Українсько-шведський меридіан: як у Полтаві відбувався перший поетичний фестиваль

На фестивалі Meridian Poltava українські та шведські поети читали вірші й розмірковували про історичну пам’ять та поразки, які можуть стати перемогами

Перед земляним курганом на околиці полтавського містечка Решетилівка український поет Юрій Андрухович читає свої вірші, паралельно переклад шведською озвучує письменниця Аґнета Плейель.

Поетичні читання біля кургану в Решетилівці

Дорогою в цей час проходить під наглядом господині корова.

Вони зупиняються на мить, щоб поглянути на цю дивовижу: ще вчора тут росла висока трава, а зранку її викосили і розставили перед курганом дерев’яні лавки.

Більшість слухачів, які прийшли на рекламований у місцевій районці захід, не розуміє шведської, та й узагалі вперше чує сучасну поезію.

Припікає сонце, тож решетилівці й полтавці, які приїхали на відкриття першого Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Poltava, роблять із паперових програмок капелюшки-кораблики.

Поетичні читання біля кургану в Решетилівці, через спеку місцеві прикриваються паперовими програмками фестивалю

Місцева журналістка зізнається мені, що до фестивалю решетилівці вважали, що курган із кам’яним хрестом нагорі – місце поховання жертв Голодомору. Тепер же документи в архівах довели, що це один із трьох курганів у місті, який понад 300 років тому насипали над могилою шведських вояків – учасників Полтавської битви 1709 року.

"Повернення шведів через 309 років у Полтаву з культурною програмою і наміром почати новий діалог під час нашої нинішньої війни, – у цьому є глибока і дуже сильна символіка", – зазначила під час свого творчого вечора письменниця Оксана Забужко.

Тим часом у Полтаві на всіх центральних вулицях у вічі впадають сіті-лайти, на яких поруч із рекламою концертів Монатіка і Винника – анонси виступу гурту "Жадан і Собаки" і вистави за участі Андруховича.

Сергій Жадан модерує презентацію книжки німецької письменниці Каті Петровської «Мабуть Естер» у Полтавському краєзнавчому музеї

Та ні Винник на стадіоні "Ворскла", ні Полтавський фестиваль галушок не завадять організаторам поетичного фестивалю протягом трьох днів збирати на всіх своїх подіях повні зали.

Літкорпорація Meridian Czernowitz минулого року вперше спробувала перенести свій досвід проведення успішного поетичного фестивалю з Чернівців до Луцька.

Полтава – друге місто, в якому втілили схожий формат з кількома обов’язковими складовими.

По-перше, з авторами, творчість яких "меридіани" просувають уже багато років – Сергієм Жаданом, Оксаною Забужко, Юрієм Андруховичем, Катею Петровською, Ірою Цілик, Андрієм Любкою, Ігорем Померанцевим, Галиною Крук.

Юрій Андрухович у рамках фестивалю Meridian Poltava читав вірші, грав у мультимедійній виставі "Енеїда" і презентував новий роман "Коханці Юстиції"

По-друге, з поетичними читаннями-тандемами – цього разу українсько-шведськими.

По-третє, з несподіваними локаціями для поетичних читань: окрім Решетилівського кургану та будинку культури, були ще російський редут на полі Полтавської битви, виставкова зала Музею історії Полтавської битви та міська візитівка – Біла альтанка, споруджена, як і музей, з нагоди 200-ліття подій 1709 року.

НЕВИВЧЕНІ УРОКИ ІСТОРІЇ І ЗАПИТАННЯ БЕЗ ВІДПОВІДІ

Водночас у Полтаві організатори вперше додали до поетичного свята і культурного діалогу ще одну важливу ціль – спробувати поговорити про значення для Полтави, України, Швеції і ширше – Європи події, яка тут відбулася 309 років тому.

У цьому аспекті фестивалю не вистачило цілісності, чітко означеної теми, яка б об’єднувала всі події й не викликала такої кількості запитань і паралелей, які лишалися без відповіді й коментаря.

Єдиним заходом, який був присвячений обговоренню і досі нами не переосмисленої Полтавської битви, стала дискусія "Пейзаж після битви", під час якої шведська фотографиня Єва Стакельберґ розповіла, як перед поїздкою до Полтави зробила запит до архіву й дізналася про свого далекого предка – генерала, що брав участь у Полтавській битві, а потім провів 20 років у російському полоні.

Слухачі нічних поетичних читань у редуті Полтавської битви​

Цю історію направду складно збагнути, адже більшість українців не може знайти в архівах дані навіть про своїх дідів чи прадідів.

"Нам доводиться весь час бути саперами, щоб не підірватися на мінах ХХ століття", – влучно охарактирузував ситуацію з українською пам’яттю поет і журналіст Ігор Померанцев.

Натомість, як засвідчили шведські митці та інтелектуали під час фестивалю, Швеція не просто знешкодила свої "історичні міни", а й не побоялася поглянути на них упритул і врешті перетворити свої поразки на перемоги.

"Полтавська битва ознаменувала завершення шведського імперіалізму, – наголосила Стакельберґ. – До 1709-го шведи були непереможними. Тому це був великий струс для нашої ідентичності".

Цей струс змусив шведів переосмислити роль війни й зосередитися на розбудові власної держави, яка тепер є однією з найрозвиненіших у світі.

На цьому акцентували і під час короткої екскурсії Музеєм історії Полтавської битви. Вона багатьох відвідувачів здивувала, а когось і обурила.

"Я побувала в музеї чужої війни", – так відреагувала на музейну експозицію, в якій переважають експонати, присвячені Петрові І та участі Росії у Полтавській битві, Оксана Забужко.

Оксана Забужко читає вірші під час поетичних читань у Решетилівському будинку культури

Німецька письменниця українського походження Катя Петровська назвала цю ситуацію закономірною, бо ж "історію творять ті, кому належить влада, тоді як поневолені не мають змоги лишати свідчення".

Якщо зараз в музеї багато говорять про російську й шведську точку зору на Полтавську битву і майже не пояснюють українську, ще 10 років тому (чому я була свідком) під час такої екскурсії прізвище Мазепи взагалі намагалися не згадувати, а Петра Могилу, наприклад, називали "великим російським культурним діячем".

Відтоді склад працівників музею виразно помолодшав.

Старший науковий співробітник Артур Андрущенко працює тут 6 років і говорить, що їхній колектив намагається переосмислювати ті експонати, які їм лишилися у спадок від російсько-імперського, а згодом і радянського періодів.

Зі слів екскурсовода, російські гармати в експозиції мають демонструвати, якою була зона ураження в тій битві. А інші експонати є доказами інформаційної війни, яку Росія вела в ті роки й продовжує сьогодні.

Екскурсія Музеєм історії Полтавської битви

Оксану Забужко ці пояснення не задовольнили. На її думку, нашим музеям передусім варто навчитися "бачити світову історію з точки зору українських національних інтересів".

"Понад 300 років тому тут ми програли Україну як європейський проект, – сказала письменниця. – Лише 2014 року Мазепин проект знову почав проступати на мапі світу: держави, які нас тоді підтримали, були його союзниками. Історія дуже цікаво протікає крізь нас, тільки мине завжди можемо оцінити масштаб подій, свідками яких є".

До речі, про сучасні події. Неодноразово під час фестивалю довелося чути запитання до організаторів – чи проводили вони паралелі між подіями, які відбулися в Полтаві 309 років тому, і нинішньою війною на сході України?

Очевидно, такого завдання не було, але брак єдиної кураторської концепції призвів до того, що такі паралелі виникали повсякчас.

Приміром, коли Ірина Цілик згадувала перед читаннями свої поїздки у Красногорівку, або коли Катя Петровська розповідала про роман "Мабуть Естер", в якому спробувала реконструювати минуле своєї родини, або коли Ігор Померанцев та Лідія Стародубцева презентували документальний фільм "Ампутація".

Ірина Цілик читає вірші в Музеї історії Полтавської битви

Болючі спогади та невивчені уроки історії зависали в повітрі й нагадували про критичну необхідність для України формату дискусій, правильно поставлених запитань і пошуку на них відповідей.

Врешті, про те, що за роки незалежності ми навчилися робити добрі літературні фестивалі, але настав час переходити на інший рівень і щоразу закладати в них ще й актуальну кураторську ідею.

САМОВІДКРИВАННЯ ПОЛТАВИ Й МІСІОНЕРСЬКІ ВАЛІЗКИ ПИСЬМЕННИКІВ

Окрім єдиної кураторської концепції, багато хто закидає фестивалю й те, що у програму не залучили полтавських митців.

Єдиною представницею місцевої літератури була поетка Євгенія Люба.

Поза тим, у Полтаві також є свої сильні літературні голоси, приміром, Сергія Осоки, чийого голосу дійсно бракувало.

Як і бракувало ширшого полтавського контексту, ширшої презентації цього регіону гостям, та й самим полтавцям.

Поетичні читання за участі Ігоря Померанцева та Аґнети Плейель у Полтавській обласній біліотеці ім. Котляревського

Полтава, безперечно, унікальне місто, в якому нескладно відшукати безліч приводів і тем для культурних фестивалів.

Але донедавна єдиною масштабною мистецькою подією тут був музичний фестиваль "Мазепа-фест", який, попри менш успішні пізніші спроби повернення, проіснував до 2010 року.

А ось літературної події, яка би зібрала в місті стількох топових українських авторів, говорить директор фестивалю Meridian Poltava Олександр Ткаченко, тут не було з 1903 року, коли в Полтаву на відкриття пам’ятника Іванові Котляревському з’їхалися найвидатніші українські митці.

До речі,"Енеїда" Котляревського (варта окремих фестивалів) знайшла своє місце у програмі Meridian Poltava у вигляді мультимедійної вистави аґенції "Арт-поле" за участі Юрія Андруховича.

Цікаво було того пізнього вечора стежити за залюдненою площею перед Полтавським драматичним театром і чути коментарі на кшталт: "Щось таке було в школі, треба перечитати".

Українська поетка Галина Крук, перекладач Лев Грицюк та шведський композитор Томас Єннефельт під час читань у Полтавському художньому музеї ім. Ярошенка

Аудиторія всіх фестивальних подій – додатковий плюс організаторам: уперше на літературних заходах в Україні, крім традиційної студентської молоді, можна було побачити стільки відвідувачів старшого віку.

Унікальність полтавського фестивалю ще й у безпрецедентній підтримці з боку Полтавської облдержадміністрації, яка виділила на Meridian Poltava півтора мільйона гривень.

Президент Meridian Czernowitz Святослав Померанцев говорить, що їхнім головним завдання було повернути Полтаву на культурну мапу Європи.

З цією ж метою він анонсував, що наступного року хотів би збільшити кількість країн-учасниць і залучити ще й Росію та Польщу.

Натомість Сергій Жадан головну ціль фестивалю бачить інакше. На його думку, найцінніше – повернення Полтави на свою власну культурну мапу.

"Ідеальний сценарій – це коли ми всі поїдемо, а ви залишитеся, і фестиваль залишиться, – резюмував Жадан. – Письменники – місіонери: вони приїхали, сказали своє слово і поїхали. У вас же є своє цікаве мистецьке середовище.

Зрештою, це ваше місто, ваш простір. Тож коли ви щось робитимете, обов’язково кличте нас – письменники завжди готові швидко зібрати свої місіонерські валізки".

Тетяна Терен, Київ-Полтава-Київ, спеціально для УП. Життя

Фото Олега Дубини та Володимира Грибова