Казус Бабиного Яру і доля національного музею Голокосту

Цього року виповнюється 75 років із часу звільнення Києва від німецької окупації.

Саме тоді, у далекому 1943 році, повинен був розпочатися процес меморалізації жертв Бабиного Яру і зведення музею пам’яті про Голокост.

Однак, радянська влада ніколи не мала особливого бажання пролити світло на трагедію війни і такого музею УРСР не дочекалась.

В незалежній Україні ситуація з політикою пам’яті значно краща і про події в злощасному урочищі тепер можуть вільно говорити  і писати всі охочі, однак, до будівництва музею руки теж не дійшли.

Парадоксально, адже, такі музеї існують у всьому світі, навіть, у США та Японії, де Голокосту ніколи не було.

А от в Україні, де фактично вперше за війну нацисти почали масово вбивати євреїв, великий музей міжнародного рівня – досі підвішене питання.

Спробуємо розібратися, які ж перспективи появи в столиці гідної інституції, що могла б всебічно розповісти про одну з найболісніших сторінок історії нашої країни та Європи.

План Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр". Фото прес-служби мера Киева

МУЗЕЇ ГОЛОКОСТУ В УКРАЇНІ

Нині в країні діють декілька регіональних музеїв Голокосту, які здебільшого відкриті ентузіастами і здійснюють ту функцію, яку безперечно мала б взяти на себе держава.

Такі музеї, наприклад, є в Одесі – Музей Голокосту – жертв фашизму, Харкові – Харківський музей Голокосту та Дніпрі – музей "Пам’ять єврейського народу і Голокост в Україні". Останній є доволі масштабним проектом і має загальну площу експозиції близько 3 тис. метрів.

Також, уже декілька років точаться розмови про створення музею Голокосту у Чернівцях, але нині про проект практично нічого не відомо.

Найбільший діючий музей, який розповідає про події Голокосту на Західній Україні – це музейний комплекс "Територія Терору" у Львові, створений на місці пересильної тюрми та Львівського гетто.

На відміну від інших згаданих музеїв, він виник не як приватна ініціатива, а створений львівською міською владою.

Проект є доволі успішним і після зміни керівництва (наразі його очолює енергійна молода директорка Ольга Гончар) запустив ряд ініціатив, направлених на роботу із широкою аудиторією.

Зокрема, один з останніх проектів – вулична виставка "Львів, Lwów, לעמבערג‎, Lemberg'43: Місто (не)пам'яті" – можна вважати чи не першим масштабним прикладом музейної інтервенції у міський простір Галичини.

НЕВДАЛІ ПРОЕКТИ В БАБИНОМУ ЯРУ

Однак, найбільший подив викликає те, що музей так і не створено за роки незалежності в Києві, в місці, де розташовано сумнозвісний Бабин Яр.

А місце це знакове тим, що під час окупації у вересні 1941 року, ще до налагодження нацистами мережі таборів смерті, тут було розстріляно підрозділами СС понад 34 тисячі євреїв.

Ще десятки тисяч людей різних національностей були вбиті за наступні два роки війни.

З 2007 року на місці трагедії діє однойменний історико-меморіальний заповідник, але він не веде широкої експозиційної роботи.

Логічно, що найбільший музей Голокосту в Україні варто відкрити саме тут. За останні 30 років таких спроб створити меморіальний простір було щонайменше з пів десятка.

Серед них, наприклад, маловідома ініціатива Київської міської ради депутатів трудящих 1992 року про створення Музею Бабин Яр, або більш відомий проект 2000-х років єврейського громадського-культурного центру "Спадщина" (за підтримки американських інвесторів) та зовсім свіжа історія – "меморіальний парк "Бабин Яр – Дорогожицький некрополь" (на кошти канадського мецената). Але всі вони на різних етапах і через різні причини зазнали невдачі.

Пам'ятник розстріляним у Бабиному Яру дітям. Фото зі сторінки національного заповідника

Наприклад, останній згаданий проект, який мав на меті "продемонструвати громадськості приклад якісної комплексної організації та впорядкування міської території відпочинку, що має світове історико-меморіальне значення", гучно почався, а потім зійшов нанівець.

Серед причин – брак команди (принаймні, у вигляді громадської організації чи фонду), недостатність фінансування та підтримки суспільства.

Зокрема, остання виразна акція прихильників некрополю у 2017 році – проведення однойменного міжнародного архітектурного конкурсу ідей – хоч і привернула увагу багатьох, включно з іноземцями, але закінчилася нічим.

Як висловилися самі організатори, коментуючи відчутність проекту-переможця конкурсу: "Журі не вважають, що хоч один з проектів комплексно відповів на питання, підняті в конкурсному завданні, і всі проекти, які зайняли призові місця, залишили деякі питання без відповіді".

Також проект некрополю значною мірою дублює те, що сьогодні робить та може робити у майбутньому Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр. Тому і не дивно, що він не викликає ентузіазму, ані у місцевої, ані у центральної влади.

Один із активних лобістів некрополю в українському суспільстві Іосіф Зісельс скаржиться, що до проекту немає інтересу у державних органів, а канадський меценат, який його підтримував, припинив вкладати гроші:

"Реалізація цього проекту також призупинена, тому що місто і держава поки не дають зрозуміти, цікавий він їм чи ні. Джеймс Тімертей, який уже півтора року намагається зустрітися з Петром Порошенком, не може далі вкладати гроші в проект, не розуміючи, чи потрібен він Україні та Києву".

Меценат Джеймс Тімертей, який уже півтора року намагається зустрітися з Петром Порошенком. Фото прес-служби президента

НАЙБІЛЬШ РЕАЛЬНІ ПРОЕКТИ

Які ж проекти все ж мають шанси на успіх?

Зараз впевнено можна стверджувати, що їх два. Обидві ініціативи мають достатню інституційну спроможність та команди.

Йдеться про державний "Національний історико-меморіальний заповідник Бабин Яр" (далі – Заповідник) та міжнародний "Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр" (далі – Центр).

Вони мають на меті створити на прилеглих до Бабиного Яру територіях музеї пам’яті жертв Голокосту, однак, кожен має свою специфіку.

"Меморіальний музей пам’яті жертв трагедії "Бабиного Яру" 

Музей із такою назвою має бути створений в рамках Заповідника, у якого є на це повноваження, людські та які-не-які матеріальні ресурси.

Це цілком реально, бо така позиція держави зафіксована на рівні рішень Кабінету міністрів України (зокрема Розпоряджень №1410-р та №542-р).

Рішення уряду передбачає, навіть, виділення Заповіднику будівлі контори єврейського кладовища по вул. Мельникова, 44 для створення музею. Наразі, оголошено тендер для реставрації та пристосування приміщення під його потреби.

Однак, є і труднощі – не зовсім зрозуміло, чи достатньо велике приміщення для музею, якою буде його експозиція і чи взагалі має держава гроші на будівництво повноцінного закладу світового рівня, як, наприклад, Меморіальний музей Голокосту США чи Державний музей Аушвіц-Біркенау.

До перепон також можна віднести і той факт, що у 2018 році Мінкультури та КМДА мають провести міжнародний конкурс проектів меморіального комплексу Національного історико-меморіального заповідника "Бабин Яр", але ось уже жовтень, а конкурс, навіть, не оголошено.

Перспектив цій ідеї додає і той факт, що колективом істориків на чолі із заступником директора Інституту історії України НАНУ Геннадієм Боряком створено проект концепції музею.

Це означає, що ведеться плідна робота над ідеологією музею.

Однак, тут же криється і проблема – документ наразі не затверджений жодним державним органом, не пройшов відкритого громадського обговорення, а до команди розробників не входив жоден іноземний дослідник чи музейник.

Це виглядає особливо дивно, адже, трагедія Бабиного Яру, як подія світової історії та "один зі всесвітніх символів Голокосту" (пишуть самі автори концепції), явно заслуговує на меморалізацію на світовому рівні із залученням не тільки "своїх" науковців, але і визнаних іноземних фахівців.

Про це, зокрема, говорить і влада міста Києва:

"Обговорення концепції та зведення меморіального музею має проводитися із залученням експертів і використанням світового досвіду. Наприклад, можна запросити до кураторства у проекті керівництво меморіалу пам’яті жертв Голокосту "Яд Вашем" в Єрусалимі".

Таку позицію міського голови можна зрозуміти, оскільки Києву важливо мати неупереджений проект світового рівня, до якого проявляли б інтерес не лише українці, але й іноземні туристи.

Адже, використання досвіду передових країн, зокрема, що стосується створення меморіального музейного простору, формування колекцій, запуск якісних освітніх продуктів, зробить майбутній музей привабливішим.

ЯК ВИГЛЯДАЮТЬ МУЗЕЇ П'АМЯТІ ГОЛОКОСТУ У СВІТІ

(для перегляду фотодобірки скористайтеся стрілочками)

[PHOTOREP]

Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр"

Другий реалістичний проект здійснюється однойменним благодійним фондом, що його фінансують єврейські меценати українського походження з різних країн (Україна, Росія, Великобританія, США, Ізраїль).

Його перевага в тому, що він вже має земельні ділянки на прилеглій до Бабиного Яру території, базове фінансування, професійну команду, яка готується до оголошення міжнародного архітектурного конкурсу, та вже реалізувала ряд помітних проектів із меморалізації Бабиного Яру.

До сильних сторін Центру можна віднести також і те, що протягом останніх років він розробляв Базовий історичний наратив майбутнього комплексу, до створення якого залучив з півсотні європейських, американських, ізраїльських та українськи науковців.

Наратив пройшов два раунди експертних та громадських обговорень, був доопрацьований і зараз готується до чергової презентації.

Як заявляють у Центрі, текст буде презентовано у листопаді цього року і лише після обговорення фінальної версії документу він стане керівництвом до дії.

У порівнянні із документом, який розробляли 15 науковців у стінах Інституту історії України НАНУ, наратив Центру значно більше відповідає міжнародним стандартам та практиці прозорої підготовки концепції місць пам’яті такого масштабу.

Разом із тим, не всім проект Центру до душі. Справа в тому, що його фінансують заможні євреї, які, серед іншого, мають бізнес у Росії. Недоброзичливці Центру використовують більш радикальне кліше – "російські олігархи" і переконують, що такий проект не на користь Україні.

"Пан Фукс так само, як і його партнери по проекту Михайло Фрідман, Герман Хан та Віктор Пінчук      – люди глибоко пострадянської свідомості, тим більше, що перші троє все своє доросле життя провели в Москві, де вчилися, створювали бізнес і ставали мільярдерами.

Але річ ще й у тому, що Фрідман у сьогоднішній Росії – постать знакова", – критикує меценатів Центру історик Віталій Нахманович.

Сама підозрілість зрозуміла, адже, є відповідне ставлення до країни агресора, але чи має хтось право заборонити людям вшанувати пам’ять про своїх родичів, які загинули в Бабиному Яру?

Прикметно, що противники не мають реальних доказів "злих намірів" Центру, однак, хочуть завадити ініціативі, яка за два роки зробила значно більше для вшанування жертв Бабиного Яру, ніж деякі єврейські організації за два десятиліття "роботи" у цій сфері.

Проект із створення меморіального центру у Бабиному Яру фінансують меценати єврейського походження. "Менора" (1991 рік). Фото зі сторінки національного заповідника

Крім того, слід зважати, що до наглядової ради Центру входять авторитетні українці та іноземці, такі як Святослав Вакарчук, Натан Щаранський, Володимир Кличко, Карел Беркгоф, репутація яких не викликає сумнівів і може служити гарантом того, що проект розвиватиметься у цивілізованому руслі.

"Проект із створення меморіального центру у Бабиному Яру фінансують меценати єврейського походження, чиї родини постраждали під час Голокосту.

До того ж, міжнародний фонд "Меморіал Голокосту "Бабин Яр" є позапартійною міжнародною структурою, з прозорою багаторівневою процедурою ухвалення рішень", – пояснює виконавчий директор меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" Яна Барінова.

В цьому плані є дуже показовою позиція президента Петра Порошенка, який закликає до єдності громадян з метою нарешті виправити цю історичну несправедливість і завершити створення меморіалу:

"Я як президент України, як громадянин, як українець за національністю разом з багатьма іншими українцями виступив з ініціативою створення цього Меморіалу…

Переконаний, що створення Меморіалу Голокосту в Бабиному Яру має стати символом об’єднання нації і має величезне значення для всього світу".

При цьому, свою позицію президент висловив на офіційному підписанні Декларації про намір створити Меморіальний центр жертв Голокосту "Бабин Яр", що має означати відсутність у голови держави якихось сумнівів щодо цієї організації.

СИЛА В ЄДНОСТІ

Якою ж має бути перспектива музею Голокосту Бабиного Яру, якщо наразі є два реальні проекти?

Справа в тому, що ці проекти не є опозиційними. Кожен із них має землю, ресурси, бачення розвитку.

Вони – чи не вперше в історії – не конкурують між собою, а радше доповнюють одне одного.

Ймовірно, оптика проектів буде дещо різною – державний проект зосередиться на багатонаціональності жертв трагедії, цілком в державній логіці політичної нації на основі багатьох етносів (зокрема, українців, євреїв, росіян, ромів та інших).

В той же час, міжнародний проект робитиме акцент на Голокості як трагедії світового єврейства, при цьому не виключаючи з контексту інші жертви.

Відтак, ідеальним фіналом цієї історії було б створення декількох потужних інституцій, які б репрезентували різні аспекти трагедії Бабиного Яру та розташовувалися б у межах однієї облаштованої території.

[L]Могло б йтися про своєрідний Меморіальний Квартал, щось на зразок Кварталу Музеїв (MuseumsQuartier) у Відні, в якому зосереджено десяток інституцій в одному місці, але вони не конкурують, а підсилюють одне одного і місто.

І найоптимістичніше те, що ці дві інституції вже працюють разом.

У 2017 році Заповідник та Центр зробили те, що всі інші організації, які роками експлуатують тему Бабиного Яру, навіть не починали робити. Вони підняли із ям та урвищ розкидані та понівечені вандалами за сім десятиліть старі мацеви (могильні плити єврейського кладовища), привели їх до ладу і розмістили в облаштованому місці.

Паралельно розробили проект виставки-лапідарію та розпочали пошук сімей, чиїм родичам належали старі могили.

Чи це не кращий доказ того, що майбутнє за однодумцями?

І останній, чи не найсильніший аргумент на користь такого сценарію – економічний.

Наразі, Україна не може собі дозволити створення справді великого музею жертв Бабиного Яру, такого масштабу як належить, який би об’єднав у собі всі необхідні ракурси та історії.

Пам’ятаємо, що маємо наразі лише у столиці два музейні довгобуди, сумарна вартість завершення яких сягає щонайменше 2 млрд гривень – НКММК "Мистецький Арсенал" та Національний музей "Меморіал жертв Голодомору", не кажучи вже про потреби музеїв у регіонах.

Відтак, поєднання зусиль держави та міжнародних інвесторів на засадах прозорості та співучасті наразі виглядають єдиним реальним шансом нарешті вшанувати пам’ять про жертв Бабиного Яру.

Якщо ж знову переможе популізм та чвари, то ми ризикуємо і наступні 75 років залишатися країною глухою до голосу пам’яті.

Антон Дробович, кандидат філософських наук, експерт з питань освіти і культури Інституту Суспільно-Економічних Досліджень, спеціально для УП.Життя