"Ліра": кінотеатр чотирьох епох, про який ви могли не знати

"Ліра" – найстаріший кінотеатр у Києві. Він працював за царських часів, при радянській владі, під час нацистської окупації столиці і продовжив транслювати фільми після 1991 року.

Однак два роки тому "Ліра" зажив новим життям – як перший кінотеатр українських фільмів.

Тепер там не тільки демонструють українські стрічки, але й організовують благодійні кінопокази, творчі зустрічі й дні арт-хаусного кіно.

Директорка кінотеатру Олеся Лавроненко розповідає "УП.Життя" про історію, сьогодення і майбутнє "Ліри".

Олеся Лавроненко, фото з Facebook

У 1913 році на першому поверсі нового будинку на Великій Житомирській, 40 кияни вперше змогли відвідати сінематограф "Ліра".

Кінотеатр "Ліра" відкрили на Львівській площі в 1913 році. Фото: TMFMUSEUM.KIEV.UA

Хоч за 105-річну історію кінотеатр мав лише дві назви, їхнє чергування свідчило про зміну влади у самому Києві.

У 1937 році радянська влада назвала заклад на честь командира дивізії Чапаєва.

У 1941-1943 рр. в окупованому німецькими військами Києві працювало три кінотеатри, серед яких знову перейменований у "Ліру" кінотеатр на Великій Житомирський.

У період окупації там транслювали українські фільми, дубльовані німецькою або з німецькими субтитрами.

Після відновлення радянського режиму і до 2015 року кінотеатр знову став Чапаєва.

За більше ніж сторіччя роботи зала невеличкого кінотеатру (130 місць) закривалася всього раз –  через капітальний ремонт.

Новий період кінотеатру розпочався у 2015 році, коли Київкінофільм, Спілка кінематографістів України, Держкіно, а також режисери Томашпольський, Слабошпицький, режисерка Дем’яненко і критик Войтенко запропонували зробити із "Ліри" кінотеатр українського фільму.

Фото зі сторінки кінотеатру у Facebook

До 2015 року у закладі транслювали індійські фільми, які кілька десятків років тому у безстроковий прокат СРСР передали з Індії, а також кіно для дітей.

Тепер місце належить до мережі кінотеатрів комунального підприємства "Кінофільм".

Основний репертуар складається з українських фільмів, однак щочетверга у "Лірі" показують артхаус і світові шедеври кінематографу з українськими субтитрами.

Через збільшення фінансування українських фільмів посилився й інтерес глядачів до національного кіновиробництва.

Цим і користується "Ліра". Наприклад, має перевагу над іншими київськими кінотеатрами – подовжений прокат українських фільмів.

Виграють від цього глядачі, які не встигли подивитися кіно у прокатний час інших кінотеатрів, а "Ліра" отримує фінансову вигоду.

Наприклад, коли фільм "Гніздо Горлиці" у "Лірі" транслювали перші три тижні, одночасно з усіма кінотеатрами країни, він не був популярним серед відвідувачів.

Але коли у грудні минув прокат в інших кінотеатрах, у "Лірі" фільм залишився ще на чотири місяці –  з січня по квітень.

У цей період відбулися три творчі зустрічі з Римою Зюбіною, виконавицею головної ролі у фільмі, обговорення стрічки, а його прокат зібрав у десять разів більше, ніж у прем’єрний період – кожного сеансу на фільмі були глядачі.

Так само  вчинили з  фільмами "Припутні", "Аритмія", "Стрімголов", "Сторожова застава", "Жива варта".

Через те, що інші кінотеатри мають показувати іноземну продукцію, вони не можуть тримати довго українське кіно.

А "Ліра" може. Через це туди ходять глядачі впродовж усього прокатного періоду.

Квитки коштують не дорожче, ніж 40 гривень, для школярів і пенсіонерів ціна 20, а для людей з пільгами вхід безкоштовний.  

Відбувається чимало благодійних показів. Вже три роки "Ліра" приймає волонтерську організацію "Творча Криївка", яка займається реабілітацією військових.

Кожного березня впродовж трьох років туди приїжджають музичні гурти і творчі колективи, аби разом з засновниками "Криївки" і тими, хто воював, відсвяткувати ювілей організації.

Молоді режисери і студенти можуть домовитися про показ своїх фільмів у кінотеатрі.

Можна влаштовувати тематичні покази кіно. Наприклад, у 2016 році показували цикл "5 фільмів про кохання" зі стрічок Дмитра Томашпольського.

У "Лірі" показували фільми й серіали Девіда Лінча, ініційовані організацією Moviegram і її керівником Лук’яном Галкіним.

Фільми мовою оригіналу замовляють культурні центри, такі як Польський, Французький, Гете інститути.

Кінотеатр став майданчиком для кінофестивалів "Молодість", Міжнародного фестивалю короткометражних фільмів, військово-патріотичного фестивалю "Зеніт" та DocuDays. 

Через те, що кінотеатр належить комунальному підприємству, дирекція може робити чимало благодійних або дешевих показів.

Наприклад, до "Ліри" запрошують курсантів Київського військового ліцею на фільми патріотичного фестивалю Зеніт.

Організовують покази для школярів. У грудні до кінотеатру приходили класи на документальний фільм "Будинок слово", де мова йде про харківських митців 30-тих років минулого сторіччя.

До кінотеатру на безкоштовні перегляди фільмів запрошують дітей з притулків або з малозабезпечених родин. Транслювали також сеанси для дітей з вадами зору.

До 120-річчя кінематографу "Ліра" демонструвала фільми початку XX сторіччя.

З кінотеатром співпрацює Національний центр Олександра Довженка, надаючи стрічки зі своїх архівів. Наприклад, фільми "Алім" (1926 р), "Два дні" (1927), "Тарас Трясило" (1927).

"Тарас Трясило" – особливий фільм.

Кадр з фільму

Його вважали першим українським блокбастером, першим повнометражним фільмом, але його стрічки загубилися у період СРСР.

Єдину копію фільму знайшли вже у ХХІ сторіччі у Франції зі французькими субтитрами. Там її перевели в "цифру", прибрали субтитри, покращили звук і надіслали до центру Довженко, який передав стрічку "Лірі".

"Ліру" фінансово підтримує Держкіно. Хоча є нюанси – організація не може закупити кінотеатру апаратуру через бюрократичні складнощі, які не передбачають використання бюджетних коштів.

Однак агенція підтримує "Ліру" розповсюдженням інформації про заходи й виробленням рекламних роликів.

У кінотеатр приходять на артхаус чи класику українського кіно, або випадково – через те, що не встигли подивитися фільми в інших, більших кінотеатрах.

Фото: Лівий берег

Директорка кінотеатру знає, що до "Ліри" цілеспрямовано їдуть люди з Оболоні, Троєщини, Нивок. 

Вона вірить, що існує 3% киян, які є їхньою основною цільовою аудиторію, і робить усе можливе, аби ці люди дізналися про кінотеатр.

"Ліра" має чимало планів, однак кінотеатру не вистачає кадрів, аби реалізувати все задумане. Наприклад, досі неареалізована ідея організовувати кіноп’ятниці, впродовж яких показуватимуть українські фільми, які у 90-х роках не отримали прокату через брак кінотеатрів.

Так як це початок незалежної української школи, такі фільми мали би зацікавити глядачів.

У рамках цього проекту у "Лірі" могли би організовувати творчі зустрічі з режисерами, акторами фільмів, влаштовувати дискусії.

Такі заходи не менш важливі, ніж показ фільмів, адже мета нового керівництва – зробити з "Ліри" не просто кінотеатр, а культурний центр Києва.

Тамара Кіптенко, для УП.Життя