне.

Вже в процесі зйомок мені робили спеціальний грим – наклеювали масивні віки, як у Петлюри, і я змушений був лежати і чекати по 40 хвилин, поки вони застигнуть.

– А ще як готувалися до ролі?

– Багато читав, передивлявся різні хроніки. Це дуже відповідальна робота, незважаючи на те, що роль сама по собі дуже маленька – всього два знімальних дні. Але вона вагома в фільмі.

Один день ми знімали сцени в його кабінеті, де він видає накази. Потім знімали його промову на Софіївській  площі, де він закликав небайдужих людей вступити до лав армії.

– Що вас найбільше вразило в Петлюрі як особистості?

– Перш за все, його оточення – друзі, з якими він спілкувався: Михайло Грушевський, Іван Франко.

Петлюра спочатку багато часу працював в Росії, а потім за короткий термін освоїв таку професію, як військовий, і започаткував першу українську армію.

Грати історичні ролі для актора дуже цікаво.

Так само, як і мій дідусь – Богдан Ступка, – коли треба когось грати, я оновлюю пам'ять, починаю глибше цікавитися особистістю, багато читати, дізнаватися про свого героя.

Щоправда вільного часу настільки бракує, що не встигаю навіть книжку почитати. Сімейні, побутові питання вимагають і часу, і сил, і перш за все, необхідно забезпечувати сім'ю. Особливо, якщо живеш на зйомній квартирі, в тебе маленька дитина і немає для неї няні.

– Ви відчуваєте як актор, що зараз українське кіно відроджується?

– Безумовно. Звичайно, мені б хотілося більше зніматися, при тому що наразі в Україні є багато кінопроектів.

– А які українські фільми останнім часом вас вразили?

– Мені дуже сподобався фільм "Кіборги", навіть  зачепив, дуже класний.

Також – "Сторожова застава", де крута графіка. Для підлітків, думаю, це цікаво.  "Дзідзьо" – тут є досить гарні жарти.

– Гонорари акторів за зйомки в кіно змінилися після 2014 року?

– Так. Раніше, до всіх цих трагічних подій в Україні, оплата була вищою. Щодо театру, то це досить непогана середня зарплата для України, але менша, ніж у Європі.

– Чи змогли б ви заради певної ролі у кіно залишити роботу в театрі?

– Навіщо його лишати?! Не бачу таких причин.

Якщо з'являться цікавий театральний проект або зйомки, я можу взяти, так би мовити, академвідпустку – на 1-2 місяці.

Але повністю залишати театр немає сенсу. Він для мене як рідний дім, тому що змалечку виріс тут, бігав, дивився вистави за кулісами. До того ж це постійна робота, і ти завжди в формі як актор.

– Ви зараз зайняті в сімох виставах. Яка з них є найбільш енергійно виснажливою?

– Її вже зняли з репертуару – "Ромео і Джульєтта", де я грав Ромео. Це була досить цікава емоційно виснажлива робота, але дуже крута. Шкода, що постановку зняли.

А серед діючих вистав, не можу сказати, що вони всі легкі. Наприклад, в "Санацїї" досить складний текст. Треба постійно повторювати його, працювати, тому ми з акторами збираємося за дві години до початку вистави і репетируємо.

– Після подій на Майдані, початку війни на Донбасі чи змінився глядач у театрі?

– Мабуть, що не дуже. Мені подобається і вражає те, що у нас в театрі постійно аншлаг. Всі місця продані, глядач іде.

На деякі вистави взагалі неможливо купити квитки за декілька місяців. І якщо іноді знайомі дуже просять мене дістати  запрошення, можу запропонувати тільки місця на приставних стільцях.

Є різні категорії глядача: комусь хочеться комедії, іншому – серйозної драми, де треба подумати. І театр пропонує для глядача різні жанри.

– Крім театру, в антрепризах граєте?

– Так. Одна з перших антреприз – вистава-читання "Майстер і Маргарита", де я читав за Майстра.

[L]Потім мені подзвонили з Харкова і запросили на роль Раскольникова у виставі за Достоєвським. Спочатку я здивувався. Мені надіслали відео з вистави, де головний герой ходив з п'єсою і читав текст, який я мав вивчити за 3-4 тижні. Текст – російською мовою, з таким словами, як намедни, давеча, матушка.

Робота була складна, текст вчив постійно і де завгодно. Батько говорив мені: "Роби цю роль на нерві". І коли я приїхав до Харкова, в мене було лише три репетиції, а потім вже – тур по Україні. І досить успішно.

Інші режисери збагнули, що на мені можна збирати зали, і зараз готуємо вже разом з батьком антрепризу "Косметика ворога" за п`єсою Амелі Нотомб. Це психологічна драма – йдеться про людину з роздвоєнням особистості. Колись цю виставу грали Богдан Козак і Костянтин Райкін у театрі Франка.

– Зараз антреприз не дуже багато, тому що до війни ця ніша здебільшого була зайнята російськими акторами. Як ви ставитесь до заборони в'їзду російських акторів до України?

– Я в ці речі взагалі не втручаюся. Мій дідусь влучно відповідав, коли йому ставили політичні питання: "Ви бачили, як комар до вітру ходить? Ні? Так політика ще тонше". І все. Це політичні ігри, я вважаю.

Ірина Голіздра, спеціально для УП.Життя